Постанова № 17290761, 19.07.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2011                                                                                           № 32/91

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Тарасенко К.В.

суддів:           Куксова В.В.

          Коршун Н.М.

при секретарі:           Марченко Ю.І.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 19.07.2011 року по справі № 32/91 (в матеріалах справи)

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Жильонер» на рішення господарського суду міста Києва від 11 травня 2011 року по справі № 32/91 (суддя Хрипун О.О.)

За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Лугрембуд»

До          Товариства з обмеженою відповідальністю «Жильонер»

Третя особа          Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілон»

про          Стягнення заборгованості у розмірі 146849,92 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Лугрембуд”звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Жильонер”в якому просить стягнути заборгованість по договору підряду № 05-08 від 05.05.2008 у розмірі 102155,00 грн. та пеню у розмірі 44694,92 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.05.2011 року в позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Жильонер”(04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12, код 30109177) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час здійснення виконавчого провадження, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛУГРЕМБУД”(91480, м. Луганськ, місто Щастя, квартал Енергетиків, буд. 3, кв. 17, код 35487758) 102155 (сто дві тисячі сто п’ятдесят п’ять) грн. 00 коп. заборгованості, 12292 (дванадцять тисяч двісті дев’яносто дві) грн.18 коп. пені, 1144 (одну тисячу сто сорок чотири) грн. 40 коп. державного мита та 183 (сто вісімдесят три) грн. 91 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням господарського суду міста Києва, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду від 11.05.2011 року по справі № 32/91 скасувати та постановити нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте з неповним дослідженням обставин справи, а саме судом першої інстанції не взято до уваги строк спеціальної позовної давності згідно статті 258 ЦК України який має застосовуватися при стягнення штрафних санкцій.

У зв’язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л. у щорічній відпустці та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розпорядженням в.о. голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/22 від 18.07.2011 року призначено наступний склад суду : суддя-доповідач по справі Тарасенко К.В., судді колегії - Жук Г.А., Куксов В.В.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи та докази, подані до апеляційної інстанції, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення місцевого господарського суду скасувати частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

05.05.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Лугрембуд”(далі –Позивач, Підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Жильонер-Схід”(далі –Підрядник) укладено договір підряду № 05-08 (далі –Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору Замовник доручає, а Підрядник зобов’язується виконати роботи по влаштуванню стоянки, розташованої за адресою: м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 12а, а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконані роботи.

01.12.2009 між Позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю “Жильйонер-Схід”та Товариством з обмеженою відповідальністю “Жильонер”укладено додаткову угоду про заміну сторони в Договорі підряду № 05-08 від 05.05.2008, відповідно до умов якої всі права за вказаним Договором перейшли до Товариства з обмеженою відповідальністю “Жильонер”(далі –Відповідач).

Як вбачається з п. 4.1 Договору, викладеного в новій редакції Додатковою угодою від 10.06.2008 до договору підряду, вартість виконаних робіт за цим договором складає 431000,00 грн., в тому числі ПДВ –71833,33 грн.

Остаточний розрахунок Замовник здійснює згідно фактично виконаних обсягів робіт на основі актів виконаних робіт та рахунку, виставленого Виконавцем, протягом семи робочих днів після підписання сторонами вищевказаних документів (п. 4.4 Договору).

Відповідно до п. 4.5 Договору оплата здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок Підрядника.

Так, на виконання умов Договору Позивачем протягом червня-листопада 2008 року були виконані роботи на загальну суму 430212,00 грн., що підтверджується відповідними актами виконаних підрядних робіт, належним чином засвідчені копії яких долучено до матеріалів справи.

Зобов’язання щодо оплати в повному обсязі виконаних Підрядником робіт Відповідачем здійснені не були, що підтверджується підписаними сторонами актами звірки взаємних розрахунків, відповідно до яких заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 102155,00 грн.

Враховуючи наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення заборгованості за договором підряду є законною та обґрунтованою виходячи з наступного.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Як випливає зі змісту вказаної статті, предметом договору підряду є саме результат виконаних робіт.

Відповідно до ст. 839 ЦК України, підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов’язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч.1 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно положення ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Положенням ч. 1 ст. 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів передбачених статтею 546 ЦК України, також створює зобов’язальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до положень статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як вбачається з умов договору та актів виконаних робіт останній акт був підписаний 28.11.2008 року. Даний акт і є підставою для сплати коштів по зобов’язанню. Тобто відповідач повинен був сплати кошти до 6.12.2008 року згідно п.4.4. договору.

Враховуючи, що ч.6 ст. 232 ГК України носить диспозитивний характер і встановлює, що якщо в договорі або законі немає спеціальної вказівки на період за який стягуються штрафні санкції, їх можна стягнути тільки за півроку від моменту, коли відбулося фактичне порушення виконання зобов’язання (тобто шість місяців починають обчислюватися від дня, що настає за днем, який є остаточним строком для виконання зобов’язання). При цьому право на вимогу про стягнення штрафних санкцій у кредитора діє протягом одного року.

Посилання позивача на направлення відповідачу претензії судом до уваги не прийметься так як згідно ч.1 ст.. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку.

Враховуючи викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає посилання відповідача на пред’явлення вимоги про стягнення пені після спливу строку спеціальної позовної давності обґрунтованим.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб’єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з’ясувати обставини, які мають значення для справи.

Керуючись ст. ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Жильонер» на рішення господарського суду міста Києва від 11 травня 2011 року по справі № 32/91 – задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 11 травня 2011 року по справі № 32/91 – скасувати частково. В частині стягнення 12292 (дванадцяти тисяч двісті дев’яносто дві ) гривні 18 копійок пені з товариства з обмеженою відповідальністю «Жильонер»- відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін.

3. Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

4. Матеріали справи № 32/91 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      Тарасенко К.В.

Судді                                                                                          Куксов В.В.

                                                                                          Коршун Н.М.