Рішення № 17390317, 02.08.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 317

РІШЕННЯ

Іменем України

02.08.2011Справа №5002-28/2099-2011 За позовом Військового прокурора Севастопольського гарнізону (99011, м. Севастополь, вул. Суворова, 27) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, 6).

До відповідачів:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Барконд» (04205, м. Київ, просп. Оболонський, буд. 23-А);

2. Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» (98603, м. Ялта, вул. Свердлова, 32).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «Дворцово-парковий ансамбль» (95007, м. Сімферополь, вул. Плотинна, буд. 9).

Про визнання договору купівлі-продажу недійсним та спонукання до виконання певних дій.

Суддя С.О. Лукачов

представники:

Від прокуратури Година Д.А., посвідчення № 363.

Від позивача не зявився, повідомлений належним чином.

Від відповідачів не зявились, повідомлені належним чином.

Від третьої особи ОСОБА_1 представник, довіреність від 01.04.2011р.

Суть спору: Військовий прокурор Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Барконд» та Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна № 3185 від 14.10.2005 р. про купівлю-продаж будинків та споруд, укладеного між ДП Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» та ТОВ «Барконд» та про зобовязання кожну із сторін повернути в натурі все, що отримали від вказаного контракту.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Військовою прокуратурою Севастопольського гарнізону проведено перевірку, під час якої встановлено, що 14.10.2005 року між ДП Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» та ТОВ «Барконд» укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна № 3185. Як вказує прокурор у своїй позовній заяві, зазначений договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним, що і стало підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України із позовом до господарського суду АР Крим.

Суд залишив без розгляду клопотання прокурора про забезпечення позову, у звязку з необґрунтованістю та відсутністю підстав, передбачених ст. 66 Господарського процесуального кодексу України.

20 червня 2011р. від позивача надійшли письмові пояснення, в яких Міністерство оборони України підтримує заявлені прокурором позовні вимоги та просить їх задовольнити в повному обсязі.

05 липня 2011р. ухвалою господарського суду АР Крим залучити до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «Дворцово-парковий ансамбль».

02 серпня 2011р. представник третьої особи надав відзив на позов, в якому ТОВ «Дворцово-парковий ансамбль» заперечує проти задоволення позовних вимог.

Представники позивача та відповідачів у судове засідання не зявились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час розгляду справи були сповіщені належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Строк розгляду справи продовжувався відповідно до ст. 69 ГПК України.

Справа розглядається за наявними у неї матеріалами в порядку статті 75 ГПК України.

Розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 ГПК України.

Після вияснення всіх обставин справи та перевірення доказів, суд видалявся для прийняття рішення по справі до нарадчої кімнати.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника третьої особи, суд

ВСТАНОВИВ:

11 липня 2000 р. Наказом № 209 Міністерства оборони України «Про створення державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» та затвердження його Статуту» наказано: на фондах Військового санаторію (Ялтинський на 750 ліжок), що розформовується (ліквідується) за юридичною адресою: 98630, Україна, АР Крим, м. Ялта, вул. Свердлова, 32, створити державне підприємство Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський».

14 жовтня 2005 року між державним підприємством Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Барконд» (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна № 3185 (а. с. 84-87).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до розділу 1 договору, продавець продав, а покупець купив нерухоме майно: літ. Я' спальний корпус № 6 загальною площею 6179,4 кв.м, літ. Л" їдальню загальною площею 4629,6 кв.м, що розташоване за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, вул. Свердлова, буд 34 (далі - об'єкт продажу).

Обєкт продажу належить державі в особі Верховної ради України та знаходиться в господарському віданні Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський», орган управління майном - Міністерство оборони України на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 04.10.2005 р. Виконавчим комітетом Ялтинської міської Ради на підставі рішення від 22.09.2005 р. № 1414, зареєстрованого комунальним підприємством Ялтинське бюро технічної інвентаризації, згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 8529137, 04.10.2005 р., номер запису 1099 в книзі 20ж стор. 338, реєстраційний № 12278650.

Об'єкт продажу розташований на земельних ділянках, які знаходяться у користуванні продавця: площею 18,024 га на підставі Акту на право постійного користування землею ІІ-КМ № 001277, виданого 28.12.2001 р. Ялтинською міською радою на підставі рішення 41-і сесії 23-го скликання Ялтинської міської ради від 29.11.2001 р. № 34, зареєстрованого в Книзі записів актів за № 172. Землю надано у постійне користування для експлуатації та обслуговування санаторія (п. 1.2 договору).

14 жовтня 2005р. договір купівлі-продажу було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу ОСОБА_2

Прокурор обґрунтовує заявлені позовні вимоги тим, що вказаний договір не відповідає вимогам діючого законодавства.

Відповідно до частини 5 статті 75 Господарського кодексу України, відчуження майнових об'єктів, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

В силу ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України. При цьому, відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України (в редакції на дату підписання спірного договору), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Судом встановлено, що при укладенні спірного договору порушено порядок відчуження військового майна, яким є майно ДП МО України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський».

Відповідний порядок встановлено Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (далі - Закон) та Положенням про порядок відчуження військового майна Збройних Сил України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1919 від 28 грудня 2000 року (далі - Положення).

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону, Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону, вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України («Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності») належить до компетенції Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п. 3 Постанови, повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок, та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

Згідно з п. 6. Постанови, рішення про відчуження військового майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна за формою згідно з додатком 1.

Відповідно до вказаних нормативно-правових актів у Міністерства оборони України відсутні повноваження щодо самовільного відчуження майна шляхом укладення договорів купівлі-продажу.

Такі повноваження відсутні і у особи, що укладала договір, оскільки, відповідно до ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Проте, суду не представлене рішення Кабінету Міністрів України щодо відчуження вищезазначеного майна, переданого за спірним договором.

Таким чином, суд дійшов висновку, що при відчуженні спірного майна, сторонами договору порушено порядок відчуження військового майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів «Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних сил».

Вказана позиція стосовно статусу та порядку відчуження спірного майна підтверджується рішенням Верховного суду України по справі № 2-8/17305.1-2007 за позовом ТОВ «Євроойл» про визнання дійсними оспорюваних контрактів, яка викладена в постанові від 23 жовтня 2007 року, а також позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постанові від 12 червня 2008 року по цій же справі (а. с. 13-19).

Так, зокрема, Верховний суд України в постанові від 23 жовтня 2007 року зазначає, що спірне майно ДП МО України «Центральний військовий санаторій Ялтинський» (яке відчужувалося за контрактами №№ 2210/7 та 2210/08) є військовим майном і його відчуження може здійснюватися лише в порядку, визначеному Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» та Постановою Кабінету Міністрів України № 1919 від 28.12.2000 року.

Оскільки рішення про відчуження військового майна, яке є предметом спірного договору, Кабінетом Міністрів України не приймалось, то вчинення дій по відчуженню військового майна у іншому, ніж передбачено законодавством України порядку свідчить про наявність ознак недійсності правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

З наведеного вище вбачається, що при укладенні оспорюваного договору були порушені вимоги пунктів 1, 2 ст. 203 ЦК України, та ст. 207 ГК України, що є підставою для визнання недійсними договору.

Відповідно до п. 8. Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року № 9, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Приймаючи до уваги вищевикладене, позовні вимоги Військового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна № 3185 від 14.10.2005 року про купівлю-продаж будинків та споруд, укладений між ТОВ «Барконд» та ДП Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» недійсним, підлягають задоволенню.

У позовній заяві прокурор також просить суд зобовязати кожну із сторін повернути в натурі все, що отримали від виконання вказаного контракту.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, з огляду на положення цієї правової норми, правовими наслідками недійсності оспорюваного у даній справі правочину є повернення сторонами за ним всього, що вони одержали на його виконання, а саме майна та коштів.

Тобто застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину. В цивілістичний науці та судовій практиці застосування таких наслідків іменується двосторонньою реституцією.

Двостороння реституція застосовується незалежно від наявності чи відсутності вини у діях учасників правочину щодо його недійсності.

Зі змісту наведеної норми, суд робить висновок, що застосування двосторонньої реституції можливо лише при одночасній наявності (існуванні) сторін правочину.

Проте, суд встановив, що станом на 20.06.2011р. припинено таку юридичну особу як Товариство з обмеженою відповідальністю «Барконд», про що свідчать матеріали справи, а саме витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а. с. 33-38).

Таким чином, припинення однієї із сторін правочину, обумовлює неможливість застосування двосторонньої реституції. При цьому, суд враховує, що ЦК України не передбачає застосування односторонньої реституції.

Проте, слід враховувати, що відповідно до п. 2 ст. 216 ЦК України, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Суд зауважує, що при вирішенні питання про повернення майна належному власникові, слід звернути увагу на конкуренцію між реституцією та віндикацією при визнанні правочинів недійсними.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України у листі «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008р., якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Проте в цьому випадку немає перешкод для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 ЦК, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).

Відповідно до п. 6 статті 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідовано.

Як зазначено у п. 6 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України» № 02-5/612 від 23.08.1994 р. (із змінами та доповненнями), за наявності відомостей про ліквідацію підприємства чи організації, які є сторонами у справі, господарському суду слід враховувати таке. Відповідно до частини п'ятої статті 111 Цивільного кодексу України юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення, а згідно з частиною сьомою статті 59 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.Отже, при вирішенні питання щодо припинення провадження у справі на підставі пункту 6 статті 80 ГПК господарський суд повинен витребувати докази виключення підприємства з державного реєстру. У справах про визнання недійсним акту, раніше виданого ліквідованим органом, господарський суд вправі замінити його іншим органом, на який покладено видання таких актів.

Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 18.03.2008 р. № 01-8/164 (п. 31 листа) визначено, що питання про припинення провадження у справі в частині позовних вимог, а так само про залишення позовних вимог у певній частині без розгляду можуть бути вирішені господарським судом в єдиному процесуальному документі, яким закінчується розгляд справи, - рішенні суду.

Отже, у зв'язку з встановленим фактом припинення відповідача-1, суд вважає, що провадження по справі, в частині позовних вимог до ТОВ «Барконд» підлягає припиненню в порядку п. 6 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що юридична особа покупця за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 14.10.2005р., який вище визнаний судом недійсним, припинено, у суду відсутня можливість застосування двосторонньої реституції, у звязку із чим суд відмовляє у позові у частині позовних вимог про зобовязання кожної із сторін повернути в натурі все, що отримали від виконання вказаного контракту.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Відповідач-2 не використав свого права та не представив суду належних доказів, які спростовують доводи прокурора щодо недійсності договору купівлі-продажу № 3185 від 14.10.2005р., укладеного між Державним підприємством Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» та ТОВ «Бараконд».

Судові витрати відносяться на відповідача-2 пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені 02.08.2011р.

Рішення оформлено відповідно до ст. 84 ГПК України 05.08.2011р.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 49, п. 6 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.В частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Барконд» - провадження у справі припинити.

3.Визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна № 3185 від 14.10.2005 р. про купівлю-продаж будинків та споруд, укладений між Державним підприємством Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Барконд».

4.В іншій частині позову відмовити.

5.Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» (98603, м. Ялта, вул. Свердлова, 32, код ЄДРПО України 08334083) в дохід державного бюджету України (рахунок 31115095700002, банк одержувача ГУ Державного казначейства України в АРК, м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополь, код платежу 22090200, код ЄДРПО України 34740405) державне мито в сумі 42,50 грн.

6.Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський» (98603, м. Ялта, вул. Свердлова, 32, код ЄДРПО України 08334083) в дохід державного бюджету (рахунок 31214264700002, банк одержувача: ГУ ДКУ в АРК м. Сімферополь, отримувач: Держбюджет м. Сімферополь, код платежу: 22050003, код ЄДРПО України 34740405) витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у господарському суді АР Крим в сумі 118,00 грн.

7.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримЛукачов С.О.