Ухвала суду № 17312908, 06.07.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" липня 2011 р.                               м. Київ                                        К-21571/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:          Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим

на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.06.2008 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.10.2008 р.

у справі № 2-27/950-2008А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мерефа»

до Державної податкової інспекції у Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Мерефа»звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.06.2008 р. (суддя Н.О.Пономаренко), залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.10.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя –К.В.Волков, судді: Ю.М.Гоголь, І.В.Черткова), позов задоволено у повному обсязі, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим № 0001142301/0 від 21.11.2007 р. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати по сплаті судового збору у сумі 3,40 грн.

Задоволення позову судами попередніх інстанцій мотивовано тим, що нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість на підставі спірного повідомлення-рішення суперечить вимогам Закону України «Про податок на додану вартість».

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій з підстав порушення норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким відмовити в позові.

У касаційній скарзі відповідач вказує на неправильне застосування судовими інстанціями норм Закону України «Про податок на додану вартість».

Позивач заперечення на касаційну скаргу відповідача не надав.

Відповідно до ч.1 та. ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Податковим органом у період з 08.11.2007 р. по 12.11.2007 р., було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питання правових відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «М.С.-КОМ»та Приватним підприємством «Сікамус»при нарахуванні і сплаті податку на додану вартість і податку на прибуток за період з 26.08.2004 р. по 30.09.2005 р. По результатах перевірки було складено акт №912/23-01/32954362 від 13.11.2007 року.

У ході проведення перевірки податковою інспекцією було встановлено порушення вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України Закону України «Про податок на додану вартість», а саме занижено податок на додану вартість у сумі 333.745,00 грн., у тому числі по періодах: за жовтень 2004 року –40.978,00 грн., за листопад 2004 року –39.680,00 грн., за грудень 2004 року –71.583,00 грн.; за січень 2005 року –10.036,00 грн., за лютий 2005 року –35.975,00 грн., за березень 2005 року –30.224,00 грн., за квітень 2005 року –14.223,00 грн., за червень 2005 року –8.387,00 грн., за серпень 2005 року –44.496,00 грн., вересень 2005 року –38.163,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001142301/0 від 21.11.2007 р. про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 500.617,50 грн., з якого 333.745,00 грн. основного платежу, 166.872,50 грн. - штрафних санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

В основі обґрунтування відповідачем своїх вимог є посилання на той факт, що рішенням Господарського суду Харківської області від 07.12.2005 р. у справі №47/598-05 було припинено юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю «М.С.-КОМ», при цьому вказує, що відповідно до відповіді Державної податкової інспекції в Комінтернівському районі міста Харкова, вказане підприємство звіти до Державної податкової інспекції в Комінтернівському районі міста Харкова не подає, останній звіт подано 11.11.2003 р.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновок відповідача про безпідставність віднесення до податкового кредиту відповідних сум, що ґрунтується на припиненні юридичної особи ТОВ «М.С.-КОМ»є безпідставним, з огляду на наступне.

У відповідності до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно пункту 25.2 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість датою виключення платника ПДВ та анулювання свідоцтва платника ПДВ, яке відбувається у випадках прийняття судом рішення про відміну державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, про що є відповідне рішення суду (господарського суду), є відповідна дата прийняття рішення.

Отже, з наведеного випливає, що умовою для віднесення грошових коштів до складу податкового кредиту є факт наявності чи відсутності у платника податку на додану вартість під час проведення ним господарських операцій свідоцтва платника ПДВ та відповідно право на складання податкових накладних.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 26.08.2004 р. по 30.09.2005 р., позивач у справі придбав товарно-матеріальні цінності у ТОВ «М.С.-КОМ», рішення про припинення юридичної особи - ТОВ «М.С.-КОМ»прийнято 07.12.2005 р.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції прийшли до правильного висновку, що на момент вчинення господарських операцій вказане товариство було платником ПДВ та мало право на складання та видання податкових накладних.

Також відповідач в обґрунтування своїх вимог щодо скасування рішень вказує на той факт, що згідно відповіді ДПІ в Приморському районі м. Одеси провести позапланову документальну перевірку Приватного підприємства «Сікамус»неможливо, оскільки вказане підприємство не знаходиться за юридичною адресою та на те, що ДПІ в Приморському районі м. Одеси було подано адміністративний позов про припинення юридичної особи - приватного підприємства «Сікамус».

На викладене колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ч. 1 ст. 69 КАС України).

У відповідності ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, посилання відповідача на факт подання позову про припинення юридичної особи, як на підставу необґрунтованості віднесення позивачем грошових коштів до складу податкового кредиту є безпідставним, оскільки даний факт не є підтвердженням наявності чи відсутності у ПП «Сікамус»свідоцтва платника ПДВ.

Податковий орган вказує на те, що обов'язковою підставою включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України, а оскільки відсутні докази сплати до бюджету податку на додану вартість контрагентами позивача - ТОВ «М.С.-КОМ»та ПП «Сікамус», то відповідно позивач не має право включати данні зобов'язання до податкового кредиту по податку на додану вартість.

Нормами п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 р. (надалі – Закон України №168/97-ВР), у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (зокрема у випадках, вказаних у п.п.7.7.2 п.7.7 ст. Закону України №168/97-ВР –бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг)).

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності – зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп.7.7.1, має від’ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР).

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Викладене свідчить про незаконність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення –залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим - залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.06.2008 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.10.2008 р. у справі № 2-27/950-2008А - залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О.