Ухвала суду № 17312532, 22.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" червня 2011 р.                               м. Київ                                        К-5880/08

22 червня 2011 року                                                                                Справа № 406/5-05

к/с № К-5880/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:          Бившева Л.І.

Карась О.В.

Маринчак Н.Є.

Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Васильківської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області

на рішення Господарського суду Київської області від 06.12.2005 р.

та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03.06.2008 р.

у справі № 406/5-05

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Васильківський шкірзавод»

до Васильківської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Васильківський шкірзавод»(надалі –позивач, ВАТ «Васильківський шкірзавод») звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Васильківської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області (надалі –відповідач, Васильківська ОДПІ Київської області) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Господарського суду Київської області від 06.12.2005 р. (суддя –І.М.Фаловська) позовні вимоги задоволено повністю: визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 24.01.2005 р. № 0000042340/0 та від 14.04.2005 р. № 0000362340/1.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03.06.2008 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя –Г.В. Корсакова, судді: С.М. Мельник, Т.В.Ільєнок) скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким резолютивну частину викладено у наступній редакції: «Позов задовольнити повністю. Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення №0000042340/0 від 24.01.2005 року та №0000362340/1 від 14.04.2005 року, видані Васильківською об’єднаною державною податковою інспекцією Київської області. Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства «Васильківський шкірзавод»85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.».

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з підстав неправильного застосування ними положень пункту 3.1 статті 3 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі –Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Відповідно до частин першої та другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками відповідача було проведено комплексну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2003 р. по 30.06.2004 р., за результатами якої 20.01.2005 р. було складено акт № 29/23-1/30276266 (надалі акт).

Перевіркою було встановлено факт порушення позивачем приписів: пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток за І квартал 2004 р. на суму 33866,25 грн.; пункту 3.1 статті 3, пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та пункту 11 Розділу II Перехідних положень Закону України від 24.12.2002 р. № 349-ІV «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що виразилося у занижені податку на прибуток за І квартал 2004 р. на суму 427425,00 грн.( 1710900,00 грн. х 25%); підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі –Закон України «Про податок на додану вартість»), що проявилося у зайвому віднесенні позивачем до податкового кредиту у лютому 2004 року суми податку на додану вартість у розмірі 27093,00 грн., чим занижено податок на додану вартість за лютий 2004 року на вказану суму.

На підставі даного акта було прийнято оскаржувані у даній справі податкові повідомлення-рішення: від 24.01.2005 р. № 0000042340/0, яким позивачу донараховано податкові зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 40639,50 грн., у т.ч. 27093,00 грн. –основного платежу та 13546,50 грн. – штрафних (фінансових) санкцій; від 14.04.2005 р. № 0000362340/1, яким визначено позивачу суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 876453,37 грн., у т.ч. 461291,25 грн. –основного платежу та 415162,12 грн. –штрафних (фінансових) санкцій.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 23.02.2004 р. між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Максімус»(надалі –ТОВ «Максімус») було укладено договір поставки № 02702/04 (надалі Договір), на підставі якого позивачем було придбано у товариства навалозгінну машину виробництва фірми «Poletto»вартістю 1186558,00 грн., у т.ч. 31093,00 грн. –податку на додану вартість.

Крім того, пунктом 1.4 Договору було передбачено, що метою придбання навалозгінної машини є подальший її продаж (після здійснення переобладнання (реконструкції) з метою отримання можливості подальшого її використання у якості мездрільної машини) іншим юридичним або фізичним особам. Факт виконання умов договору підтверджено, наявними у матеріалах справи первинними документами.

На підставі наказу ВАТ «Васильківський шкірзавод»від 23.02.2004 р. № 16 було утворено тимчасову комісію, якою здійснено переобладнання придбаної навалозгінної машини у мездрільну, що підтверджується актом № 1 від 16.03.2004 р.

Разом з тим, під час судового розгляду позивачем було надано рекламаційні акти від 17.03.2004 р., складені між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Астро»(надалі –ТОВ «Астро») та МП «Марекс», у яких зазначено, що при проведенні позивачем робіт на мездрільній машині «Poletto»по технічних причинах було допущено невиправний технологічний брак, у результаті чого велика кількість шкір втратила товарну форму, придатну для їх подальшої реалізації. У зв’язку з чим, позивачем було взято зобов’язання здійснити врегулювання прямих збитків ТОВ «Астро»та МП «Марекс»у майбутньому, на що погодилися останні.

У подальшому, 23.03.2004 р. позивачем було реалізовано фізичній особі Голованю І.Ю. переобладнану мездрільну машину на підставі договору купівлі-продажу № 035-03/04, за ціною 24000,00 грн., у т.ч. 4000,00 грн. податку на додану вартість. На підставі цієї операції позивачем було включено до складу валових доходів за І квартал 2004 р. дохід у розмірі 20000,00 грн.

Відповідач заперечує правомірність віднесення позивачем до складу валових доходів за І квартал 2004 р. дохід від реалізації мездрільної машини з тих підстав, що між придбанням та реалізацією у один і той же період згаданої машини виник від’ємний результат, який свідчить про відсутність у позивача мети отримання доходу. У зв’язку з чим, відповідач дійшов висновку, що така діяльність позивача не підпадає під законодавче визначення поняття господарської діяльності.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до визначення, наведеного у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Враховуючи зміст викладених норм суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що збитковість господарської діяльності сама по собі не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід.

Разом з тим, як правильно встановлено судовими інстанціями відповідачем не було надано належних та достатніх доказів тієї обставини, що платник податку мав на меті придбання та продаж товарів протягом нетривалого часу за нижчою ціною від ціни їх придбання без певних економічних на те причин, що випливають із звичайного комерційного ризику, а відтак така діяльність не може бути визначена як негосподарська.

Що стосується виявленого податковим органом факту порушення позивачем приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразився у занижені податку на додану вартість за лютий 2004 р. на суму 27093,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Правовий аналіз наведених норм Закону дає підстави для висновку про те, що включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є обґрунтованим у разі фактичного здійснення господарської операції, яка підтверджена належним чином оформленими первинними документами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що факт придбання позивачем навалозгінної машини виробництва фірми «Poletto»вартістю 1186558,00 грн., у т.ч. 31093,00 грн. –податку на додану вартість, підтверджується наявними у матеріалах справи податковими накладними.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з правильністю висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності у відповідача законних підстав для донарахування позивачу податку на додану вартість на суму 27093,00 грн.

Також перевіркою встановлено, що ВАТ «Васильківський шкірзавод»у порушення вимог пункту 3.1 статті 3, пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та пункту 11 розділу II Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»було занижено податок на прибуток за І квартал 2004 р. на суму 427425,00 грн.( 1710900,00 грн. х 25%).

З метою з’ясування фактичних обставин справи за даним порушенням апеляційним судом було призначено судово-економічну експертизу на вирішення якої були поставлені наступні питання:

чи підтверджуються первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, та якими саме, валові витрати ВАТ «Васильківський шкір завод»на суму 2232478,08 грн.;

чи усі валові витрати ВАТ «Васильківський шкір завод», понесені ним у І кварталі 2004 р., включені до складу валових витрат, задекларованих у декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2004 р.;

чи підтверджуються нормативно та документально висновок акта № 29/231/302766266 від 20.01.2005 р. та податкового повідомлення-рішення від 14.04.2005 р.№ 0000362340/1, яким позивачу донараховано податок на прибуток у сумі 876453,37 грн.

За результатами проведеної експертизи 11.12.2007 р. було складено висновок № 8794, зі змісту якого вбачається, що наданими для перевірки первинними документами підтверджується, що витрати товариства за І квартал 2004 р. у розмірі 5761236,51 грн. сформовано у відповідності до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відхилення між даними, зазначеними у декларації з податку на прибуток за І квартал 2004 р. та сумою фактичних витрат склало 2232478,08 грн. Суму відхилення до податкової декларації за І квартал 2004 р. позивачем внесено не було.

Разом з тим, відповідно до пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Експертизою підтверджено факт оприбуткування позивачем товарно-матеріальних цінностей на суму 2232478,08 грн. на бухгалтерських рахунках підприємства. Однак, податковим органом при визначенні позивачу об’єкта оподаткування з податку на прибуток за І квартал 2004 р. не було враховано у складі валових витрат, згадані оприбутковані витрати у розмірі відхилення, а тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо незаконності донарахування товариству податку на прибуток за І квартал 2004 р. на суму 427425,00 грн.

Крім того, порушення позивачем порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства не може бути підставою для нарахування податкових зобов’язань у вищевказаному розмірі.

З огляду на викладене, колегія Вищого адміністративного суду України вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, яким було обґрунтовано визнано недійсними податкові повідомлення-рішення №0000042340/0 від 24.01.2005 року та №0000362340/1 від 14.04.2005 року.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Васильківської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03.06.2008р. у справі № 406/5-05 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Карась О.В. Маринчак Н.Є. Пилипчук Н.Г.