Ухвала суду № 17313053, 06.07.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" липня 2011 р.                               м. Київ                                        К-25786/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:          Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 01.09.2008 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.11.2009 р.

у справі № 22-а-14120/08 (2а-1643/08 номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Малого приватного підприємства виробничої торгівельно-комерційної фірми «Приват-Коммерс»

до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

та Головного управління Державного казначейства України у Луганській області

за участю прокурора

про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість,

ВСТАНОВИВ:

Мале приватне підприємство виробнича торгівельно-комерційна фірма «Приват-Коммерс»(надалі –позивач, МПП ВТКФ «Приват-Коммерс») звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську (надалі –відповідач, Ленінської МДПІ у м. Луганську), за участю прокурора, про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 01.09.2008 р. (суддя –Л.С. Качуріна), залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.11.2009 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя –В.Г. Яманко, судді: Г.М.Міронова, К.П. Горбенко), позовні вимоги задоволено повністю: стягнуто з Державного бюджету України на користь МПП ВТКФ «Приват-Коммерс»суму частини бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за податковою декларацією за серпень 2007 року у розмірі 61539,00 грн.; стягнуто з Державного бюджету України судові витрати у розмірі 1181,76 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з підстав неправильного застосування ними підпункту 1.8 статті 1, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі –Закон України «Про податок на додану вартість»), пункту 19 статті 2, статті 9 Бюджетного кодексу України, та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить, вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Відповідно до частин першої та другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками відповідача було проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за період червень –серпень 2007 року, за результатами якої 05.11.2007 р. було складено акт № 1498/23-6/21799042 (надалі акт).

Перевіркою було встановлено порушення позивачем приписів підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилося у завищенні суми бюджетного відшкодування у липні 2007 року на суму 181882,00 грн. та у серпні –53034,00 грн.

Підставою для такого висновку стала неможливість встановлення достовірності декларування позивачем суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2007 року у сумі 837,00 грн., липень 2007 року у сумі 122,00 грн. та серпень 2007 року у сумі 117217,00 грн. до завершення перевірки контрагентів позивача по ланцюгу постачання, на предмет сплати ними податку на додану вартість до Державного бюджету України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, якими спростовано зазначені доводи відповідача та якими встановлено, що результати зустрічних перевірок постачальників позивача не можуть впливати на його право як платника податку на формування складу податкового кредиту та отримання суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, зважаючи на наступне.

Так, нормами пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Положеннями підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності –зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право платника податку на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Слід також зазначити, що попередніми судовими інстанціями встановлено правомірність виникнення заявленої позивачем до відшкодування суми податку на додану вартість, що підтверджується долученими до матеріалів справи первинними документами. Невідповідність вказаних первинних документів, на підставі яких товариством включено суми сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість до складу податкового кредиту, вимогам підпункту 7.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість»відповідачем не встановлено.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов’язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, наведені відповідачем, знаходяться поза межами вимог статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Інші статті цього Закону, так само як і інших законів, не ставлять у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит та бюджетне відшкодування такого податку від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб’єктами господарювання.

Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам.

За наведених обставин, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку стягнувши з Державного бюджету України частину невідшкодованої суми податку на додану вартість за серпень 2007 року у розмірі 61539,00 грн.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську залишити без задоволення.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 01.09.2008 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.11.2009 р. у справі № 22-а-14120/08 (2а-1643/08 номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О.