Ухвала суду № 17312876, 06.07.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" липня 2011 р.                               м. Київ                                        К-23246/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:          Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 07.06.2007 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2008 р.

у справі № 22-а-2663/08 (25/100-А –номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт-2»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

про скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Моноліт-2»(надалі –позивач, ТОВ «Моноліт-2») звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва (надалі –відповідач, ДПІ у Святошинському районі м. Києва) про скасування рішень.

Постановою Господарського суду м. Києва від 07.06.2007 р. (суддя –С.М. Морозов), залишеною без змін, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2008р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя –І.І. Бараненко, судді: О.М. Дурицька, М.П.Зайцев), позовні вимоги задоволено частково: визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 20.11.2006 р. № 0003012310/0, № 0002912310/0 та першу податкову вимогу від 06.12.2006 р. № 1/3703, стягнуто з Державного бюджету України 85,00 грн. судових витрат.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з підстав неправильного застосування ними положень пункту 4.5 статті 4, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі –Закон України «Про податок на додану вартість»), та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить, вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Відповідно до частин першої та другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками відповідача було проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у рахунок майбутніх платежів з податку на додану вартість за грудень 2004 р., за результатами якої 20.11.2006 р. було складено акт № 603/23-60/32529999 (надалі акт).

Перевіркою було встановлено факт порушення позивачем приписів: пункту 4.5 статті 4, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення суми податку на додану вартість, заявлену до відшкодування за грудень 2004 р. у розмірі 485699,00 грн. та заниження суми податку на додану вартість за грудень 2004 р. у розмірі 1909,00 грн.

На підставі даного акта було прийнято оскаржувані у даній справі податкові повідомлення-рішення від 20.11.2006 р.: № 0003012310/0, яким позивачу донараховано податкові зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 2863,50 грн., у т.ч. 1990,00 грн. –основного платежу та 954,50 грн. –штрафних (фінансових) санкцій; №0002912310/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 485699,00 грн.

Податковим органом 06.12.2006 р. було направлено на адресу позивача першу податкову вимогу № 1/3703, якою повідомлялось останнього про наявність у нього податкового боргу у сумі 728245,50 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість здійснено на підставі того, що позивачем не було надано документів, які б підтверджували правомірність формування податкового кредиту та правильність визначення податкових зобов’язань. У зв’язку з чим, відповідачем було зроблено висновок про включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за грудень 2004 р. у розмірі 1541, 00 грн., які документально не підтверджені. Крім того, відповідач дійшов висновку, що у порушення підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем завищено суму податку на додану вартість, заявлену до відшкодування за грудень 2004 ро. у розмірі 485699,00 грн.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Правовий аналіз наведених норм Закону дає підстави для висновку про те, що включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є обґрунтованим у разі фактичного здійснення господарської операції, яка підтверджена належним чином оформленими первинними документами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наявні у матеріалах справи податкові накладні підтверджують суми податку на додану вартість, відображені у податковій декларації за грудень 2004 р. Крім того, під час розгляду даної справи позивачем було надано витяг з книги обліку продажу та придбання за жовтень 2003 р. –січень 2005 р., яким також підтверджено факт придбання останнім товарів (робіт, послуг), які стали підставою для віднесення сум податку, зазначених у податкових накладних до податкового кредиту за відповідні періоди.

Також судами встановлено, що підприємство не було належним чином повідомлено про проведення перевірки. Запитів про надання документів на підтвердження правомірності формування податкового кредиту та заявлення до відшкодування сум податку на додану вартість, за період що перевірявся, позивач не отримував.

Надані податковим органом копії запитів з вимогами надати відповідні первинні документи, адресовані позивачу судами до уваги взяті не були, оскільки надіслані не за місцезнаходженням позивача.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість тверджень податкового органу щодо вчинення позивачем порушень пункту 4.5 статті 4, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки первинні документи не перевірялись.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій щодо незаконності прийнятих податкових повідомлень-рішень від 20.11.2006 р. № 0003012310/0, № 0002912310/0 та першої податкової вимоги від 06.12.2006 р. № 1/3703.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду м. Києва від 07.06.2007 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2008 р. у справі № 22-а-2663/08 (25/100-А –номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О.