Рішення № 17663219, 04.08.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.11 Справа № 28/5005/7823/2011-3/5009/3870/11

Суддя Соловйов В.М.

За позовом: Приватного акціонерного товариства “Зевс Кераміка”, Донецька область, м. Словянськ

до відповідача: Приватного підприємства “УкрКомплектБуд”, м. Запоріжжя

про стягнення заборгованості в сумі 582 758,89 грн.

Суддя Соловйов В.М.

при секретарі Раєвській Я.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, юрисконсульт, довіреність № б/н від 07.07.2011р.

від відповідача: не зявився

ПрАТ “Зевс Кераміка” звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ПП “УкрКомплектБуд” про стягнення заборгованості за договором поставки № 891 від 15.01.2010р. в сумі 582 758,89 грн.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2011р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 28/5005/7823/2011 (суддя Манько Г.В.), справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 07.07.2011р.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2011р. справу № 28/5005/7823/2011 передано за підсудністю до господарського суду Запорізької області.

Відповідно до протоколу розподілу справ між суддями від 11.07.2011р. автоматизованою системою документообігу суду позовну заяву передано на розгляд судді Соловйову В.М.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 13.07.2011р. справу прийнято до провадження суддею Соловйовим В.М. з привласненням їй іншого номеру - № 28/5005/7823/2011-3/5009/3870/11. Справу призначено до судового розгляду в судовому засіданні на 27.07.2011р. об 11 годині 00 хвилин.

Ухвалою суду від 27.07.2011р. розгляд справи відкладений на 04.08.2011р. о 15 годині 30 хвилин.

В судовому засіданні 04.08.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 09.08.2011р.

Під час розгляду справи представник позивача вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляв.

В судовому засіданні 04.08.2011р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві від 11.07.2011р., та просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки № 891 від 15.01.2010р. в сумі 582 758, 89 грн., а саме 499 325,87 грн. основного боргу, 41 485,15 грн. пені, 7 969,45 грн. - 3% річних від простроченої суми, та 33 978,42 грн. інфляційних витрат. Також позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати.

Зокрема, в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наступне.

15.01.2010р. між ПрАТ “Зевс Кераміка” та ПП “УкрКомплектБуд” було укладено договір поставки № 891.

Відповідно до договору постачальник в особі позивача взяв на себе зобовязання продати плитку керамічну глазуровану та неглазуровану в асортименті, а покупець в особі відповідача зобовязався прийняти товар та оплатити його. Найменування, кількість та вартість кожної партії товару зазначається в накладних до цього договору, які є його невідємною частиною.

Позивач свої зобовязання за договором виконав, проте відповідач не в повному обсязі виконав умови договору.

За період з 01.01.2010р. по 31.12.2010р. між сторонами був підписаний акт звірки взаємних розрахунків, яким відповідач визнав факт наявності у нього заборгованості перед ПрАТ “Зевс Кераміка” в сумі 502 325,87 грн.

11.03.2011р. відповідачем було сплачено ще 3 000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 7381539.

Отже, за відповідачем рахується основна сума заборгованості перед позивачем за отриману продукцію в сумі 499 325,87 грн.

Відповідно до п. 5.1, ст. 623 ЦК України відповідачу нарахована пеня у розмірі 41 485,15 грн., 3 % річних в розмірі 7 969,45 грн. та 33 978,42 грн. інфляційних витрат.

Таким чином, відповідач є боржником перед позивачем за договором поставки № 891 від 15.01.2010р. на загальну суму 582 758,89 грн.

Відповідач відзив на позовну заяву, витребувані судом документи і документи, що підтверджують заперечення проти позову, не надав, в судове засідання не зявився.

Місцезнаходження відповідача визначається відповідно до вимог ст. 93 Цивільного кодексу України - фактичним місцем ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Приймаючи рішення за відсутності відповідача господарський суд бере до уваги те, що він не надав суду відомостей про зміну даних його державної реєстрації, в тому числі і місця знаходження.

Господарським судом зясовано, що ухвала від 05.07.2011р. про порушення провадження у справі, направлена відповідачу рекомендованим листом, на адресу суду не поверталась.

Копія ухвали суду від 13.07.2011р. про прийняття справи № 28/5005/7823/2011 про прийняття справи до провадження, копія ухвали від 27.07.2011р. про відкладення розгляду справи № 28/5005/7823/2011-3/5009/3870/11, направлені на адреси відповідача:

які зазначені в позовній заяві: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Новорічна, 45, кв. 42; 49054, м. Дніпропетровськ, пр. Кірова, 103, оф. 2,

та на адресу відповідача, що значиться у Витягу з ЄДРПОУ Серії АЄ № 552542 станом на 25.07.2011р., а саме: 69095, м. Запоріжжя, площа Пушкіна, 4,

до канцелярії суду не повертались.

Господарський суд враховує, що відповідач не повідомив суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження) та про неможливість прибуття в судове засідання.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам, прокурору, якщо він є заявником, за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

До того ж, надані позивачем матеріали свідчать про те, що неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, отже справу розглянуто відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ЗАТ “Зевс Кераміка”, правонаступником якого є ПрАТ “Зевс Кераміка” та ПП “УкрКомплектБуд” було укладено договір поставки № 891 від 15.01.2010р., за яким Постачальник зобовязується продати плитку керамічну глазуровану та неглазуровану в асортименті, а Покупець оплатити та прийняти зазначений товар у відповідності та на умовах, що визначені цим договором. Найменування, кількість та вартість кожної партії товару зазначається в накладних до цього договору, які є його невідємною частиною (п.1.1 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору, ціна товару фіксується в накладних та рахунках фактурах, які є невідємною частиною цього договору.

Загальна сума договору розраховується як вартість товару, поставленого по всім накладним за період його дії (п.2.2 Договору).

Згідно п.2.4 Договору, порядок оплати: 100 % передплата кожної партії товару шляхом перерахування на розрахунковий рахунок постачальника.

15.01.2010р. сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки № 891 від 15.01.2010р., відповідно до умов якої для покупця встановлюється відстрочення платежу на 60 календарних днів з дати постачання на обєм товару еквівалентний 350 000 грн. (ліміт товарного кредиту). В разі придбання товару понад зазначений ліміт товарного кредиту, такий товар підлягає оплаті не пізніше дати його відвантаження.

На виконання умов договору, відповідно до замовлення відповідача, позивач поставив відповідачу товар на суму 1 735 752,05 грн., про що сторонами підписані видаткові накладні (перелік видаткових накладних зазначений у картці рахунку 361, який додається до позовної заяви, т.1, а.с.138-143). Відповідач приймав товар особисто, засвідчуючи свій підпис власною печаткою. Зазначені документи узгоджені між сторонами та згідно яких продукція прийнята відповідачем без жодних зауважень та претензій.

Відповідач не в повному обсязі виконав своє зобовязання та сплатив частину боргу в розмірі 1 236 426,18 грн., що підтверджується витягами про обертання коштів на банківському рахунку позивача, наданих ВАТ “УніКредитБанк”, які є документами, що за стандартами банку, розробленими відповідно до Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” та засвідчують факт надходження коштів на рахунок отримувача платежу.

За період з 01.01.2010р. по 31.12.2010р. між сторонами був підписаний акт звірки взаємних розрахунків, яким відповідач визнав факт наявності у нього заборгованості перед ПрАТ “Зевс Кераміка” в сумі 502 325,87 грн. (т.1, а.с.85).

В звязку з неналежним виконанням відповідачем умов угоди, 10.02.2011р. позивачем на адресу відповідача було направлена претензія № 0117 з вимогою сплатити зазначену суму, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення курєрською службою.

11.03.2011р. відповідачем було сплачено 3 000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 7381539, який додається до позовної заяви (т.1, а.с.138-143).

Решту суми боргу відповідач не погасив.

Отже свої зобовязання за договором поставки № 891 від 15.01.2010р. відповідач належним чином не виконав.

Тому, основний борг ПП “УкрКомплектБуд” перед позивачем складає 499 325,87 грн.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Так, господарські зобов'язання можуть виникати:

безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

з акту управління господарською діяльністю;

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до субєкта, який порушив зобовязання, не звільняє цього субєкта від обовязку виконати зобовязання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобовязання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обовязки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обовязків може бути настання або ненастання певної події.

В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обовязків (зобовязань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір поставки № 891 від 15.01.2010р.

Відповідно до 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В даному випадку для відповідача встановлювалось відстрочення платежу на 60 календарних днів з дати постачання на обєм товару еквівалентний 350 000,00 грн. (п.1.1 додаткової угоди від 15.01.2010р. до Договору поставки № 891 від 15.01.2010р.).

Товар отриманий відповідачем у позивача на загальну суму 1 735 752,05 грн. за видатковими накладними.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Підстави для припинення зобовязання за договором поставки № 891 від 15.01.2010р., які визначено главою 50 ЦК України, відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Враховуючи встановлений факт неповного виконання ПП “УкрКомплектБуд” грошових зобовязань, вимоги про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 499 325,87 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції, а саме: 41 485,15 грн. пені, 33 978,42 грн. інфляційних витрат та 7 969,45 грн. 3 % річних від простроченої суми.

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Частиною 1 ст. 230 ГК України до штрафних санкцій віднесено господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобовязання є сплата неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відповідних відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобовязання.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, задатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобовязання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобовязань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Приписами ч. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобовязань регулюються Законом України від 22.11.1996р. № 543/96-ВР “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”.

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, розмір неустойки, встановлений законом, не обмежує учасників договірних відносин щодо визначення розміру пені, а передбачає обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Відповідно до п. 5.1 договору поставки № 891 від 15.01.2010р., за порушення термінів оплати, визначених цим договором, або за невиконання зобовязань винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми невиконаного зобовязання за кожний день прострочення.

Господарським судом встановлено, що відповідачу правомірно нараховано пеню в розмірі 41 485, 15 грн. (розрахунок у додатку до позовної заяви, т.1, а.с.54, зворотний бік), оскільки це не суперечить п. 5.1 Договору та діючому законодавству.

Враховуючи встановлений факт невиконання ПП “УкрКомплектБуд” грошових зобовязань, вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 41 485, 15 грн. підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором поставки від 15.01.2010р. № 891 сторони інший розмір процентів не встановлювали.

Враховуючи встановлений факт несвоєчасного виконання відповідачем грошових зобовязань, вимоги про стягнення з нього на користь позивача 7 969, 45 грн. - 3 % річних від простроченої суми підлягають задоволенню повністю. Розрахунок позивача в додатку до позовної заяви (т.1, а.с.54, зворотний бік) в цій частині перевірений судом і не суперечить діючому законодавству.

Відповідно до “Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” № 62-97р. від 03.04.1997р. Верховного Суду України, для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають відповідний період, перемножити між собою.

У випадку, коли відшкодуванню належить сума, яка складається з внесків, зроблених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Тому умовно слід рахувати, що сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця червня.

Розрахунок строків прострочення виконання грошового зобовязання за договором поставки від 15.01.2010р. № 891 у додатку до позовної заяви (т.1, а.с.55), перевірений судом і визнається таким, що зроблений вірно.

Відтак, стягненню в цій частині за період з жовтня 2010р. по січень 2011р. включно підлягає сума інфляційних витрат в розмірі 33 978, 42 грн.

Клопотання позивача від 03.08.2011р. про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача, рухоме та нерухоме майно, задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що відповідач ухиляється від явки до суду, звірки розрахунків з позивачем, змінив державну реєстрацію без зміни фактичного місцезнаходження.

На думку позивача, це утруднить та зробить неможливим виконання майбутнього судового рішення.

Згідно ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до ст. 67 ГПК України, позов забезпечується:

- накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;

- забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

- зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Перелік заходів до забезпечення позову, встановлений статтею 67 ГПК України, є вичерпним.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вищий господарський суд України неодноразово звертав увагу господарських судів на те коло факторів, які неодмінно мають враховуватись господарським судом у вирішенні питання про забезпечення позову. Зокрема, пункт 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006 № 01-8/2776 “Про деякі питання практики забезпечення позову”. Про викладене йшлося також у таких документах Верховного Суду України і Вищого арбітражного (господарського) суду України, як:

Розяснення президії Вищого арбітражного суду від 23.08.1994 № 02-5/611 “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” (з подальшими змінами).

До відома господарських судів доводилися й правові позиції, повязані із застосуванням Верховним Судом України відповідних норм Господарського процесуального кодексу України (пункт 9 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 06.08.2008 №01-8/471 та пункт 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 16.10.2008 № 01-8/626).

Так, у листі № 5-05/759 від 30.12.2008р. Вищий господарський суд України зазначив, що заява про вжиття заходів до забезпечення позову повинна бути обґрунтована з поданням належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень у виконанні судового рішення.

Господарський суд повинен оцінити, наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, повязаний з предметом позову, співрозмірний позовній вимозі і яким чином цей захід забезпечуватиме фактичну реалізацію мети його вжиття.

Тому відповідна ухвала господарського суду в обовязковому порядку повинна містити дані, на підставі яких можна зробити висновок про те, що невжиття того чи іншого заходу до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання в подальшому рішення господарського суду.

Заявник (позивач) має довести наявність тих обставин, на підставі яких він просить вжити заходів до забезпечення позову. Такі докази у матеріалах справи відсутні і не подані до господарського суду разом з позовною заявою чи під час розгляду справи. Тому питання про вжиття заходів до забезпечення позову вирішується виходячи з тих документів, які є в господарській справі.

ПрАТ “Зевс Кераміка” не надано жодних доказів, які свідчили б про те, що не накладення арешту на майно та банківські рахунки відповідача може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

Враховуючи викладені обставини, суд не знаходить підстав для задоволення клопотання позивача про забезпечення позову.

Згідно ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача в повному обсязі, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства “УкрКомплектБуд” (69065, м. Запоріжжя, площа Пушкіна, будинок 4, код ЄДРПОУ 32688479) на користь Приватного акціонерного товариства “Зевс Кераміка” (84100, Донецька область, м. Словянськ, вул. Гончара, 7, код ЄДРПОУ 32359747) 499 325 (чотириста девяносто девять тисяч триста двадцять пять) грн. 87 коп. основного боргу, 41 485,15 (сорок одну тисячу чотириста вісімдесят пять) грн. 15 коп. пені, 33 978 (тридцять три тисячі девятсот сімдесят вісім) грн. 42 коп. втрат від інфляції грошових коштів, 7 969 (сім тисяч девятсот шістдесят девять) грн. 45 коп. 3 % річних від простроченої суми, 5 827 (пять тисяч вісімсот двадцять сім) грн. 59 коп. витрат на державне мито та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя В.М. Соловйов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення оформлене і підписане відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 09.08.2011р.