Рішення № 173196, 09.10.2006, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09.10.06 р. Справа № 23/15-63

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Татенко В.М., суддів Склярук О.І., Сковородіної О.М. розглянув у відкритому судовому засіданні справу, порушену

за позовом : Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк,

до відповідача : Відкритого акціонерного товариства «Азовсталь», м. Маріуполь,

третя особа :Відкрите акціонерне товариство «Науково-виробниче підприємство «Техмет», м. Донецьк,

про стягнення 32'668,75 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1.

від відповідача Бугай В.М., Стариков А.В.

та третьої особи : Ромашин О.М.

ВСТАНОВИВ:

Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Азовсталь» про відшкодування 32'668,75 грн. збитків.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що у результаті порушення правил безпеки руху залізничного транспорту, факт чого та вину працівника відповідача встановлено вироком Орджонекідзевського районного суду м. Маріуполя від 27.10.2004р. - позивачу заподіяно збитки, які складаються з вартості ремонту автомобіля «КАМАЗ - 5410», відсотків за використання грошових коштів згідно кредитного договору № DOKНОМЕР_1 ., неодержавного прибутку за весь час вимушеного простою автомобіля, а саме: з червня по серпень 2004 року.

Відповідач позов не визнав та вважає, що позивач не надав доказів фактично понесених збитків щодо поновлення автомобіля, у тому числі, що кредитний договір ОСОБА_1 як фізичної особи, укладено саме для ремонтних робіт належного йому ушкодженого автомобіля, а період вимушеного простою складає саме два місяці. Крім того, відповідач вважає, що відсутні підстави стягнення моральної шкоди, а її розмір не порівняний із сумою заявлених матеріальних збитків.

Ухвалою від 31.05.2006р. до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача було залучено Відкрите акціонерне товариство «Науково-виробниче підприємство «Техмет». Який у своєму письмовому поясненні повідомив суд про те, що на час скоєння Дорожньо транспортної пригоди (далі - «ДТП») позивач та третя особа знаходилися у договірних стосунках, згідно яких позивач здійснював на замовлення третьої особи перевезення вантажів автомобільним транспортом. У зв'язку із пошкодженням з вини відповідача автомобіля позивача впродовж біля двох місяців останній був у ремонті, внаслідок чого заплановані до перевезення обсяги вантажів з використанням автомобіля позивача не перевозилися.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін суд встановив господарський суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

На праві власності ОСОБА_1, який зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, належить автомобіль «КАМАЗ - 5410», державний № НОМЕР_2 ЕВ, що підтверджено свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

Як встановлено вироком Орджонекідзевського районного суду м. Маріуполя від 27.10.2004р., що набрав законної сили з 15.11.2004р., - 02.06.2004р. автомобіль «КАМАЗ - 5410», державний № НОМЕР_2 ЕВ, що належить приватному підприємцю ОСОБА_1, прибув під керівництвом водія ОСОБА_2 на територію відповідача, де сталось зіткнення з тепловозом, яким керували працівники останнього.

Зіткнення відбулось в результаті порушення правил безпеки руху з боку локомотивної бригади тепловозу, у зв'язку з чим і пошкоджено автомобіль позивача.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 35 ГПК України вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

У зв'язку з пошкодженням автомобілю позивач, посилаючись на ст.ст. 224 - 226 Господарського кодексу («ГК») України, просить стягнути матеріальні збитки.

Разом з цим, виходячи з приписів ст.ст. 22, 1192 Цивільного кодексу («ЦК») України, якщо відповідач і міг нанести позивачу збитки, то лише як шкоду. Збитки в даному випадку фігурують як один із способів відшкодування шкоди.

Згідно ст.ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, а остання звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Частиною 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України закріплено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Позивач просить стягнути 14'033,91 грн., необхідних для ремонту пошкодженого автомобіля.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягає відшкодуванню потерпілому визначається, в тому числі, відповідно до вартості виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За поясненням позивача на час розгляду справи автомобіль відремонтований та експлуатується. Підтверджуючи вартість фактичних витрат на ремонтні роботи позивач надав суду оригінал квитанції від 16.06.2004р., за якою позивач сплатив Приватній фірмі «Ісіда» вартість кабіни до автомобіля КАМАЗ у сумі 10'800,00 грн. За поясненням позивача у судовому засіданні документального підтвердження інших витрат у нього немає. Дослідивши зазначену квитанцію господарський суд не може прийняти її у якості доказу на підтвердження витрат позивача, пов'язаних з ДТП, оскільки із змісту зазначеної квитанції випливає, що від ОСОБА_1 приватною фірмою «Ісіда» були отримані кошти за кабіну до а/м. КАМАЗ, номер якої (НОМЕР_3) співпадає з номером кабіни, зазначеним у технічному паспорті на автомобіль позивача, який був виданий 10.04.2004р., тобто - раніше дати ДТП. Таким чином, факт оплати вартості кабіни пізніше ДТП не можна вважати доказом, який підтверджує, що кабіна за цією квитанцією була придбана позивачем до того, як сталася ДТП.

За таких умов доказом на підтвердження шкоди, завданої позивачу є висновок та розрахунок вартості ремонту автотоварознавчого дослідження спеціаліста № НОМЕР_4. ТОВ «Експерт». Згідно якого вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля складає 14'033,91 грн. При таких обставинах не можна погодитись з доводами відповідача, що позивачем не представлено доказів на підтвердження розміру завданої йому шкоди.

У цій частині суд вважає вимоги позивача обґрунтованими.

Вимагаючи стягнути 832,84 грн. відсотків за використання грошових коштів, позивач посилається на умови кредитного договору № DOKНОМЕР_1 . Позивач наполягає на тому, що необхідність отримання кредиту пов'язана з недостатністю грошових коштів для здійснення ремонту автомобіля. Однак з таким доводом погодитись не можна.

В судовому засідання встановлено, що 09.07.2004р. між КБ «Приватбанк» в особі його філії Донецького регіонального відділення та громадянином ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DOKНОМЕР_1, предметом якого є видача кредиту на споживацькі потреби з платою за користування кредитом відсотків в розмірі 2,42% в місяць.

З наведеного вбачається, що договір укладено фізичною особою ОСОБА_1 і не вбачається, що кредит отримано саме з метою здійснення ремонтних робіт пошкодженого автомобіля.

Позивач не довів причинного зв'язку між завданою шкодою та витратами, що випливають із зазначеного кредитного договору. У зв'язку з чим у цій частині вимоги є безпідставними.

Крім того позивач просить стягнути 12'702,00 грн. неотриманого прибутку за весь час вимушеного простою з червня по серпень 2004р. у зв'язку з ремонтом автомобіля після ДТП.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно чч. 1-3 ст. 14 ГК України ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів. Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6 цього Кодексу. Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання - ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. За чч. 1-3 ст. 43 ГК України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про автомобільний транспорт» надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування підлягає ліцензуванню відповідно до закону.

Виходячи з п. 33 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», який визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню - господарська діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі) підлягає ліцензуванню.

Доказ наявності ліцензії на надання послуг з перевезення вантажів автотранспортом у період, коли автомобіль ремонтувався, позивач не надав. Таким чином, перевезення вантажів у згаданий період, якби автомобіль не був у ремонті, здійснювалося б незаконно. Відтак, прибутки, які б могли бути отримані позивачем від незаконної діяльності, у будь-якому разі відшкодуванню не підлягають.

З огляду на умови ст. 22 ЦК України вимоги про матеріальної компенсації моральної шкоди підлягають задоволенню у сумі 500,00 грн.

Витрати на проведення автотоварознавчого дослідження спеціаліста № НОМЕР_5 у сумі 100,00 грн. не є судовими витратами у розумінні ст. 44 ГПК України. Однак, ці витрати цілком пов'язані з неправомірними діями працівника відповідача та - є наслідком цих дій. Відтак зазначені витрати відносяться судом до складу шкоди, заподіяної позивачу. У зв'язку з чим - відшкодовуються позивачу за рахунок відповідача.

Судові витрати розподіляються на сторони відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 43, 33, 34, 35, 43, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд

ВИРIШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Азовсталь» (87500, м. Маріуполь, Донецька область, вул. Лепорського, 1, ЄДРПОУ 00191158) на користь Приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІНН НОМЕР_6 ) 14'133,91 грн. - на відшкодування матеріальної шкоди; 500,00 грн. - на відшкодування моральної (немайнової) шкоди 226,33 грн. - на відшкодування витрат по сплаті державного мита; 52,85 грн. - на відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У задоволені вимог в іншій частині відмовити.

Суддя Татенко В.М.

Судді О.І. Склярук

О.М. Сковородіна