Постанова № 17298508, 05.07.2011, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/2091/2011

05 липня 2011 року 16год. 06хв. м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Шевчук С.М. за участю секретаря судового засідання Бєлкіної Д.С. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Данилюк І.Г., Михайлова В.Р., Конько В.В.

відповідача: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ТзОВ "ІТ-Комп"ютер"

доДержавна податкова інспекція у м.Рівне

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТзОВ «ІТ компютер»звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Рівне про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 24.12.2010року за №0001831742/1/17-123, від 31.12.2010року№0003802342/1, №0003812342/1, від 31.12.2010року №0005242432/0.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та надав пояснення, які співпадають з позицією, викладеною в позовній заяві, а зокрема зазначив, що відповідачем проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007р. по 30.06.2010р., про що складений акт від 07.10.2010р. №1567/23-100/30208018. За результатами перевірки на підставі матеріалів даного акту відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, якими нарахована до сплати сума грошового зобовязання у розмірі 227263,76 грн., в тому числі: за податковим повідомленням-рішенням від 20.10.2010р. №0003802342/0 донарахований податок на прибуток в сумі 92 143 грн., штрафні санкції в сумі 46724 грн., всього 138867грн.; за податковим повідомленням-рішенням від 20.10.2010р. №0003812342/0 донарахований податок на додану вартість в сумі 39986 грн., штрафні санкції в сумі 22860 грн., всього 62846 грн.; за податковим повідомленням-рішенням від 18.10.2010р. №0001831742/0/17-123 донарахований податок з доходів фізичних осіб в сумі 8516,92 грн., штрафні санкції в сумі 17033,84 грн., всього 25 550,76 грн.

На думку позивача, висновки податкового органу є безпідставними, оскільки не узгоджуються з вимогами чинного податкового законодавства України. Стосовно кредиторської заборгованості позивача перед ТОВ «Торговий дім «Профіт», яка включена відповідачем до складу валових доходів, та дебіторської заборгованості підприємств «ДХ-Студія», «Рівнебудресурси», «Квазар-Мікро», «Квазар-Мікро-Захід», Тендерної палати, Центр тендерних процедур та Фінуправлінню Генштабу, яка виключена відповідачем зі складу валових витрат, то ці заборгованості помилково не списані лише в бухгалтерському обліку, а в податковому обліку відображені у відповідних звітних періодах, які вже були охоплені попередніми перевірками відповідача. Також за твердженням позивача термін давності, передбачений пп.15.1.1 п.15.1 ст.15 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»минув.

Допущена помилка при розрахунку приросту (убутку) балансової вартості товарів на кінець 3 кварталу 2008 року врахована у декларації за 11 місяців. Повторне нарахування податку на прибуток на думку позивача неправомірне.

Також позивач зазначив, що спір з відповідачем стосовно вартості мобільного зв'язку, витрати на отримання якого включені позивачем до складу валових витрат, а ПДВ відображений у складі податкового кредиту, уже виникав раніше. На підтвердження надав копії Постанови Львівського апеляційного господарського суду від 29.08.2005р. у справі №3/187 та Ухвали Вищого адміністративного суду України від 29.11.2006р. Не дивлячись на те, що спір вирішений на користь позивача, відповідач знову висуває вимоги, які не передбачені ні Законом «Про оподаткування прибутку підприємств», ні Законом «Про податок на додану вартість», ні Законом «Про податок з доходів фізичних осіб».

За твердженням позивача угода, укладена ним з ТОВ «Торгопт-Сервіс»на придбання антивірусного програмного забезпечення, спричиняє реальне настання правових наслідків, оскільки це програмне забезпечення фактично придбане, продане з відповідною націнкою, тобто використане в господарській діяльності підприємства. Тому визнавати угоду нікчемною неможливо, оскільки для цього немає достатніх підстав.

По наступному епізоду позову представник позивача стверджує, що бензин використовувався юридичною особою ТОВ"ІТ- Компютер", а не фізичною особою, тому неправомірним і безпідставним є включення вартості використаного бензину до сукупного оподатковуваного доходу фізичної особи з донарахуванням податку та штрафу.

Доповненням до позовної заяви, яка надійшла до початку розгляду справи по суті, позивач просить врахувати доводи в частині неправомірного оподаткування податком з доходів фізичних осіб сум оплати банку за розрахунково-касове обслуговування підприємства в операції по перерахуванню позик фізичним особам на карткові рахунки, покликаючись на ту обставину, що комісія банку сплачена на користь банку, фізичним особам не нараховувалися, не виплачувалися, у власність фізичних осіб не передавалися. На думку позивача ці кошти не підпадають під визначення об'єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб та не можуть вважатися їх додатковим благом.

Представники позивача просили позов задоволити повністю.

Відповідач письмових заперечень на позов не подав. Про день, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся неодноразово належним чином, про причини неприбуття до суду не повідомив.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників позивача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов слід задоволити повністю.

Суд виходив з такого.

ТОВ "ІТ- Компютер" зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Рівненської міської ради 16.11.1998 року, перебуває на обліку як платник податків в ДПІ у м.Рівне з 20.11.1998 року та провадить такі види господарської діяльності, як оптова торгівля комп'ютерами, периферійними пристроями та програмним забезпеченням, діяльність у сфері інжинірингу, монтаж і установлення електронно-обчислювальних машин та іншого устаткування для оброблення інформації, діяльність, пов'язана з банками даних, інші види діяльності у сфері розроблення програмного забезпечення.

За результатами проведення планової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007року по 30.06.2010року , складено акт перевірки №1567/23-100/30208018 від 07.10.2010року (надалі іменовано акт перевірки від 07.10.2010року).

Названим актом перевірки, встановлено, що:

1) позивач занизив задекларовані показники рядка 01.2. декларації «приріст балансової вартості запасів» всього в сумі 7196грн. за 3кв. 2008року. Позивачем не враховано залишок вартості товарів по бухгалтерському рахунку 201 «Комплектуючі»;

2) позивач занизив задекларовані показники рядка 01.6 декларації «Інші доходи, крім визначених в рядках 01.1 -01.5»всього в сумі 161818грн. за 3 кв. 2007року внаслідок не включення до валового доходу безповоротної фінансової допомоги у вигляді кредиторської заборгованості по якій минув термін позовної давності, що виникла згідно договору купівлі-продажу цінних паперів №Т-28/10/93 від 28.10.2002року між ТзОВ «Торговий Дім «Профіт»-продавцем, котрий продав позивачу простий вексель дата складання якого 20.05.2002року, №773333919813, що попередньо був емітований позивачем. Дата оплати по векселю не раніше 20.05.2007року, номінальна вартість 183818грн. Так в ході перевірки було встановлено, що по відношенню ТзОВ «Торговий Дім «Профіт» було відкрито ліквідаційну процедуру у звязку із визнанням його банкрутом, державна реєстрація ТзОВ «Торговий Дім «Профіт»скасована 27.08.2004року.

3) позивач завищив валові витрати в сумі 5205грн. що полягає у віднесені товариством до складу валових витрат вартості послуг мобільного звязку за межі України та відрахувань до пенсійного фонду в розмірі 7,5 % від вартості таких послуг на загальну суму 5205грн. у звязку з ненаданням в ході перевірки будь-яких документів, що свідчили б про господарські взаємовідносини товариства із іноземними субєктами господарювання або про наміри щодо встановлення таких взаємовідносин;

4) позивач завищив валові витрати в сумі 196300грн. що полягає у віднесенні позивачем до складу валових витрат 4 кв. 2008року вартості антивірусного програмного забезпечення в розмірі 196300грн. на підставі первинних документів на поставку названого товару ТОВ «Торгопт-Сервіс»у звязку з відсутністю названого контрагента за місцем знаходження, не відображення таким контрагентом при поданні декларації з ПДВ за листопад 2008року у додатку №5 у складі його доходів операцій з позивачем, отриманням показів від свідка ОСОБА_5 стосовно того, що головний бухгалтер ОСОБА_6 робили звітність по ТОВ «Торгопт-Сервіс», операції які здійснювались між підприємствами носили безтоварний характер, та порушенням кримінальної справи по факту фіктивного підприємництва ТОВ «Торгопт-Сервіс»;

5) позивач не виключив із валових витрат 11924грн. сум попередньої оплати постачальникам (рах.631) та різним кредиторам (рахунок 685), які станом на 01.07.2007року рахуються в дебіторській заборгованості щодо якої минув термін позовної давності. Так, по рахунку 685 станом на 01.07.2007року рахувалась дебіторська заборгованість в сумі 6971,59грн (Дх-Студія в сумі 87,14грн, що виникла 05.12.2001року; Рівнебудресурси в сумі 1180,07грн., що виникла в 06.06.2002році; Тендерна палата в сумі 900грн., що виникла в 08.11.2006року; Центр тендерних процедур веукр. в сумі 4380грн., що виникла в 05.02.2007року; фінуправління Генштабу в сумі 424,38грн., що виникла 28.09.2006року). По рахунку 631 рахувалась дебіторська заборгованість у сумі 49562, 30грн. (Квазар Мікро в сумі 1117,68грн, що виникла 08.11.2002року; Квазар Мікро-Захід в сумі 3834,62грн, що виникла 10.09.2002року);

6) позивач завищив податковий кредит у сумі 39 986грн. за період 2008-травень 2010рр.. Завищення сум податкового кредиту полягає у віднесенні позивачем до його складу суми ПДВ в розмірі:

-726грн, що припадає на вартість послуг мобільного звязку за межі України, як таких що не підтверджені з господарською діяльністю позивача;

-39260грн., що припадає на вартість антивірусного програмного забезпечення, по операції з ТОВ «Торгопт-Сервіс», яку відповідач вважає безтоварною.

7) позивач не утримав і не перерахував до бюджету податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 8516,92грн , а зокрема:

- 297,94 грн. у звязку з наданням позивачем своїм працівникам додаткових благ у вигляді безоплатних послуг зі сплати банками комісій (в розмірі 1986грн.) за перерахування коштів з рахунку підприємства позивача на картки працівників для надання їм безвідсоткової позики, тобто на цілі не повязані з господарськими потребами підприємства;

- 7245,69грн з доходів у вигляді надання позивачем додаткового блага у вигляді вартості бензину використаного для заправки автомобілів, власником яких є директор ОСОБА_3 До перевірки були надані договори користування автомобілями від 15.01.2005року та 30.03.2008року (складені в простій письмовій формі), згідно яких власник ОСОБА_3 передав в позивач отримав в строкове платне володіння і користування майно, а зокрема автомобіль марки aru Impreza»WRX державний номер НОМЕР_2 та автомобиль марки Infiniti M 35x державний номер НОМЕР_3. До перевірки актів приймання передачі вищезгаданих транспортних засобів не надано.

- 973,29грн з доходів отриманих працівниками, як додаткове благо у вигляді отримання послуг мобільного звязку без підтвердження використання зазначених послуг у виробничих потребах (вихідні дзвінки за кордон та послуги міжнародного роумінгу

На підставі названих висновків та обумовленого акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення - рішення:

- від 24.12.2010року №0001831742/1/17-123 про визначення позивачу податкового зобовязання за платежем податок на доходи фізичних осіб в розмірі 25550,76грн, з якого 8516,92 грн. основний платіж та 17033,84 штрафна санкція;

- від 31.12.2010року №0003802342/1 про визначення позивачу податкового зобовязання за платежем податок на прибуток підприємств в розмірі 138 867грн, з якої 92143грн.-основний платіж та 46724грн. штрафна санкція;

- від 31.12.2010року №0005242432/0 про визначення податкового зобовязання за платежем податок на прибуток підприємств в розмірі 2720 грн., з якої 1799грн.-основний платіж та 921грн. штрафна санкція;

- від 31.12.2010року №0003812342/1 про визначення позивачу податкового зобовязання за платежем податок на додану вартість в розмірі 59918грн., з якої 39945грн.-основний платіж та 19973грн.-штрафна санкція.

1.По питанню заниження задекларованих позивачем показників рядка 01.2. декларації «приріст балансової вартості запасів»всього в сумі 7196грн. за 3кв. 2008року, то судом встановлено, що на кінець 9-місячного звітного періоду 2008 року позивачем не включені до складу валового доходу залишки по субрахунку 202 «Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби»рахунку 20 «Виробничі запаси»в сумі 7196 грн. Вказана обставина позивачем не заперечувалася. В ході розгляду справи представники позивача пояснили, що не враховані в 3 кв. 2008року вище згадані показники приросту балансової вартості запасів були враховані при складанні декларації з податку на прибуток за 2008рік.

Відповідачем названі обставини не заперечувались.

Відповідно до п. 16.4 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний квартал, розраховану наростаючим підсумком з початку звітного фінансового року.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України №2181 у разі, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Водночас платнику надано право не подавати уточнюючого розрахунку, якщо уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Аналогічні положення передбачені п.2.1 Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом ДПА України від 29.03.2003 р. № 143.

З наведеного слідує, що платник податку може відобразити доходи не враховані в декларації за 3кв. 2008року, у складі доходів декларації з податку на прибуток підприємства за 2008рік.

Обставини щодо врахування позивачем занижених показників приросту балансової вартості запасів при складанні декларації з податку на прибуток за 2008рік в ході розгляду справи підтверджено письмовими поясненнями (а.с. 136-137), оборотно - сальдовими відомостям , деклараціями з податку на прибуток підприємства за 9 місяців 2008 року, 11 місяців 2008 року та 2008 рік (а.с. 155-164), які вказують про те, що в наступних звітних періодах вказана помилка позивачем самостійно виправлена.

Отож, суд погоджується з твердженням позивача, що подвійне нарахування податку на прибуток підприємств на один і той самий обєкт оподаткування суперечить загальним принципам оподаткування, передбаченим Законом «Про систему оподаткування», Законом «Про оподаткування прибутку підприємств»та Законом «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відтак, позивачем безпідставно визначено спірним податковим повідомленням -рішенням податкове зобовязання з податку на прибуток в розмірі 1799грн. основний платіж та 921грн.-штрафної санкції.

2. По - питанню не включення до складу валових доходів безповоротної фінансової допомоги у вигляді кредиторської заборгованості по якій минув термін позовної давності, що виникла згідно договору купівлі-продажу цінних паперів №Т-28/10/93 від 28.10.2002року між позивачем та продавцем - ТзОВ «Торговий Дім «Профіт», то позивачем визнаються обставини, що розрахунки за викуплений позивачем вексель в розмірі 161818 грн. не проведені. Відповідно до п. 2.4 договору купівлі-продажу цінних паперів №Т-28/10/93 від 28.10.2002року, оплата за придбаний вексель повинна бути здійснена позивачем в строк до 31.10.2002року.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку (стаття 255 ЦК України).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦКУкраїни). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦКУкраїни).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).

Отож, відлік терміну позовної давності про стягнення боргу по вказаній операції розпочався 01.11.2002року, а з врахуванням трирічного терміну позовної давності, позовна даність мала б закінчитись 01.11.2005року.

Проте, в акті перевірки від 07.10.2010року на стор. 6 (а.с. 20 том 1) зазначено, що термін позовної давності по названій операції сплинув 27.08.2004року у звязку з скасуванням державної реєстрації ТзОВ «Торговий Дім «Профіт», що не заперечується позивачем та його представниками.

Підпунктом 4.1.6. п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що до складу валового доходу платника податків включаються суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку в звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку в звітному періоді, за винятком випадків, коли така безповоротна фінансова допомога та безоплатні товари (роботи, послуги) отримуються неприбутковими організаціями у порядку, визначеному пунктом 7.11 цього Закону, або такі операції здійснюються між платником податку та його відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи.

До складу безповоротної фінансової допомоги відноситься сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності (п. 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Враховуючи наведене, в 3 кв. 2004року у позивача виник обовязок щодо віднесення до складу валового доходу названого звітного періоду сум безповоротної фінансової допомоги у вигляді кредиторської заборгованості, по якій минув термін позовної давності, що виникла згідно договору купівлі-продажу цінних паперів №Т-28/10/93 від 28.10.2002року між позивачем та продавцем - ТзОВ «Торговий Дім «Профіт»в розмірі 161818 грн.

Відповідно до п.п. 4.1.1. п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181 (далі по тексту постанови іменовано - Закон №2181), платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації.

Податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя) (абзац «б»підпункту 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону №2181).

Отож, граничний термін подання декларації з податку на прибуток підприємств, до складу якої слід було включити доходи він названої вище операції, витік у листопаді 2004року.

Підпунктом 15.1.1. п.15.1. ст. 15 Закону України №2181, було встановлено, що податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання.

Відповідачем не наведено жодних випадків, обумовлених п.п.15.1.2., п.п. 15.1.3 п. 15.1 названої статті Закону №2181, за яких відповідач вправі здійснити визначення податкового зобовязання пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації.

Відтак, термін давності за зобовязаннями позивача з названої господарської операції сплинув у листопаді 2007року. Отож з наведеної дати позивач є вільним від зобовязання за обумовленою операцією з ТзОВ «Торговий Дім «Профіт». Податкове повідомлення рішення про визначення позивачу податкового зобовязання за обумовленою операцією винесено відповідачем 20.10.2010року, тобто зі сплином строків давності.

Відтак, позивачем безпідставно визначено спірним податковим повідомленням -рішенням податкове зобовязання з податку на прибуток за названою операцією з ТзОВ «Торговий Дім «Профіт».

3.Стосовно правомірності віднесення: послуг міжнародного роумінгу та відрахувань до пенсійного фонду в розмірі 7,5 % від вартості таких послуг до складу валових витрат позивача в розмірі 5205грн.; сум ПДВ на вказані послуги в розмірі 726грн. до складу податкового кредиту; необхідності утримання і перерахування до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб у розмірі 973,29грн. з вартості послуг обумовленого мобільного звязку; підтвердження зв'язку таких послуг з господарською діяльністю позивача, то актом перевірки від 07.10.2010року стверджується, що протягом періоду, який підлягав перевірці, позивачем здійснювалися телефонні дзвінки з мобільного телефону за межі України. В силу того, що господарських операцій з нерезидентами не здійснювалося, господарські відносини з нерезидентами не проводилися, то відповідач вказує на порушення п.5.1 пп.5.2.1 п.5.2, абз.2 пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.4.1 та пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.1.6 ст.1, п.2.1 ст.2, пп.3.1.3 ст.3, пп.4.2.9 ст.4, п.7.1 ст.7, пп.8.1.1, пп.8.1.2 ст.8, пп.а) п.1.9.2, пп.а) п.20.2 ст.20, пп.20.3.2 ст.20 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб».

Судом досліджені копії договорів з оператором мобільного звязку, рахунків та платіжних документів, які підтверджують витрати позивача на послуги зв`язку.

Також судом досліджений наказ від 15.05.2000 р. за № 2-п «Про користування мобільним зв`язком»про виключно виробниче використання телефонного звязку. Для належного виконання цього наказу всіма працівниками підприємства була призначена відповідальна особа, яка зобовязана повідомляти директора про всі факти невиробничого використання телефонного звязку для визначення суми коштів, що підлягатимуть утриманню із заробітної плати співробітника підприємства, який порушив наказ. Згідно наказу відповідальною особою підприємства були розроблені та затверджені директором умови користування мобільними телефонами, де зазначено, що мобільні телефони повинні використовуватися особами за списком, затвердженим директором підприємства, виключно з виробничою метою, а саме для забезпечення зв`язку з покупцями, постачальниками, адміністрацією, іншими працівниками підприємства, іншими особами, якщо це зумовлено потребами підприємства. Умовами користування мобільними телефонами забороняється їх використання для особистих потреб. Директором підприємства був затверджений список працівників, яким видавалися мобільні телефони. Працівники ТОВ «ІТ-Комп`ютер»ознайомлені з умовами користування мобільними телефонами під розпис.

Позивач не заперечував відсутність експортних чи імпортних операцій.

Проте, обґрунтовуючи необхідність спілкування з нерезидентами (в межах здійснюваної позивачем господарської діяльності), надав суду угоду про участь в партнерській мережі Oracle та розповсюдженні від 19.06.2008року та партнерську угоду з продажу та обслуговування Hewlett-Packard Europe BV від 25.01.2006 року.

Судом встановлено, що укладення такої партнерської угоди відповідає видам господарської діяльності, що здійснюються позивачем відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій №308385 (а.с 101 т. 1).

Отож, вказані договори суд вважає належним доказом необхідності здійснення позивачем телефонних дзвінків за межі України в ході господарської діяльності такого позивача.

Відтак, висновки акту перевірки про завищення позивачем валових витрат в розмірі 5205грн. та завищення сум податкового кредиту на 726грн., необхідності утримання і перерахування до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб у розмірі 973,29грн. по операціям з придбання позивачем вартості послуг міжнародного роумінгу є такими, що не ґрунтуються на нормах податкового законодавства України.

4. Стосовно завищення позивачем валових витрат в розмірі 196300грн. та сум податкового кредиту в розмірі 39260грн по операції з придбання позивачем вартості антивірусного програмного забезпечення у ТОВ «Торгопт-Сервіс», то відповідно до даних обумовленого акту перевірки, пояснень представників позивача позивачем формувались валові витрати та податковий кредит за названою операцією.

За твердженням відповідача, викладеним у акті перевірки, кошти сплачені за антивірусне програмне забезпечення СА «Threat Manager»Товариству з обмеженою відповідальністю»«Торгопт-Сервіс»позивач перераховував без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження обєкта оподаткування, несплати податків. Такий висновок відповідач зробив, ґрунтуючись на даних службової записки УПМ ДПА в Рівненській області де вказано, що 14.11.2008р. була порушена кримінальна справа №70/107-08 по факту фіктивного підприємництва ТОВ «Торгопт-Сервіс»(код ЄДРПОУ 35921371) за ознаками складу, передбаченого ч.2 ст.205 КК України. Внаслідок цього відповідачем виключена зі складу валових витрат вартість такого програмного забезпечення в сумі 196300 грн. та виключена зі складу податкового кредиту сума ПДВ 39200 грн.

Судом досліджені документи, які позивач надав в обґрунтування позову, а саме: видаткову накладну №4-1911 від 19.11.2008р., податкову накладну від 19.11.2008р. №4-1911.

Також судом досліджені документи, які свідчать про продаж з націнкою придбаного антивірусного програмного забезпечення СА Manager»Відокремленому підрозділу Рівненська АЕС НАЕК «Енергоатом». Такому продажу передувала участь позивача в тендерній процедурі, за результатами якої рішенням тендерного комітету позивач визнаний переможцем торгів. Довіреністю від 19.11.2008р. серії ЯОШ №770104/884 підтверджується факт передачі програмного забезпечення покупцю ВП Рівненська АЕС.

Стосовно ж доводів відповідача про нікчемність укладеного позивачем усного договору на поставку програмного забезпечення ТОВ «Торгопт-Сервіс», то відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, нікчемним правочином є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.

Стаття 234 ЦК України визначає, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним правочином, який може бути визнаний судом недійсним. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними. Отже, правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином законом не визнано нікчемним, такий правочин є оспорюваним і його недійсність може бути встановлена лише судом.

Враховуючи наведене, обставини щодо вчинення юридичними особами фіктивного правочину, тобто правочину лише для виду без фактичного його виконання є підставою для звернення до суду про визнання такого правочину недійсними. Закон такі правочини не визнає нікчемними. На момент розгляду даного спору, судом не прийнято рішень про визнання недійсним правочину позивача з ТОВ «Торгопт-Сервіс»або первинних документів, що складені за участю названих сторін, у яких відображені сторонами вчинені правочини.

Що ж до тверджень відповідача, про те, що правочин позивача з ТОВ «Торгопт-Сервіс»порушує публічний порядок та направлений на незаконне заволодіння майном держави у вигляді несплати податку на прибуток та податку на додану вартість, внаслідок безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат на підставі правочину, що відображений у первинних документах (видатковій накладній, податковій накладній, платіжному документі) складених ТОВ «Торгопт-Сервіс», то такий висновок може мати місце лише при встановленні обставин щодо наявності вини та умислу у платника податку на незаконне заволодіння майном держави.

Вина та умисел на заволодіння майном держави юридичних осіб у вчиненні таких діянь може бути доведена не інакше, як через встановлення обвинувальним вироком суду обставин щодо наявності вини та названого умислу у фізичних осіб, котрі діяли, як уповноважені особи від імені названих вище юридичних осіб. Згідно ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні діяння яке містить ознаки злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. При цьому, вина особи не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

З матеріалів справи та акту перевірки позивача вбачається, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень рішень не були обвинувальні вироки судів щодо наявності вини, умислу (направленого на незаконне заволодіння майном держави) у діях фізичних осіб, котрі діяли, як уповноважені особи від імені названих вище юридичних осіб.

Крім того, в ході судового розгляду справи свідок ОСОБА_7, директор ТОВ «Торгопт-Сервіс»показав, що очолюване ним підприємство дійсно продало програмне забезпечення СА eat Manager»позивачу в кінці 2008 року та передало ключі для використання програми в електронній формі.

Таким чином, актом перевірки, як документом, на підставі якого прийнято спірні рішення, не підтверджуються обставини щодо нікчемності названих відповідачем угод та відповідно не підтверджуються обставини щодо завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту по операціях позивача з ТОВ «Торгопт-Сервіс».

Судом встановлено, факт придбання програмного забезпечення з оформленням належними документальними доказами та реалізацію його покупцю з відповідною націнкою. Акт перевірки не містить покликання відповідача на несплату податків по цій операції чи не включення позивачем до звітних податкових декларацій показників зазначеної операції.

Документальні докази свідчать про те, що придбаний товар позивач використав у межах господарської діяльності в оподатковуваних операціях.

Суд вважає не підтвердженими покликання відповідача на порушення позивачем пп. 5.2.1 п.5.2 та пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.4.1, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

Документи, якими оформлювався факт отримання програмного забезпечення, містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені для оформлення первинних документів. Крім того, ці документи не були визнані недійсними у встановленому чинним законодавством порядку.

Нормою пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість»передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпункт 7.4.5 п.7.4 ст.7 забороняє включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Про відсутність податкових накладних чи заповнення їх з порушенням встановленого порядку відповідач в акті перевірки не зазначає.

Таким чином суд встановив, що придбане програмне забезпечення використане у господарській діяльності позивача, в оподатковуваних ПДВ операціях, наявні належним чином заповнені прибуткові та податкові накладні, що виписані на придбання та продаж.

Податковий орган піддає сумніву реальність операції, проте не зазначає, що постачальник програмного забезпечення ТОВ «Торгопт-Сервіс»не сплатив податків з господарської операції по продажу позивачу програмного забезпечення.

На момент здійснення операції з поставки антивірусного програмного забезпечення ТОВ «Торгопт-Сервіс» мав цивільну правоздатність, державну реєстрацію, реєстрацію в податкових органах та не був позбавлений права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Всупереч Конституції податкова служба, по суті, встановила солідарну відповідальність за сплату податків. Жодним законодавчим актом не передбачено, що право одного платника на відображення валових витрат та податковий кредит по ПДВ має залежати від сплати податків іншими особами.

Для застосування санкцій, передбачених частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Умисел юридичної особи в даному випадку визначається умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов'язання. Умисел особи встановлюється не інакше, як за вироком суду.

Станом на дату розгляду справи, судом не постановлено вироку суду щодо наявності умислу у посадових осіб ТОВ «Торгопт-Сервіс»або у позивача на укладення угоди по продажу програмного забезпечення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Отже, відповідачем не доведено, що спірні господарські зобов'язання вчинені позивачем саме з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, а не з будь-якою іншою метою.

Наявними в справі доказами підтверджуються обставини щодо товарності (фактичного виконання) господарської операції з придбання позивачем вартості антивірусного програмного забезпечення у ТОВ «Торгопт-Сервіс».

Відтак, суд вважає безпідставними доводи відповідача, відображені в акті перевірки, стосовно завищення позивачем валових витрат в розмірі 196300грн. та сум податкового кредиту в розмірі 39260грн по операції з придбання позивачем вартості антивірусного програмного забезпечення у ТОВ «Торгопт-Сервіс».

5.Стосовно тверджень відповідача, викладених у вищезгаданому акті перевірки (на підставі якого винесено спірні рішення) щодо необхідності виключення із валових витрат 11924грн. сум попередньої оплати постачальникам (рах.631) та різним кредиторам (рахунок 685), які станом на 01.07.2007року рахуються в дебіторській заборгованості щодо якої минув термін позовної давності, то судом встановлено таке.

Актом перевірки стверджується і позивачем не заперечується те, що в бухгалтерському обліку числяться суми дебіторської заборгованості підприємств: «ДХ-Студія», яка виникла 05.12.2001р. на суму 87,14грн., «Рівнебудресурси», яка виникла 06.06.2002р. на суму 1180,07грн., «Квазар-Мікро», яка виникла 08.11.2002р., «Квазар-Мікро-Захід», яка виникла 10.09.2002р. в сумі 3834,62. Також у складі дебіторської заборгованості числилася заборгованість по сплачених коштах до Тендерної палати в сумі 900 грн., до Центру тендерних процедур в сумі 4 380грн. та до Фінуправління Генштабу в сумі 424,38грн.

Акт перевірки від 07.10.2010р. №1567/23-100/30208018, на підставі якого винесено спірне податкове повідомлення-рішення №0003802342/1 від 31.12.2010р., не містить посилання на первинні або інші документи, які зафіксовані в податковому обліку, що підтверджують наявність фактів стосовно віднесення наведених сум дебіторської заборгованості до складу валових витрат у звітних періодах її виникнення. В акті перевірки відсутнє посилання на проведений аналіз валових витрат усіх попередніх років, починаючи з 1999 року. Дебіторська заборгованість за товари (роботи, послуги) виникла у позивача в періодах, які не підлягали даній перевірці.

Як слідує з акта перевірки, відповідач не досліджував коли саме минув термін позовної давності з вищевказаними контрагентами.

З огляду на цю обставину та з огляду на посилання позивача щодо закінчення перебігу терміну позовної давності, судом витребовувалися в судовому засіданні від позивача відомості з покликанням на первинні або інші документи, що підтверджують обставини сплати відповідних сум, включення (невключення) їх до складу валових витрат, та тих, що підтверджують закінчення перебігу терміну позовної давності.

Позивачем на вимогу суду такі документи надані. Так, листом ТОВ «ДХ-Студія»за №012-11 підтверджено, що заборгованість, яка виникла 05.12.2001р. на суму 87,14грн., списана більше шести років назад. Договір з АТЗТ «Рівнебудресурси»від 03.04.2000р. на оренду телефонного номера свідчить про те, що його дія закінчилася 31.12.2003 року, тому суд робить висновок про те, що заборгованість є безнадійною, по якій минув термін позовної давності сім років назад. Аналогічні висновки можна зробити і щодо заборгованості СП «Квазар-Мікро ІВМ»з огляду на те, що контрактом від 19.11.1999р. поставка обладнання мала відбутися протягом 90-денного терміну з дати оплати. Як свідчать дані бухгалтерського обліку позивача дебіторська заборгованість в сумі 1117,68грн. обліковувалася станом на 01.01.2000р. Тобто на момент перевірки вона є безнадійною. Дебіторська заборгованість підприємства «Квазар-Мікро Захід»також є безнадійною, оскільки термін дії договору від 20.12.1999року на поставку комплектуючих закінчився 31.08.2000року.

Розшифровки податкового обліку позивача щодо формування показників валових витрат Декларацій з податку на прибуток за 2006 та 2007 рік свідчать про те, що до валових витрат кошти, сплачені у звязку з участю позивача у тендерах на користь Тендерної палати, Центру тендерних процедур та Фінуправлінню Генштабу, до валових витрат не відносилися. Тому виключення цих сум з валових витрат суд вважає безпідставним.

Відповідно до п. 1.7, п. 2.3.2., п 2.3.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затв. наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 р. N 327, зареєст. в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 р. за N 925/11205), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. При цьому, за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства, необхідно зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення. Не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Наявними та зібраними доказами в матеріалах справи не надається за можливе підтвердити правомірність тверджень відповідача та осіб, що провели перевірку.

Статтями 256, 257 і 258 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до положень частин першої, п'ятої статі 261 зазначеного Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначено або визначено моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Тобто, якщо строк не вказано чи визначено моментом пред'явлення вимоги - боржнику надається семиденний строк для виконання зобов'язання від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договорів чи актів цивільного законодавства.

Суд вважає, що позивач, врахувавши в бухгалтерському обліку заборгованість перелічених в акті перевірки підприємств-дебіторів, знав про порушення свого права, знав осіб, які його порушили. З огляду на документальні докази, які містяться в матеріалах справи суд вважає пропущеним термін позовної давності по дебіторській заборгованості підприємств «ДХ-Студія», яка виникла 05.12.2001р., «Рівнебудресурси», яка виникла 06.06.2002р., «Квазар-Мікро ІВМ», яка виникла у 1999 році, «Квазар-Мікро-Захід», яка виникла 10.09.2002р.

Відповідачем в акті перевірки не доведено належними доказами обставини щодо правомірності прийняття спірного рішення в частині визначення позивачу податкового зобовязання по податку на прибуток в цій частині.

Підпунктом 15.1.1 п.15.1 ст.15 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», чинним на момент прийняття рішення, передбачено, що податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання.

З огляду на обумовлене судом вважає, що відповідач безпідставно спірним рішенням визначив позивачу податкове зобовязання з податку на прибуток за обумовленими операціями у звязку із сплином строків давності обумовлених підпунктом 15.1.1 п.15.1 ст.15 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

6. Судом встановлено, що у відповідності до Протоколу загальних зборів учасників ТОВ «ІТ- Компютер»від 15.01.2005р. для використання в господарській діяльності з метою ефективного використання робочого часу позивачем укладено договори з фізичною особою ОСОБА_3, який відповідно до матеріалів справи є директором підприємства позивача. Зазначені договори від 15.01.2005р. та від 30.03.2008р. укладено в простій письмовій формі. Договір та акт прийому-передачі від 15.01.2005р. свідчить про передачу позивачу в користування автомобіля марки Subaru Impreza WRX, державний номер НОМЕР_2. Договір та акт прийому-передачі від 30.03.2008р. свідчить про передачу позивачу в користування автомобіля марки Infiniti M35x, державний номер НОМЕР_3. Предметом вказаних договорів є користування автомобілем, який належить фізичній особі.

З обумовлених договорів вбачаться, що вони за своєю правовою природою є договорами найму транспортного засобу у фізичної особи, оскільки ст. 798 Цивільного Кодексу України передбачає, що предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Стаття 220 Цивільного Кодексу України передбачає правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, а зокрема у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Разом з тим, акт перевірки не містить твердження про те, що позивач відносив до складу валових витраті до складу податкового кредиту з ПДВ вартість пального, використаного для експлуатації автомобілів по правочину, що є нікчемним, тобто недійсним в силу закону.

В судовому засіданні позивач підтвердив, що компенсацію за використання автомобілів їх власнику не сплачував і не відносив до складу валових витрат і до складу податкового кредиту з ПДВ вартість пального.

Актом перевірки стверджується, що оскільки договір користування автомобілем нотаріально не посвідчений, то бензин використаний не підприємством, а фізичною особою, яка керувала автомобілем, хоча жодних доказів використання автомобіля фізичною особою у власних цілях відповідач в акті перевірки не навів.

Судом досліджені подорожні листи службового легкового автомобіля, типова форма яких затверджена наказом Держкомстату України від 17.02.1998р. №74. Вказані подорожні листи свідчать про службове використання позивачем окремого легкового автомобіля, прийнятого в користування. Тобто саме позивач використовував бензин на легкові автомобілі для ведення господарської діяльності.

Суд погоджується з позивачем стосовно того, що бензин використовувався юридичною, а не фізичною особою, тому неправомірним і безпідставним є включення вартості використаного бензину до сукупного оподатковуваного доходу фізичної особи з донарахуванням податку на доходи фізичних осіб та штрафу.

7. Судом досліджений Договір з Приватбанком від 26 вересня 2006 р. №175, який регулює відносини між підприємством та банком в частині відкриття карткових рахунків на користь фізичних осіб для виплати заробітної плати та інших видів виплат, розрахунково-касового обслуговування при видачі заробітної плати та інших видів виплат, передбачених чинним законодавством України, працівникам підприємства з використанням платіжних карт Міжнародних Платіжних систем.

Згідно з Угодами про надання позики №ІТ-Р/08 від 31.03.2008р. та №ІТ-Р/09 від 10.12.2009р. позивач надав позики працівникам підприємства ОСОБА_3 та ОСОБА_2 під зобовязання повернення отриманих сум. Плату за розрахунково-касове обслуговування відповідач визнає доходом фізичних осіб з відповідним оподаткуванням як додаткового блага працівників.

З таки твердженням суд не погоджується з огляду на таке. Відповідно до пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо.

За визначенням, наведеним у п. 1.1 ст. 1 названого Закону, додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку.

Таким чином, як додаткові блага мають розглядатися виплати, які мають пільговий характер, містять істотний особистий елемент та надання яких особі не пов'язане з виконуваною ним працею, а проводиться на будь-якій іншій підставі.

З врахуванням вказаних норм закону суд вважає, що сплату банку коштів за обслуговування пластикових карток (за якими відповідно до укладеного договору також здійснювалась виплата заробітної плати) помилково розцінено податковим органом як додаткове благо, оскільки воно не має ознак визначеного законом додаткового блага фізичної особи, а тому не є об'єктом оподаткування.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визначення позивачу податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб та застосування штрафних (фінансових) санкцій в оскаржуваній частині.

Враховуючи все обумовлене вище разом, суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення не можна вважати законними. Відтак, адміністративний позов підлягає до задоволення в повному обсязі.

Судові витрати по справі згідно ч.1 ст.94 КАС України стягуються на користь позивача з Державного бюджету.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.12.2010 року № 0001831742/1/17-123, від 31.12.2010 року № 0003802342/1, від 31.12.2010 року № 0003812342/1, від 31.12.2010 року № 0005242432/0.

Присудити на користь позивача ТзОВ "ІТ-Комп"ютер" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шевчук С.М.