Постанова № 17305065, 12.07.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2-а-169/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" липня 2011 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Бабенка К.А., Федотова І.В.,

при секретарі: Плаксі В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Кокос Медіа груп»Сафарова Алі Фархатовича на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 лютого 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Кокос Медіа груп»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Кокос Медіа груп»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги мотивує тим, що не погоджується з висновком відповідача про заниження валового доходу, зробленого на підставі аналізу господарських договорів з приводу розміщення реклами, оскільки відповідачем не були враховані угоди, що укладалися позивачем з іншими субєктами господарювання. Зазначає, що ціна спірних угод відповідає рівню звичайних цін. При цьому вказує на те, що відповідно до п.п. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на податковий орган. Проте, відповідачем під час проведення перевірки та складання акту не було доведено про невідповідність цін спірного договору рівню звичайних цін, які склалися на ринку друкованих засобів масової інформації-журналів. Крім того, позивач не погоджується з твердженням відповідача щодо випуску позивачем у світ 220000 примірників журналу «Сезон Моди», оскільки реальний тираж складає 37954 штук. Вважає, що відповідач при прийнятті акту і податкового повідомлення-рішення виходив з припущень і мірковувань, які не базувались на проведенні оцінки витрат позивача, приросту активів тощо, тому інформація щодо заниження валового доходу не відповідає дійсності, не підтверджена відповідними документами, розрахунками і іншими доказами, є припущенням відповідача, та не може носити доказової інформації про виявлені порушення позивачем податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання. З врахуванням зазначеного, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити, та скасувати податкове повідомлення-рішення 21.12.2010 року № 0010792302/0).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 лютого 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Кокос Медіа груп»Сафаров Алі Фархатович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову про задоволення даного позову.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ВД «КОКОС Медіа груп»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 09.12.2010 року №1056/23-2/32918229, яким встановлено порушення позивачем п.п. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1, п.п. 4.1.6 п. 4 ст. 4, п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у розмірі 2986406,00 грн.; п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у розмірі 859698,00 грн.; пп. «ї»п. 1.3 ст. 1, п.п. 6.3.2 п. 6.3 ст. 6, п. 7.1 ст. 7, пп. «а»п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем порушено вимоги податкового законодавства, щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету на суму 524,00 грн.

На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.12.2010 року № 0010792302/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем податок на прибуток.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення є правомірним, тому заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Судом першої інстанції було встановлено що, між позивачем та TOB «Янко»було укладено договори на розміщення рекламно-інформаційних матеріалів в журналі «Сезони Моди»№ 01/2007 від 05.01.2007 року, договір № 01/2008 від 02.01.2008 року, договори № 01/2009, № 01/2010 від 04.01.2010 року.

Крім того, судом першої інстанції зазначено про те, що позивач надавав послуги з розміщення реклами та рекламних матеріалів в журналі «Сезони Моди» виходячи із договірних цін, але за цінами нижче від цін, які були встановлені та зазначені в той же час при укладанні договорів з іншими суб'єктами господарювання (TOB II Баварія»).

Колегія суддів вважає таке твердження суду першої інстанції помилковим з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування у підприємств»якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обгрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого п.п. 7.20.7 цього пункту.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що в порушення зазначених вище вимог законодавства під час проведення відповідачем планової податкової перевірки не було перевірено та співставлено інші господарські договори на розміщення реклами, рахунки, акти виконаних робіт тощо, які укладались з іншими суб'єктами господарювання.

Таким чином колегія суддів вважає, що відповідач відповідно до зазначеного вище підпункту 1.20.8 пункту 1.20 «Про оподаткування прибутку підприємств»не виконав належним чином свій обовязок доводити у кожному разі ціну договору, рівень звичайних цін (справедливих цін), а також факт заниження позивачем внаслідок укладання з пов'язаною особою (TOB «Янко») послуг по розміщенню реклами за цінами, що нижчі за звичайні. Однак, відповідачем такого доведення в акті наведено не було, розрахунки, що містяться в акті, виходять з надуманої ціни 10000,00 грн. за шпальту на підставі припущень податкового органу, без урахування всіх первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, а лише на підставі співставлення двох документів з усієї первинної документації позивача, а саме: на підставі двох (з чотирьох) актів виконаних робіт за договором № 003/2007 від 05.02.2007 року між Позивачем та II «АВТ «Баварія»: акт № 3 від 17.10.2007 року на суму 24341,00 грн. за розміщення реклами на трьох шпальтах у двох номерах журналу «Сезони моди»; акт № 4 від 25.12.2007 року на суму 12170,50 грн. за розміщення реклами на одній шпальті (з обкладинки) в одному номері журналу «Сезони моди».

Вказуючи на зазначене відповідачем не було наведено жодної формули, за якою було розраховано такий рівень звичайної ціни, та розрахунку визначення саме такої цифри звичайної ціни, не наведено обґрунтування щодо взяття до уваги з поміж інших саме цих первинних документів.

Колегією суддів встановлено, що відповідачем визнавався під час судового розгляду в суді першої інстанції факт укладання позивачем договорів на розміщення реклами в журналах «Сезони моди»з іншими суб'єктами господарювання, окрім II «АВТ «Баварія»та TOB «Янко», однак при здійсненні розрахунку в акті перевірки цей факт не було враховано. Зокрема, суб'єктами господарювання, що не є пов'язаними з позивачем особами і укладали з позивачем договори про надання рекламних послуг з розміщення реклами в журналі «Сезони моди», є: TOB «Компанія «Едельвейс», TOB «Тиждень моди», TOB «АКТА», ПзІК «СВАКО»тощо. Договори з цими суб'єктами, акти виконаних робіт та інші первинні документи містять відмінні від договорів з II «АВТ «Баварія»ціни за розміщення реклами в журналі «Сезони моди».

При цьому колегією суддів достовірно встановлено, що зазначені документи, які свідчать про розміщення реклами зазначених суб'єктів господарювання і оплату за таке розміщення, були надані відповідачу під час здійснення планової податкової перевірки, оскільки дані документи згадуються відповідачем у додатку № 1 до акту. Відповідач в обґрунтування своєї позиції також надавав суду першої інстанції копії договорів позивача з іншими суб'єктами господарювання, в яких містяться інші ціни за розміщення реклами в журналі «Сезони моди», цим самим фактично довів неправомірність визначення відповідачем рівня звичайної ціни при наданні рекламних послуг з розміщення реклами в журналі «Сезони моди».

Таким чином, колегія суддів вважає, що дані документи свідчать про різну ціну вартості надання послуг з розміщення реклами в журналі «Сезони моди», що залежить від місця розміщення в журналі, тематичної спрямованості реклами, строків розміщення, номеру розміщення (святковий номер чи звичайний номер).

Колегією суддів було встановлено з пояснень представника відповідача, що факт ухилення від сплати податків позивача та його контрагентів відсутній.

Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не врахував пояснення позивача про відмінність рекламних послуг, що надавались II «АВТ «Баварія», від рекламних послуг, які надавались іншим суб'єктам господарювання, внаслідок цільової аудиторії журналу «Сезони моди»(читачі, що цікавляться тенденціями сучасного модного одягу) і цільової аудиторії, на яку спрямована реклама продукції II «АВТ «Баварія»(особи, які зацікавлені в придбанні автомобілів німецького виробництва).

Крім цього, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про правомірність твердження відповідача про випуск позивачем 220000 примірників журналу «Сезони Моди», оскільки відповідно до первинних бухгалтерських документів, складає 37954 примірники.

Колегія суддів вважає неприпустимим твердження відповідача про те, що решта зазначених примірників журналів була реалізована без відображення цих даних в податковому та бухгалтерському обліку позивача, оскільки вказане не було підтверджено доказами взагалі, а тому має бути визнано таким, що базується лише на припущення відповідача.

Законом України «Про видавничу справу» визначено загальні засади видавничої справи та врегульовано порядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування субєктів видавничої справи, однак не передбачено можливості використання визначення «тираж»при визначенні податкових зобовязань платника податку.

Таким чином колегія суддів вважає, що позивачем не виконано обовязок доказування виготовлення позивачем саме 220000 примірників журналу «Сезони моди», не надав копій бухгалтерських чи інших документів, які б свідчили про виготовлення і приховування позивачем певної кількості тиражу, в той час як позивачем було надано всі відповідні документи, зокрема, копії договорів, заявок, актів виконаних робіт з поліграфічним підприємством ТОВ «АДЕФ-Україна», які свідчать про виготовлення саме 37954 примірники спірного журналу.

При цьому відповідачем не було подано розрахунків чи обгрунтувань що суми нарахування різниці в 182046 примірники журналу.

У звязку з викладеним колегія суддів вважає, що відповідачем в порушення вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не дотримано вимог до поняття обєкт оподаткування з огляду на наступне.

Згідно до правил ст. 3 зазначеного вище Закону, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Однак, викладена в акті перевірки інформація про заниження позивачем доходу від реалізації товарів (послуг) не відповідає дійсності, не ґрунтується на документах бухгалтерського та податкового обліку, відповідачем використано дані, не передбачені чинним законодавством про оподаткування і бухгалтерський облік.

Таким чином колегія суддів вважає, що ці дані є припущенням посадових осіб відповідача, а висновки, зроблені на підставі даної інформації є неправдивими. Дана інформація, факти і висновки, виходячи з вимог чинного законодавства, не можуть бути носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

З огляду на вказане колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції без достатніх правових підстав та необгрунтовано було зроблено висновок про правомірність спірного рішення відповідача, оскільки відповідачем в порушення вимог ст. 71 КАС України не було доведено правомірності даного рішення. Більш того суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що вказане рішення відповідача грунтувалося на відомостях, що не можуть бути визнані носієм доказової інформації.

Таким чином колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення даного позову, оскільки спірне рішення відповідача є неправомірними та таким, що підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає обгрунтованими, а тому вона підлягає задоволенню.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим ухвалене судом на підставі повного та всебічного зясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Кокос Медіа груп» Сафарова Алі Фархатовича задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 лютого 2011 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Кокос Медіа груп»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити повністю.

Податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва № 0010792302/0 від 21.12.2010 року визнати протиправним та скасувати.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: К.А. Бабенко

І.В. Федотов