Ухвала суду № 17313011, 06.07.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" липня 2011 р.                               м. Київ                                        К-8492/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:          Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «УКпостач»

на Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.05.2008 р.

у справі № 2-16/14290-2007А

за позовом Закритого акціонерного товариства «УКпостач»

до Красноперекопської об’єднаної державної податкової інспекції в АР Крим

про визнання нечинним рішення,

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «УКпостач»(надалі –позивач, ЗАТ «УКпостач») звернулося з адміністративним позовом до Красноперекопської об’єднаної державної податкової інспекції в АР Крим (надалі –відповідач, Красноперекопська ОДПІ) про визнання нечинним рішення.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.02.2007 р. (суддя – В.А. Омельченко), позовні вимоги задоволено: визнано нечинним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 17.09.2007 р. № 0000102200 у частині нарахування пені у розмірі 56391,48 грн.; стягнуто з Державного бюджету України 3,40 грн. державного мита.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.05.2008 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя –Ю.М. Гоголь, судді: Ю.В. Борисова, К.В.Волков), скасовано рішення суду першої інстанції, прийнято нове, яким у позові відмовлено повністю.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування ним приписів Закону України від 23.09.1994 р. № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»(надалі –Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»), та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить, вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками відповідача було проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог валютного законодавства за період з 01.01.2007 р. по 20.08.2007 р., за результатами якої 04.09.2007 р. було складено акт № 605/22-0/30169718 (надалі акт).

Перевіркою було встановлено порушення позивачем приписів статей 1, 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», що виразилося у порушенні термінів розрахунків за експортними та імпортними контрактами.

На підставі акта було прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 17.09.2007 р. № 0000102200, яким було застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції у розмірі 92600,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та UKRAINIAN BEER COMPANI INC (Канада) було укладено контракт від 04.02.2005 р. № 04/02 на продаж товару у кількості, в асортименті та на умовах постачання згідно Додатків (Специфікацій) до контракту, загальною вартістю 5000000,00 дол. США.

Перевіркою встановлено, що у перевіреному періоді на виконання контракту експортовано товарів на суму 300840,63 дол. США, оплата за товари надійшла у сумі 548538,50 дол. США.

Станом на 01.01.2007 р. дебетове сальдо розрахунків складало 199266,10 дол. США, граничний строк погашення: 39888,69 дол. США –18.02.2007 р., 69800,01 дол. США -22.02.2007 р., 50 834,00 дол. США –07.03.2007 р., 23468,00 дол. США –09.03.2007 р., 565,00 дол. США - 15.03.2007 р., 14710,40 дол. США –22.03.2007 р.

Судами встановлено, що виручка у визначені дати надійшла не у повному обсязі, у зв’язку з чим, 06.03.2007 р. позивач звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з UKRAINIAN BEER COMPANI INC 74301,00 дол. США заборгованості за відвантажене обладнання, за яким 10.04.2007 р. було відкрито провадження у справі № 2-25/3704-2007.

Крім того, 16.02.2007 р. позивач звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до цього ж відповідача про стягнення 99000,00 дол. США заборгованості за відвантажене обладнання за спірним контрактом, який був прийнятий до розгляду ухвалою від 23.02.2007 р. у справі № 2-25/37042007.

Позивач у судах попередніх інстанцій зазначав, що суми заборгованості були погашені позивачем під час розгляду даних справ у суді.

Оцінивши обставини справи, апеляційний суд не погодився з рішенням суду першої інстанції, яким було задоволено вимоги позивача у частині визнання неправомірним стягнення пені у сумі 47869,93 грн. та ґрунтувалося на тому, що датою прийняття судом позовної заяви, з якої зупиняється перебіг строків, передбачених статтями 1, 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», слід вважати саме дату звернення резидента до господарського суду з позовом про стягнення з нерезидента заборгованості за експортно-імпортним договором (контрактом), а не дату відкриття провадження у справі.

Суд апеляційної інстанції не погодився з таким висновком, оскільки на його думку Законом України від 31.05.2007 р. № 1108-V «Про внесення змін до Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»на законодавчому рівні було підтверджено, що юридичним фактом, який слугує підставою зупинення строків, передбачених статтями 1 і 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»є саме прийняття до розгляду відповідним органом позовної заяви резидента, а не звернення його до цього органу.

З огляду на що, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо правомірності нарахування податковим органом позивачу пені у розмірі 47869,93 грн.

Однак, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає зазначені висновки суду апеляційної інстанції передчасними, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»встановлено, що порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

При цьому, у разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується (частина 2 ст. 4 Закону № 185/94-ВР).

Юридичним фактом, що встановлює процесуальні відносини між сторонами спору і судом є факт звернення позивача до суду, а не факт порушення провадження у справі.

Тому датою прийняття судом позовної заяви, з якої терміни, передбачені статтями 1 і 2 Закону № 185/94-ВР, зупиняються, є саме дата звернення резидента до відповідного суду з позовною заявою про стягнення з нерезидента заборгованості за зовнішньоекономічним контрактом. Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою до закінчення встановленого законом граничного терміну отримання від нерезидента виручки.

З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційної інстанції визнала правильним висновок суду першої інстанції щодо визнання незаконним нарахування податковим органом позивачу пені у розмірі 47869,93 грн., з якої правомірною визнано 75,16 грн.

Що стосується правомірності нарахування відповідачем пені у сумі 6334,23 грн. за контрактом від 17.10.2006 р. № 003/20-60 з ТОВ «Ю БІС І КУЛ-Б»(Росія), та пені у сумі 14340,58 грн. за контрактом від 09.02.2007 р. № 01 з ТОВ «UBC COOL ASTANA»(Казахстан), то колегія суддів Вищого адміністративного суду України визнала правильним висновок апеляційного суду, який зазначив, що відповідач, керуючись приписами пункту 1.1. Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 р. № 136, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 р. за № 338/3631, яким визначено, що днем виникнення порушення є перший день після закінчення встановленого законодавством строку розрахунків за експортною, імпортною та лізинговою операцією, правомірно врахував день надходження валютної виручки, як день прострочення розрахунків.

У зв’язку з чим, апеляційним судом було обґрунтовано визнано законним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 17.09.2007 р. № 0000102200 у частині нарахування позивачу пені у сумі 6334,23 грн.

Також, апеляційний суд визнав помилковим висновок суду першої інстанції про неправомірність нарахування пені у сумі 17665,06 грн. за контрактом від 10.11.2006 р. №003/20-98, укладеним між позивачем та CHANGSHU TANRA IMP & EXP.CO (Китай) з підстав відсутності на момент перевірки оформленої ВМД, як підтвердження фактичного переміщення товарів через митний кордон України.

Зі змісту акта вбачається, що під час виконання договору від 15.09.2003 р. № 150903, укладеного між Науково-виробничою фірмою «DAC-SpectroMed»та позивачем, останнім було порушено строки розрахунків в іноземній валюті внаслідок відсутності належним чином оформленої вантажної митної декларації на суму 91300,00 рос. руб. (15914,50 грн.) та терміну декларування валютних цінностей та іншого майна у сумі 91300,00 рос. руб. (15914,50 грн.).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Спір у даній справі виник з приводу визначення дати поставки, оскільки позивач такою датою вважає дату фактичного перетину товаром митного кордону України, а контролюючий орган –дату оформлення вантажної митної декларації.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки суду першої інстанції, який не погодився з такою правовою позицією контролюючого органу, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»імпорт (імпорт товарів) –це купівля (у тому числі з оплатою у негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Стаття 1 названого Закону визначає, що момент здійснення експорту (імпорту) –це момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця. Дана стаття містить посилання лише на первинний момент переміщення товару через митний кордон, тобто визначальним є момент фізичного перетину митного кордону держави.

Приписами пункту 1, пункту 2 та пункту 8 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 р. № 574, встановлено, що вантажна митна декларація (ВМД) –це письмова заява встановленої форми, що подається митному органу і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування податків, зборів та інших платежів, та засвідчує надання суб’єкту ЗЕД права на розміщення товарів у визначений митний режим (визначає статус товарів) або про зміну митного режиму щодо цих товарів і підтверджує, а не встановлює права та обов’язки зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських та інших операцій. При цьому, у наведеній нормі не обумовлено, що ВМД є єдиним документом, яким засвідчується дата фактичного переміщення товарів через митний кордон України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оформлена ВМД не є єдиним документом, яким підтверджується дата фактичного переміщення товару через митний кордон України, оскільки перебування товару під митним контролем не можливе без його фактичного ввозу на територію України і при цьому первинним є фактичне переміщення товарів через митний кордон України, підставою для оформлення якого у режимі імпорту є наявність на вантаж товаросупровідного документа з відповідним відтиском штампу прикордонної митниці.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку щодо неправомірності нарахування позивачу пені у сумі 17665,06 грн., з якої правомірною визнав 11633, 35 грн.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що оскільки судами попередніх інстанцій не було розмежовано суму пені, визначену податковим органом у рішенні про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 17.09.2007 р. №0000102200 (за кожним окремим епізодом), то це виключає можливість виокремити правомірні донарахування від неправомірних. А тому, ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції для її вирішення з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «УКпостач»задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.02.2007 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.05.2008 р. у справі № 2-16/14290-2007А скасувати.

Справу № 2-16/14290-2007А направити новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О.