Рішення № 17321583, 15.06.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 17/6115.06.11 За позовомВійськового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави в особі

1) Кабінету міністрів України

2) Міністерства оброни України

До акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона-2»

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, товариство з обмеженою відповідальністю «Київщина-Інвест»

Провизнання недійсним договору міни

Суддя Удалова О.Г.

Представники учасників процесу:

від прокуратуриОСОБА_1 (за посв.)

від позивача-1ОСОБА_3 (за дов.)

від позивача-2не зявились

від відповідачаОСОБА_2 (за дов.)

від третьої особиОСОБА_4 (за дов.)

Обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернувся Військовий прокурор Івано- Франківського гарнізону в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оброни України з позовом до акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона-2»про визнання недійсним договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей від 29.12.2004 р., укладеного між позивачем-2 та відповідачем, та зобовязання сторін повернути все одержане за зазначеним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір не відповідає приписами законодавства, а саме: порушує передбачений чинним законодавством порядок відчуження військового майна.

Позивачі позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Відповідач позовні вимоги відхилив, зазначивши, що під час укладення спірного договору сторонами в повному обсязі дотримано передбачений законодавством порядок відчуження військового майна. Також відповідач зауважив, що враховуючи той факт, що майно, яке відповідач набув у власність за спірним договором, станом на дату вирішення спору у суді у встановленому законодавством порядку ним відчужено, позовні вимоги щодо його повернення є такими, що не підлягають задоволенню навіть у випадку визнання судом спірного договору недійсним.

Третя особа проти задоволення позову заперечила.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2007 р. (суддя Кролевець О.А.) порушено провадження у справі № 17/61.

Ухвалою від 18.05.2008 р. провадження у справі було зупинено у зв'язку з призначенням судом будівельно-технічної експертизи.

Відповідно до розпорядження № 8 від 08.02.2011 р. «Про внесення відомостей в автоматизовану систему «Діловодство господарського суду»дану справу передано на розгляд судді Удалової О.Г.

Після повернення матеріалів справи з висновком судового експерта до суду, ухвалою від 28.03.2011 р. провадження у справі № 17/61 поновлено.

Розпорядженням голови Господарського суду міста Києва від 18.05.2011 р. у звязку з перебуванням судді Удалової О.Г. на лікарняному та з метою уникнення затягування розгляду справи, справу № 17/187 передано для розгляду судді Гавриловській І.О.

Розпорядженням голови Господарського суду міста Києва від 30.05.2011 р. у звязку з виходом з лікарняного судді Удалової О.Г. та з метою уникнення затягування розгляду справи, справу № 17/187 передано для розгляду судді Удаловій О.Г.

Розгляд справи неодноразово відкладався, в засіданні суду оголошувалася перерва, за згодою сторін в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

29.12.2004 р. позивач-2 та відповідач уклали договір міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей, який посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н.Р. та зареєстрований в реєстрі за № 3390 (далі Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору позивач-2 та відповідач погодили обміняти належне їм на праві власності майно, а саме:

- майно позивача-2 нежитлову будівлю № 1 лікувального корпусу (літ. А4), загальною площею 957,6 кв. м., нежитлову будівлю № 2 лікувального корпусу (літ. А4), загальною площею 840,4 кв. м., нежитлову будівлю № 3 адміністративного корпусу (літ. А2) загальною площею 565,7 кв. м., замощення (літІ), огорожу (літ.1), ворота(літ2), які розташовані у АДРЕСА_1, та належать державі в особі позивача-2 на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно серії САА №№ 112382, 112383 та 112381, виданих виконавчим комітетом Трускавецької міської ради 07.12.2004 р. на підставі рішення від 26.11.2004 р. № 269;

- майно відповідача квартира № 36 загальною площею 65,6 кв. м. та квартира № 71 загальною площею 66,2 кв. м., які розташовані у АДРЕСА_2, та належать відповідачу на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно серії САА №№ 653998 та 653997, виданих виконавчим комітетом Обухівської міської ради 07.12.2004 р. на підставі рішення ВиконкомуУкраїнської міської ради № 254 від 12.10.2004 р..

Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами, Договір його сторонами було виконано повністю.

Дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення представників позивача, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про визнання Договору недійсним з огляду на наступне.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьої, пятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»визначено, що судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до вимог статті 715 Цивільного кодексу України, статті 293 Господарського кодексу України за договором міни кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.

Правовий режим майна у Збройних Силах України та його особливості визначені положеннями Закону України «Про Збройні Сили України»(частина 2 статі 14) та Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», згідно з якими майно Збройних Сил України є державною власністю та належить військовим частинам, військовим навчальним закладам, установам та організаціям Збройних Сил України на праві оперативного управління.

Органами, які здійснюють управління військовим майном, згідно зі статтею 2 Закону «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.

При цьому, до компетенції Кабінету Міністрів України віднесено вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери правління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Загальні норми щодо порядку відчуження військового майна визначені статтею 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», якої встановлено наступне:

- відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті;

- рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України;

- методика оцінки вартості військового майна, а також порядок його реалізації розробляються Міністерством оборони України, узгоджуються із заінтересованими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.

- кошти, одержані від реалізації військового майна, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на потреби оборони відповідно до кошторису Міністерства оборони України.

Як слідує з матеріалів справи, розпорядженням Кабінету Міністрів України № 299-р від 26.07.2001 р. «Про затвердження переліку нерухомого військового майна Збройних сил, яке пропонується до відчуження»спірне майно внесено до переліку майна, яке пропонується до відчуження.

Положенням про порядок відчуження і реалізації військового майна Збройних Сил України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1919 від 28.12.2000 р. визначено порядок відчуження та реалізації військового майна.

Зокрема, пунктом 15 зазначеного Положення встановлено, що:

- для організації обміну військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей утворюється комісія, до складу якої входять представники Міноборони, Фонду державного майна, юридичних осіб - власників житла та органу місцевого самоврядування (за згодою), на території якого знаходиться об'єкт (об'єкти) обміну;

- комісія зобов'язана провести огляд військового майна та об'єкт (об'єкти) обміну, використовуючи при цьому відповідну технічну документацію, дані облікових документів, акти та інвентаризаційні описи, документи бюро технічної інвентаризації тощо; організувати проведення експертної оцінки нерухомого майна, яке передається та/або приймається;

- за результатами роботи комісією складаються і подаються на затвердження акти обстеження і технічного стану та акти оцінки вартості військового майна та об'єкта (об'єктів) обміну. Затверджені акти є підставою для укладення відповідних договорів міни.

Матеріалами справи не підтверджено факт створення комісії щодо реалізації спірного майна та, відповідно, вчинення нею передбачених законодавством дій, що є порушенням встановленого законодавством порядку реалізації військового майна.

Отже, при укладенні Договору не було дотримано загального порядку відчуження та реалізації військового майна, а відтак, позовні вимоги про визнання його недійсним є законним та підлягають задоволенню.

Щодо вимог про зобовязання сторін повернути все одержане за Договором, слід зазначити наступне.

Вказані вимоги заявлені як наслідок визнання Договору недійсним.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як слідує з матеріалів справи майно, яке є предметом Договору, станом на дату розгляду справи в суді вибуло з власності як позивача-2, так відповідача. Зокрема, квартири, які за спірним Договором набув у власність позивач-2, передані військовослужбовцям, що підтверджується витягами з рішень виконкому Української міської ради № 335 від 30.08.2007 р. та № 238 від 26.07.2007 р. (т. 2 а.с. 54-55).

Частину майна, яке набув у власність за спірним договором відповідач (нежитлову будівлю № 1 лікувального корпусу (літ. А4), загальною площею 957,6 кв. м., нежитлову будівлю № 2 лікувального корпусу (літ. А4), загальною площею 840,4 кв. м., замощення (літІ), огорожу (лат.1), ворота(літ2)) ним продано за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 09.06.2005 р. третій особі (т. 1 а.с.84-67), а нежитлову будівлю № 3 адміністративного корпусу (літ. А2) відповідачем розібрано.

З висновку експерта № 2046 від 23.03.2011 р. слідує, що станом на дату його складення зазначені обєкти нерухомості за адресою: АДРЕСА_1, відсутні, на зазначеній території проводиться будівництво.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, підставою - фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Отже, щодо вимоги про зобовязання сторін повернути все одержане за Договором предметом позову є зобовязання відповідача повернути позивачеві нежитлову будівлю № 1 лікувального корпусу (літ. А4), загальною площею 957,6 кв. м., нежитлову будівлю № 2 лікувального корпусу (літ. А4), загальною площею 840,4 кв. м., нежитлову будівлю № 3, замощення (літІ), огорожу (лат.1), ворота(літ2) в той час як позивач 2 має повернути позивачу квартиру № 36 загальною площею 65,6 кв. м. та квартиру № 71 загальною площею 66,2 кв. м., які розташовані у АДРЕСА_2.

Проте, які слідує з обставин, які викладені вище, як позивач-2, так і відповідач позбавлені можливості вчинити такі дії внаслідок обєктивних причин.

Також з наявних в матеріалах справи доказів суд не може дійти однозначного висновку про вартість спірного майна, яке передано відповідачу за Договором, оскільки зі змісту Договору слідує, що таку вартість визначено на підставі Звіту про оцінку майна, виконаного приватним підприємством «Казбек»у листопаді 2004 року (т. 1 а.с. 134-247), в той час як з висновку експерта № 2046 від 23.03.2011 р. слідує, що вказаний звіт є неякісним і не може бути використаний з метою, визначеною у звіті (арк. 11 висновку).

У зазначеному звіті експерт також вказав, що встановити, якою була вартість майна, яке передано відповідачу за Договором, як на момент укладення Договору, так і на дату проведення експертизи, не є можливим.

За таких обставин, суд позбавлений можливості зобовязати сторін повернути все одержане за Договором або в натурі, або відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 статті 22 ГПК України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Пунктом 2 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Вказана правова позиція викладена також в п. 14 Інформаційного листа ВГСУ від 11.04.2005 р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році».

Отже, виходячи з правил, встановлених ГПК України, суд позбавлений права самостійно змінювати предмет позову, в тому числі й щодо наслідків визнання Договору недійсним.

З огляду на зазначені обставини, позовні вимоги про зобовязання сторін повернути все одержане за Договором задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Обставини, на які посилається прокурор як на підставу своїх вимог, належним чином доведені та відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, договір міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей від 29.12.2004 р., укладений між позивачем-2 та відповідачем, визнається недійсним, в іншій частині позову судом відмовлено.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо витрат на проведення експертизи, слід зазначити наступне.

Ухвалою від 18.05.2008 р., якою призначено будівельно-технічну експертизу, витрати на її проведення покладено на позивача-2.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог та відповідно до приписів чинного процесуального законодавства, вказані витрати слід розподілити пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто між позивачем-2 та відповідачем, як сторонами оспорюваного правочину.

Проте, як слідує з супровідного листа Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз № 2046 від 23.03.2011 р., оплата експертизи позивачем-2 здійснена не була.

З огляду на вказані обставини, стягненню з позивача-2 та відповідача на користь Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз підлягають витрати за проведення експертизи в сумі 11844,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей від 29.12.2004 року, укладений між Міністерством оборони України та акціонерним товариством «Київська пересувна механізована колона-2».

Стягнути з акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона-2»(01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 67-Б, код 00858473) на користь державного бюджету України 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона-2»(01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 67-Б, код 00858473) на користь Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз (79008, м. Львів, пл.. Соборна, 7, код 23272864) вартість проведеної експертизи в сумі 5922 (пять тисяч девятсот двадцять дві) грн.

Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6) на користь Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз (79008, м. Львів, пл. Соборна, 7, код 23272864) вартість проведеної експертизи в сумі 5922 (пять тисяч девятсот двадцять дві) грн.

Суддя О.Г. Удалова

Рішення підписано 05.07.2011 р.