Постанова № 17666288, 09.08.2011, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 серпня 2011 року Справа № 5002-2/3048-2010 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіМаслової З.Д.,

суддівГрадової О.Г.,

Антонової І.В.,

за участю представників сторін:

прокурор: військовий прокурор Військово-Морських Сил України 28.07.2011 р., 04.08.2011 р. Рибкін Олексій Юрійович, посвідчення № 379 від 10.05.2011р.

позивача: Міністерство оборони України - 28.07.2011 р., 04.08.2011 р. не з'явився,

позивача: Центр медичної реабілітації та санаторного лікування "Феодосійський" (військова частина А 1370) - 28.07.2011 р., 04.08.2011 р. не з'явився,

відповідача: Феодосійська міська рада - 28.07.2011 р., 04.08.2011 р. не з'явився,

третьої особи: ОСОБА_3 - 04.08.2011 р. ОСОБА_4, дов. 1328 від 29.06.2010 р., 28.07.2011 р. не з'явилась,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3 рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Толпиго В.І. ) від 23 червня 2011 року у справі № 5002-2/3048-2010

за позовом військового прокурора Феодосійського гарнізону (вул. Руська, 10, Феодосія, 98100)

в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (Повітрянофлотський пр-т, 6, Київ 1, 01001)

Центру медичної реабілітації та санаторного лікування "Феодосійський" (військова частина А 1370; вул. Ген. Горбачова, 5, Феодосія, Автономна Республіка Крим, 98100)

до Феодосійської міської ради (вул. Земська, 4,Феодосія,98100)

3-тя особа: ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, Феодосія, АР Крим, 98100)

військова прокуратура Військово-Морських Сил України - для відома (вул. Суворова, 27, м. Севастополь, 99011)

про визнання незаконним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

07 червня 2010 року військовий прокурор Феодосійського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Центру медичної реабілітації та санаторного лікування "Феодосійський" (військова частина А 1370) на підставі п.10 ст. 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” звернувся до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Феодосійської міської ради, 3-тя особа ОСОБА_3, про визнання незаконним та скасування рішення 16-ої сесій 5-го скликання Феодосійської міської ради № 702 від 30.03.2007 р. „Про попереднє погодження місцезнаходження обєкту, затвердження акта вибору та обстеження земельної ділянки та надання згоди на складання проекту відведення земельної ділянки площею 0,1454 га громадянці ОСОБА_3.” (т.1 а.с. 3-4).

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони та рішення про надання згоди на її вилучення компетентними органами Міністерства оборони України не приймалось, тобто, порушено порядок її вилучення.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 червня 2011 року у справі № 5002-2/3048-2010 позовні вимоги військового прокурора Феодосійського гарнізону задоволені (т.2 а.с. 25-31).

Приймаючи рішення, суд виходив з того, що Феодосійською міською радою порушено вимоги діючого земельного законодавства, яке регулює порядок вилучення земельних ділянок Міністерства оборони України.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити та припинити провадження у справі (т.2 а.с. 39-41).

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що не має жодного доказу починаючи з 1979 р. правонаступництва санаторію Міністерства оборони СРСР „Феодосійський” до Центру медичної реабілітації та санаторного лікування "Феодосійський" (військова частина А 1370), який не значиться в Єдиному електронному державному реєстрі юридичних осіб і фізичних осіб підприємців, а тому не має відповідних прав юридичної особи на захист своїх інтересів.

Від військового прокурора Феодосійського гарнізону та в/ч А 1370 надійшли заперечення на апеляційну скаргу, згідно яких доводи скарги не відповідають вимогам діючого земельного законодавства та фактичним обставинам справи.

У звязку з хворобою судді Латиніна О.А., його замінено на суддю Євдокімова І.В. за розпорядженням в.о. секретаря 2-ої судової палати САГС ОСОБА_6 від 03.08.2011 р.

У звязку з хворобою судді Євдокімова І.В., його замінено на суддю Антонову І.В. за розпорядженням в.о. секретаря 2-ої судової палати САГС ОСОБА_6 від 04.08.2011 р.

У судовому засіданні 04 серпня 2011 року військовий прокурор ВМС України заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених в позовній заяві та письмовому відзиві. Представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав з підстав, викладених в ній.

Представники Міністерства оборони України, Феодосійської міської ради повторно в судове засідання не зявились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Від в/ч А 1370 надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність його представника.

Оскільки явка в судове засідання згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України це право, а не обовязок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, явку представників обовязковою визнано не було, колегія вважає за можливе переглянути рішення суду першої інстанції за відсутності не зявившихся представників сторін.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, 29.01.1979 р. виконавчим комітетом Феодосійської міської ради народних депутатів санаторію Міністерства оборони СРСР „Феодосійський” надано акт на право постійного користування землею 12477 га (т.1 а.с. 9-15, т.2 а.с. 1-8).

Правонаступником санаторію Міністерства Оборони СРСР на даний час є Центр медичної реабілітації та санаторного лікування «Феодосійський» (військова частина А1370) на підставі наступного:

-Феодосійський санаторій Міністерства оборони СРСР в 1977 році перейменовано у Феодосійський військовий санаторій Одеського військового округу (директива штабу тилу ВР СРСР від 19.05.1977 р. № 158/725);

-Феодосійський військовий санаторій Одеського військового округу в 1982 році перейменовано у Феодосійський центральний військовий санаторій МО СРСР на підставі штату № 27/738 (директива штабу тилу ВР СРСР від 10.06.1982 р. №158/1/01179);

-Феодосійський центральний військовий санаторій Міністерства оборони перейменований у Феодосійський центральний військовий санаторій 9 грудня 1994, згідно штату № 27/043;

-Феодосійський центральний військовий санаторій перейменований у Феодосійський військовий клінічний санаторій на підставі штату 27/096 з 1 квітня 2001 року;

-Феодосійський військовий клінічний санаторій перейменований у Феодосійський центральний військовий клінічний санаторій згідно з директивою МОУ від 28.08.03 р. № Д-115Д/09;

-Феодосійський центральний військовий клінічний санаторій перейменований у Військову частину А 1370 з 26 травня 2009 року (т.1 а.с. 138, 148, т.2 а.с. 15-20).

Згідно ст. 1 Закону України „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” № 1540-XII від 10.09.1991 р., Указу Президента України „Про Збройні Сили України” № 4 від 12.12.1991 р., Указів Президії Верховної ради України „Про передачу підприємств, установ, організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України у власність держави” № 1452-XII від 30.08.1991 р. та „Про підпорядкування України дислокованих на її території військових частин і підрозділів залізничних військ СРСР, військ урядового зв'язку КДБ СРСР і Цивільної оборони СРСР та військової техніки і майна Міністерства оборони СРСР, переданих безоплатно навчальним організаціям Товариства сприяння обороні України” все майно, в тому числі і землі Міністерства оборони СРСР перейшли відповідно до Міністерства Оборони України.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 316 від 5 травня 1995 року „Про управління майном, що є у загальнодержавній власності і розташоване на території АР Крим” затверджено перелік розташованих на території Автономної Республіки Крим підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності, що належать до сфери управління міністерств та інших підвідомчих Кабінетові Міністрів України органів державної виконавчої влади, згідно з додатком до якого зазначено, що санаторій „Феодосійський” належить до сфери управління Міністерства оборони України.

Ні Земельним кодексом України, ні Законом України „Про розмежування земель державної та комунальної власності” № 1457-IV від 05.02.2004 р. не встановлено вимоги щодо негайної реєстрації відповідних прав з моменту набрання ними чинності.

Пунктом 6 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 563-ХП „Про земельну реформу” було встановлено, що громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР, повинні до 1 січня 2008 року оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаною строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається.

Однак, положення пункту 6 Постанови ВР УРСР № 563-ХП в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою визнано неконституційним Конституційним Судом України у справі № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками).

Відповідно до вказаного рішення, право користування земельною ділянкою не втрачається у зв'язку з непереоформленням його відповідно до існуючих вимог, тобто, рішення щодо виділення земельних ділянок, прийняті до становлення незалежності України, діють та на даний час є чинними.

Рішенням Феодосійської міської ради № 702 від 30.03.2007 р. ОСОБА_3 було надано згоду на місце розташування об'єкту, затверджено акт вибору та обстеження земельної ділянки та надано згоду громадянці ОСОБА_3 на складання проекту відводу земельної ділянки площею 0,1454 га, у м. Феодосія, Чорноморська набережна, для обслуговування пляжної зони на умовах оренди строком на 10 років (т.1 а.с. 9).

Правові засоби і порядок використання земель оборони визначено Законом України № 1345-IV від 27.11.2003 р. „Про використання земель оборони”.

Статтею 1 Закону України „Про використання земель оборони” та ст. 77 ЗК України передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється Законом України „Про використання земель оборони”.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України, підставою для припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

У відповідності з ст. 142 Земельного кодексу України припинення права власності на земельну ділянку або права постійного користування у разі добровільної відмови власника землі або землекористувача здійснюється за його заявою до відповідного органу чи до власника земельної ділянки.

Згідно з п. 2 ст. 149 Земельного кодексу України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля закріплена за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

Держава реалізує право власності на землю через відповідні органи державної влади.

У відповідності з п. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону. Землі оборони є державною власністю і не можуть передаватися у комунальну власність.

Пунктом 45 Положення "Про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями", затвердженого наказом Міністра Оборони України № 483 від 22 грудня 1997 року, передбачено, що передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Як встановлено судом, особами, визначеними у п. 45 зазначеного вище Положення, згода чи дозвіл на передачу земель оборони до земель Феодосійської міської ради не надавалася.

Пунктом 48 «Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями»встановлено, що перелік земель, які пропонуються до передачі місцевим органам влади, Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України погоджує з заступниками Міністра Оборони України - командувачами видів Збройних Сил України, начальниками управлінь центрального апарату Міністерства оборони України, командуючими військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування, на території яких знаходиться земельна ділянка, і подає на затвердження Міністру Оборони України.

Згідно з п.50 Положення - оформлення передачі земель місцевим органам влади здійснюють землекористувачі спільно з квартирно-експлуатаційною частиною, відділенням морської інженерної служби Військово-Морських Сил України, на обліку яких знаходяться земельні ділянки в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Згідно п.1 ст. 116 ЗК України юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом

Частиною 1 п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Пункт 1 ст. 155 ЗК України встановлює, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 р. № 7 „Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ” за заявою сторони, яка не згодна з рішенням органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади щодо земельного спору, суд перевіряє правильність цього рішення і вирішує спір по суті, при оскарженні рішень органів місцевого самоврядування з питань, віднесених до їх компетенції, суд у разі задоволення позову визнає рішення недійсним, зобов'язує їх виконати певні дії.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

У рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 р. № 7рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради викладена правова позиція, згідно якої - зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб в судовому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2 Розяснення Президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" №02-5/35 від 26.01.2000 р., відповідно до якої підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обовязковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у звязку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Згідно п.1 ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Таким чином, прокурором не пропущено строку позовної давності.

Аналогічну позицію щодо неможливості вилучення органами місцевого самоврядування земельних ділянок, наданих у користування військовим частинам, без згоди Міністра Оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва, а також щодо вимог п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України, висловив Верховний Суд України у своїй постанові по справі № 3-132к09/45/18 від 24.02.2009 р.

Стаття 1 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” № 755-IV від 15.05.2003 р. передбачає що, місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Згідно з ст. 17 зазначеного вище закону в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 18 вказаного закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використанні в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Частинами 7, 8 статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб - підприємців»передбачено можливість внесення державним реєстратором до Єдиного державного реєстру запису про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням або запису про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, які мають різну правову природу та різні правові наслідки.

Згідно з ч. 8 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений ч. 7 цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

У разі повернення до держаного реєстратора рекомендованого листа з відміткою відділення зв'язку про відсутність юридичної особи за вказаною адресою або неподання юридичною особою протягом місяця з дати направлення їй відповідного повідомлення реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням або запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу.

Тому відповідно до вимог ст. 34 ГПК України допустимими доказами, які можуть підтверджувати дані про відсутність керівних органів боржника - юридичної особи за її місцезнаходженням, є зазначені витяг чи довідка з Єдиного державного реєстру підприємств, установ, організацій України про державну реєстрацію відсутності за місцезнаходженням юридичної особи та документи, які підтверджують обставини викладені в заяві про визнання банкрутом станом на день розгляду справи.

Отже, лише факт внесення таких відомостей до реєстру може слугувати доказом відсутності боржника.

Така практика викладена у постанові Верховного Суду України від 22.05.2007 р. у справі № 21/19-06-518.

Згідно довідки є ЄДРПОУ № 922/06 первинна реєстрація Центру медичної реабілітації та санаторного лікування "Феодосійський" (військова частина А 1370) була проведена 23.07.2004 р., згідно якої в/ч А 1370 є юридичною особою Міністерства оборони України, код ЄДРПОУ 08275305. (т.2 а.с. 9)

Отже, виходячи з вищевикладеного, судом встановлено, що Феодосійською міською радою при прийнятті рішення №702 від 30.03.2007 р. „Про попереднє погодження місцезнаходження об'єкту, затвердження акта вибору та обстеження земельної ділянки та надання згоди на складання проекту відведення земельної ділянки площею 0,1454 га гр. України ОСОБА_3.” фактично перевищено надані їй законом повноваження та порушено вимоги діючих нормативних актів, що є підставою для визнання судом незаконним та скасування спірного рішення. Відповідно до Роз'яснень Президії Вищого господарського суду України № 02-5/35 від 26.01.2000 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

На підставі викладеного, судова колегія погоджується з висновками суду 1-ої інстанції про задоволення позову, рішення суду прийняте при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 відсутні.

Керуючись ст. 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 червня 2011 року у справі № 5002-2/3048-2010 залишити без змін.

Головуючий суддяЗ.Д. Маслова

СуддіО.Г. Градова

І.В. Антонова

Розсилка:

1. військовий прокурор Феодосійського гарнізону (вул. Руська, 10, Феодосія, 98100)

2. Міністерство оборони України (Повітрянофлотський пр-т, 6,Київ 1,01001)

3. Центр медичної реабілітації та санаторного лікування "Феодосійський" (військова частина А 1370) (вул. Ген. Горбачова, 5, Феодосія, Автономна Республіка Крим, 98100)

4. Феодосійська міська рада (вул. Земська, 4,Феодосія,98100)

5. ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, Феодосія, Автономна Республіка Крим, 98100)

6. військова прокуратура Військово-Морських Сил України (вул. Суворова, 27, м. Севастополь, 99011)