Постанова № 17560592, 18.07.2011, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 липня 2011 року Справа № 5002-24/92.1-2010 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіГолика В.С.,

суддівГоголя Ю.М.,

Гонтаря В.І.,

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_2, довіреність № б/н від 06.04.11, комунальне підприємство Сакської районної міжгосподарської бази відпочинку "Прибой";

відповідач: не з'явився, фізична особа-підприємець ОСОБА_3;

розглянувши апеляційну скаргу комунального підприємства Сакської районної міжгосподарської бази відпочинку "Прибой" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Колосова Г.Г.) від 08 лютого 2011 року у справі №5002-24/92.1-2010

за позовом комунального підприємства Сакської районної міжгосподарської бази відпочинку "Прибой" (вул. Морська, 4,Саки,96500)

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1,96500)

про стягнення 7782,31 грн.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Сакської районної міжгосподарської бази відпочинку "Прибой" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до відповідача - фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення 7782, 31 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до договору надання послуг від 01.06.2009р. позивач надав відповідачеві послуги на загальну суму 14124, 00 грн., а відповідач зобов'язався вчасно оплачувати отримані послуги. Оплата відповідачем була здійснена лише частково, що й стало підставою для звернення із даним позовом до суду.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.02.2010р. у справі № 2-2/92-2010 у позові відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.03.2010р. у справі № 2-2/92-2010 апеляційну скаргу комунального підприємства Сакської районної міжгосподарської бази відпочинку "Прибой" задоволено. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.02.2010р. у справі № 2-2/92-2010 скасовано. Прийнято у справі нове рішення. Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на користь комунального підприємства Сакської районної міжгосподарської бази відпочинку "Прибой" заборгованість за отримані послуги в сумі 7304 грн., пеню в розмірі 478, 31 грн., суму судових витрат за сплату державного мита в розмірі 102, 00 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236, 00 грн., а всього стягнуто 8120, 31 грн.

Не погодившись із постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.03.2010р. у справі № 2-2/92-2010, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.03.2010р. у справі № 2-2/92-2010 та залишити в силі рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.02.2010р. у справі № 2-2/92-2010.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.11.2010р. касаційна скарга відповідача задоволена частково, постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.03.2010р. та рішення господарського суду першої інстанції у даній справі були скасовані та справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 08 лютого 2011 року у справі № 5002-24/92.1-2010 у позові комунального підприємства Сакської районної міжгосподарської бази відпочинку "Прибой" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 7782, 31 грн. відмовлено у повному обсязі.

Не погодившись із вказаним рішенням, комунальне підприємство Сакської районної міжгосподарської бази відпочинку "Прибой" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 08 лютого 2011 року у справі № 5002-24/92.1-2010 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції заявник скарги вважає неповне зясування судом всіх обставин у справі та незастосування норм матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини.

Заявник апеляційної скарги, в обгрунтування своїх вимог, звернув в увагу на часткову оплату відповідачем наданих за договором від 01.06.2009 р. послуг, що, на його думку, свідчить про визнання ним своїх зобовязань за зазначеним договором.

Заявник апеляційної скарги стверджує, що після отримання останнього протоколу узгодження до договору від 01.06.2009 відповідачем у справі проведено часткову оплату послуг позивача, що свідчить про прийняття підприємцем відповідних умов договору відповідно до норм статті 642 та статті 645 Цивільного кодексу України. Крім того, скаржник посилався на те, що відповідачем здійснено оплату рахунку, який не тільки мав посилання на договір від 01.06.2009, але й заснований на його умовах щодо розрахунку ціни передплати за запропонованим договором тарифом послуг та кількості койко-місць.

Також заявник апеляційної скарги заявляв клопотання про проведення судової економічної експертизи.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16 березня 2011 року провадження по апеляційній скарзі комунального підприємства Сакської районної міжгосподарської бази відпочинку "Прибой" було відкрито.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2011 року провадження по справі було зупинено для проведення судової економічної експертизи.

05 липня 2011 року на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду повернулись матеріали зазначеної справи та надійшов лист - повідомлення за вих. № 367 від 20.06.2011 від експерта про неможливість дачі висновку по заявленій судовій економічній експертизі у справі № 5002-24/92.1-2010.

Так, експерт зазначив, що для вирішення поставлених експерту питань не достатньо наданих матеріалів справи.

10 травня 2011 року на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду надійшло клопотання від експерта про надання йому необхідних документів для проведення відповідного дослідження (а.с. 124-125 т.2).

24 травня 2011 року за вих. № 5038-25981 Севастопольським апеляційним господарським судом відправлене клопотання на адресу заявника апеляційної скарги з вимогою, на виконання клопотання експерта, представити до суду необхідні документи для проведення дослідження (а.с. 126-127 т.2).

Однак, заявником апеляційної скарги вказана вимога не була виконана, на підставі незадоволення клопотання експерта, він і відмовив у дачі висновку.

У судове засідання, призначене на 21 липня 2011 року, представник відповідача не з'явився.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Враховуючи те, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, cудова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представників сторін.

Переглянувши матеріали справи, судова колегія встановила наступне.

ОСОБА_3, відповідач у справі, зареєстрована у якості субєкта підприємницької діяльності, що підтверджується копією відповідного свідоцтва (а.с.26).

Їй на праві приватної власності належить літній будиночок НОМЕР_2 у секторі 4, розташований у межах бази відпочинку «Прибой»по вул. Морська, 4 в місті Саки.

Встановлено, що комунальним підприємством Сакської районної міжгосподарської бази відпочинку "Прибой" на адресу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 направлено проект договору надання послуг, за умовами якого позивач прийняв на себе зобовязання забезпечувати підготовку території бази та пляжу до курортного сезону на умовах відпочинку в курортний сезон з 01 червня по 20 вересня 2009 року (а.с.8).

Не погодившись із запропонованими умовами, 03.05.2009р. відповідач повернула проект на адресу позивача разом із підписаним нею протоколом розбіжностей (а.с.9-10).

Зазначений протокол було розглянуто позивачем та 20.05.2009р. складено протокол узгодження до протоколу розбіжностей від 03.05.2009р. до договору про надання послуг (а.с.11).

За змістом пункту 3.1. договору від 01.06.2009р. (у редакції протоколу розбіжностей від 20.05.2009 р.) оплата послуг проводиться шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у гривнях на рахунок «Виконавця»або внесення готівки в касу підприємства на протязі трьох днів після предявлення до оплати рахунку. Ціна послуг складає 4,40 грн. в тому числі ПДВ. Вартість послуг визначається в рахунку, з розрахунку за кількість днів у курортному сезоні, але не менш 107 днів, з 01 червня по 20 вересня. Остаточний розрахунок має бути проведено до 15.08.2009р.

При цьому, пунктом 4.4. договору передбачена відповідальність замовника за порушення строків оплати у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Матеріалами справи підтверджується, що 15.05.2009 р. фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 укладено договір на розміщення відпочиваючих у належному їй літньому будиночку. (а.с.41-42)

11.07.2009 р. позивачем відповідно до договору від 01.06.2009 р. було виставлено на оплату відповідачці рахунок у сумі 14124,00 грн. Рахунок направлено на адресу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 13.07.2009 р. (а.с.12).

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру зазначена заборгованість була сплачена відповідачем лише частково в сумі 6820 грн. (а.с.40).

У відповідності до листування сторін, яке наявне в матеріалах справи (а.с.56-61), від сплати решти частини заборгованості відповідач відмовилась, посилаючись на необґрунтованість та завищеність виставлених до оплати сум, що й стало підставою для звернення позивача із дійсним позовом до господарського суду.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, а рішення господарського суду першої інстанції таким, що підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення, виходячи з наступного.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення заборгованості за договором про надання послуг. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на укладення між сторонами відповідного договору від 01.06.2009 р.

Нормами статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Вирішуючи спір між сторонами, судом першої інстанції встановлено, що договір від 01.06.2009 р. у первинно запропонованій позивачем редакції погоджено сторонами не було та повернуто відповідачем разом з протоколом розбіжностей. У подальшому сторонами також не досягнуто згоди за умовами цього договору.

На підставі встановлених обставин, місцевим судом надано висновку, що такий договір є неукладеним, а тому він не породжує для сторін у справі відповідних прав та обовязків.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Втім, відповідно до статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Вищий господарський суд України у постанові від 10.11.2010р. по справі №2-2/92-2010 вказав на те, що судами при попередньому розгляді справи не було витребувано у сторін проекту договору, до якого сторони уклали вищевказаний протокол розбіжностей, не надали належної правової оцінки цьому проекту договору, не з'ясували, чи було здійснено в цьому проекті договору застереження та чи був цей проект договору підписаний при надсиланні протоколу розбіжностей до нього з посиланням на докази.

Відповідно до статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до частини 8 статті 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Відповідно до частини 8 статті 181 Господарського кодексу України якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Згідно до роз'яснення Вищого Арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.99, зокрема пунктом 9.2 доказами схвалення угоди можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.).

Відповідно до частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Частина 1 статті 642 Цивільного кодексу України зазначає, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Відповідно до частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

За загальним правилом статей 205-209 Цивільного кодексу України, мовчання не є акцептом. Акцепт можливий лише у вигляді конклюдентних дій, для яких характерно, що їх здійснення свідчить про волевиявлення особи укласти договір.

Так, судова колегія встановила, що відповідач направляв позивачу протокол розбіжностей до проекту договору від 03.05.2009р. ( а. с. 148 т.1 ), що не був підписаний відповідачем, а позивач, в свою чергу, розглянувши отриманий протокол розбіжностей направив відповідачу протокол узгодження від 20.05.2009р. до протоколу розбіжностей від 03.05.2009 р. до договору про надання послуг ( а. с. 156 т.1 ).

11.07.2009 р. позивачем відповідно до договору від 01.06.2009 р. було виставлено на оплату відповідачці рахунок у сумі 14124,00 грн., який направлено на її адресу 13.07.2009 р. (а.с.12)

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру зазначена заборгованість відповідачем частково сплачена в сумі 6820 грн. (а.с.40).

Більш того, на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду надійшла письмова заява відповідача, якою він визнає позовні вимоги та просить скасувати рішення місцевого господарського суду по даній справі і прийняти нове, яким стягнути з відповідача суму недоплаченого боргу у розмірі 7782, 31. Також, відповідач стверджує, що він вже сплатив суму боргу за договором від 01.06.2009р. за надані позивачем послуги.

У сплачену відповідачем суму боргу входить і сума пені в розмірі 478,31 грн., яка нарахована позивачем самостійно.

Частина 5 статті 22 Господарського процесуального кодексу України надає відповідачу право під час розгляду справи в господарському суді будь-якої інстанції визнати позов повністю або частково.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає неустойку як один з найбільш поширених видів забезпечення зобов'язань. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума чи інша встановлена у договорі майнова цінність, яку боржник зобов'язаний сплатити або передати кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання ним основного зобов'язання.

В силу частини 2 статті 20 господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Судова колегія, перевіривши розрахунок пені, визначений позивачем самостійно вважає його правильним.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, керуючись статтями 101, 103 (ч.2), 104 (ч.3), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу комунального підприємства Сакської районної міжгосподарської бази відпочинку "Прибой" задовольнити.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Колосова Г.Г.) від 08 лютого 2011 року у справі №5002-24/92.1-2010 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити.

3.1. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (96500, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, відомості про наявність поточних рахунків в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь комунального підприємства Сакська районна міжгосподарська база відпочинку "Прибой" (96500, вул. Морська, 4, р/р 26002054905234 в КРУ "Приватбанк", ідентифікаційний код 23435108) 8171, 31 грн. , з яких: заборгованість за отримані послуги в сумі 7304, 00 грн., пеню в розмірі 478, 31 грн., а також державне мито у розмірі 153, 00 грн., у тому числі 51, 00 грн. за подачу апеляційної скарги і 236, 00 грн. на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.2. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.

Головуючий суддяВ.С. Голик

СуддіЮ.М. Гоголь

В.І. Гонтар

Розсилка:

1. Комунальне підприємство Сакської районної міжгосподарської бази відпочинку "Прибой" (вул. Морська, 4,Саки,96500)

2. Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (АДРЕСА_1,96500)