Рішення № 17474739, 29.07.2011, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.07.11р.Справа № 24/5005/9152/2011 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю м'ясокомбінату "Ювілейний", смт.Ювілейне, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектрас", м.Дніпропетровськ

про визнання недійсним договору поставки від 02.01.2010р. № ПД-103-10/2

Суддя Калиниченко Л.М.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, дов. № 29-дпЮС/11 від 05.07.11р.

від відповідача: ОСОБА_2, дов. № 10-юр від 18.07.11р.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю м'ясокомбінат "Ювілейний", смт.Ювілейне, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область (надалі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектрас", м.Дніпропетровськ (надалі - відповідач) про визнання недійсним договору поставки від 02.01.2010р. № ПД-103-10/2.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що правочин, який оспарюється не був спрямований на реальне настання правових наслідків та порушує публічний порядок, а також суперечить моральним засадам суспільства, що передбачено ст.203 Цивільного кодексу України.

Крім того, позивач посилається на те, що спірна угода була укладена ним під впливом помилки в своїх розрахунках, що дає підстави вважати зазначений правочин економічно необґрунтованим, та таким, щодо якого втрачено комерційний інтерес - не має правового значення, а помилка внаслідок власного недбальства, якщо таке і мало місце, не є підставою для визнання правочину недійсним, відповідно до вищезазначених приписів чинного законодавства.

Позивач вважає, що у відповідача відсутні необхідні умови для здійснення основного виду діяльності, а саме: відсутні необхідні основні фонди, трудові ресурси, обладнання для здійснення діяльності, незнаходження за юридичною адресою.

Згідно з п.5 ст.203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Позивач вважає, що договір поставки № ПД-103-10/2 від 02.01.2010р. був укладений під впливом помилки, який містить ознаки нікчемності.

Також, позивач зазначив, що у відповідності до ч.1 ст.229 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Також, позивач посилаючись на ст.228 Цивільного кодексу України вважає, що спірний договір взагалі містить у собі ознаки нікчемності, оскільки він порушує публічний порядок, та спрямований на витрату майна підприємства у вигляді грошових коштів.

Відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що у позивача відсутнє право на звернення про визнання недійсним договору поставки № ПД-103-10/2 від 02.01.2010р. (надалі - Договір).

Представник відповідача пояснив, що за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАВІС-СЕРВІС», м.Дніпропетровськ господарський суд Дніпропетровської області порушив провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектрас", м.Дніпропетровськ. Постановою господарського суду від 07.04.11р. останнього визнано банкрутом, відкрита ліквідаційна процедура за нормами ст.52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ліквідатором призначено ініціюючого кредитора - товариство з обмеженою відповідальністю "Лавіс-Сервіс " (52070, с. Новоолександрівка Дніпропетровського району Дніпропетровської області, вул.Сонячна, буд.11, код ЄДРПОУ 37160329).

У відповідності до ст.25 вищевказаного Закону ліквідатор з дня свого призначення виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах поточних кредиторів за зобовязаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство, і є неоплаченими, здійснює інші повноваження передбачені цим Законом. З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи банкрута. При здійсненні своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, або виходячи з цього бути відповідачем.

Представник відповідача зазначив, що виконуючи свої повноваження у справі про банкрутство направило у квітні 2011р. запит до податкової інспекції у Ленінському районі з проханням надати письмову заяву з грошовими вимогами до банкрута або повідомити про відсутність вимог. В червні 2011р. представнику Відповідача (ліквідатору) стало відомо, що 29.04.2011р. ДПІ у Ленінському районі був прийнятий акт за №540/231/36840429 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «ВЕКТРАС»з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування по податку на додану вартість за період з 01.08.2010р. по 31.08.2010р. Вказаним актом правочини укладені ТОВ «ВЕКТРАС»у цей період з усіма контрагентами визнано нікчемними. Підставою для визначення правочинів нікчемними послугував той факт, що ТОВ «ВЕКТРАС»не знаходиться за податковою адресою, про що складено акт відповідності від 22.04.2011р. Службовою запискою від ВПМ ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська від 29.04.2011р. отримано інформацію щодо неможливості проведення заходів по ТОВ «ВЕКТРАС»у звязку з не встановленням місцезнаходження посадових осіб ТОВ «ВЕКТРАС». Другою причиною вказаний той факт, що у ТОВ «ВЕКТРАС»відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби. У звязку з цим, податкова інспекція дійшла висновку, що відповідно до ч.1,5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст..228 ЦК України зазначені правочини мають ознаки нікчемності. На ці підстави посилається Позивач.

Представник відповідача вважає докази Позивача необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на фактичних обставинах, тому не можуть бути використані як підстави для визнання договору недійсним.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечує, посилаючись також на те, що договір відбувся, був схвалений позивачем і ніяким чином не порушує будь-яких його прав та інтересів; позивачем не надано до суду жодного доказу того, що спірний правочин посягає саме на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відсутні докази і наявності вини (яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін): вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо незаконного заволодіння певним майном тощо.

Відповідач вважає, що посилання Позивача на положення ст. 228 ЦК України є помилковими, оскільки правочин, який оспарюється, укладений між сторонами не містить ознак нікчемності.

Клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу (аудіо запис) представниками сторін не заявлялося.

В порядку статті 85 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

02 січня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Мясокомбінат „Ювілейний" (надалі - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕКТРАС»(надалі - Відповідач) був укладений договір поставки №ПД 103-10/2 поставки від 02 січня 2010 року. Предметом договору є поставка товару, а саме: мясної сировини для ковбасного виробництва, асортимент та кількість якого обумовлені в специфікаціях, які є невідємною частиною договору та складаються на кожну партію товару.

На виконання умов укладеного договору, відповідно до п.2.1, позивач та відповідач (сторони за договором) повинні були узгодити асортимент, кількість та вартість поставки.

Кількість, асортимент, вартість товару, який постачається зазначається в видаткових накладних, складених на підставі заявки Позивача (покупця).

Відповідно до п.2.3 договору від 02.01.2010р. за № ПД-103-10/2 «загальна сума договору складається із сум вказаних в специфікаціях, які є невідємною частиною договору».

В судовому засіданні позивач надав суду до огляду, в оригіналі, податкові та видаткові накладні, акти приймання-передачі товару, виписки по рахунку.

Як зазначено позивачем, та не спростовано відповідачем, сторони виконали свої зобов'язання по договору у повному обсязі, що підтверджуються копіями вищеознаечних документів.

Причиною виникнення спору в даній справі є твердження Позивача щодо наявності правових підстав для визнання недійсним договору поставки, передбачених: ст. 229 ЦК України ( Позивач помилився в своїх розрахунках та вважає зазначений у позові правочин економічно необґрунтованим, та таким, щодо якого втрачено комерційний інтерес, оскільки угода була укладена під впливом помилки, внаслідок нестабільності цін та кон'юнктури ринку ); ст. 228 ЦК України ( оскільки Позивач вважає, що спірна угода порушує публічний порядок).

Позивач стверджує, що згідно податкової звітності та наявної інформації, у Відповідача відсутні необхідні умови для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно довідки з ЄДРПОУ, а саме: відсутні трудові ресурси та необхідні основні фонди і обладнання для здійснення діяльності, тощо.

Враховуючи зазначене, на думку Позивача ТОВ „ВЕКТРАС” (або його посадові особи) за місцем своєї реєстрації не могло здійснювати фінансово-господарську діяльність, здійснювати дії спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин та здійснювати фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобовязань. У звязку з незнаходженням Відповідача за юридичною адресою ним порушено ст.. 93 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV (зі змінами та доповненнями) «Місцезнаходження юридичної особи «Адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від його імені», тобто встановлено відсутність Відповідача за юридичною адресою.

Також Позивач стверджує, що спірна угода була укладена ним під впливом помилки в своїх розрахунках, що дає підстави вважати зазначений правочин економічно необґрунтованим, та таким, щодо якого втрачено комерційний інтерес - не має правового значення, а помилка внаслідок власного недбальства, якщо таке і мало місце, не є підставою для визнання правочину недійсним, відповідно до вищезазначених приписів чинного законодавства.

Суд вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України (далі -ЦКУ) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьої, п'ятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно частин 1-3, 5, 6 статті 203 ЦКУ зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 33 Господарського кодексу України (далі -ГКУ) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 6 ЦКУ України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦКУ).

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (стаття 179 ГКУ). При непогодженні вказаних умов договір є таким, що не відбувся.

Оспорюваним Договором від 02.01.2010р. за № ПД-103-10/2 сторони погодили предмет договору - пункт 1.1. Договору; ціну - пункти 2.1. та 2.4. Договору та строк дії - пункт 31.12.2010. Договору.

Таким чином, суд доходить висновку про узгодження всіх істотних умов в розумінні статті 179 Господарського кодексу України. Сторонами виконувалися умови Договору, що підтверджуєтьсяпервинними документами бухгалтерського та податкового обліку та свідчить про реальність договору.

Пояснення представника позивача щодо недійсності договору мотивується тим, що такий правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, не знайшло в судовому засіданні.

Також Позивач посилається на податкову звітність згідно якої у ТОВ «ВЕКТРАС»начебто відсутні необхідні умови для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно довідки з ЄДРПОУ, а саме: відсутні трудові ресурси та необхідні основні фонди і обладнання для здійснення діяльності.

Щодо чисельності працівників суд зазначає наступне:

чинним законодавством чітко не регламентована обовязкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тої чи іншої діяльності. Тому в залежності від специфіки виду діяльності підприємство у разі виникнення такої потреби може залучити до виконання роботи інших осіб з наявними ресурсами визначеного обсягу і структури.

Враховуючи зазначене, ТОВ „ВЕКТРАС” (або його посадові особи) за місцем своєї реєстрації мало можливість для здійснення фінансово-господарської діяльності та здійснювати дії спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин і здійснювати фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобовязань. Беручи до уваги те що зобовязання за договором Відповідачем було виконано в повному обсязі, то безпідставно вважати, що йому бракувало ресурсів для реалізації таких зобовязань.

Також Позивачем було зазначено, що у звязку з незнаходженням Відповідача за юридичною адресою ним порушено ст. 93 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV (зі змінами та доповненнями) «Місцезнаходження юридичної особи «Адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від його імені», тобто встановлено відсутність Відповідача за юридичною адресою.

Але факт відсутності ТОВ «ВЕКТРАС»за юридичною адресою було встановлено у квітні 2011року, доказів не знаходження ТОВ «ВЕКТРАС»у 2010р. за юридичною адресою не надано і не відображено (тобто у період дії вище зазначеного договору).

Відповідно до копії Довідки з ЄДРПОУ серії АЄ №7604340 (оригінал доглянуто в судовому засіданні), згідно Запису № 4 від 18.11.2010 року станом на 18.11.2010 року підтверджено відомості про юридичну особу, і лише від 23.03.2011 року Запис №5 - було внесено інформацію щодо відсутності ТОВ «ВЕКТРАС»за юридичною адресою. Тобто в момент укладення та реалізації зазначеного договору у 2010 році Відповідач знаходився і здійснював фінансово господарську діяльність за місцем реєстрації.

Установчі документи ТОВ «ВЕКТРАС»не визнано недійсними.

Ч.ч.1, 2 ст.3 Господарського кодексу України передбачено, що під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, що здійснюється для досягнення економічних та соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до ст.ст.43, 44 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Підприємництво здійснюється на основі, в тому числі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Також, не заслуговують на увагу посилання позивача щодо нікчемності спірного договору згідно зі ст.228 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до Закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Ст.525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або Законом.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано недійсним повністю або в частині.

З урахуванням того, що зміст договору поставки не суперечить актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особи, що вчинили правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочину були вільними та відповідали їх внутрішній волі, правочин вчинений відповідно до вимог законодавства у письмовій формі, на момент укладення був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, суд вважає, що спірний договір повністю відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановленим ст.203 Цивільного кодексу України, а також відсутні підстави для визнання договору недійсним.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатись до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Виходячи зі змісту зазначеної норми, порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.

Позивачем в силу ст.21 Господарського процесуального кодексу України є підприємства та організації, що подали позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Ст.33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З огляду на вищенаведене, виходячи з обставин справи та наявних у справі доказів, суд, надавши у судовому засіданні оцінку доказам та оспорюваному правочину, дійшов висновку, що Договір від 02.01.2010р. за № ПД-103-10/2 , укладений між сторонами, не містить ознак нікчемності, встановлених статтею 228 ЦКУ.

Враховуючи наведене, господарський суд вважає позовні вимоги Позивача не доведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3, 43, 44, 165, 193, 207 Господарського кодексу України, ст.ст.6, 203, 215, 228, 229, 626, 628, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю м'ясокомбінату "Ювілейний", смт.Ювілейне, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектрас", м.Дніпропетровськ про визнання недійсним договору поставки від 02.01.2010р. № ПД-103-10/2 - відмовити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 Господарського процесуального кодексу України.

СуддяЛ.М. Калиниченко Рішення підписано 29.07.2011р. відповідно до ст. ст. 84, 85 ГПК України.