Рішення № 17287583, 22.06.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/11722.06.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» До Фірми «Т.М.М.»Товариство з обмеженою відповідальністю

Про стягнення 561963,65 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача ОСОБА_1 по дов. № б/н від 06.06.2011

ОСОБА_2 по дов. № б/н від 29.10.2010

Від відповідача ОСОБА_3 по дов. № б/н від 04.05.2011

Суть спору :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»про стягнення з Фірми «Т.М.М.»товариства з обмеженою відповідальністю 551394,60 грн. основного боргу, 5906,00 грн. пені, 3519,96 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 1143,09 грн. 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобовязань згідно договору фінансового лізингу № 1006/09/2007 від 18.09.2007.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2011 було порушено провадження у справі № 3/117 та призначено її до розгляду на 21.06.2011.

Відповідач у поданому 21.06.2011 до відділу діловодства суду відзиві проти позову заперечує, оскільки вважає, що у договорі відсутня така істотна умова договору як ціна. Вартість предмету лізингу згідно видаткової накладної № РН-0000392 від 29.08.2008 визначена сумою 10526239,88 грн. Чинним законодавством України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня, законним платіжним засобом є грошова одиниця - гривня, зобовязання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Вказує на те, що аналіз положення ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»дозволяє стверджувати, що такий складовий елемент лізингових платежів як відшкодування вартості частини майна за своєю природою визначається саме розміром витрат лізингодавця з придбання предмету лізингу (згідно видаткової накладної № РН - 0000392 від 29.08.2008), що у повній мірі узгоджується із визначенням терміну «вартість предмету лізингу», приведеним в розділі 2 договору, а отже у разі незмінюваності таких витрат розмір такого платежу не може перебувати у залежності від значення певних коефіцієнтів, курсів валют і постійно збільшуватися в перебігу дії договору фінансового лізингу. Відповідач вважає, що різниця загальної суми поточного лізингового платежу, вираженого в гривнях та сума платежу, який відноситься в погашення вартості майна вираженого в гривнях, вважається комісією лізингодавця. Тобто умовами договору чітко розмежовується складові лізингового платежу, а саме: комісія лізингодавця як різниця зазначена вище, яка розраховується за Курсом 2 та відшкодування вартості предмету лізингу, який відповідно до умов договору розраховується за Курсом 1. Складова частина лізингового платежу зазначена в Графі 4 договору, а саме відшкодування частини вартості предмету лізингу є погодженою у конкретному розмірі Курсу 1 «у.е.»та не може залежити від курсу іноземної валюти на день платежу. В результаті завищення лізингового платежу, безпідставно зростає, незмінена у правовідносинах між лізингодавцем та продавцем вартість предмету лізингу, що свідчить про порушення позивачем вимог законодавства під час нарахування розміру лізингового платежу в частині відшкодування вартості предмету лізингу.

На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 21.06.2011 було оголошено перерву до 22.06.2011.

Відповідачем в судовому засіданні 22.06.2011 подано клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи для визначення дійсного розміру заборгованості у справі № 3/117. Клопотання мотивовано тим, що наявні у справі докази є суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи (Пункт 2 доповнено абзацом четвертим згідно з Рекомендаціями Вищого господарського суду № 04-5/5 від 16.01.2008). Крім того, на думку відповідача враховуючи необхідність документального встановлення дійсного розміру заборговованості (в матеріалах справи відсутні первинні документи, які б підтвердили заборгованість) висловлення позивача про те, що акт звірки можна не підписувати в звязку з тим що його розрахунок є єдино вірним на думку відповідача являється досить сумнівним, так як в матеріалах справи міститься розрахунок позивача, який здійсненний ним односторонньо на основі його методики і містить розбіжності за розрахунками відповідача.вирішення питання про методику розрахунку та правильного застосування курсів позивачем іноземних валют встановлених в договорі дозволить встановити дійсний розмір суми, яка підлягає сплаті за договором.

Позивач проти задоволення клопотання відповідача про призначення експертизи заперечував.

Розглянувши клопотання відповідача та заслухавши пояснення представників сторін, суд відзначає

Для розяснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Якщо особа подала клопотання про призначення експертизи, а інші особи проти клопотання заперечують суд вирішує клопотання виходячи з мотивів заявленого клопотання та необхідності використання спеціальних знань для встановлення обставин, що мають значення для справи.

Суд відхиляє клопотання позивача про призначення бухгалтерської судової експертизи по справі № 3/117, оскільки воно є необґрунтованим та вирішення даного спору не потребує використання спеціальних знань.

В судовому засіданні 22.06.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

15.05.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»(лізингодавець) та Фірмою «Т.М.М.» товариства з обмеженою відповідальністю (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 1006/09/2007 (далі договір).

Відповідно до п. 1 договору, лізингодавець (позивач) зобовязується придбати у свою власність техніку (далі - майно) у відповідності до встановленої лізингоодержувачем специфікації:

Тип: Обладнання

Марка, модель: Вертикальна бетонозмішувальна установка Stetter V 2.0/2.0 (одна одиниця);

Заводський №: буде встановлений в Акті здачі-приймання майна;

Рік випуску: 2007-2008 р.;

Специфікація продавця: додаток до договору купівлі-продажу від 18.09.2007; та передати його без надання послуг з керування та технічної експлуатації лізингоодержувачу (відповідачу) у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач (відповідач) зобовязується прийняти його на умовах даного Договору.

Спір виник в звязку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення взятих на себе зобовязань не було у повному обсязі сплачено вартість лізингових платежів за 33 та 34 періоди, в звязку з чим відповідач має заборгованість перед позивачем в розмірі 551394,60 грн. та за неналежне виконання зобовязань нараховані пеня в розмірі 5906,00 грн., інфляційні витрати в розмірі 3519,96 грн. та 3% річних в сумі 1143,09 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частина 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Виходячи з положень ст. ст. 1, 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»та ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

За умовами п. 3.1. договору передача позивачем (лізингодавцем) майна, а також необхідних належностей та документів, які є невідємною частиною майна, і прийняття його відповідачем (лізингоодержувачем) на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання Акта здачі-приймання майна.

Обладнання, що є предметом фінансового лізингу в кількості 1 одиниця передано відповідачу відповідно до видаткової накладної № РН-0000392 від 29.08.2008 на суму 10 526 239,88 грн. Факт одержання майна уповноваженим працівником відповідача підтверджується довіреністю серії ЯПД № 149882 від 27.08.2008.

Відповідно до п. 2.3. договору вартість майна, яке передається позивачем відповідачеві, складає суму еквівалентну 1 402 381,00 «у.о.», в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 233 730,17 «у.о.», виражена у гривнях України.

Згідно з п. 6.1. договору сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному Євро по курсу згідно пункту 6.1.1. договору.

Пунктом 6.1.1. Договору визначені такі поняття:

- Курс1 - курс, встановлений НБУ для одного Євро станом на 28.02.2008;

- Курс2 - курс, встановлений НБУ для одного Євро на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів.

Відповідно до п. 6.1.2. договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як додаток суми лізингового платежу відображеної в «у.о.»згідно Графи 3 додатку № 1 на відповідну дату проведення платежу та Курсу2. При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як додаток відповідної суми в «у.о.», зазначеної в Графі 4 додатка № 1 та Курсу1.

Різниця загальної суми поточного лізингового платежу, вираженого у гривнях та суми платежу, який відноситься в погашення вартості майна, вираженого в гривнях вважається комісією лізингодавця.

Відповідно до п. 6.5. договору лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в додатку № 1 до договору.

Порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів встановлений у Графіку внесення платежів (п. 6.6. договору).

Відповідно до п. 6.8. договору відповідач (лізингоодержувач) зобовязаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обсязі і в строки, встановлені в Графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або одержання рахунків позивача (лізингодавця), а також, незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

Разом з тим, сторонами було укладено додаткову угоду № 1006/09/2007-ДС/1 до договору, якою Графік внесення платежів було викладено у новій редакції.

Відповідно до Графіку внесення платежів (з урахуванням змін редакції графіку додатковою угодою) визначено, що за 33, 34 періоди, тобто відповідно по 7 квітня 2011 року та по 7 травня 2011 року відповідач повинен був сплатити по 23773,25 умовних одиниць.

Офіційний курс, встановлений Національним банком України, станом на 07 квітня 2011 року за 1 Євро становив 11,389521 грн. та станом на 7 травня 2011 року за 1 Євро становив 11,804388 грн.

Отже, сума лізингового платежу за 33 період лізингу, строк оплати якого встановлений Графіком 07.04.2011, становить : 23773,25 «у.о.»х 11,389521 грн. = 270765,93 грн.

Сума лізингового платежу за 34 період лізингу, строк оплати якого встановлений Графіком 07.05.2011, становить : 23773,25 «у.о.»х 11,804388 грн. = 280628,66 грн.

Таким чином, загальний розмір суми лізингових платежів за 33, 34 періоди становить : 270765,93 грн. + 280628,66 грн. = 551394,59 грн.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобовязання щодо внесення лізингових платежів за 33 та 34 періоди у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка згідно обґрунтованого розрахунку позивача, складає 551394,59 грн.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 551394,59 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання, або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Згідно п. 8.5 договору у випадку якщо лізингоодержувач у встановлені договором строки не проводить оплати встановлених договором платежів, то лізингодавець вправі вимагати сплати неустойки в розмірі 0, 25 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу в перші пять днів і 0,5 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу, починаючи з шостого дня прострочки, а лізингодавець зобовязується її сплатити.

Отже, з урахуванням встановленого статтею 549 Цивільного кодексу України визначення, пунктом 8.5. договору сторонами передбачена відповідальність за порушення зобовязання щодо внесення лізингових платежів у вигляді пені.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобовязання щодо оплати лізингових платежів, проте враховуючи вищезазначені норми розмір пені, що підлягає стягненню, при здійсненні розрахунку позивачем обмежений у розмірі подвійної ставки НБУ у відповідний період.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

В звязку з тим, що взяті на себе зобовязання по сплаті лізингових платежів відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 8.5. договору, розмір якої, за наступними обґрунтованим розрахунками позивача становить 5906,00 грн.

33. період лізингу у період з 08.04.2011 по 18.05.2011 : 270765,93 грн. х 15,5(7,75%НБУ+7,75%НБУ) х 41 день прострочення : 365 : 100 = 4714,29 грн.

34. період лізингу у період з 09.05.2011 по 18.05.2011 : 280628,67 грн. х 15,5(7,75%НБУ+7,75%НБУ) х 10 днів прострочення : 365 : 100 = 1191,71 грн.

Отже, загальний розмір пені становить : 4714,29 грн. + 1191,71 грн. = 5906,00 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 5906,00 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В звязку з тим, що відповідач припустився прострочення по оплаті лізингових платежів, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь з відповідача 3519,96 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в сумі 1143,09 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок боргу з урахуванням індексу інфляції позивачем здійснений у відповідності до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» відповідно до яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Так, згідно розрахунку інфляційних втрат позивачем сума інфляційних витрат, предявлених до стягнення, розрахована лише по платіжному зобовязанню за 33 період лізингу у період з 08.04.2011 по 18.05.2011 та становить : (270765,93 грн. х 101,3% (індекс інфляції за квітень 2011 року за даними Держкомстату)) 270765,93 грн. = 3519,96 грн.

За наступними розрахунками позивача розмір 3% річних становить:

По платіжному зобовязанню 33 періоду лізингу у період з 08.04.2011 по 18.05.2011 : 270765,93 грн. х 3% х 41 день прострочення : 365 = 912,44 грн.

По платіжному зобовязанню 34 періоду лізингу у період з 09.05.2011 по 18.05.2011 : 280628,67 грн. х 3% х 10 днів прострочення : 365 = 230,65 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3519,96 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в сумі 1143,09 грн. (за обґрунтованим розрахунком позивача).

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Суд не погоджується з твердженням відповідача, викладених у відзиві, з огляду на наступне.

Сторонами вартість переданого в лізинг майна, що становить загальну суму платежів в погашення майна та його викупну вартість погоджено в додатку № 1 Графік (із змінами), який є невідємною частиною договору, тому помилковим є твердження відповідача, що сторонами не досягнуто такої істотної умови як ціна договору.

Незважаючи на те, що розмір лізингових платежів за договором виражений у еквіваленті іноземної валюти (Євро), сплата лізингових платежів за договором здійснюється саме у гривнях, а тому посилання позивача на невідповідність договору положенням чинного законодавства є також безпідставним.

Умовами п. 6.1.1. договору передбачено, що сума зазначена у графі 4 Графіку, яка визначена як сума, що сплачується в погашення вартості майна, що виражена у гривнях та розраховується на Курс1 - станом на 28.02.2008, а отже

Умовами п. 6.1.1. договору передбачено, що сума зазначена у графі 4 Графіку, виражена у гривнях розраховується на Курс1 - станом на 28.02.2008, та є сумою що сплачується в погашення вартості майна, а отже є незмінною і не свідчить про зростання вартості майна. Відповідач невірно тлумачить умови договору.

Крім цього, підписуючи редакцію договору відповідач фактично погодився з передбаченими цим договором умовами. Відповідач на момент укладення договору не скористався наданим йому законом правом за наявності заперечень щодо окремих умов договору скласти протокол розбіжностей (ч. 4 ст. 181 Господарського кодексу України).

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Фірми «Т.М.М.»товариства з обмеженою відповідальністю (м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б, код ЄДРПОУ 14073657) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»(м. Київ, вул. Димитрова, 5, корп. 2, код ЄДРПОУ 33104543) 551394 (пятсот пятдесят одну тисячу триста девяносто три) грн. 60 коп. основного боргу, 5906 (пять тисяч девятсот шість) грн. 00 коп. пені, 3519 (три тисячі пятсот девятнадцять) грн. 96 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 1143 (одну тисячу сто сорок три) грн. 09 коп. 3% річних, 5619 (пять тисяч шістсот девятнадцять) грн. 64 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

СуддяСівакова В.В. Рішення підписано 24.06.2011.