Рішення № 17390277, 29.07.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 201

РІШЕННЯ

Іменем України

29.07.2011

Справа №5002-26/2297-2011

За позовом Публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз» (03680, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 152; 65025, м. Одеса, Комінтернівський район, 19 км Старокиївського шосе, 52),

до відповідача Державного підприємства радгоспу – заводу ім. 1 Мая (вул. Богдана Хмельницького, 11, с. Первомайськ, Первомайський район, 96300),

про стягнення 9549,60грн.

Суддя Медведчук О.Л.

Представники:

від позивача – не з’явився,

від відповідача – не з’явився.

Суть спору: позивач, Публічне акціонерне товариство «Компанія «Райз» звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідача, Державного підприємства радгоспу – заводу ім. 1 Мая про стягнення 6715,36грн. заборгованості по договору товарного кредиту, 1906,42грн. 32% річних, за неправомірне користування коштами, 927,82грн. пені, за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано належним чином зобов’язання за договором товарного кредиту щодо повної оплати товару у строк, який передбачений договором, що є порушенням положень ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України. Також у зв’язку із невиконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором, позивачем відповідно до умов договору нарахована сума пені та відсотки за неправомірне користування коштами.

Відповідач жодного разу у судове засідання не з’явився, явку представника не забезпечив, про причини неявки не повідомив, вимоги суду щодо надання письмового відзиву на позов із документальним обґрунтуванням, не виконав.

Враховуючи той факт, що відповідачем порушено приписи ст. 22 ГПК України щодо добросовісного виконання своїх прав та обов’язків, суд вважає за можливе розгляд справи за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

На день судового засідання, на адресу суду надійшов лист від відповідача про те, що з основною сумою заборгованості ДП радгосп – завод імені 1 Мая, погоджується, у зв’язку з чим провело сплату боргу в сумі 7470,04грн., проте з іншою частиною позову не згодне. Просить в позовних вимогах відмовити у зв’язку зі сплатою боргу.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, суд

встановив:

30.03.2010 року між Закритим акціонерним товариством «Компанія Райз» - Постачальником та Державним підприємством радгосп – завод ім. 1 Мая – Покупцем укладений договір поставки насіння сільськогосподарських культур на умовах товарного кредиту.

Відповідно до п.1.1. даного договору, в терміни, визначені договором, Постачальник зобов’язується передати у власність Покупця продукцію виробничо – технічного призначення, а Покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначені відповідно до умов договору.

Згідно додатку №ЗП-10013-00211 від 30.03.2010 року, (а.с.14), встановлено, що загальна ціна договору складає 19123,20грн.

Згідно цього ж додатку, ДП радгосп – завод ім. 1 Мая здійснило передоплату в розмірі 7649,28грн.

Видатковими накладними №ВН-10013-00385 від 06.05.2010 року на суму 9907,20грн. та №ВН-10013-00395 від 11.05.2010 року на суму 9216грн. підтверджується, що ЗАТ Компанія «Райз» поставила, а ДП радгосп – завод ім. 1 Мая отримав товар передбачений договором поставки насіння сільськогосподарських культур на умовах товарного кредиту від 30.03.2010 року.

Загальна сума заборгованості станом на 06.05.2011 року, тобто на момент поставки товару, за відповідачем утворилася заборгованість у сумі 11473,92грн.

Відповідно до додатку №/ЗП-10013-00211 від 30.03.2010 року до договору, дата оплати товару, що купується відповідачем на умовах кредиту встановлена до 01.08.2010 року.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов’язання, яке виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов’язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого, в силу ст. 265 ГК України, 712 ЦК України, одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ст. 694 ЦК України, договором може бути передбачено продаж товару в кредит з відстрочкою або розстрочкою платежу, відтак може встановлюватися обов’язок продавця передати товар покупцеві до моменту його оплати останнім.

Отже в даному випадку має місце поставка товарів у кредит. Відстрочення платежу означає здійснення повної оплати товару у строки, встановлені договором, через деякий час після одержання товару. Якщо відстрочення платежу полягає у здійсненні платежів частинами, встановленими договором, воно іменується розстроченням платежу.

Пунктами 2.6.-2.11. договору поставки передбачено нарахування відсотків у зв’язку з користуванням кредитом.

Позивач здійснив розрахунок відсотків за користування кредитом з 06.05.2010 року по 01.08.2010 року в результаті чого сума відсотків за користування кредитом вийшла у розмірі 417,38грн., а загальна заборгованість 11891,30грн.

Встановлено, що на момент кінцевого дня розрахунку за поставлений товар по договору поставки та додатку до нього за №/ЗП-10013-00211 від 30.03.2010 року, а саме станом на 01.08.2010 року за відповідачем утворилася заборгованість у сумі 11891,30грн. з простроченням платежу.

27.09.2010 року відповідач здійснив оплату грошовими коштами на загальну суму 5000грн., що підтверджується посиланнями позивача.

В результаті зарахування даних коштів відповідно до п. 2.1.1. договору поставки, заборгованість відповідача станом на 27.09.2011 року з врахуванням погашених відсотків за користування товарним кредитом становила 6891,30грн..

22.02.2011 року відповідач знову здійснив часткову оплату заборгованості на загальну суму 175,94грн..

Таким чином, неоплачена вартість товару та відсотків за користування кредитом відповідачем, враховуючи часткові сплати заборгованості становить 6715,36грн.

Відповідачем на дату розгляду справи не представлено доказів оплати сформованої за ним заборгованості.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 599 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Позивач на виконання умов договору здійснив поставку товару, що підтверджується представленими в матеріалах справи копіями видаткових накладних та довіреностей на отримання товару представниками відповідача.

Оскільки відповідачем не виконано зобов’язання щодо повної оплати поставленого товару, суд вважає, що вимоги про стягнення з Державного підприємства радгосп – завод імені 1 Мая заборгованості у сумі 6715,36грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відносно вимоги про стягнення пені в сумі 927,82грн., нарахованої за період з 01.08.2010р. по 04.05.2011р., суд має зазначити, що пунктом 7.3. договору поставки встановлено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків, нарахованих за користування товарним кредитом, Покупець сплачує пеню в розмірі 0,3 відсотки від суми боргу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Однак, позивач, при розрахунку нарахування пені не дотримався вимог ч. 6 ст. 232 та нарахував пеню у період, що перебільшує встановлений вказаною статтею та крім того, перебільшивши розмір відсотка, що повинен розраховуватися за кожен день прострочення виконання зобов’язання та встановлений договором.

У зв’язку з невірним нарахуванням пені позивачем суд вважає за необхідне її перерахувати.

Враховуючи умови додатку №/ЗП-10013-00211 від 30.03.2010 року до договору поставки, відповідач зобов’язаний був оплатити вартість отриманого товару до 01.08.2010 року.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

З вищенаведеного вбачається, що початком нарахування позивачем штрафних санкцій, а саме пені, слід вважати 02.08.2010 року. Приймаючи до уваги шестимісячний строк, визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування пені припиняється 02.02.2011 року.

Таким чином, нарахування пені слід було здійснювати за період з 02.08.2010 року по 02.02.2011 року, а не з 01.08.2010 року по 04.05.2011 року, як зазначає позивач.

Враховуючи, вимоги ст. 232 ГК України, ст. 258, п.3 ст. 267 ЦК України та відсутність заяви сторони у спорі про застосування строку позовної давності, здійснивши перерахунок пені за період з 02.08.2010 року по 02.02.2011 року на суму заборгованості 6715,36грн., суд дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 10,21грн..

При цьому, суд виходить з розрахунку пені за період з 02.08.2010 року по 02.02.2011 року на суму заборгованості 6715,36грн. враховуючи встановлену п. 7.3. договору поставки ставку пеню у розмірі 0,3 відсотки від суми боргу за кожен день прострочення, яка не перебільшує подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на період прострочення, а саме:

Загальна кількість днів прострочення виконання грошового зобов’язання – 185днів;

Отже: (6715,36грн. х 0,3%) : 365) х 185 = 10,21грн. пені.

Враховуючи наведене у задоволенні вимог про стягнення решти 917,61грн. пені, суд вважає за необхідне відмовити.

Відповідно до ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Згідно з ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктом 7.5. договору поставки встановлено, що Покупець у випадку прострочення виконання грошових зобов’язань по оплаті вартості (ціни) товару та сплаті відсотків, нарахованих на розстрочені платежі, сплачує на користь Постачальника проценти за неправомірне користування коштами у розмірі 32 відсотки річних з простроченої суми.

Суд погоджується з наданим позивачем розрахунком відсотків за користування чужими коштами, які підлягають стягненню з відповідача у розмірі 1906,42грн.

Як було вказано в описовій частині рішення, на адресу суду надійшов лист від відповідача про те, що з основною сумою заборгованості ДП радгосп – завод імені 1 Мая, погоджується, у зв’язку з чим провело сплату боргу в сумі 7470,04грн., проте з іншою частиною позову не згодне.

У підтвердження оплати суму боргу, відповідач представив платіжне доручення №30 від 19.07.2011 року.

Однак, суд не може прийняти дане платіжне доручення в якості належного доказу сплати заборгованості так як воно, окрім тільки двох підписів і печатки відповідача, не містить ні печатки банку, ні підпису відповідального касиру, ні зазначення посадових осіб чиї підписи містяться на платіжному дорученні, у зв’язку з чим, твердження ДП радгосп – завод ім. 1 Мая про погашення заборгованості не приймається судом до уваги.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, згідно ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України оплата держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу підлягає покладанню саме на нього.

Вступна і резолютивна частини рішення оголошені в судовому засіданні 29 липня 2011 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства радгосп – завод ім. 1 Мая (96300, АР Крим, Первомайський район, смт Первомайське, вул. Б. Хмельницького, 11, р/р260096056 в КРД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» Сімферополь, МФО 324021 код ЄДРПОУ 00413009, ІПН платника ПДВ 00413001210) на користь Публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз» (03680, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 152; код ЄДРПОУ 13980201; р/р26000590016675 в ВАТ «Укрексімбанк» м. Київ МФО 322313) 6715,36грн. заборгованості по договору товарного кредиту, 10,21грн. пені, 32% річних за користування чужими коштами у сумі 1906,42грн., 102грн. державного мита, 236грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В частині стягнення з Державного підприємства радгосп – завод ім. 1 Мая пені у сумі 917,61грн. відмовити.

Повний текст рішення підписаний 02.08.2011 року.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Медведчук О.Л.