Рішення № 17313752, 18.07.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 317

РІШЕННЯ

Іменем України

18.07.2011Справа №5002-28/2112-2011 За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (96440, АДРЕСА_1).

До відповідача Чорноморської селищної ради Чорноморського району Автономної Республіки Крим (96440, Чорноморський р-н, смт. Чорноморське, вул. Кірова, 19).

Про визнання недійсним та скасування пункту рішення.

Суддя С.О. Лукачов

представники:

Від позивача ОСОБА_2 адвокат.

Від відповідача ОСОБА_3 - представник, довіреність № 1041/02-22 від 25.08.2010 р.

Суть спору: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Чорноморської селищної ради Чорноморського району АР Крим про визнання недійсним та скасування п. 2 рішення 5-ої сесії 6-го скликання Чорноморської селищної ради від 14 січня 2011 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що п. 2 спірного рішення порушує право позивача на оренду земельної ділянки для здійснення користування майновим комплексом, який належить останньому на праві власності.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти задоволення позовних вимог, мотивуючи тим, що п. 2 спірного рішення Чорноморської селищної ради встановлена організація проїзду загального користування у звязку з необхідністю та для обслуговування обєктів суміжних землекористувачів, а також для громадських потреб.

У справі оголошувалась перерва, розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 ГПК України.

Після вияснення всіх обставин справи та перевірення доказів, суд видалявся для прийняття рішення по справі до нарадчої кімнати.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав № 29827533 КРП «Бюро реєстрації та технічної інвентаризації м. Євпаторії», позивачу на праві приватної власності належить комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_2.

06 вересня 2010р. позивач звернувся з заявою до відповідача (а. с. 27), в якій просив дозволити підготовку проекту землеустрою по відводу земельної ділянки для обслуговування майнового комплексу (виробнича база), орієнтованою площею 2,2207 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2.

14 січня 2011р. на 5 сесії 6-го скликання Чорноморською селищною радою Чорноморського району АР Крим винесено рішення № 152 «Про дозвіл на складання проекту землеустрою по відводу земельної ділянки для будівництва та обслуговування нежитлової будови по АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_1». Даним рішенням дано дозвіл ОСОБА_1 на складання проекту землеустрою по відводу земельної ділянки орієнтованою площею 2,2207 га з земель промисловості для будівництва та обслуговування нежитлової будови по АДРЕСА_2, з наступним наданням в оренду строком на 49 років (п. 1 рішення); у складі проекту передбачити організацію проїзду загального користування з вул. Першотравнева на вул. Південна шириною відповідно до законодавчих норм проектування; розробити генеральний план території, що відводиться та надати для затвердження сесії Чорноморської селищної ради (п. 2 рішення); зобовязано ОСОБА_1 надати у Чорноморську селищну раду проект землеустрою по відводу земельної ділянки для розгляду та затвердженню у встановленому законом порядку (п. 3 рішення).

На думку позивача, внаслідок п. 2 прийнятого рішення, відповідач чинить перешкоди позивачу у реалізації передбаченого земельним законодавством права на оренду земельної ділянки для обслуговування розташованих не неї обєктів, що і стало підставою для звернення до суду.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши в сукупності фактичні обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Стаття 1 Господарського процесуального кодексу України, передбачає право на звернення до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю за захистом порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою цієї статті та статтею 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України субєкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших субєктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси субєкта господарювання або споживачів.

Крім того, способи захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки передбачені ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України. Згідно до якої, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку, що передбачено п. 2 ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997р.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарному засіданні ради - сесії.

14 січня 2011р. на 5 сесії 6-го скликання Чорноморською селищною радою Чорноморського району АР Крим винесено рішення № 152 «Про дозвіл на складання проекту землеустрою по відводу земельної ділянки для будівництва та обслуговування нежитлової будови по АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_1».

Спірним пунктом 2 даного рішення Чорноморською селищною радою вирішено: «В составе проекта предусмотреть организацию проезда общего пользования с ул. Первомайская на ул. Южная шириной согласно законодательных норм проектирования. Разработать генеральный план отводимой территории и предоставить на утверждение сессии Черноморского поселкового совета».

Проте, як вбачається зі свідоцтва про право власності на нерухоме майно виконкому Чорноморської селищної ради та з витягу про державну реєстрацію прав № 29827533 КРП «Бюро реєстрації та технічної інвентаризації м. Євпаторії» (а. с. 8-9), позивачу на праві приватної власності належить комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_2.

Судом встановлено, що майновий комплекс позивача розташований на земельній ділянці, яка знаходилась у користуванні ВАТ «Чорноморське РТП» на підставі Акту на право постійного користування землею серії ІІ-КМ № 004664, який видано відповідно до рішення виконавчого комітету Чорноморської ради народних депутатів від 24 листопада 1995 року № 265 (а. с. 10-14).

Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

Таким чином, позивач виступає належним користувачем земельної ділянки, на якій розташовано нерухоме майно останнього.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень посилається на приписи ч. 3 ст. 98 та ч. 1 ст. 99 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 98 ЗК України, встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 ЗК України, власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення земельних сервітутів, зокрема: право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху.

Суд не приймає наведені посилання відповідача з огляду на наступне.

У ст. 99 ЗК України йдеться про встановлення права проїзду по наявному шляху, в той час, як генеральним планом смт. Чорноморське на території колишнього РТП, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_2, автошляху або проїзду з вул. Першотравневої на вул. Південна не передбачено, про що свідчить лист головного архітектора Чорноморського району вих. № 97 від 20.06.2011р. та викопіювання з генерального плану смт. Чорноморське (а. с. 41-42).

Статтею 100 ЗК України визначено порядок встановлення земельних сервітутів: сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Судом встановлено, що земельний сервітут на спірній земельній ділянці, у перебачених ст. 100 Земельного кодексу України способах не встановлювався, та робота з цього питання, зокрема відповідачем не проводилась. Також відсутнє відповідне судове рішення про встановлення земельного сервітуту.

Крім того, відповідно до п. 2 спірного рішення Чорноморської селищної ради вирішено розробити генеральний план території, що відводиться та надати для затвердження сесії Чорноморської селищної ради.

Законом України «Про планування і забудову територій» від 20.04.2000р., який був чинним на день винесення спірного рішення, визначено, що генеральний план населеного пункту - це містобудівна документація, яка визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; також визначено, що детальний план території це містобудівна документація, що визначає зонування територій, розташування червоних ліній, інших ліній регулювання забудови, зон, у яких встановлюються планувальні обмеження, розміщення та функціональне призначення об'єктів містобудування, види забудови для окремих районів, мікрорайонів, кварталів та районів реконструкції існуючої забудови населених пунктів.

При цьому, в зазначеному законі відсутнє таке поняття як «генеральний план території».

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про планування і забудову територій», планування територій на місцевому рівні забезпечується відповідними місцевими радами та їх виконавчими органами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до їх повноважень, визначених законом, і полягає у розробленні та затвердженні генеральних планів населених пунктів, схем планування територій на місцевому рівні та іншої містобудівної документації, регулюванні використання їх територій, ухваленні та реалізації відповідних рішень про дотримання містобудівної документації.

Розроблення, погодження та експертиза містобудівної документації провадяться згідно з встановленими державними стандартами, нормами та правилами в порядку, визначеному законодавством.

Містобудівна документація затверджується відповідною місцевою радою з визначенням строку її дії та переліку раніше прийнятих рішень, що втрачають чинність, а також тих рішень, до яких необхідно внести відповідні зміни.

Зміни до містобудівної документації вносяться рішенням ради, яка затвердила містобудівну документацію, після погодження з відповідним спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011р., який регулює зазначені відносини в даний час, планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території. Склад, зміст, порядок розроблення та оновлення містобудівної документації на місцевому рівні визначаються центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.

З аналізу вищенаведених норм суд дійшов висновку, що в частині розроблення генерального плану території, що відводиться та надання його для затвердження сесії Чорноморської селищної ради, п. 2 спірного рішення Чорноморської селищної ради не відповідає приписам містобудівного законодавства.

Крім того, судом встановлено, що п. 2 рішення Чорноморської селищної ради № 152 вирішено передбачити у складі проекту організацію проїзду загального користування з вул. Першотравнева на вул. Південна шириною відповідно до законодавчих норм проектування, що суперечить рішенню № 4385 54 сесії 5 скликання Чорноморської селищної ради Чорноморського району АР Крим від 20 травня 2010р. «Про продовження строку дії генерального плану смт. Чорноморське до 2015року».

Як пояснив позивач, наявність проїзду загального користування з вул. Першотравнева на вул. Південна зробить неможливим використання комплексу будівель позивача за цільовим призначенням, оскільки проїзд буде розділяти будівлі, та пройде в місці, де розташована будівля, а також, знесенню підпадуть опори лінії електропередач, які належать позивачу на підставі договору купівлі-продажу майна, яке знаходиться в процесі ліквідації від 21.09.2007р. (а. с. 53), який укладено між ВАТ «Чорноморське ремонтно-транспортне підприємство» в особі ліквідатора Яблонського В.В. та фізичною особою ОСОБА_1

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що фактично спірним пунктом рішення Чорноморської селищної ради № 152 порушуються права позивача, як належного користувача земельної ділянки та власника майна, яке розташовано на ділянці.

Стаття 155 Земельного кодексу України встановлює, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно Розяснень Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000, № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідно до ч. 1 статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не використав свого права та не надав суду докази, які б свідчили про обґрунтованість та правомірність спірного пункту рішення Чорноморської селищної ради № 152.

Враховуючи викладене, суд вважає, що оскаржуваний пункт рішення відповідача не відповідає положенням ст. 19 Конституції України, ст. 120 ЗК України та порушує право позивача на користування належним йому майновим комплексом та земельною ділянкою, на підставі чого, суд дійшов висновку про необхідність судового захисту прав позивача, шляхом задоволення позовних вимог.

Витрати позивача по сплаті державного мита в сумі 85,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн. судом покладаються на відповідача в порядку ст. 49 ГПК України.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені 18.07.2011р.

Рішення оформлено відповідно до ст. 84 ГПК України 21.07.2011р.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст. ст. 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійсним та скасувати п. 2 рішення 5-ої сесії 6-го скликання Чорноморської селищної ради Чорноморського району АР Крим № 152 від 14 січня 2011 р.

3.Стягнути з Чорноморської селищної ради Чорноморського району Автономної Республіки Крим (96440, Чорноморський р-н, смт. Чорноморське, вул. Кірова, 19, код ЄДРПО України 26537559) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (96440, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) державне мито у розмірі 85,00 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримЛукачов С.О.