Рішення № 17292107, 14.07.2011, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.07.2011 Справа № 5008/528/2011

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг”, м. Київ

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „АВТОМІСТ”, м. Мукачево

про стягнення суми 1424880,44 грн.

та за зустрічним

позовом товариства з обмеженою відповідальністю „АВТОМІСТ”, м. Мукачево

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг”, м. Київ

про часткове визнання договору фінансового лізингу недійсним

Суддя О.В. Васьковський

Представники:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 (дов. від 24.12.10 №4153

від відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_2 юрисконсульт (дов. від 24.05.11)

СУТЬ СПОРУ: за первісним позовом про стягнення суми 1424880,44 грн., у т.ч. 1099047,71 грн. основної заборгованості, 106207,45 грн. пені, 41739,92 грн. трьох процентів річних, 131925,36 грн. інфляційних втрат та 45960,00 грн. штрафу, згідно договору №080904-171/ФЛ-Ю-С фінансового лізингу від 04.09.08; за зустрічним позовом про визнання недійсними підпункту 3 частини 1 пункту 11.3 статті 11 та частину 2 пункту 11.3 статті 11 договору №080904-171/ФЛ-Ю-С фінансового лізингу від 04.09.08.

Позивач просить позов задоволити, у звязку із порушенням відповідачем договору фінансового лізингу від 04.09.08 №080904-171/ФЛ-Ю-С, у частині сплати лізингових платежів у повному обсязі, які відповідач згідно графіку платежу повинен сплачувати до 10.10.12. Прострочення сплати лізингових платежів, привело до утворення заборгованості у сумі 1099047,71 грн. (у тому числі 509696,36 грн. залишкової вартості непогашених частин вартості майна), на яку позивач нарахував відповідно до положень законодавства та договору пеню, інфляційні та три проценти річних. Крім того, відповідачу нарахований штраф у розмірі 45960 грн. за порушення пункту 11.2.3 договору фінансового лізингу, де закріплена умова щодо інформування лізингодавця (позивача) про стан та місцезнаходження предмету лізингу.

Відповідач заперечує позовні вимоги та доводить наступне. 01.07.09 шляхом складення акту приймання-передавання позивач фактично вилучив предмет лізингу, а згодом 03.03.10 його продав за біржовим контрактом по ціні 800000 грн. Відповідач вважає, що його обовязок щодо сплати лізингових платежів припиняється з моменту вилучення майна, у звязку із чим заборгованість по лізинговим платежам становить 184378,87 грн., що відповідно веде до зменшення інфляційних, розмір яких становитиме 32613,08 грн. та трьох процентів річних у сумі 10180,01 грн.

Позивач за зустрічним позовом, просить його вимоги задоволити та визнати недійсними умови договору фінансового лізингу, викладені у підпункті 3 частини 1 пункту 11.3 статті 11 договору, де встановлено оперативно-господарську санкцію у вигляді передачі майна на зберігання іншим особам (з покладанням на лізингоодержувача відповідних витрат) та частину 2 пункту 11.3 статті 11, де передбачено, що застосування штрафних та/або оперативно-господарських санкцій не звільняє лізингоодержувача від виконання усіх обовязків за договором, в т. ч. від сплати лізингових платежів, не підлягають задоволенню з наступних підстав. Позивач за зустрічним позовом доводить, що оспорювані ним умови договору фінансового лізингу суперечать ст.ст. 773, 759, 806 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст.1, 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, оскільки передача майна на зберігання іншим особам є вилученням у лізингоодержувача лізингового майна, що позбавляє його права користування, яке є предметом договору фінансового лізингу, а отже суперечить його правовій природі та свідчить про припинення договору. Обовязок сплати лізингових платежів є складовою умовою договору фінансового лізингу виконання якої повязане із можливістю володіти та користуватися лізинговим майном. Вилучення предмету договору з обовязковою сплатою за цей період лізингових платежів ставить товариство в кабальні умови порівняно з другою стороною.

Відповідач за зустрічним позовом вимоги заперечує. Вказує, що порядок застосування оперативно-господарських санкцій та їх види передбачені ст.ст.20, 235-237 Господарського кодексу України та договором фінансового лізингу укладеного сторонами. Оперативно-господарські санкції були застосовані у звязку із існуванням простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарських санкцій заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих їх застосуванням.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Між товариством з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” (позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю „АВТОМІСТ” укладено договір фінансового лізингу від 04.09.08 №080904-171/ФЛ-Ю-С (далі - договір лізингу).

Відповідно до умов договору, позивач передав відповідачу в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу автокран на базі шасі КРАЗ-65053, рік випуску 2008 (далі майно). Загальна вартість майна на момент укладення договору складає: без ПДВ 957500,00 грн. Строк користування лізингоодержувачем майном становить 37 місяців з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі. Загальна сума винагороди (комісії) лізингодавцю за отримане в лізинг майно складає суму без ПДВ 310569,89 грн., при умові дотримання встановленого договором графіку лізингових платежів.

Лізингордержувач здійснює платежі за договором, у національній валюті, відповідно до графіку сплати лізингових платежів з наступним коригуванням на зміну курсу гривні до долару США (крім авансового лізингового платежу).

Доказом передачі майна є акт прийому-передачі майна в користування за договором №080904-171/ФЛ-Ю-С від 10.09.08.

Станом на 01.07.09 у відповідача існувала прострочка лізингових платежів більш, ніж за 30 днів: з 08.05.09 на суму 63939,47 грн., без врахування штрафних санкцій та з 10.06.09 на суму 60872,26 грн. без врахування штрафних санкцій.

01.07.09 позивач здійснив вилучення лізингового майна у відповідача, про що сторони склали Акт приймання-передавання від 01.07.09 лізингового майна на виконання оперативно-господарських санкцій застосованих лізингодавцем (а.с.23 Т.2).

Згідно біржового контракту купівлі-продажу транспортного засобу від 03.03.10 позивач продав лізингове майно ТОВ „НВП „ ДЗНО інжирінг” за ціною 800 0000 грн. (а.с.24 Т.2).

05.0310 позивач надіслав відповідачу повідомлення №687 про розірвання договору та про вилучення лізингового майна, що відбулося за ціною 800000 грн. (а.с.63 Т.1).

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості доводів відповідача.

У відповідності до ч.1 ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Предметом договору лізингу, як випливає із положень договору та норм законодавства є користування лізинговим майном, яке повязане з володінням, у звязку із чим, як зазначено в п.1.1 договору воно передається для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності лізингоодержувача.

Акт приймання-передавання майна лізингового майна від 01.07.09, складений між позивачем та відповідачем засвідчив момент припинення користування майном відповідачем (лізингоодержувачем). Доводи позивача, що у даному випадку мало місце застосування оперативно-господарських санкцій, суперечать положенням договору та законодавства. Відповідно до п. 2 ст. 235 ГК України до субєкта, який порушив господарське зобовязання, можуть бути застосовані лише ті господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Договором передбачені наступні оперативно-господарські санкції: вилучення у лізингоодержувача комплекту ключів від майна; реєстраційних документів на майно; окремих деталей майна; застосування технічних засобів, які унеможливлюють рух майна; передачу майна на зберігання іншим особам. Однак жодна із наведених оперативно-господарських санкцій актом приймання-передавання на зафіксована. В акті приймання передачі від 01.07.09 чітко визначено, що лізингодаввець приймає лізингове майно „з метою тимчасового обмеження прав лізингоодержувача володіти та користуватись предметом лізингу”. Крім того, оперативно-господарські санкції по договору застосовуються, зокрема, якщо має місце прострочення сплати лізингових платежів більше 10 (десять) днів. У спірній ситуації прострочення мало більше ніж 30 (тридцять) днів, що згідно статті 10 договору є підставою для вилучення майна.

Наведені дії позивача (лізингодавця) привели до втрати відповідачем (лізингоодержувачем) права та фактичної можливості користуватися лізинговим майном у власній господарській діяльності. Позивач позбавив відповідача права фактичного користування лізинговим майном, без будь-яких застережень щодо строків чи термінів вилучення майна. При цьому лізингове майно було прийняте з усіма складовим частинами, документами та іншими приналежностями, що повинно мати місце у разі дострокового припинення дії договору та прийняття лізингодавцем рішення про повернення майна відповідно до п.6 статті 5 договору. На підтвердження припинення договірних правовідносин свідчить той факт, що у біржовому контракті купівлі-продажу транспортного засобу від 03.03.10, згідно якого позивач (як продавець) продав автокран КРАЗ-65053 вказано, що продавець гарантує, що в момент підписання цього контракту, транспортний засіб нікому не продано, не подаровано, у суперечках та під арештом не знаходиться (п.6). Припинення договору лізингу підтверджується також, тим що після 01.07.09 позивач не направляв відповідачу рахунків на сплату лізингових платежів

Таким чином, у позивача відсутні підстави для вимоги стягнення з відповідача лізингових платежів після, вилучення лізингового майна, тобто після 01.07.09. У звязку із цим вимога позивача про стягнення лізингових платежів підлягає частковому задоволенню на суму 184378,87 грн.

Не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення з відповідача несплаченої вартості лізингового майна у розмірі 509696,36 грн. відповідно до п.14.8 договору, де встановлено, що в разі прострочення сплати будь-якого чергового лізингового платежу понад строк понад 30 днів, лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача дострокової сплати усієї несплаченої момент направлення відповідної письмової вимоги частини загальної вартості майна. Вказана сума, сформована шляхом складання залишкової вартості непогашених частин вартості майна з 10.03.10 по 10.10.12 згідно додаткової угоди від 30.01.09 до договору (а.с.109,110 Т.1). Як вбачається із матеріалів справи 01.07.09 позивач вилучив лізингове майно, а згодом 03.03.10 продав його іншій особі. Дані обставини спростовують можливість застосування п.14.8 договору насамперед з тих мотивів, що вилучення майна та припинення дії договору припиняють дію лізингового зобовязання в цілому. Водночас, вимагаючи стягнення 509696,36 грн. несплаченої вартості лізингового майна та отримавши за біржовим контрактом ціну продажу цього ж майна у розмірі 800000 грн., позивач зловживає своїм правом за договором, так як це суперечить таким засадам цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст.3 ЦК країни).

Слід відмовити у вимозі позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 106207,45 грн. та штрафу у сумі 45960 грн. Такий висновок ґрунтується на тому, що нарахування пені, яке обмежене шестимісячним строком (ч.6 ст.232 ГК) за останнім лізинговим платежем, який згідно вищенаведеного висновку підлягає сплаті до 11.07.09, припиняється 11.01.10. Враховуючи застосування у даному випадку скороченої позовної давності в один рік (ч.1 ч.2 ст.258 ЦК), та наявність заяви відповідача про застосування строку позовної давності (ч.4 ст.267 ЦК) суд дійшов високу про сплив строку позовної давності, а відтак відсутності підстав для задоволення позовної вимоги в цій частині.

У відповідності до п.11.2.3 договору за неподання інформації про стан та місцезнаходження предмету лізингу відповідач зобовязаний сплатити позивачу штраф у розмірі 1 (один) відсоток загальної вартості предмету лізингу на момент укладення договору за кожен випадок такого порушення. Позивач доводить неподання відповідачем вказаної інформації за період з 2-го кварталу 2009 року по 1-ий квартал 2010 р. Однак доказами наявними у справі відповідач спростував твердження щодо неподання інформації у 2-му кварталі, а саме довідкою про технічний стан предмета лізингу та фактичну адресу та поштовим повідомленням та касовим чеком (а.с.32-34 Т.2). Щодо 3-го, 4-го кварталу 2009 року та 1-го кварталу 2010 року виконання обовязку щодо надання інформації про стан та місцезнаходження предмету лізингу, було неможливим через вилучення лізингового майна позивачем та припиненням цього обовязку.

Водночас заявлені позивачем повні вимоги у частині інфляційних та 3 процентів річних підлягають до стягнення частково, з урахуванням несплачених лізингових платежів по 11.07.09 у сумі 184378,87 грн. Тому, після перерахунку з відповідача підлягають стягненню 32613,08 грн. інфляційних та 10180,01 грн. три проценти річних.

Вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання частково недійним договору у підпункті 3 частини 1 пункту 11.3 статті 11 договору, де встановлено оперативно-господарську санкцію у вигляді передачі майна на зберігання іншим особам (з покладанням на лізингоодержувача відповідних витрат) та частину 2 пункту 11.3 статті 11, де передбачено що застосування штрафних та/або оперативно-господарських санкцій не звільняє лізингоодержувача від виконання усіх обовязків за договором, в т. ч. від сплати лізингових платежів, не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.627 ЦК України, відповідно статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст.235 ГК країни встановлює, що за порушення господарських зобовязань до субєкта господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобовязання, що використовуються самими сторонами зобовязання в односторонньому порядку.

Стаття 236 ГК України наводить види оперативно-господарських санкцій та зазначає (п.2), що перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачати у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Відповідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частини 1, 2, 3, 5 ст. 203 ЦК України передбачають, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З аналізу змісту спірних умов (пунктів) договору вбачається, що сторонами у момент укладення спірного договору додержано всіх вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Наведені позивачем норми законодавства, зокрема, ст.ст. 773, 759, 806 ЦК України, ст.ст.1, 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, за своїм змістом не містять заборони щодо застосування засобів оперативно-господарського впливу, які сторони передбачили в договорі. При цьому суд звертає увагу, що у відповідно до ч.2 ст.237 ГК України у разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована особа може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

Вимогу позивача за зустрічним позовом, викладену у заяві від 14.07.11 про збільшення та уточнення зустрічних позовних вимог щодо визнання договору фінансового лізингу від 04.09.08 №080904-171/ФЛ-Ю-С недійсним в цілому, суд залишає без розгляду, оскільки така заява подана з порушенням вимог ч.ч. 4, 5 ст.22 Господарського процесуального кодексу України, де встановлено, що позивач має право змінити предмет або підставу позову до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Згідно з ст.49 Господарського процесуального кодексу України за первісним позовом з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у сумі 2271,71 грн. державного мита та 37,62 грн. витрат на ін формаційно-технічне забезпечення судового процесу пропорційно розміру задоволених вимог, а за зустрічним позовом судові витрати покладаються на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст. ст. 1, 15, 22, 32, 33, 34, 43, 49, 60, 69, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

первісний позов задоволити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „АВТОМІСТ” (Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Пряшівська, 5, код 31019142) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” (м. Київ, вул. Дегтярівська, 21-Г, код 33880354):

- суми 227171,96 грн., у т.ч. 184378,87 грн. основної заборгованості, 10180,01 грн. трьох процентів річних, 32613,08 грн. інфляційних втрат;

- суму 2271,71 грн. у відшкодування витрат по сплаті державного мита та суму 37,62 грн. у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

У решті вимог за первісним позовом відмовити.

У зустрічному позові відмовити повністю.

Заяву про збільшення та уточнення позовних вимог по зустрічному позову залишити без розгляду.

Судові витрати покласти на позивача за зустрічним позовом.

Рішення суду набирає законної сили і підлягає обовязковому виконанню на території України в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В. Васьковський

Повний текст рішення виготовлено та підписано 27.07.11.