Рішення № 17557979, 03.08.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.08.11 Справа № 31/5009/3405/11

Господарський суд Запорізької області у складі судді Хуторного В.М., при секретарі Ломейко Н.І.,

за участю представників: від позивача ОСОБА_1., довіреність № 14 від 10.06.11 р.; від відповідача не зявився;

Розглянув в судовому засіданні матеріали справи № 31/5009/3405/11

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «РИА ТРАНС», м. Запоріжжя (скорочено ТОВ «РИА ТРАНС»);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Ольвія», м. Запоріжжя (скорочено ТОВ «ТК «Ольвія»);

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державна податкова інспекція у Комунарському районі м. Запоріжжя, м. Запоріжжя (скорочено ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя);

про визнання договору поставки № 09/05 -09 від 09.05.2009 р. недійсним.

Ухвалою господарського суду від 17.06.2011 р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 31/5009/3405/11, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 20.07.2011 р. Розгляд справи було відкладено до 03.08.11 р.

За заявою представника позивача, розгляд справи здійснювався без застосування засобів фіксації судового процесу.

У відповідності до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Сутність спору:

ТОВ «РИА ТРАНС»заявлено позов про визнання недійсним договору поставки №09/05 -09 від 09.05.2009 р., укладеного із ТОВ «ТК «Ольвія».

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваний правочин є недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228, ч. 2 ст. 234 ЦК України, ст. ст. 1, 2, 61, 64 ГПК України, оскільки договір вчинено без наміру створення правових наслідків та суперечить інтересам держави та суспільства.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити.

18.07.11 р. до господарського суду Запорізької області надійшла заява Державної податкової інспекції у Комунарському м. Запоріжжя про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача. Вказану заяву судом задоволено.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

09.05.2009 р. між ТОВ «ТК «Ольвія»(Постачальник, відповідач) та ТОВ «РИА-ТРАНС»(Покупець, позивач) було укладено договір поставки № 09/05-09 (далі Договір поставки №09/05-09).

Предметом даного договору є поставка відповідачем товару позивачеві в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі. Найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором, визначаються рахунками/специфікацією, що є додатками до цього Договору (п. п. 1.1, 1.2 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору №09/05-09, поставка Товару здійснюється за попередньою заявкою Покупця. Оформлення заявки провадиться Покупцем у порядку, визначеному цим Договором. У заявці визначаються: дата та номер заявки, найменування, кількість, дата та місце поставки товару.

Постачальник поставляє товар відповідно до заявок Покупця не пізніше 5 (п'яти) календарних днів з моменту узгодження Сторонами кількості та асортименту товару, що підлягає поставці, або в інший строк, визначений у заявці Покупця (п. 2.4 Договору №09/05-09).

Згідно п. 2.9 Договору №09/05-09, право власності на поставлений товар переходить до Покупця в момент отримання товару від Постачальника (перевізника) за накладною.

Відповідно до п. 4.3 Договору №09/05-09, сума цього договору складається із суми вартості партій товарів, поставлених Постачальником протягом строку дії цього договору та вказаних у накладних.

Оплата здійснюється в розмірі повної вартості товару шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок Постачальника, вказаний у реквізитах у цьому договорі (п. 4.5 Договору №09/05-09).

Згідно п. 8.1 Договору №09/05-09, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін.

Цей договір укладається строком на 1 (один) рік. Закінчення строку дії цього договору не звільняє Сторони від його виконання (п. 8.2 Договору №09/05-09).

15.12.2010 р. Державною податковою інспекцією у Комунарському районі м. Запоріжжя проведено планову виїзну перевірку ТОВ «РИА-ТРАНС»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 21.11.2007 р. по 30.09.2010 р.

За результатами перевіки встановлено, що у ТОВ «ТК «Ольвія»відсутні необхідні умови (матеріальні ресурси, основні засоби, тощо) для здійснення підприємницької діяльності щодо поставки товарів. ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя не підтверджений факт поставки ТОВ «ТК «Ольвія»на адресу ТОВ «РИА-ТРАНС»у перевіряємому періоді товарів на загальну суму 155985,38 грн.

Як вказує ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя у своєму акті виїзної перевірки №4301/2305/35553736, перевіркою не встановлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) від вказаних операцій. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької діяльності або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту за рахунок інших субєктів підприємницької діяльності.

За висновками податкового органу, підприємством ТОВ «РИА-ТРАНС» отримано податкові накладні від ТОВ «ТК «Ольвія»та перераховувались кошти на адресу ТОВ «ТК «Ольвія»без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків, в звязку з чим, дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Метою проведення документування фактично не здійснених операцій є несплата до бюджету необхідних податкових платежів, тобто заволодіння державним майном. Відсутність, відповідно до закону, правових наслідків за таким правочином означає відсутність будь-яких господарських операцій, здійснених на його виконання з точки зору їх впливу на стан податкового обліку сторін цього правочину.

Позивач вважає, що укладений між відповідачами Договір є недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228, ч. 2 ст. 234 ЦК України, ст. ст. 1, 2, 61, 64 ГПК України, оскільки договір вчинено без наміру створення правових наслідків та суперечить інтересам держави та суспільства.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, заслухавши учасників процесу, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню на підставі наступного.

Правовідносини сторін є господарськими, та такими що виникли з договору поставки товару.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У відповідності до ст. 228 Цивільного кодексу правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно із абз. 4 п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В даному випадку ні позивачем, ні третьою особою не надано доказів в підтвердження наміру обох або однієї із сторін оспорюваного правочину щодо знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Первинні докази вини сторін Договору відсутні, не надано і вироку суду щодо посадових осіб ТОВ «РИА-ТРАНС»або ТОВ «ТК «Ольвія», Акт про результати планової виїзної перевірки № 4301/2305/35553736 ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя не є таким доказом.

За приписами ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Фіктивним, згідно зі ст. 234 Цивільного кодексу України, є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

За змістом ст. 234 ЦК України не може бути визнаний фіктивним договір, на виконання якого були створені правові наслідки та за яким сторони вчинили юридично значимі дії.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ суди мають врахувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша намагалася досягнути правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним (недійсним).

При зверненні до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, на позивача покладається обов'язок довести відсутність наміру в учасників правочину щодо створення юридичних наслідків.

Особа, яка вимагає визнання договору недійсним у відповідності до ст. 234 ЦК України, повинна довести, що в учасників правочину в момент його вчинення не було наміру на створення юридичних наслідків. Відсутність наміру лише в однієї сторони не є доказом фіктивності договору. Тобто, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру створити цивільно-правові наслідки.

В пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»зазначається, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

На вимогу суду позивачем надано: рахунок-фактуру № ОЛ-0000129 від 09.06.09 р., видаткову накладну № ОЛ-0000130 від 09.06.09 р., податкову накладну № 130 від 09.06.09 р., виписки по рахунку від 08.11.09 р., від 11.11.09 р., 18.11.09 р., від 25.11.09 р., що свідчать про виконання Договору сторонами. В матеріалах справи відсутні докази про існування між сторонами договірних відносин крім тих, що засновані на оспорюваному Договорі, отже видаткова накладна № ОЛ-0000130 від 09.06.09 р. свідчить про поставку товару саме за Договором.

Таким чином, на даний час підстави вважати оспорюваний правочин фіктивним - відсутні.

З огляду на викладене, доводи позивача свого підтвердження не знаходять.

В позові про визнання недійсним Договору №09/05-09від 09.05.2009 р. суд відмовляє.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

СуддяВ.М. Хуторной

Повний текст рішення складено 05.08.11 р.