Постанова № 17305061, 12.07.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2-а-7819/10/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Черняхович І.Е. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" липня 2011 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Бабенка К.А., Федотова І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Підшипникова база Полісся»до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2010 року Приватне підприємство «Підшипникова база Полісся»звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги мотивує тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене відповідачем із порушенням чинного законодавства України, ґрунтується на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податковеповідомлення-рішення № 0002592301/0 від 14 вересня 2010 року.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Державна податкова інспекція у м. Житомирі подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального та матеріального права, та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову повністю.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Державною податковою інспекцією в м. Житомирі проведено документальну невиїзну перевірку. За результатами даної перевірки складено акт № 6709/23-1/35343730 від 01 вересня 2010 року, за змістом якого перевіркою було встановлено, що Приватним підприємством "Підшипникова база Полісся" порушено вимоги ч. ч. 1, 2 ст. 205, ст. ст. 215-216 Цивільного кодексу України в частині вчинення вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, в результаті чого порушено п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в частині заниження позивачем податку на додану вартість в сумі 3586,00 грн. за травень 2010 року.

В подальшому відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення№ 0002592301/0 від 14 вересня 2010 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 5020,00 грн., включаючи 3586,00 грн. основного платежу та 1434,00 грн. фінансових санкцій. Відповідно до вказаного повідомлення-рішення, позивачем порушено п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Дана правова норма передбачає, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки спірне повідомлення-рішення відповідачем було прийнято без достатніх для цього підстав.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст.7 цього ж Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, при цьому платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Як вбачається зі змісту п.п. 7.2.6 п.7.2 ст.7 вищевказаного Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У частині другій ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема, зазначено, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Однак, незваюжаючи на вищевикладене, судом першої інстанції необгрунтовано було прийнято до уваги пояснення позивача щодо укладення з ТОВ «Промбуд Техно»усного договору купівлі-продажу.

Щодо вказаного колегія суддів зазначає, що вказане твердження позивача суперечить принципам здійснення господарської діяльності та основам укладення господарсько-правових угод.

Крім цього, судом першої інстанції було зазначено про дослідження банківських документів щодо розрахунку позивача з зазначеним вище товариством по спірних угодах.

Колегія суддів вважає таке твердження необгрунтованим, оскільки матеріали справи не містять інформації щодо розрахунків позивача саме з цим котрагентом, що вказує на недоведенність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими.

Також колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції необгрунтовано було не взято до уваги те, що податковими органами достеменно було встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ «Промбуд Техно»господарських операцій з причин відсутності у нього майна ті інших матеріальних ресурсів, управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів.

Таким чином колегія суддів вважає, що судом першої інстанції безпідставно не було взято до уваги те, що фактично угоди позивача з вказаним товариством є нікчемними, оскільки не спричиняли будь-яких правових наслідків для їх сторін.

На думку колегії суддів, докази, на які посилається суд першої інстанції, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки згідно норм чинного законодавства предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість з бюджету, а податковий орган, приймаючи податкове повідомлення-рішення, про визнання якого недійсним заявлено позов, виходив із того, що контрагент позивача товар не придбавав і ці операції були фіктивними.

При цьому колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції повинен був з урахуванням сутності заперечень проти позову витребувати у податкової інспекції докази, які підтверджують її доводи відносно того, що наведені в податковій накладній відомості не відповідають дійсності. Якщо податкова інспекція таких доказів не надала або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами четвертою, п'ятою статті 11 КАС, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини оскільки наявність у платника податку виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми, але невичерпними підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

Згідно з частиною першою статті 69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

З урахуванням вказаного колегія суддів приходить до висновку про те, що податкова вигода повинна бути визнана необґрунтованою, оскільки для цілей оподаткування операції враховано недійсний правочин. Зазначені докази податкового органу на думку колегії суддів свідчать про безпідставність вимог позивача, оскільки з їх оцінки відповідно до правил ст. 86 КАС України вбачається, що головною метою платника податку є одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди, зокрема відшкодування податку на додану вартість з бюджету, за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність, а тому у визнанні обґрунтованості одержання такої вигоди має бути відмовлено.

Зазначене на думку колегії суддів свідчить про порушення судом першої інстанції вимог статті 159 КАС, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому колегія суддів зауважує, що відсутність судового рішення про недійсність правочинів, укладених між позивачем та вказаними вище товариствами не свідчить про створення ними певних правових наслідків, оскільки докази, надані відповідачем, спростовують реальність господарських операції, на підставі яких формувалися дані податкового обліку сторін цих договорів.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що головною метою позивача в справі є одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення суду першої інстанції скасуванню.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі задовольнити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства «Підшипникова база Полісся»до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про скасування податкового повідомлення-рішення відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Ю.А. Ісаєнко

І.В. Федотов