Ухвала суду № 17312623, 22.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" червня 2011 р. м. КиївК-4873/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Карась О.В.

Маринчак Н.Є.

Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Лисичанську

на постанову Господарського суду Луганської області від 22.10.2007 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.03.2008 р.

у справі № 22-а-594/07 (9/532н-ад номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Лисичанський желатиновий завод»

до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Лисичанський желатиновий завод» звернулося до Господарського суду Луганської області з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Луганської області від 22.10.2007 р. (суддя А.Г.Ворожцов) у справі № 9/532н-ад, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.03.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя Г.М.Міронова, судді: І.В.Геращенко, М.Г.Сухарьок), позов задоволено у повному обсязі, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Лисичанську № 0001352301/0 від 01.08.2007 р. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати по сплаті судового збору у сумі 3,40 грн.

Задоволення позову судами попередніх інстанцій про незаконність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення мотивовано тим, що позивачем правомірно було віднесено грошові кошти до складу валових витрат.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким відмовити в позові.

У касаційній скарзі відповідач вказує на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до ч.1 та. ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Відповідачем у період з 06.06.2007 р. по 18.07.2007 р. була проведена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового (ПДВ за період з січня по листопад 2006 року, лютий, березень 2007 року), валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 р. по 31.03.2007 р., за результатами якої було складено акт від 24.07.2007р. № 69/23-00418030.

На підставі акту перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001352301/0 від 01.08.2007 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем: податок на прибуток в сумі 318.814,00 грн., у т.ч. основний платіж 21.8978,00 грн., штрафні санкції 99.836,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток валових витрат, регулюються статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (пункт 1.32 статті 1 цього Закону).

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

З правового аналізу зазначених законодавчих норм випливає, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем було надано копії відповідних ТТН, актів здачі-прийняття робіт, накладних та видаткових накладних, що свідчить про правомірність віднесення відповідних витрат до складу валових витрат.

В своїй касаційній скарзі відповідач вказує на те, що за результатами перевірки встановлено, що з боку контрагента позивача було надано акти виконаних послуг, товарно-транспортні накладні, в яких не відображено приймання представником TOB «Старобільський консервний завод»під матеріальну відповідальність товару, що експедується, а тому віднесення позивачем до складу валових витрат суми витрат з експедиторських послуг є необґрунтованим.

Колегія судів проаналізувавши норми чинного законодавства та дослідивши обставини, що склалися у даній справі, погоджується висновками судів попередніх інстанцій щодо помилковості та необґрунтованості такого твердження, оскільки питання повної матеріальної відповідальності за вантаж за укладеним експедиторським договором стосується лише сторін цього договору, а не податкового органу.

Підпунктом 5.4.6 пункту 5.4 ст. 5 вказаного Закону передбачено, до валових витрат включаються будь-які витрати зі страхування майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору.

З наведеної норми випливає, що обґрунтованими є також висновки судових інстанцій щодо правомірності віднесення до валових витрат будь-яких витрат зі страхування, оскільки страхування майна є обов'язковою умовою отримання кредиту у банківській установі.

Що ж стосується твердження відповідача про включення витрат на відрядження фізичної особи, що не перебуває у трудових відносинах з позивачем, то слід зазначити, що і судом першої, і апеляційної інстанцій встановлено відсутність будь-яких доказів, які свідчили б про таке включення, а податковий орган в порушення приписів ч. 2 ст. 71 КАС України протилежного не довів.

Отже, прийняте відповідачем оскаржуване податкове повідомлення рішення обґрунтовано визнано судами першої та апеляційної інстанцій незаконним.

Відповідно до ч. 3 ст. 220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Лисичанську - залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Луганської області від 22.10.2007 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.03.2008 р. у справі № 22-а-594/07 (9/532н-ад номер справи у суді першої інстанції) - залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Карась О.В. Маринчак Н.Є. Пилипчук Н.Г.