Ухвала суду № 17312921, 06.07.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" липня 2011 р.                               м. Київ                                        К-12344/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:          Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Димитрові Донецької області

на постанову Господарського суду Донецької області від 28.07.2005 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.06.2008 р.

у справі № 22-а-5477/08 (29/169а –номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Приватного підприємства «Новатор»

до Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ПП «Новатор»звернулось до Господарського суду Донецької області з адміністративним позовом до ДПІ у м. Димитрові Донецької області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Донецької області від 28.07.2005 р. (суддя Т.Г.Гаврищук), залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.06.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя –С.А.Малашкевич, судді: І.В.Геращенко, Т.Г.Арабей), позов задоволено у повному обсязі, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Красноармійської ОДПІ Донецької області № 0000642342/3 від 19.04.2005 р.

Задоволення позову судами попередніх інстанцій мотивовано тим, що позивачем правомірно було віднесено грошові кошти до складу податкового кредиту.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судами норм матеріального права просить їх скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі відповідач вказує на неправильне застосування судовими інстанціями норм законів України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», «Про податок на додану вартість».

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Відповідно до ч.1 та. ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Працівниками Красноармійської ОДПІ була проведена перевірка позивача з питань дотримання податкового та валютного законодавства за наслідками якої було складено акт перевірки від 10.11.2004 р. № 21423/32087915. Перевіркою встановлено порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі акту перевірки та за наслідками апеляційного оскарження первісного податкового повідомлення-рішення, відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 19.04.2005 р. № 0000642342/3, яким позивачу згідно пп. «б»пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначена сума податкового зобов’язання з ПДВ у сумі 895.000,50 грн., у тому числі основний платіж 596.667,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 298.333,50 грн.

Підставою для визначення позивачу суми податкового зобов’язання був висновок податкового органу про те, що позивачем було безпідставно віднесено до складу податкового кредиту з ПДВ за квітень 2003 року ПДВ за податковою накладною від 30.04.2003 р. № 157 отриманою від Державного підприємства «Дзержинськвуглепостачання», яка оформлена з порушенням наказу ДПА України від 30.05.1997 р. № 165, а саме не вказано: номенклатура поставки товарів, кількість (об’єм) товару, ціна продажу, одиниця виміру товару.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту, регулюються статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3, пунктів 7.1, 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»об'єктом оподаткування цим податком є поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю); ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту; вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту, поставки транспортних послуг по перевезенню пасажирів, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України. Особа - продавець, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість, зобов'язана на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг) нарахувати покупцю податок на додану вартість та скласти і передати йому податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що забороняється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час складання взаємовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Правовий аналіз вказаних норм Закону України «Про податок на додану вартість»вказує на те, що однією з основних підстав для віднесення витрат до складу податкового кредиту є наявність документації, якою підтверджується сплата податку на додану вартість.

Як встановлено судами попередніх інстанцій сума ПДВ в розмірі 596.666,67 грн. сплачена позивачем в складі передплати за вугілля за договором від 19.11.2002 р. № 50, підтверджена податковою накладною від 30.04.2003 р. № 157, яка складена контрагентом за договором - ДП «Дзержинськвуглепостачання».

Проведення відповідної господарської операції підтверджується, також, розрахунковими документами (платіжними дорученнями), якими позивачем перерахована передплата за вугільний концентрат.

Що ж стосується твердження відповідача щодо невідповідності податкової накладної від 30.04.2003 р. № 157 отриманої позивачем від Державного підприємства «Дзержинськвуглепостачання»наказу ДПА України від 30.05.1997 р. № 165, а саме –не вказано номенклатуру поставки товарів, кількість (об’єм) товару, ціну продажу, одиницю виміру товару, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п.2 Порядку заповнення податкової накладної, який затверджено наказом ДПА України від 30.05.1997 р. №165, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно з п. 5 зазначеного Порядку податкова накладна вважається недійсною у випадках її заповнення іншою особою ніж вказано у п. 2 цього порядку.

Отже, підставою для визнання недійсності податкової накладеної є видача її особою, яка не зареєстрована як платник податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, а відповідачем не спростовано, той факт, що ДП «Дзержинськвуглепостачання»зареєстроване платником ПДВ та відповідно мало право видавати податкову накладну.

Оскільки, податкову накладну було видано особою, яка зареєстрована як платник податку, то така накладна є дійсною, а отже позивач правомірно відніс суми витрат по сплаті ПДВ до складу податкового кредиту.

Відповідно до ч. 3 ст. 220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення –залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Димитрові Донецької області - залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Донецької області від 28.07.2005 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.06.2008 р. у справі 22-а-5477/08 (29/169а –номер справи у суді першої інстанції) - залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О.