Ухвала суду № 17312901, 06.07.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" липня 2011 р.                               м. Київ                                        К-10009/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:          Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя

на постанову Господарського суду м. Севастополя від 18.02.2008 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.05.2008 р.

у справі № 20-7/505

за позовом Приватного підприємства «Соріус»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя, Головного управління Державного казначейства України у м. Севастополі,

за участю третьої особи - Дочірнє підприємство Державної компанії «Укрспецекспорт»Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство «Спецтехноекспорт»,

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ПП «Соріус»звернулося до Господарського суду м. Севастополя з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя, Головного управління Державного казначейства України у м. Севастополі визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та зобов’язання вчинити дії.

Постановою Господарського суду м. Севастополя від 18.02.2008 р. (суддя Г.П.Ілюхіна) у справі № 20-7/505, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.05.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя –І.В.Черткова, судді: К.В.Волков, О.А.Щепанська), позов задоволено у повному обсязі, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя № 000028235/0 від 18.12.2006 р. Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Севастополя надати належні документи до Державного казначейства України для бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок приватного підприємства «Соріус»за жовтень 2006 року в сумі 265.319,00 грн., яке виникло за договорами комісії, укладеними з дочірнім підприємством Державної компанії «Укрспецекспорт»Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство «Спецтехноекспорт». Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати по сплаті судового збору у сумі 3,40 грн.

Задоволення позову судами попередніх інстанцій мотивовано тим, що позивачем правомірно було віднесено грошові кошти до складу податкового кредиту та наявність у позивача права на бюджетне відшкодування.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій з підстав порушення норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким відмовити в позові.

У касаційній скарзі відповідач вказує на неправильне застосування судовими інстанціями норм Закону України «Про податок на додану вартість».

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення –без змін.

Відповідно до ч.1 та. ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Позивачем 20.11.2006 р. було подано до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2006 року, відповідно до рядку 25.1 якої сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на розрахунковий рахунок платника у банку, становить 295.910,00 грн.

З питання достовірності нарахування зазначеної суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість 08.12.2006 р. відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка позивача, за результатами якої складений акт № 123/235/22285658/21910/10.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.7.2 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі зазначеного акту податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 000028235/0 від 18.12.2006 р. про зменшення бюджетного відшкодування у сумі 265.319,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Нормами п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 р. (надалі – Закон України №168/97-ВР), у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (зокрема у випадках, вказаних у п.п.7.7.2 п.7.7 ст. Закону України №168/97-ВР –бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг)).

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності – зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп.7.7.1, має від’ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на виконання договорів комісії STE-1-21-D/K-06 від 16.01.2006 р., STE-1-23-D/K-06 від 16.01.2006 р., STE-l-25-Д/К-06 від 16.01.2006 р., STE-l-28-Д/К-06 від 16.01.2006 р., STE-l-31-Д/К-06 від 16.01.2006 р., STE-l-32-Д/К-06 від 16.01.2006 р., STE-l-37-Д/К-06 від 16.01.2006 р., STE-1-40-D/K-06 від 16.01.2006 р., № STE-l-41-Д/К-06 від 14.03.2006 р., STE-l-133-Д/К-06 від 14.03.2006 р., укладених між позивачем (Комітент) та Дочірнім підприємством Державної компанії «Укрспецекспорт»державним госпрозрахунковим зовнішньоторгівельним підприємством «Спецтехноекспорт»(Комісіонер), здійснено постачання суднових і корабельних запасних частин покупцю - Об'єднаному штабу Міністерства оборони Індії, що підтверджується відповідними звітами комісіонера.

В акті перевірки зазначено, що на розрахунковий рахунок позивача у вересні 2006 року надійшла сума оплати за товар у розмірі 81.537,30 грн. Із звітів комісіонера вбачається, що комісійна плата, визначена відповідно до пункту 5.2 зазначених договорів, склала 1.326.596,70 грн. (у тому числі податок на додану вартість 265.319,00 грн.). На зазначену суму Комісіонером виписано наступні податкові накладні: № 336 від 05.09.2006 р., № 338 від 11.09.2006 р., № 339 від 06.09.2006 р., № 337 від 05.09.2006 р., № 334 від 05.09.2006 р., № 340 від 18.09.2006 р., № 366 від 18.09.2006 р., № 367 від 18.09.2006 р., № 371 від 25.09.2006 р., № 372 від 25.09.2006 р.

Отже, позивачем здійснено господарські операції, які виконанні в повному обсязі, що підтверджуються податковими накладними, які виданні у встановленому законом порядку.

Судові інстанції дійшли обґрунтованих висновків, що зазначене спростовує доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, що позивач немає права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість у сумі 265.319,00 грн., оскільки за результатами перевірки не встановлена фактична сплата платником податків постачальникам товарів (послуг) зазначеної суми.

Викладене свідчить про незаконність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення –залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя - залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду м. Севастополя від 18.02.2008 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.05.2008 р. у справі № 20-7/505 - залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.