Постанова № 17479149, 21.07.2011, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 липня 2011 року Справа № 5002-15/506-2011 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіВолкова К.В.,

суддівБалюкової К.Г.,

Дмитрієва В.Є.,

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1, довіреність №1833 від 21.06.11, фізична особа-підприємець ОСОБА_2;

відповідача: ОСОБА_3, довіреність №101 від 25.02.11, комунальне підприємство Сімеїзської селищної ради "Управління житлово-комунального господарства";

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Іщенко І.А.) від 19 квітня 2011 року у справі №5002-15/506-2011

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

докомунального підприємства Сімеїзської селищної ради "Управління житлово-комунального господарства" (вул. Зоряна, 2, Сімеїз, м. Ялта, 98680)

про стягнення 167136,86 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_2, звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача, комунального підприємства Сімеїзської селищної ради „Управління житлово-комунального господарства” про стягнення 54 230,00 грн. заборгованості по договору №52 від 27 листопада 2009 року про надання послуг по утилізації твердих побутових відходів, 105 748,50 грн. - пені, 5 531,46 грн. - інфляційних втрат та 1 626,90 грн. - 3% річних (а.с. 3-7).

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем умов угоди від 05 березня 2010 року про відступлення права вимоги по договору №52 від 27 листопада 2009 року про надання послуг по утилізації твердих побутових відходів та обґрунтовані посиланням на статті 526, 525, 530 Цивільного кодексу України та 193 господарського кодексу України.

В процесі розгляду справи позивачем не одноразово були уточненні позовні вимоги в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, а саме завою від 19 квітня 2011 року він відмовився від позовних вимог в частині стягнення 56 399,20 грн. пені та просив суд стягнути з відповідача 54 230,00 грн., заборгованості по договору №52 про надання послуг по утилізації твердих побутових відходів від 27 листопада 2009 року та угоди б/н від 05 березня 2010 року про відступлення права вимоги, 49 349,30 грн. - пені, 5 531,46 грн. - інфляційних втрат та 1 760,60 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 квітня 2011 року у справі №5002-15/506-2011 (суддя Іщенко І.А.) в частині стягнення 56399,20 грн. провадження у справі припинено.

В іншій частині задоволення позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим мотивовано тим, що позивачем не було доведено суду першої інстанції наявності у нього відступлення права вимоги по договору №52 від 27 листопада 2009 року про надання послуг по утилізації твердих побутових відходів, оскільки ним було порушено умови укладеної угоди від 05 березня 2010 року про відступлення права, укладеної між ним та ОСОБА_4.

Не погодившись з рішенням суду, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи.

Більш докладніше доводи заявника викладені в апеляційній скарзі, що міститься у матеріалах справи (а.с. 117-119).

У судовому засіданні, призначеному на 14 липня 2011 року, представник позивача підтримав вимоги заявлені в апеляційній скарзі, представник відповідача з даними доводами не погодився та заперечував проти їх задоволення.

Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

27 листопада 2009 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (виконавець) та комунальним підприємством Сімеїзської селищної ради „Управління житлово-комунального господарства” (замовник) укладено договір про надання послуг по утилізації твердих побутових відходів №52 (а.с. 11-12). Згідно умовам вказаного договору виконавець зобов'язаний відповідно до умов договору прийняти у заказника тверді побутові відходи (ТБВ) для утилізації шляхом часткового сортування і вивозу на полігон для їх подальшої переробки утилізації та поховання; своєчасно надати замовникові для оплати рахунок та акт виконаних робіт за наданими послугами не пізніше 10 календарного числа місяця, наступного за періодом фактичного надання послуг (пункт 2.2.2).

Відповідно до пункту 2.4.2 вказаного договору, у свою чергу, замовник зобов'язаний своєчасно та в повному об'ємі оплачувати послуги, що надаються виконавцем, відповідно до умов цього договору; забезпечити доставку ТБВ на майданчик перевантаження виконавця своїм транспортом; підписати акт виконаних робіт по наданню послуг звітного місяця і повернути його виконавцеві до 10 календарного числа місяця, наступного за періодом фактично наданих послуг.

На підтвердження наданих вищевказаних послуг виконавець 31 грудня 2009 року надав замовнику акт на виконані роботи на суму 54 230,00 грн. та рахунок від 31 грудня 2009 року на вищевказану суму. Акт виконаних робіт підписаний уповноваженим представником замовника - директором комунального підприємства „Управління житлово-комунального господарства” та скріплений печаткою.

Таким чином, послуга прийнята замовником в повному об'ємі, узгоджені її об'єми і вартість. Проте до теперішнього часу послуга не сплачена. Дана обставина не спростовується відповідачем.

Також, 05 березня 2010 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено угоду про відступлення права вимоги по договору №52 від 27 листопада 2009 року про надання послуг по утилізації твердих побутових відходів (а.с. 13).

Згідно пункту 1 вказаної угоди, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 приймає на себе право вимоги по договору №52 від 27 листопада 2009 року про надання послуг по утилізації твердих побутових відходів і стає кредитором по заборгованості відповідача по договору.

Відповідно до пункту 2 угоди від 05 березня 2010 року про відступлення права вимоги по договору №52 від 27 листопада 2009 року про надання послуг по утилізації твердих побутових відходів, по даному договору фізична особа-підприємець ОСОБА_2 отримує право вимагати від відповідача належного виконання всіх умов договору в частині заборгованості відповідача.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, а рішення частковому скасуванню з наступних підстав.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з статтею 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 516 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина 7 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Так, як вже зазначалось та було встановлено судом першої інстанції, 05 березня 2010 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено угоду про відступлення права вимоги по договору №52 від 27 листопада 2009 року про надання послуг по утилізації твердих побутових відходів (а.с. 13).

Згідно пункту 1 вказаної угоди, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 приймає на себе право вимоги по договору №52 від 27 листопада 2009 року про надання послуг по утилізації твердих побутових відходів і стає кредитором по заборгованості відповідача по договору.

Відповідно до пункту 2 угоди від 05 березня 2010 року про відступлення права вимоги по договору №52 від 27 листопада 2009 року про надання послуг по утилізації твердих побутових відходів, по даному договору фізична особа-підприємець ОСОБА_2 отримує право вимагати від відповідача належного виконання всіх умов договору в частині заборгованості відповідача.

Судом першої інстанції було зазначено, що в матеріалах справи наявний лист фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до відповідача про здійснення уступки права вимоги фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 по договору №52 від 27 листопада 2009 року, однак не представлено суду доказів надсилання чи отримання відповідачем вказаного листа.

Але, колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, у звязку з чим вважає за можливим зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України фізична особа-підприємець ОСОБА_4 05 березня 2010 року повідомив комунальне підприємство Сімеїзської селищної ради „Управління житлово-комунального господарства” про заміну кредитора в зобов'язанні шляхом вручення директорові відповідача листа-повідомлення.

У матеріалах справи міститься копія вказаного листа-повідомлення, підтверджуюча належне виконання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 вимог чинного законодавства про повідомлення боржника в зобов'язанні про заміну кредитора (а.с. 17).

Отже, позивач надав відповідачу послуги по утилізації твердих побутових відходів на загальну суму 54230,00 грн., яка відповідачем сплачена не була.

Вказана заборгованість також підтверджується актом виконаних робіт №52 від 27 листопада 2007 року на суму 54 230,00 грн. (а.с. 15), рахунком від 31 грудня 2009 року на вищевказану суму (а.с. 14) та актом звірки взаємних розрахунків від 22 жовтня 2010 року за договором №52 від 27 листопада 2009 року, які були підписані обома сторонами та скріплені печатками.

Також, вказана заборгованість відповідачем у судовому засіданні не заперечувалась та визнається.

У зв'язку з наведеним, встановивши, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати виконаних послуг належним чином не виконав, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 54 230,00 грн.

Колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції стосовно припинення відповідно до пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі в частині стягнення 56 399,20 грн. пені, у звязку з відмовою позивача від заявлених вимог.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення з відповідача 49 349,30 грн. пені, 5 531,46 грн. інфляційних втрат та 1 760,60 грн. 3% річних колегія суддів вважає за можливим зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотку річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

15 липня 2005 року Інформаційним листом №3.2.-2005 Верховний Суд України виклав правову позицію про природу 3% річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 Цивільного кодексу та 625 Цивільного кодексу України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.

Згідно зі статтею 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі впливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Дослідивши всі обставини по справ, колегія суддів дійшла висновку, що позивач просив суд першої інстанції стягнути пеню, інфляцію та 3% річних за період до виникнення у відповідача зобов'язань по оплаті.

Отже, позовні вимоги позивача у частині стягнення з відповідача 49 349,30 грн. пені, 5 531,46 грн. інфляційних втрат та 1 760,60 грн. 3% річних не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, обставини, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, наряду з іншими, підтверджуються письмовими доказами.

Обов'язок щодо доказування обставин справи покладено на сторони (стаття 33 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, на підставі вказаних правових норм колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не були ті обставини, на які він посилався в суді першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що господарським судом першої інстанції дано неповну юридичну оцінку обставинам, а також порушенні норми матеріального та процесуального права, що обумовлюють відповідальність боржника, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржене рішення частковому скасуванню, з постановленням судом апеляційної інстанції нового рішення у справі.

Сплачене позивачем державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу необхідно покласти на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтею 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 квітня 2011 року у справі №5002-15/506-2011 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції.

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства Сімеїзської селищної ради "Управління житлово-комунального господарства" (98680, АР Крим, м. Ялта, Сімеїз, вул. Зоряна, 2, р/р 35439004003397 УГК України в АРК, МФО 824026, ЄДРПОУ 34557001) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_1 КРФ ПАТ "Укрсоцбанк" м. Алупка, МФО 324010, ІНН НОМЕР_2 свідотство про держ. реєстрацію серії НОМЕР_3) 54 230,00 грн. суми основної заборгованності, 542,30 грн. - витрати по сплаті державного мита, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

3. В іншій частині рішення господарського суду Автономної Республіки Крим у справі №5002-15/506-2011 від 19 квітня 2011 року залишити без змін.

4. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.

Головуючий суддяК.В. Волков

СуддіК.Г. Балюкова

В.Є. Дмитрієв

Розсилка:

1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

2. Комунальне підприємство Сімеїзської селищної ради "Управління житлово-комунального господарства" (вул. Зоряна, 2,Сімеїз, м. Ялта,98680)