Рішення № 17292632, 18.07.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 48/24518.07.11 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Либідь-Плаза»

доУкраїнського інституту науково-технічної і економічної інформації

провизнання договору недійсним

за зустрічним

позовом Українського інституту науково-технічної і економічної інформації

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Либідь-Плаза»

третя особаКомунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна»

провизнання права оперативного управління на приміщення та визнання договору таким, що припинив свою дію

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:Шишкін П.В.

від відповідача:Лазебний Д.Б.

від третьої особи: не з’явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Либідь-Плаза»(надалі –ТОВ «Либідь-Плаза») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Українського інституту науково-технічної і економічної інформації (надалі –«Інститут») про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.11.2010 р. між позивачем та відповідачем було укладено попередній договір оренди в порушення умов якого відповідачем не було вчинено жодних дій спрямованих на укладення основного договору, а саме: не було передано правовстановлюючих документів та технічної документації на об’єкт оренди, а також необхідної технічної та правовстановлюючої документації на земельну ділянку, що дало позивачу підстави вважати про відсутність у відповідача достатніх прав на розпорядження майном, у зв’язку із чим позивач просить визнати попередній договір оренди недійсним оскільки, його було вчинено внаслідок обману.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.06.2011 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 29.06.2011 р.

29.06.2011 р. до канцелярії суду від Інституту надійшла зустрічна позовна заява про визнання права оперативного відання на приміщення та визнання договору таким, що припинив свою дію.

Зустрічна позовна заява в частині визнання права оперативного управління на приміщення мотивована тим, що відповідачем вчиняються дії, які свідчать про невизнання ним права позивача на оперативне управління майном, а тому вказане право позивача підлягає судовому захисту. Стосовно позовних вимог в частині визнання договору таким, що припинив свою дію позивач посилається на те, що даним договором було встановлено строк протягом якого сторонами мав погодитись та підписатись основний договір. Проте, визначений в договорі строк на момент звернення відповідача до суду сплинув, а отже договір вважається таким, що припинив свою дію.

Ухвалами господарського суду м. Києва від 29.06.2011 р. позовну заяву Українського інституту науково-технічної і економічної інформації про визнання права оперативного відання на приміщення та визнання договору таким, що припинив свою дію прийнято до спільного розгляду з первісним позовом, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача за зустрічним позовом - Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна», розгляд справи відкладено до 18.07.2011 р.

15.07.2011 р. представником позивача за зустрічним позовом до канцелярії суду було подано заяву про уточнення позовних вимог згідно змісту якої останній просить визнати договір таким, що припинив свою дію та визнати за Інститутом право оперативного управління на об’єкти нерухомого майна.

В судове засідання 18.07.2011 р. представник позивача за первісним позовом з’явився, позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити, проти зустрічних позовних вимог заперечив та просив в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача за первісним позовом в судове засідання 18.07.2011 р. з’явився, позовні вимоги з урахуванням заяви про уточнення підтримав повністю, проти первісного позову заперечив та просив в їх задоволенні відмовити.

Представник третьої особи, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання 18.07.2011 р. не з’явився, надіславши на адресу суду відзив в тексті якого повідомило, що в Бюро відсутня державна реєстрація права власності на спірні об’єкти нерухомого майна. Крім того, представник третьої особи просить суд здійснювати розгляд справи за його відсутності.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складались протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2010 р. між Інститутом (сторона 1) та ТОВ «Либідь-Плаза»(сторона 2) укладено попередній договір оренди (надалі –«Договір») відповідно до п. 1.1 якого сторони зобов’язались вжити всіх необхідних дій по укладенню договору оренди приміщень в строк до 01.03.2011 р. в порядку, визначеному чинним законодавством.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що сторона 2 за свій рахунок зобов’язується перед укладенням основного договору провести незалежну експертну оцінку об’єкту оренди. Для проведення оцінки об’єкту оренди сторона 1 зобов’язалась передати стороні 2 правовстановлюючі документи та технічну документацію на об’єкт оренди, а також необхідну технічну та правовстановлюючу документацію на земельну ділянку, на якій розміщено об’єкт оренди.

Відповідно до п. 3.3 Договору сторона 2 зобов'язується в разі необхідності забезпечити проведення поточної технічної інвентаризації приміщень, які входять до об’єкту оренди. Для цього сторона 1 зобов'язується на запит сторони 2 видати представнику сторони 1 відповідну довіреність на представлення інтересів сторони 1 в Бюро технічної інвентаризації, інших організаціях.

Як вбачається з матеріалів справи позивач за первісним позовом неодноразово з листами звертався до відповідача з проханням надати визначені в п.п. 3.2, 3.3 Договору документи проте, відповідачем вказаних в п.п. 3.2, 3.3 Договору документів позивачу надано не було, що стало підставою для звернення позивача до суду.

Первісний позов обґрунтовано тим, що невиконання відповідачем умов попереднього договору свідчить про відсутність у останнього прав на розпорядження об’єктом оренди та відсутність відповідних правовстановлюючих документів, а тому Договір від 01.11.2010 р. є недійсним.

Спір у справі виник у зв’язку із оспоренням наявності у Інституту права оперативного управління майном.

Згідно зі ст.139 Господарського кодексу Українимайном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.

Статтею170 Цивільного кодексу Українипередбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Статтею326 Цивільного кодексу Українивизначено, що у державній власності є майно, в тому числі грошові кошти, які належать державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про управління об’єктами державної власності" Управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Згідно ч. 1 ст. 3 вказаного Закону об'єктами управління державної власності є майно, яке передане державним комерційним підприємствам, установам та організаціям.

Частиною 1 ст. 4 Закону "Про управління об’єктами державної власності" визначено, що суб'єктами управління об'єктами державної власності є зокрема міністерства та інші органи виконавчої влади.

Згідно з положеннями ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Відповідно до п. 1 Статуту Українського інституту науково-технічної і економічної інформації інститут засновано на засадах державної власності. Інститут є бюджетною науковою установою, що утримується за рахунок державного бюджету і підпорядковується Міністерству освіти і науки України, що є органом управління майном.

Майно інституту становлять основні фонди, оборотні засоби, кошти та інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі інституту (п. 17 Статуту).

Пунктом 18 Статуту визначено, що майно інституту є державною власністю і закріплюється за ним на праві оперативного управління. Закріплені за інститутом на праві оперативного управління будівлі, технічне обладнання, транспортні засоби та інше майно тривалого користування утворюють основні фонди інституту.

Згідно п. 22 Статуту інститут за погодженням з Міністерством має право здавати в оренду відповідно до чинного законодавства підприємствам, установам, а також фізичним особам майно (крім цілісних майнових комплексів, його структурних підрозділів, філіалів, цехів), а також списувати його з балансу в установленому порядку.

Інститут здійснює володіння, користування землею, що закріплено за ним на праві оперативного управління, відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства (п. 23 Статуту).

Матеріалами справи, а саме рішеннями Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №920/1 від 11.09.1975 р. та №1100 від 20.08.1979 р., довідкою Державного комітету України з питань науки, інновацій та інформатизації №1/06-4-69 від 01.02.2011 р., звітом про рух необоротних активів та балансами від 01.01.2011 р., відомістю про наявність основних засобів станом на 13.07.2011 р. та матеріалами інвентаризаційних справ КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна»підтверджується, що нерухоме майно загальною площею 6 060,4кв.м., яке складається з: будинку №3, провулок Червоноармійський, літера «А»(підвал, чотири поверхи, прибудова А1) загальною площею 1730,2 кв.м.; будинку №3, провулок Червоноармійський, літера «В»(підвал, два поверхи) загальною площею 429,7 кв.м.; будинку №180, вул. Горького, літера «А»(підвал, два поверхи) загальною площею 3825,9кв.м.; будинку №180, вул. Горького, літера «В»(два поверхи) загальною площею 74,6кв.м. обліковуються на балансі та знаходяться в оперативному управлінні Українського інституту науково-технічної і економічної інформації.

Крім того, рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради №1611 від 29.10.1963 р., витягом з технічної документації №Ю-32195/2011 від 28.02.2011 р. підтверджується, що земельні ділянки загальною площею 6 036,32 кв.м. на яких розташовано об’єкти нерухомості були передані Інституту у постійне користування.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2010 р. №675 з урахуванням Додатку до неї постановлено до сфери управління Державного комітету України з питань науки, інновацій та інформатизації передати зокрема, Український інститут науково-технічної і економічної інформації.

Отже, суб’єктом управління державним майном, закріпленим за Інститутом на праві оперативного управління, виступає як сам Інститут, так і Державний комітет України з питань науки, інновацій та інформатизації, до сфери управління якого входить останній, які реалізують права держави як власника такого майна на володіння, користування і розпорядження ним.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Можливість особи, яка володіє майном на праві повного господарського відання або оперативного управління на звернення до суду із позовом про визнання права на таке майно підтверджується постановою Верховного Суду України від 04.07.2011 р. у справі №2/32 (3-67-гс11).

Твердження ТОВ «Либідь-Плаза»у позовній заяві про відсутність у Інституту права на розпорядження майном свідчить про невизнання такого права, що є підставою для задоволення зустрічного позову в частині визнання за Інститутом права оперативного управління на спірні об’єкти нерухомого майна, що перебувають у державній власності.

Стосовно позовних вимог Інституту про визнання попереднього договору оренди таким, що припинив свою дію, суд відзначає наступне.

Частиною 1ст. 15 Цивільного кодексу Українизакріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В пунктах 1-10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів. Крім того, встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як вбачається із змісту укладеного між сторонами попереднього договору оренди ним не встановлено такого способу захисту прав позивача за зустрічним позовом, як визнання договору таким, що припинив свою дію. Разом з тим, чинним законодавством не передбачено такий спосіб захисту прав позивача за зустрічним позовом, адже заявлені вимоги є вимогами про встановлення факту.

Згідно п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" №01-8/482 від 13.08.2008 р. господарський суд у розгляді справи за позовом, який не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав повинен відмовити у задоволенні такого позову.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що вимога Українського інституту науково-технічної і економічної інформації про визнання договору таким, що припинив свою дію задоволенню не підлягає .

Стосовно позовних вимог ТОВ «Либідь-Плаза»про визнання договору недійсним суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

У ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 р. правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Оскільки недійсність попереднього договору обґрунтована відсутністю прав Інституту на спірне майно, а судом встановлено зворотнє, то первісний позов задоволенню не підлягає.

За таких обставин, в задоволенні первісного позову необхідно відмовити в повному обсязі, а позовні вимоги за зустрічним позовом підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Либідь-Плаза»відмовити повністю.

2. Зустрічний позов Українського інституту науково-технічної і економічної інформації задовольнити частково.

3. Визнати за Українським інститутом науково-технічної і економічної інформації (03680, м. Київ, вул. Горького, 180; ідентифікаційний код 16308272) право оперативного управління на об’єкти нерухомого майна, що перебувають у державній власності і складаються з:

- будівлі №3 (літера «А») по провулку Червоноармійському у Голосіївському районі міста Києва, загальною площею 1730,2 кв.м. (технічний паспорт на нежитловий будинок, інвентаризаційна справа №39043);

- будівлі №3 (літера «В») по провулку Червоноармійському у Голосіївському районі міста Києва, загальною площею 429,7 кв.м. (технічний паспорт на нежитловий будинок, інвентаризаційна справа №39043);

- будівлі №180 (літера «А») по вулиці Горького у Голосіївському районі міста Києва, загальною площею 3825,9 кв.м. (технічний паспорт на нежитловий будинок, інвентаризаційна справа №34228);

- будівлі №180 (літера «В») по вулиці Горького у Голосіївському районі міста Києва, загальною площею 74,6 кв.м. (технічний паспорт на нежитловий будинок, інвентаризаційна справа №34228).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Либідь-Плаза»(04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 29; ідентифікаційний код 24739922) на користь Українського інституту науково-технічної і економічної інформації (03680, м. Київ, вул. Горького, 180; ідентифікаційний код 16308272) державне мито у розмірі 42 (сорок дві) грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. Видати наказ.

5. В іншій частині в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                     Р.В. Бойко

Повний текст рішення підписано –21.07.2011 р.