Ухвала суду № 17312644, 22.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" червня 2011 р.                               м. Київ                                        К-8598/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:          Бившева Л.І.

Карась О.В.

Маринчак Н.Є.

Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 20.11.2006 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2008 р.

у справі № 22-а-544/08 (28/202-А номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Закритого акціонерного товариства «Будівельне управління №1»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Закрите акціонерне товариство «Будівельне управління №1»(надалі –позивач, ЗАТ «Будівельне управління №1») звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва (надалі –відповідач, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду м. Києва від 20.11.2006 р. (суддя –С.В. Шабунін), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2008 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя –О.Ф. Ситніков, судді: В.Г. Усенко, О.В. Попович), адміністративний позов задоволено повністю: скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.08.2003 р. № 0000332307/0.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з підстав неправильного застосування ними положень підпунктів 4.1.1, 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі –Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить, вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення –без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені наступні фактичні обставини справи.

Представниками відповідача було проведено документальну перевірку ЗАТ «Будівельне управління №1»з питань дотримання вимог податкового законодавства, за результатами якої 19.08.2003 р. було складено акт № 6233/23-400-00310717 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: підпунктів 4.1.1, 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до завищення збитків підприємства за 2000 рік на суму 30500,00 грн., заниження податку на прибуток за період з 01.04.2000 р. по 31.03.2003 р. на суму 30660,00 грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.3 пункту 7.5 статті 7, пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість за період з 01.04.2000 р. по 31.03.2003 р. на 22262,58 грн.

На підставі зазначеного акта відповідачем було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 21.08.2003 р. № 0000332307/0, яким визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у сумі 45048,00 грн., у т.ч. 30660,00 грн. –основного платежу та 14388,00 грн. –штрафних (фінансових) санкцій.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Як вбачається з акта перевірки, податковим органом було встановлено порушення позивачем підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: у частині невключення до складу валових доходів доходи від продажу робіт, послуг на суму 8000,00 грн., що призвело до заниження оподатковуваного доходу підприємства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що різниця між даними бухгалтерського обліку і даними податкової декларації у розмірі 800,00 грн. є наслідком зменшення валових витрат і одночасного зменшення валового доходу без зменшення об’єкта оподаткування.

Згідно висновку № 7018 судово-бухгалтерської експертизи від 30.11.2004 р., призначеної у даній справі встановлено, що згідно декларації про прибуток підприємства за І півріччя 2000 р. (II кв.) позивач у рядку 11 вказав суму валового доходу у розмірі 34500,00 грн. При дослідженні декларацій з податку на додану вартість за квітень червень 2000 р. загальний обсяг виконаних робіт, який задекларований підприємством та підтверджений записом у книзі обліку продажу товарів (робіт, послуг) склав 35400,00 грн. (крім того, 1000,00 грн. це дохід, отриманий без податку на додану вартість).

Тобто, відповідно до висновку, зазначеною експертизою було встановлено заниження позивачем валового доходу у ІІ кварталі 2000 р. на 800,00 грн. (35400,00 грн. –1000,00 грн. –34500,00).

Разом з тим, на підставі даних декларації про прибуток підприємства за І півріччя 2000 р. (ІІ кв.) експертом було проведено дослідження правильності складання відомостей про балансову вартість матеріальних ресурсів і малоцінних предметів за II кв. 2000 р. Під час такого дослідження було встановлено, що згідно даних головної книги по рахунках позивачем було невірно визначено початковий залишок матеріальних ресурсів при складанні відомості про балансову вартість матеріальних ресурсів і малоцінних предметів за II кв. 2000 р., чим занижено валові витрати на 800,00 грн.

Таким чином, позивачем у декларації про прибуток підприємства за І півріччя 2000 року (II кв.) було занижено як валовий доход так і валові витрати на 800,00 грн., що загалом не вплинуло на правильність нарахування податку на прибуток у відповідному періоді.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо помилковості доводів податкового органу про заниження оподатковуваного доходу підприємства та збільшення на цій підставі позивачу суми валового доходу на 800,00 грн.

Також перевіркою було встановлено, невіднесення до складу валових доходів дохід від безоплатно наданих робітникам підприємства товарів, отриманих за бартерними операціями та виданих по відомостях у погашення заборгованості по зарплаті у ІІ та ІІІ кв. 2000 р. на суму 4900,00 грн. та ІІ IV кв. 2001 р. –на суму 4000,00 грн.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем у квітні, серпні 2000 р. та травні, вересні, жовтні 2001 р. проводились розрахунки з працівниками підприємства по заробітній платі в натуральних виплатах.

Відповідно до змісту висновку № 7018 судово-бухгалтерської експертизи від 30.11.2004 р., позивач при реалізації продукції у формі безоплатної видачі робітникам підприємства товарів у рахунок погашення заборгованості по заробітній платі не відніс до валового доходу суму 8900,00 грн., чим порушив приписи пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Разом з тим, як вбачається з встановлених перевіркою обставин, позивач розраховувався з робітниками підприємства товарами, отриманими по бартерних операціях та видавав такі товари по відомостях у погашення заборгованості по зарплаті, тобто позивач відповідні товари отримав внаслідок здійснення товарообмінних (бартерних) операцій, а не безоплатно.

Відповідно до пункту 1.19 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»бартер (товарний обмін) - господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

Згідно з пунктом 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валовий доход включає, зокрема доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Підпунктом 5.6.1 пункту 5.6 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).

Позивач надав в якості доказів правомірності своїх дій належно засвідчені копії накладних і заяв, згідно яких були надані товари у рахунок погашення заборгованості по заробітній платі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій, якими було встановлено правомірність невключення до складу валових доходів дохід від безоплатно наданих робітникам підприємства товарів, отриманих за бартерними операціями та виданих по відомостям у погашення заборгованості по заробітній платі.

Крім того, зі змісту акта вбачається, що позивачем було віднесено до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими документами, що задекларовані у деклараціях на суму 32000,00 грн., у т. ч: II кв. 2000 р. –7000,00 грн.; III кв.2000 р. –1000,00 грн.; І кв. 2001 р. –1000,00 грн.; II кв. 2001 р. –4000,00 грн.; II кв. 2002 р. –4700,00 грн.; III кв.2002 року –22700,00 грн.; І кв. 2003 р. – 1500,00 грн.; витрати, понесені позивачем у IV кв. 2000 р. та IV кв. 2002 р. у сумі 7000,00 грн. на юридичні послуги.

На підставі наданих позивачем на експертне дослідження первинних документів судово-бухгалтерською експертизою було підтверджено витрати на касове обслуговування, придбання періодичних видань, аудиторських послуг за період II кв. 2000 р. –II кв. 2002 р. та витрати на юридичні послуги у IV кв. 2000 р. та ІV кв. 2002 р., на загальну суму 3800,00 грн.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що зазначені позивачем у деклараціях про прибуток підприємства за II кв. 2002 р. І кв. 2003 р. витрати, підтвердженні частково –на суму 2400,00 грн.

Абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У зв’язку з чим, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій, які підтвердили лише часткове порушення позивачем приписів абз. 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Також, перевіркою встановлено неправомірне віднесення до складу валових витрат витрати за спожиту електроенергію, не підтверджених відповідними розрахунковими документами у І, ІІІ і IV кварталах 2000 р., у І IV кварталах 2001 року, у І IV кварталах 2002 р. Крім того, відповідач вважає, що позивач не мав права включати до складу валових витрат витрати за спожиту електроенергію, оскільки ВАТ «Київський холодокомбінат №3»не є енергопостачальною організацією або житлово-експлуатаційною конторою.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач приєднаний до електричних мереж ВАТ «Київський холодокомбінат № 3»та не має технічної можливості отримувати електричну енергію інакше, як через електричні мережі ВАТ «Київський холодокомбінат № 3».

Відповідно до укладеного між позивачем та ВАТ «Київський холодокомбінат № 3»договору від 26.09.2000 р. № 581, виробничі приміщення позивача забезпечувалися електроенергією через єдині мережі з ВАТ «Київський холодокомбінат № 3», які приєднані до електромереж електропостачальної організації. Тобто, позивач у спірний період був субспоживачем у ВАТ «Київський холодокомбінат № 3».

Згідно з пунктом 1.2 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 р. № 28, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 02.08.1996 р. за № 417/1442 (надалі –Правила) субспоживач –суб’єкт господарської діяльності і споживач, якому електрична енергія постачається постачальником електроенергії через мережі електропередавальних організацій та технологічні електричні мережі основного споживача. До мереж якого приєднані електроустановки суб’єкта господарської діяльності – споживача (субспоживача).

Відповідно до пункту 1.6 Правил основні споживачі, для яких надання послуг з передачі електричної енергії не є основним видом діяльності та які не є електропередавальними організаціями, не мають права відмовити субспоживачам у разі дотримання останніми вимог цих Правил в укладенні договорів про спільне використання технологічних електричних мереж основного споживача, якщо щодо субспоживачів вони є монополістами з передачі електричної енергії.

Як вбачається з матеріалів справи, придбана у ВАТ «Київський холодокомбінат № 3»за період з II кв. 2000 р. по II кв. 2003 р. на суму 93700,00 грн. електроенергія була використана позивачем у власній господарській діяльності, пов’язаній з виробництвом.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Судами попередніх інстанцій було встановлено факт використання позивачем електроенергії у власній господарській діяльності на підставі даних, зокрема договору від 26.09.2000 р. № 581 про відпуск і споживання електроенергії та про спільне використання електромереж, повідомлень про обсяги використаної електричної енергії, актів виконаних робіт, податкових накладних.

У зв’язку з чим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо необґрунтованості включення позивачем до складу валових витрат суми за спожиту електроенергію, яку він отримав від ВАТ «Київський холодокомбінат № 3»на підставі того, що ВАТ «Київський холодокомбінат № 3»не є енергопостачальною організацією.

Більш того, пунктом 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено вичерпний перелік витрат, які не включаються до валових, однак послуг по постачанню електроенергії до цього переліку не віднесено.

Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з частиною другою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду дійшла висновку, що встановлені у даній справі обставини спростовують, викладені в акті перевірки порушення норм податкового законодавства України, тому донарахування позивачу податкових зобов’язань згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 21.08.2003 р. №0000332307/0 було безпідставним.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду м. Києва від 20.11.2006 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2008 р. у справі № 22-а-544/08 (28/202-А номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Карась О.В. Маринчак Н.Є. Пилипчук Н.Г.