Постанова № 17621582, 27.07.2011, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 липня 2011 року Справа № 2-21/3485.1-2009 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЗаплава Л.М.,

суддівВоронцової Н.В.,

Ткаченка М.І.,

за участю представників сторін:

представник позивача, ОСОБА_1, довіреність № б/н від 07.04.09, приватне акціонерне товариство "Джемієт";

представник позивача, ОСОБА_2, довіреність № 23 від 01.04.11, приватне акціонерне товариство "Джемієт";

представник відповідача, ОСОБА_3, довіреність № 4872 від 31.12.10, Фонд державного майна України;

представник відповідача, не з'явився, закрите акціонерне товариство "Джемієт";

представник третьої особи, не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Солюкс";

представник третьої особи, не з'явився, відкрите акціонерне товариство "Біопрепарат";

представник третьої особи, не з'явився, Акціонерне товариство "Шаркон-Інко";

представник третьої особи, не з'явився, Комунальне підприємство "Ялтинське бюро технічної інвентаризації";

представник третьої особи, не з'явився, Фонд майна Автономної Республіки Крим;

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Джемієт" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Чонгова С.І.) від 27.08.2009 у справі №2-21/3485.1-2009

за позовом приватного акціонерного товариства "Джемієт" (вул. Аврори, 28, смт. Восток,Ялта,98600)

Сімферополь, а/с 1461,95000

до закритого акціонерного товариства "Джемієт" (вул. 1-го Травня, 2,Алупка,98676)

Фонду державного майна України (вул. Кутузова, 18/9,Київ 133,01133)

за участю 3-х осіб: товариства з обмеженою відповідальністю "Солюкс" (пров. Космічний, 4-20,Полтава,36034)

відкритого акціонерного товариства "Біопрепарат" (вул. Самокатна, 4а,Москва, 127000)

Акціонерного товариства "Шаркон-Інко" (Київський проспект, 87, Донецьк, 83000)

Комунального підприємства "Ялтинське бюро технічної інвентаризації" (вул. Дзержинського, 4,Ялта,98600)

Фонду майна Автономної Республіки Крим (вул. Севастопольська, 17,Сімферополь,95015)

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Спільне українсько-російське підприємство у формі акціонерного товариства закритого типу «Джемієт»звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Фонду державного майна України, закритого акціонерного товариства «Джемієт»про визнання права власності на обєкт незавершеного будівництва - санаторний комплекс на 500 місць, розташований у смт. Восход міста Ялти Автономної Республіки Крим.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.08.2009 (суддя Чонгова С.І.) у справі № 2-21/3485.1-2009 у задоволенні позову приватного акціонерного товариства "Джемієт" відмовлено.

Рішення господарського суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем та відкритим акціонерним товариством „Біопрепарат” не надано документів на підтвердження права власності саме на завершене будівництво, не надано доказів наявності спільного рішення органів сторін, уповноважених розпоряджатися спірним незавершеним будівництвом.

Не погодившись з постановленим судовим актом, Спільне українсько-російське підприємство у формі акціонерного товариства закритого типу «Джемієт» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити.

Спільне українсько-російське підприємство у формі акціонерного товариства закритого типу «Джемієт»28.03.2011 р. змінило найменування на Приватне акціонерне товариство «Джемієт». Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.06.2011 р. здійснено заміну позивача.

У судове засідання 19.07.2011 представники закритого акціонерного товариства "Джемієт", товариства з обмеженою відповідальністю "Солюкс", відкритого акціонерного товариства "Біопрепарат", Акціонерного товариства "Шаркон-Інко", Комунального підприємства "Ялтинське бюро технічної інвентаризації", Фонду майна Автономної Республіки Крим не зявилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчить штемпель з відміткою про відправлення ухвали сторонам про призначення розгляду справи на 19.07.2011.

Комунальним підприємством "Ялтинське бюро технічної інвентаризації" на адресу суду було надано клопотання про розгляд справи у відсутність їхнього представника.

Від Відкритого акціонерного товариства "Біопрепарат" надійшли пояснення вих. № 2-1-11/213 від 25.09.2009, в яких воно висловлює свою незгоду з рішення суду першої інстанції, вважає, що воно винесено з неправильним застосуванням норм матеріального права та виводи суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що він ніколи не був підприємством, союзного підпорядкування, розташованим на території Української РСР, яке фінансувалось би з держбюджету СРСР, а є російським підприємством, зареєстрованим у м. Москва і після припинення існування СРСР ніколи не передавався у ведення Українських органів державного управління, а навпаки був переданий у ведення Мінздраву РРФСР, і відповідно, його майно ніколи не передавалось Фонду державного майна України в рамках ст. 2 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України»від 10.09.1991 р. № 1540. Також вказує, що Головне Управління «Біопрепарат», який розпочав будівництво спірного обєкту, та всі його правонаступники, в тому числі ВАТ «Біопрепарат», завжди здійснювали свою господарську діяльність на засадах повного госпрозрахунку, самофінансування та самоврядування, включаючи будівництво спірного обєкту. Тобто при внесені ним внеску у вигляді спірного обєкту незавершеного будівництва у статутний фонд позивача не було порушено Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України»та Угоди між Україною та Російською Федерацією «Про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності». Просить при перегляді справи у апеляційному порядку врахувати його письмові пояснення та документи, які до них додаються.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 № 2-7/10608-2008.

Оскільки явка учасників процесу обовязковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність незявившихся сторін.

На підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України, повторно розглянувши справу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Спільне українсько-російське підприємство у формі акціонерного товариства закритого типу «Джемієт»(нині Приватне акціонерне товариство «Джемієт») створено 29.01.1993. Засновниками товариства виступили Державний концерн «Біопрепарат»(м. Москва) та Акціонерне товариство «ШарконІнко»(м. Донецьк). Статут позивача зареєстрований рішенням №35 виконавчого комітету Ялтинської міської ради 29.01.1993.

У відповідності зі статтею 2 Установчого договору Спільного українсько-російського підприємства, воно створюється для завершення будівництва санаторного комплексу Концерну, перепрофілювання і створення на його базі Бізнес-Центру з готелем на рівні трьох-чотирьох-зіркового готелю, який внесений у статутний фонд Акціонерного товариства закритого типу «Джемієт»як статутний внесок Державного концерну «Біопрепарат»за актом прийому - передачі об'єктів незавершеного будівництва санаторного комплексу на 500 місць у м. Ялта Держконцерну «Біопрепарат»і зареєстрований як іноземна інвестиція в Раді Міністрів Автономної Республіки Крим згідно «Інформаційного повідомлення про іноземну інвестицію в Україні у відповідності зі статтею 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування»Міністерства Фінансів Республіки Крим, Реєстраційний № 1343/110/1 від 09 серпня 1994 року.

Судова колегія вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції що спірний незавершений будівництвом обєкт не внесено у статутний фонд позивача у якості іноземної інвестиції Державним концерном „Біопрепарат” з підстав, що у інформаційному повідомленні про іноземну інвестицію, зареєстрованому Міністерством фінансів АР Крим 09.08.1994, не вказано адресу, опис, ступінь готовності обєкта незавершеного будівництва. Втім, реєстрація іноземної інвестиції згідно статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України „Про режим іноземного інвестування”, чинного на дату внесення і реєстрації інвестиції є не обовязковою дією, а добровільною. І сам по собі факт реєстрації у Мінфіні АРК інвестиційного внеску у статутний фонд і вказане інформаційне повідомлення дають додаткові гарантії з боку держави іноземному інвесторові на захист прав на вже внесену іноземну інвестицію. Інформаційне повідомлення викладено у стислому форматі і констатує, який вид інвестиції (внесок у статутний фонд у вигляді незавершеного будівництва) вже здійснено, вартість внеску у статутний фонд за згодою засновників згідно статутних документів та розмір частки іноземного інвестора у статутному фонді товариства у відсотковому співвідношенні. Даних про скасування чи визнання недійсною здійсненої 09.08.1994 реєстрації у Мінфіні АР Крим внесеної інвестиції або інформаційного повідомлення про іноземну інвестицію матеріали справи не містять.

Оскільки позивач був створений для завершення будівництва санаторного комплексу на 500 місць у місті Ялта, то зазначене інформаційне повідомлення засвідчує факт внесення Державним концерном «Біопрепарат»у якості внеску у статутний фонд позивача спірного обєкту незавершеного будівництва, а не якогось іншого.

Також судова колегія вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що Державний концерн „Біопрепарат”, на дату внесення інвестиції, як юридична особа вже не існував. Такий висновок місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що інформаційне повідомлення про іноземну інвестицію, зареєстроване Міністерством фінансів АР Крим 09.08.1994, підписане 19.07.1994р. за дорученням Державного концерну „Біопрепарат” від 15.07.1994р. генеральним директором Спільного українсько-російського підприємства у формі акціонерного товариства закритого типу „Джемієт”, тоді як згідно наказу Російського акціонерного товариства „Біопрепарат” від 29.06.1995 № 22, розпорядження Уряду Російської Федерації від 04.02.1994 № 127 Державний концерн „Біопрепарат” до реєстрації іноземної інвестиції перетворено у акціонерне товариство.

Проте, часом внесення інвестиції слід вважати не дату реєстрації у Мінфіні вже внесеної інвестиції, а дату фактичного внесення за Актом приймання-передачі. Внесення інвестиції у статутний фонд позивача відбулось за актом приймання-передачі незавершеного будівництва від 27.08.1993, тобто до реорганізації Державного концерну „Біопрепарат” у формі перетворення у акціонерне товариство.

Наявними у матеріалах справи документами підтверджується, що Державний концерн „Біопрепарат” не був ліквідований, тобто і досі не припинив своє існування як юридична особа, а був реорганізований і має правонаступника.

Зокрема 18.05.1994 розпорядженням Державного комітету по управлінню державним майном Російської Федерації № 1099-р прийняте рішення про реорганізацію у формі перетворення Державного Концерну „Біопрепарат” у Російське акціонерне товариство відкритого типу „Біопрепарат”.

Таким чином, датою реорганізації Державного концерну «Біопрепарат»слід вважати дату державної реєстрації його правонаступника Російського акціонерного товариства відкритого типу „Біопрепарат” - 18.07.1994.

Тобто реорганізація відбулась після внесення внеску у статутний фонд позивача за актом приймання-передачі та після видачі довіреності Державним концерном „Біопрепарат” Генеральному директору Спільного українсько-російського підприємства у формі акціонерного товариства закритого типу „Джемієт” від 15.07.1994, на підставі якої ним було підписано інформаційне повідомлення про іноземну інвестицію.

Правонаступник Державного концерну „Біопрепарат” - Російське акціонерне товариство відкритого типу „Біопрепарат” не відкликав а ні довіреність на реєстрацію іноземної інвестиції, а ні інформаційне повідомлення, яке подане на реєстрацію у Мінфін АРК та підписано з боку іноземного інвестора представником за довіреністю 19.07.1994 р.

Факт правонаступництва підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію Російського акціонерного товариства відкритого типу „Біопрепарат” від 18.07.1994 № 032.870, його Статутом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів СРСР від 04.04.1991 № 171-50, а також розпорядженням Державного комітету по управлінню державним майном Російської Федерації № 1099-р від 18.05.1994.

Права та обовязки, які виникли у результаті дій особи, якій видана довіреність до того, як ця особа дізналась чи повинна була дізнатись про її припинення, зберігають силу для особи що видала довіреність та її правонаступників відносно третіх осіб.

У матеріалах справи відсутні докази, які би свідчили про те, що генеральний директор Спільного українсько-російського підприємства у формі акціонерного товариства закритого типу „Джемієт” на дату подання документів у Мінфін АРК і підписання інформаційного повідомлення 19.07.1994 р. знав чи повинен був знати, що за день до цього 18.07.1994 р. завершився процес державної реєстрації Російського акціонерного товариства відкритого типу „Біопрепарат”.

Свідоцтво про державну реєстрацію Російського акціонерного товариства відкритого типу „Біопрепарат” від 18.07.1994 р. є доказом того, що він не міг це знати, оскільки сам правонаступник Державного концерну „Біопрепарат” - РАТВТ „Біопрепарат” отримав це свідоцтво і сам дізнався про закінчення процедури його державної реєстрації лише 07.09.1994 р. тобто вже після реєстрації іноземної інвестиції у Мінфіні АРК (на зворотній стороні Свідоцтва є відмітка про його отримання підприємством).

Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Акт приймання передачі обєктів незавершеного будівництва від 27.08.1993 не є доказом внесення внеску у статутний фонд Спільного українсько-російського підприємства у формі акціонерного товариства закритого типу „Джемієт” та виникнення у позивача права власності на спірний обєкт, а констатує лише передачу незавершеного будівництва санаторного комплексу на 500 місць у м. Ялта Державного концерну «Біопрепарат»з балансу дирекції санаторію, що будується, на баланс Спільного українсько-російського підприємства у формі акціонерного товариства закритого типу „Джемієт”.

Отже, з акту від 27.08.1993 вбачається, що майно обєкт незавершеного будівництва санаторного комплексу на 500 місць у м. Ялта Держконцерну „Біопрепарат” прийняло Спільне українсько-російське підприємство у формі акціонерного товариства закритого типу „Джемієт”, а передав засновник, Державний концерн „Біопрепарат”.

Будь-яких інших підстав для передачі вказаного майна від Держконцерну „Біопрепарат” Спільному українсько-російському підприємству у формі акціонерного товариства закритого типу „Джемієт”, будь яких інших угод між ними не існує. А тому цей акт може свідчити лише про виконання статті 8 засновницького договору Спільного українсько-російського підприємства у формі акціонерного товариства закритого типу „Джемієт”, де передбачено, що засновник зобовязується внести саме цей обєкт незавершеного будівництва у статутний фонд акціонерного товариства, а також те що він передається у власність. Виникнення права власності на майно, внесене у статутний фонд товариства, передбачене також ст. 12 Закону України „Про господарські товариства”.

З тексту Акту приймання передачі обєктів незавершеного будівництва санаторного комплексу на 500 місць у м. Ялта Держконцерну «Біопрепарат»від 27.08.1993 вбачається, що у ньому здійснено опис обєкту незавершеного будівництва, що передається, приведена кошторисна вартість незавершеного будівництва на основі освоєння коштів по кожній статті витрат складових частин комплексу у розрізі зведеного кошторисного розрахунку в базових цінах 1984 р. Вартість незавершеного будівництва у базових цінах 1984 р. складала 12986 тис.руб. При перерахунку у ціни станом на 01.07.1993 р. на підставі порядку, встановленого Постановою Мінінвестстрою України № 7 від 06.01.1993 р. з застосуванням відповідних перехідних індексів, загальна вартість незавершеного будівництва склала 17168531 тис. руб., що при введенні у розрахунок діючого у 1984р. співвідношення рубля до долл. США 0,68 було еквівалентно 8930480 долл. США. Згідно п. 3 акту вартість 17168531 тис. руб. це балансова вартість незавершеного будівництва, за якою здійснено списання з балансу будівельної дирекції Держконцерну «Біопрепарат»та зарахування на баланс позивача.

Частиною 2 статті 13 Закону України „Про господарськи товариства” встановлено, що грошова оцінка майнових внесків учасників у статутний фонд товариства здійснюється за згодою сторін, тому у акті приймання-передачі та у інформаційному повідомленні про іноземну інвестицію вказана різна вартість переданого обєкту.

У акті приведено балансову вартість, а у інформаційному повідомленні вартість статутного внеску і відсоткове співвідношення частки згідно домовленості сторін, відображеній у засновницькому договорі.

У висновку № 116 від 10.05.2011 комплексної судової економічної та будівельно-технічної експертизи, проведеної ТОВ «Інститут обліку та аудиту», у відповіді на четверте запитання зазначено, що наданими для дослідження документами підтвержується внесення у статутний фонд СП «Джемиєт»Державним концерном «Біопрепарат»обєкту незавершеного будівництва за адресою Республіка Крим, м. Ялта, Масандра, смт. Восход, вул. Аврори, 3 (попередня адреса обєкту) у сумі 87500000 карб. При дослідженні зведеного бухгалтерського регистру за рахунком 423 «Дооцінка активів»на 31.12.99 р. встановлено, що обєкт аналітичного обліку «Незавершене будівництво по вул. Аврори,3»відображено у журналі ордері СП «Джемієт»у сумі 8 137 242,76 грн.

Господарський суд Автономної Республіки Крим при розгляді цієї справи у першій інстанції дійшов до помилкового висновку, що засновник позивача Державний концерн „Біопрепарат” на момент здійснення внеску у статутний фонд позивача у вигляді спірного обєкту незавершеного будівництва був державним обєднанням союзного підпорядкування, що фінансувався органами колишнього Союзу РСР, а тому застосував при вирішенні цього спору статтю 8 Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності, та дійшов до неправильного висновку, що позивач створено з порушенням цієї норми, котра встановлює, що обєкти незавершеного будівництва, які розташовані на їх території і фінансувалися раніше органами колишнього Союзу РСР, за рішенням Сторони місцезнаходження обєкта можуть передаватися в дольову і спільну власність Сторони місцезнаходження обєкта та іншої Сторони, їх юридичних осіб, які взяли на себе зобовязання в завершенні робіт із створенням на базі майна цих обєктів спільних підприємств. Рішення з даного приводу повинне прийматися органами Сторін, уповноваженими розпоряджатись державним майном. Суд першої інстанції зазначив, що на підтвердження права власності на спірний обєкт позивач повинен був надати спільне рішення органів сторін, уповноважених розпоряджатися державним майном.

Судова колегія не згодна з цим висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно Указу Президента Російської Федерації від 05.12.1991 № 260 „Про невідкладні заходи щодо подолання кризової ситуації із забезпеченням ліками і медичною технікою” Державний Концерн „Біопрепарат” був державним обєднанням не союзного, а російського підпорядкування, перебував у віданні Мінздраву РРФСР, а тому положення ст. 8 Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності на нього не розповсюджуються.

Окрім того, наявні у матеріалах справи документи свідчать про те, що Головне управління «Біопрепарат»при Мінмедбіопромі СРСР, яке розпочинало будівництво спірного обєкту незавершеного будівництва (Наказ Мінмедпрому СРСР від 31.01.1986 № 72 „Про генеральну схему управління медичною та мікробіологічною промисловістю»), його правонаступник - Концерн «Біопрепарат» (Наказ Мінмедпрому СРСР від 29.09.1989 р. № 384-а), його правонаступник - Державний концерн «Біопрепарат»(наказ Мінмедпрому СРСР від 13.12.1990 р. № 31-АК, наказ Мінмедпрому СРСР від 20.02.91 р. № 71, постанова Кабінету Міністрів СРСР 04.04.1991р. № 171-50, наказ ДК «Біопрепарат»№ 42 від 26.04.1991р., Статут), його правонаступник Акціонерне товариство відкритого типу «Біопрепарат»(Указ Президента РФ № 721 від 01.07.1992 «Про організаційні заходи з перетворення державних підприємств, добровільних обєднань державних підприємств у акціонерні товариства, розпорядження Державного комітету по управлінню державним майном Російської Федерації № 1099-р від 18.05.1994 р.), не фінансувались органами колишнього Союзу РСР, а здійснювали свою господарську діяльність на засадах повного госпрозрахунку, самофінансування та самоврядування, включаючи будівництво спірного обєкту.

Статтю 8 Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності не може бути застосовано при розгляді дійсної справи ще й тому, що ця угода набула чинності вже після створення спільного українсько-російського підприємства у формі акціонерного товариства закритого типу „Джемієт”, нині перейменованого у Приватне акціонерне товариство «Джемієт», тобто вже після визначення статусу та належності спірного обєкту незавершеного будівництва.

Так, позивач зареєстрований у якості юридичної особи виконавчим комітетом Ялтинської міської ради народних депутатів 29.01.1993, а права власності на спірний обєкт незавершеного будівництва позивач набув з моменту внесення цього незавершеного будівництва у його статутний фонд Державним концерном „Біопрепарат” за Актом приймання-передачі від 27.08.1993. Угода між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності набула чинності з 08.11.1993.

Вказана Угода між Україною та Російською Федерацією не передбачає, що вона у цілому чи її стаття 8 мають зворотну силу у часі, або що статус та належність обєктів незавершеного будівництва, які розташовані на території України, навіть якби вони і фінансувались органами колишнього Союзу РСР, якщо ці обєкти незавершеного будівництва на час набрання чинності цією Угодою вже мають власника, повинні переглядатись спільними рішеннями органів сторін.

Навпаки, стаття 2 Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності передбачає, що кожна з Сторін визнає права власності іншої Сторони, її громадян та юридичних осіб по відношенню до розташованих на її території підприємств, установ, організацій та інших обєктів (філії, долі, паї, акції та інше майно), які на 1 грудня 1990 року перебували у віданні органів державного управління іншої Сторони, а також були власністю інших юридичних та фізичних осіб, за винятком обєктів, що збудовані з метою ліквідації наслідків форс-мажорних обставин.

Станом на 01.12.1990 спірний обєкт незавершеного будівництва хоча і був розташований на території Української Союзної Республіки, але був власністю юридичної особи, розташованої на території Російської Союзної Республіки - Концерну „Біопрепарат” і фінансувався не за кошти органів колишнього СРСР, а за кошти вказаного підприємства, яке перебувало на повному госпрозрахунку і самофінансуванні.

Більше того, згідно статті 6 Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності, яка набула чинності з 08.11.1993 р.: „Сторони домовились сприяти збереженню раніше створених підприємств, організацій і товариств з дольовою або спільною формою власності Сторін, в тому числі акціонерних товариств”.

Судовою колегією при повторному розгляді цієї справи у апеляційному порядку також було досліджено законність створення позивача, Спільного українсько-російського підприємства у формі акціонерного товариства закритого типу «Джемієт», перейменованого у Приватне акціонерне товариство «Джемієт», з точки зору дотримання Закону України „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України” від 10.09.1991 № 1540, оскільки на порушення цього закону посилається Фонд Державного майна України у своїх запереченнях проти позову та апеляційної скарги. При цьому судова колегія встановила, що при створенні Спільного українсько-російського підприємства у формі акціонерного товариства закритого типу «Джемієт»15.01.1993 та внесенні у його статутний фонд 27.08.1993 р. спірного незавершеного будівництвом санаторію на 500 місць у м. Ялта смт. Восход не було допущено порушень Закону від 10.09.1991 № 1540.

Статтею 1 Закону від 10.09.1991 № 1540 встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших обєктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Відповідно до ст. 2 Закону від 10.09.1991 р. № 1540 Кабінет Міністрів України до 01.12.1991 р. повинен забезпечити перехід вказаних підприємств, установ, організацій у ведення органів державного управління. А майно цих підприємств передати Фонду державного майна.

У ст.атті 6 Закону від 10.09.1991 № 1540 зазначено, що всім підприємствам та організаціям, що підпадають під дію цього закону, забезпечити безумовне виконання у 1991 році державного заказу України.

Проте, станом на дату вступу у силу цього Закону, тобто на 10.09.1991р. спірний обєкт незавершеного будівництва перебував у власності Державного Концерну „Біопрепарат”, який ніколи не був підприємством, установою організацією союзного підпорядкування, розташованим на території України, а був російським підприємством, зареєстрованим у м. Москва і ніколи не передавався у ведення Українських органів державного управління і відповідно, його майно ніколи не передавалось Фонду державного майна України в рамках ст. 2 Закону від 10.09.1991 р. № 1540.

Отже, засновник позивача, Держконцерн „Біопрепарат” не є підприємством, що підпадає під дію Закону України „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України” від 10.09.1991 р. № 1540.

У матеріалах справи містяться листи Фонду майна АР Крим на адресу позивача: вих. №08-06/04 від 24.10.1995р., вих. № 02/792 від 12.09.1995р., вих. №02/117 від 31.10.1995р. в яких Фонд майна АР Крим повідомив позивача, що спірний обєкт незавершеного будівництва, який увійшов до статутного фонду позивача до державної власності не відноситься .

Як вбачається з матеріалів справи, а саме реєстраційного посвідчення БТІ від 15.09.1995 р. (т.1 а.с. 141), довідки БТІ № 9317 від 13.09.1996 р. (т.2 а.с. 157), довідки БТІ № 10112 від 04.08.2003 р. (т.2 а.с. 158), довідки БТІ № 13674 від 13.09.2004 р. (т.3 а.с. 19), довідки БТІ № 1897 від 14.09.2009 р. та оціночного акту (т.3 а.с. 68-69) спірний обєкт значиться у КП «Ялтинське БТІ»як обєкт незавершеного будівництва, належний позивачеві.

Дослідивши висновок № 116 від 10.05.2011 комплексної судової економічної та будівельно-технічної експертизи, отримані позивачем дозвільні документи на проектування та будівництво спірного обєкту, документи о праві користування земельною ділянкою для завершення будівництва обєкту, позитивні комплексні висновки держекспертизи за результатами перевірки проектної документації, наявні у справі фотографії, судова колегія встановила, що позивач відкрито володіє та користується спірним обєктом незавершеного будівництва відповідно до мети, визначеної у його установчому договорі, тобто добудовує санаторний комплекс Концерну з перепрофілюванням і створенням на його базі Бізнес-Центру з готелем, отримав для цієї мети у користування земельну ділянку, має всю необхідну погоджену у встановленому чинним законодавством порядку проектну документацію, дозволи на будівництво.

Частина 2 статті 328 Цивільного кодексу України презюмує добросовісне (правомірне) володіння майном, якщо інше не буде встановлено судом.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду звертаються особи за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, що кореспондується із положеннями статті 21 ГПК України, де до позивачів віднесено осіб, які предявили позов або в інтересах яких предявлено позов саме про захист порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів субєктів господарювання та споживачів. Кожний субєкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених субєктів захищаються, зокрема, шляхом визнання наявності або відсутності прав.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а стаття 16 ЦК України передбачає право особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права і інтересу. Частиною 2 цієї статті визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, у тому числі шляхом їх визнання.

Системний аналіз наведених норм дозволяє зробити висновок, що захисту судом підлягає цивільне право, яке порушене, не визнається чи оспорюється.

Юридична зацікавленість позивача у вирішенні спору судом, покладає на нього обовязок довести, що його цивільні права порушені відповідачами, не визнаються чи оспорюються.

Враховуючи те, що право власності на оспорюване майно набуто позивачем правомірно, незаконність його набуття не встановлена судом, у той час як відповідачі своїми діями щодо передачі спірного майна до статутного фонду іншої юридичної особи (відповідача - ЗАТ «Джемієт») перешкоджають приватному акціонерному товариству «Джемієт»вільно володіти, користуватись та розпоряджатись ним, колегія суддів вважає, що право власності позивача на спірний обєкт нерухомості порушено відповідачами та підлягає судовому захисту. Достатніми доказами порушення права власності позивача на спірний незавершений будівництвом санаторний комплекс у смт. Восход, м. Ялта є статутні документи відповідача закритого акціонерного товариства «Джемієт», створеного за участю держави у особі Фонду Державного майна України 04.05.2005, яке має аналогічну назву, організаційно-правову форму та статутну мету створення завершення будівництва санаторного комплексу у м. Ялта смт. Восход на базі майна Державного концерну «Біопрепарат», а також містять інформацію, що спірний обєкт нібито переданий у його статутний фонд.

Факт оспорювання та не визнання відповідачами права власності позивача на внесений у його статутний фонд обєкту незавершеного будівництва підтверджується також наявними у матеріалах справи рішенням господарського суду АР Крим від 30.10.2007 р. у справі № 2-1/11191.2-2007, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.02.2008, а також постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.11.2008 по справі № 2-22/7887.1-2008 (№2-29/3048-2006А). Ці судові рішення свідчать про наявність у відповідачів у цій справі претензій щодо спірного незавершеного будівництвом обєкту та необхідності позивачу відстоювати і захищати своє право власності у судовому порядку.

У справі №2-1/11191.2-2007 Фонд майна АР Крим предявив позов до позивача у дійсній справі, ВАТ „Біопрепарат”, АТ „Шаркон-Інко” (за участю третіх осіб: Фонду державного майна України, Виконкому Ялтинської міської ради, державного реєстратора Виконкому Ялтинської міської ради) про визнання недійсними статутних документів СП АТЗТ „Джемієт” та скасування його державної реєстрації. У задоволенні цього позову було відмовлено у повному обсязі.

У справі № 2-22/7887.1-2008 (№ 2-29/3048-2006А) відповідач у цій справі закрите акціонерне товариство „Джемієт” предявив позов до Масандрівської селищної ради (треті особи: СП АТЗТ „Джемієт”, Фонд майна АРК) про спонукання надати в оренду земельну ділянку, яка знаходилась і знаходиться у оренді позивача у цій справі приватного акціонерного товариства «Джемієт». У задоволенні цього позову також було відмовлено у повному обсязі.

Цими судовими рішеннями, які набули законної сили, встановлений факт правомірної передачі до статутного фонду Спільного українсько російського підприємства у формі акціонерного товариства закритого типу «Джемієт», правонаступником якого є приватне акціонерне товариство «Джемієт», спірного майна - обєкту незавершеного будівництва, розташованого у смт. Восход, м. Ялта.

Зазначені судові рішення при розгляді цієї справи не можуть бути прийняті судовою колегією як преюдиціальні, оскільки склад сторін у цій справі та у справах №2-1/11191.2-2007 і № 2-22/7887.1-2008 (№2-29/3048-2006А) відрізняється. Втім, вони розглядаються як письмові докази наряду з іншими письмовими доказами, наявними у матеріалах цієї справи, котрі свідчать на користь правомірного володіння позивачем спірним обєктом нерухомості.

Судова колегія вважає хибними доводи Фонду Державного майна України про пропуск позивачем трьохрічного строку позовної давності у звязку із наступним.

В обґрунтування заявленого клопотання про застосування позовної давності Фонд Державного майна України зазначав, що строки позовної давності слід відраховувати з часу, коли позивачу стало відомо про внесення спірного майна до статутного фонду іншої юридичної особи, тобто з моменту оскарження позивачем 11.11.2004 до господарського суду АР Крим наказу Фонду майна АР Крим №1110 від 27.09.2004 «Про прийняття рішення по створенню господарського товариства на базі майна незавершеного будівництвом санаторного комплексу на 500 місць у м. Ялта».

Проте, предметом спору даної справи є визнання за ПАТ «Джемієт» права власності на майно (незавершене будівництво санаторного комплексу на 500 місць у м. Ялта, сел. Восход), яке не визнається відповідачами, здебільшого їх дії щодо передачі спірного майна до статутного фонду іншої юридичної особи (ЗАТ «Джемієт»), що порушує законні права позивача на володіння, користування та розпорядження майном, що належить йому на праві власності. Отже, відповідно й перебіг строку позовної давності повинен відраховуватись з моменту державної реєстрації юридичної особи (ЗАТ «Джемієт»), до статутного фонду якого передане спірне майно, тобто з 04.05.2005 р. При цьому, позовна заява СП АТЗТ «Джемієт»надійшла до господарського суду АР Крим 14.04.2008 р., у звязку з чим слід робити висновок, що законодавчо встановлений трирічний строк для звернення до суду з позовом про захист порушених прав позивачем не пропущений. Крім того, право власності позивача порушується й іншими діями відповідачів, наприклад предявленням позову, що розглядався у справі № 2-1/11191.2-2007 про визнання недійсними установчих документів позивача і скасування його державної реєстрації, що свідчить про невизнання і оспорювання права власності позивача на спірний обєкт і ці порушення права власності мають тривалий характер.

Місцевий господарський суд зазначив, що до введення обєкту в експлуатацію особа може бути лише власником будівельних матеріалів, які вкладені у створення обєкту архітектури.

Така правова позиція є помилковою, оскільки відповідно до частин 2, 3 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Слід враховувати, що диспозиція частини 3 міститься у статті, яка передбачає набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва, а також те, що законом передбачено можливість укладати договори щодо об'єкта незавершеного будівництва, тобто фактично передбачається право особи не тільки володіти та користуватись, а ще й розпоряджатись об'єктом незавершеного будівництва, тобто наявна сукупність всіх трьох правомочий власника (ст. 317 ЦК України) щодо обєкту незавершеного будівництва, який у свою чергу є нерухомою річчю, та не виключений жодним законом з господарського обігу, а навпроти може бути обєктом купівлі-продажу, іпотеки та інших правочинів.

Стаття 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" передбачає, що рішення суду про право власності на об'єкт незавершеного будівництва може бути підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав.

В силу статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Саме такої правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при розгляді справ про визнання права власності на обєкти незавершеного будівництва, зокрема у Постановах Вищого господарського суду України від 27.02.2008 р. у справі № 2-26/10063-2007 та від 12.03.2008 р. у справі № 4/11.

Судовою колегією досліджено питання наявності у позивача документів, зазначених у ч. 3 ст. 331 ЦК України на підтвердження його права власності на обєкт незавершеного будівництва, зокрема надані позивачем письмові докази. Судом встановлено наявність у позивача належним чином оформлених документів на право користування земельною ділянкою площею 11 га, наданою для завершення будівництва спірного обєкту: державний акт на право постійного користування землею (т.1 а.с. 77-78), рішення сесії Масандрівської селищної ради № 25 від 16.09.2004р. (т.1 а.с. 86-87), договір оренди земельної ділянки між позивачем і Масандрівською селищною радою від 14.11.2006 р., зареєстрований у державному земельному кадастрі 25.06.2007р. за № 04070700011 (т.1 а.с. 79-85).

У висновку № 116 від 10.05.2011 комплексної судової економічної та будівельно-технічної експертизи, проведеної ТОВ «Інститут обліку та аудиту» зазначено, що будівельні роботи з добудови спірного незавершеного будівництвом санаторного комплексу на 500 місць у смт. Восход, м. Ялта з перепрофілюванням під Бізнес-центр з готельним комплексом (що передбачено установчими документами позивача) забезпечено всією необхідною проектно-кошторисною документацією. Перелік проектної документації наведено у дослідницькій частині експертизи. Також наявність у позивача необхідної проектної документації підтверджується наданими ним у матеріали справи позитивними комплексними висновками держекспертизи за результатами перевірки проектної документації (т.2 а.с. 162-185).

Судовою колегією також встановлено наявність у позивача дозвільних документів на будівництво (т.1 а.с.86-87, т.2 а.с. 159-161).

Докладний опис обєкту незавершеного будівництва міститься у висновку № 116 від 10.05.2011 р. комплексної судової економічної та будівельно-технічної експертизи.

У висновку № 116 від 10.05.2011 р. комплексної судової економічної та будівельно-технічної експертизи також зазначено, що технічний стан об'єкта дослідження - незавершеного будівництвом санаторного комплексу на 500 місць у місті Ялта, смт.Восход, вул.Аврори № 28 (іменованого по новій проектної документації - «Бізнес-центр з готельним комплексом в м. Ялта смт. Восход по вул. Аврори, 28, смт. Восход, вул. Аврори, 34, смт. Відрадне, вул. Відрадна, 25-А») характеризується як задовільний.Ступінь будівельної готовності становить близько 55% (без урахування будівель, вже введених в експлуатацію).Площа забудови орієнтовно 5,2 га.Решта території - орієнтовно 6,54 га буде зайнята парковою та рекреаційними зонами. Будівельні роботи проводить і проводила ТОВ Фірма «Консоль ЛТД», яку позивач залучив у якості генпідрядника. Роботи ведуться відповідно до розробленої та погодженої проектної документації. Перелік виконаних будівельних робіт наведено у дослідницькій частині. Вартість робіт, які виконувалися позивачем на об'єкті з метою його завершення будівництвом з 29.01.1993 р., тобто після отримання ним внеску у статутний фонд у вигляді незавершеного будівництва, на сьогоднішній день складає 82 856 696 грн. Таким чином, оскільки позивач є правомірним власником спірного майна, і незаконність його набуття не встановлена судом, то позов про визнання права власності на спірне майно обґрунтований та підлягає задоволенню.

Враховуючи, що висновки господарського суду Автономної Республіки Крим не відповідають встановленим обставинам справи, то воно підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 101, 102, 103 (пункт2), 104 (пункт3), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Джемієт" задовольнити.

2.Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.08.2009 у справі №2-21/3485.1-2009 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

Визнати за приватним акціонерним товариством "Джемієт" право власності на незавершенний будівництвом санаторний комплекс на 500 місць у місті Ялта, смт.Восток.

4.Стягнути з закритого акціонерного товариства "Джемієт" (вул. 1-го Травня, 2,Алупка,98676, ЄДРПОУ 33385741) на користь приватного акціонерного товариства "Джемієт" (вул. Аврори, 28, смт. Восток,Ялта,98600, ЄДРПОУ 19451923, т/р 260070003740 у КРФ АТ "Кредит Банк"(Україна),МФО 324913) судові витрати з оплати державного мита у розмірі 12500 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечння розгляду справи у розмірі 59 грн.

5.Стягнути з Фонду державного майна України (вул. Кутузова, 18/9,Київ 133,01133) на користь приватного акціонерного товариства "Джемієт" (вул. Аврори, 28, смт. Восток,Ялта,98600, ЄДРПОУ 19451923, т/р 260070003740 у КРФ АТ "Кредит Банк"(Україна),МФО 324913) витрати на інформаційно-технічне забезпечння розгляду справи у розмірі 59 грн.

6.Зобов'язати господарський суд Автономної Республіки Крим видати наказ.

Головуючий суддяЛ.М. Заплава

СуддіН.В. Воронцова

М.І. Ткаченко

РОЗСИЛКА:

1.приватне акціонерне товариство "Джемієт"

(вул. Аврори, 28, смт. Восток,Ялта,98600)

(Сімферополь, а/с 1461,95000)

2. закрите акціонерне товариство "Джемієт"

(вул. 1-го Травня, 2,Алупка,98676)

3.Фонд державного майна України

(вул. Кутузова, 18/9,Київ 133,01133)

4.товариство з обмеженою відповідальністю "Солюкс"

(пров. Космічний, 4-20,Полтава,36034)

5.відкрите акціонерне товариство "Біопрепарат"

(вул. Самокатна, 4а,Москва,127000)

6.Акціонерне товариство "Шаркон-Інко"

(Київський проспект, 87,Донецьк,83000)

7.Комунального підприємства "Ялтинське бюро технічної інвентаризації" (вул. Дзержинського, 4,Ялта,98600)

8.Фонд майна Автономної Республіки Крим

(вул. Севастопольська, 17,Сімферополь,95015)