Рішення № 17292598, 17.06.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 57/13217.06.11 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "РІСТ"

до1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Лайн Лтд"

провизнання договорів недійсними

Суддя Гулевець О.В.

Представники сторін:

Від позивача:не зявився

Від відповідача-1:ОСОБА_1. (Дов.)

Від відповідача-2:не зявився

У судовому засіданні 17.06.2011 р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі відповідно до положень ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "РІСТ" звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою до Відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" про визнання недійсним з моменту вчинення кредитного договору № 306/КВ-06 від 31 жовтня 2006 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд Лайн ЛТД" (03134, м. Київ, вул. Симиренка, 36; код ЄДРПОУ 19482823) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (01133, м. Київ, б-р. Лесі Українки, 26; код ЄДРПОУ 19357325) та Відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Лайн Лтд" про визнання недійсним з моменту вчинення іпотечного договору № 306/ZKBiп-06 від 31 жовтня 2006 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (01133, м. Київ, б-р. Лесі Українки, 26; код ЄДРПОУ 19357325) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріст" (03134, м. Київ, вул. Симиренка, 36; код ЄДРПОУ 25412904).

Позовні вимоги мотивовані тим, що при укладенні кредитного договору № 306/КВ-06 від 31 жовтня 2006 року сторонами не було дотримано вимог статті 99 Конституції України, статей 203, 524 ЦК України, статті 198 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет), оскільки при визначенні у цьому договорі валютою кредиту долари США, тобто валюти відмінної від гривні України, банк не мав на це індивідуальної ліцензії Національного банку України. В зв'язку із вищевикладеним, позивач вважає, що договір іпотеки, укладений у забезпечення виконання зобов'язань за недійсним договором кредиту, також є таким, що підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2011р. порушено провадження у справі № 57/132 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 07.06.2011р.

07.06.2011р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

07.06.2011р. в судовому засіданні представник відповідача-1 надав суду відзив на позовну заяву та витребувані судом документи.

Представник позивача та відповідача-2 у судове засідання 07.06.2011р. не зявились, вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 06.05.2011р. по справі № 57/132 не виконали, відповідач-2 про причин неявки в судове засідання не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2011р. розгляд справи № 57/132 було відкладено на 17.06.2011р.

Представник позивача та відповідача-2 у судове засідання 17.06.2011р. не зявились. Позивач та відповідач-2 належним чином були повідомлені про місце і час судового засідання ухвалами суду від 06.05.2011р. та 07.06.2011р., що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення. Таким чином, позивач та відповідач-2 не реалізували своє процесуальне право на участь в судовому засіданні господарського суду. За таких обставин справа розглядається без участі представника позивача, за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для розгляду справи по суті. Згідно зі ст.75 ГПК України справа розглядається без участі представника відповідача, за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для розгляду справи по суті.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позову, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, вислухавши представника відповідача-1, суд

ВСТАНОВИВ:

31 жовтня 2006 року між ТОВ "Український промисловий банк" (далі - Банк) та ТОВ "Трейд Лайн ЛТД" (далі - Боржник) був укладений кредитний договір № 306/КВ-06 (надалі - кредитний договір). За кредитним договором Банк надає ТОВ "Трейд Лайн ЛТД" кредитні кошти у сумі 100000 (сто тисяч) доларів США, процентна ставка - 13% річних.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком та ТОВ "Ріст" було укладено Іпотечний договір № 306/ZKBin-06 від 31 жовтня 2006 року (надалі - Іпотечний договір), за яким Банку передано в іпотеку земельну ділянку, що розташована за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Петропавловська, 18, загальною площею 0,07 га, цільове призначення - розміщення торгівельного павільйону, кадастровий номер - 3222485901:01:050:0018.

Відповідно до умов, встановлених в п. 4.2 кредитного договору, проценти нараховуються (а отже сплачуються) у валюті кредиту, яка згідно п. 1.1 кредитного договору є долар США.

Відповідно до умов іпотечного договору, позивач, як іпотекодавець, відповідає за невиконання зобов'язань ТОВ "Трейд Лайн ЛТД" перед Банком за кредитним договором.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що видача банками кредитів та сплата процентів за їх користування у валюті відмінній від української гривні без наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України є порушенням валютного законодавства, що у свою чергу є підставою для визнання недійсними кредитних договорів у яких зобовязання між сторонами виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню у валюті, відмінній від гривні України.

Проте, суд не може погодитись з даною позицією позивача з наступних підстав.

Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Разом з тим, визначаючи правовий статус гривні, вказана норма Основного Закону не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частина 1 статті 533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Між тим, диспозиція норми частини 3 цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Аналогічний режим використання національної та іноземної валюти при виконанні грошових зобовязань передбачений ГК України. Зокрема, частиною 2 статті 198 ГК України встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.

Так, згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно з статтею 345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Статті 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет, стаття 1 якого відносить надання кредитів в іноземній валюті до валютних операцій.

Частиною 1 статті 5 Декрету передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

При цьому, генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (частина 2 статті 5 Декрету).

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції (частина 4 статті 5 Декрету).

Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, такі операції:

- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (підпункт "в" пункту 4 статті 5 Декрету);

- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету).

На день розгляду справи законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті.

Національний банк України у своєму листі за № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 "Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті" у зв'язку з запитами банків з питання щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Відповідно до норм статей 192, 533, 1054 ЦК України, статті 198 ГК України, статей 32, 44 Закону України "Про Національний банк України", статей 2, 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статей 1, 4, 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", статей 1, 3, 5 Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.

Судом встановлено, що відповідач-1 має банківськуліцензію № 67 від 13.12.2001р. на право здійснювати банківські операції, визначені частиною 1 та пунктами 5-11 частини 2 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000р. видану Національним банком України. Окрім того, у матеріалах справи наявний виданий Національним банком України дозвіл № 67-6 від 23.09.2009р. на право здійснювати операції, визначені пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000р., додаток до Дозволу № 67-6 від 23.09.2009р. в якому передбачений перелік операцій, які має право здійснювати відповідач-1. Так, відповідно до додатку до цього дозволу відповідач-1 має право здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України

З вищевикладеного вбачається, що відповідач-1 на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мав право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Додатково слід зазначити, що порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу регламентує Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028; далі - Положення), яке було розроблено Національним банком України відповідно до вимог статей 5, 11, 13 Декрету, а також статей 7 і 44 Закону України "Про Національний банк України" (пункти 1.1, 1.2 Положення).

Відповідно до пункту 1.5 вказаного Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.

Виходячи з наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України у жодної зі сторін кредитного договору.

Крім того, суд зауважує, що відсутність у сторін індивідуальної ліцензії Національного банку України не дає підстав для визнання недійсними кредитних договорів, у яких містяться положення про видачу кредитів у іноземній валюті та сплату відсотків за користування цими кредитами іноземною валютою

Відсутність у необхідних випадках відповідних індивідуальних ліцензій може бути підставою лише для застування до учасників валютних відносин передбачених законодавством України певних заходів відповідальності.

Також суд враховує, що згідно ст. 526 зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства... Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк чи інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається зі ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, відповідно до умов кредитного договору позивач добровільно взяв на себе зобов'язання використати кредит на зазначені у договорі цілі і забезпечити повернення одержаного кредиту та сплатити нараховані проценти на умовах передбачених цим договором.

Сторони кредитного договору досягли згоди щодо всіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28.04.1978р. № 3 розяснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставах і із наслідками, передбаченими законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон повязує настання певних юридичних наслідків. Отже в даній справі необхідною умовою для визнання договорів недійсним є умова щодо встановлення обставин, передбачених ст. 215, ст. 203 ЦК України.

Згідно частини 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В силу частини 2 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору № 306/КВ-06 від 31 жовтня 2006 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд Лайн ЛТД" (03134, м. Київ, вул. Симиренка, 36; код ЄДРПОУ 19482823) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (01133, м. Київ, б-р. Лесі Українки, 26; код ЄДРПОУ 19357325).

Доводи позивача, що згідно Постанови Правління НБУ від 21.01.2010р. № 19 "Про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації позивача" відкликано банківську ліцензію відповідача-1 не приймаються судом до уваги, оскільки станом на день укладення оспорюваного договору видана відповідачу-1 ліцензія була чинною.

Що стосується вимоги позивача про визнання недійсним з моменту вчинення іпотечного договору № 306/ZKBiп-06 від 31 жовтня 2006 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (01133, м. Київ, б-р. Лесі Українки, 26; код ЄДРПОУ 19357325) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріст" (03134, м. Київ, вул. Симиренка, 36; код ЄДРПОУ 25412904), то суд враховує, що позивачем не наведено суду обставин з посиланням на норми чинного законодавства щодо підстав для визнання іпотечного договору окрім тих підстав, що повязані з недійсністю кредитного договору.

Відповідно до статті 33, 34 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом з тим, позивачем не надано суду належних доказів, які б підтверджували правомірність заявлених позовних вимог щодо визнання іпотечного договору № 306/ZKBiп-06 від 31 жовтня 2006 року недійсним саме з підстав зазначених в позовній заяві.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Витрати за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 44 ГПК України покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя О.В. Гулевець

Дата підписання рішення: 23.06.2011р.