Рішення № 17287434, 20.07.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.11 Справа № 8/5009/3563/11

Суддя Попова І.А.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Промислово-технологічна компанія»(69118, м. Запоріжжя, Чубанова, 1)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСЦ-ЮГ»(69002, м. Запоріжжя, вул. Червоногвардійська, 40)

про визнання недійсним правочину щодо поставки товару за видатковою накладною б/н від 03.08.2009 р.

Суддя Попова І.А.

Представники:

від позивача:ОСОБА_1., дов. від 19.01.2011 р.

від відповідача: не з'явився

Розглядаються позовні вимоги про визнання недійсним правочину щодо поставки товару за видатковою накладною б/н від 03.08.2009 р.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено в судовому засіданні 20.07.2011 р.

Позивач підтримує вимоги з підстав, викладених в позові. В обґрунтування вимог зазначає, що 03.08.2009 р. ТОВ Фірма «Промислово-технологічна компанія»та ТОВ «ТСЦ-ЮГ»укладено письмовий правочин, зміст якого зафіксовано у документах, якими обмінялися сторони. За видатковою накладною від 03.08.2009 р. відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 250000грн., а позивач прийняв його і оплатив. Державною податковою інспекцією у Комунарському районі м. Запоріжжя проведена планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено акт № 1577/2305/23286565 від 28.02.2010 р. Зазначеним актом встановлена нікчемність правочинів, укладених ТОВ Фірма «Промислово-технологічна компанія»і ТОВ «ТСЦ-ЮГ», внаслідок чого порушено п. 1.32 ст. 1 п.п. 5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з огляду на що у позивача наявні підстави для предявлення вимог про визнання в судовому порядку факту недійсності правочину. Позивач просить визнати недійсним правочин від 03.08.2009 р. про поставку товару.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не сповістив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. У відзиві на позов, який надійшов до господарського суду Запорізької області, відповідач заявлені позовні вимоги не визнав. В обґрунтування заперечень вказує, що правочин, укладений позивачем та відповідачем, відповідає приписам ст. 203 ЦК України, що не спростовується змістом позовної заяви та наданими позивачем доказами. Як в акті перевірки ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя, так і в позовній заяві не наводяться докази суперечності спірного правочину Цивільному кодексу України, іншими актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Позивач і відповідач не заперечують щодо вільності їх волевиявлення при укладенні правочину від 03.08.2009 р., підтвердженням чого є фактична поставка відповідачем та прийняття позивачем товару за видатковою накладною від 03.08.2009 р. Що стосується спрямованості правочину на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені, то вона доводиться вищевикладеними фактичними обставинами та первинними документами, які надані позивачем, а також змістом самої позовної заяви.

Згідно до ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.

Заслухавши представника позивача, дослідивши додані матеріали, суд знаходить позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню внаслідок наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обовязки виникають з підстав, передбачених законом, а також з дій громадян і організацій. Статтею 205 ЦК України передбачено, що правочини можуть вчинятися в усній та письмовій формі. При цьому письмовою формою вважається як підписання одного документу, так і обмін листами, телеграмами тощо, з яких вбачається, що сторони правочину досягли згоди по всіх істотних умовах, необхідних для договорів даного виду. Внаслідок вчинення правочину у сторін виникають певні зобовязання. Зобовязання відповідно до ст. 509 ЦК України це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Предметом спору у даній справі є правочин, вчинений ТОВ Фірма «Промислово-технологічна компанія»та ТОВ «ТСЦ-ЮГ», щодо поставки товару за накладною від 03.08.2009 р., про недійсність якого заявлено товариством Фірма «Промислово-технологічна компанія».

Згідно Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»(з наступними змінами та доповненнями) якщо чинне законодавство не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням угод недійсними, господарському суду слід керуватися правилами статті 2 ГПК України. Крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода.

Позивач жодним чином не обґрунтував та не навів доводів на підтвердження порушення його прав або охоронюваних законом інтересів внаслідок укладання оспорюваного правочину.

Підставами визнання недійсним правочину щодо поставки товару за видатковою накладною від 03.08.2009 р. позивач зазначає наявність обставин, встановлених ст. 203, 215 ЦК України. При цьому позивачем не зазначено, яким саме вимогам чинного законодавства суперечить оспорюваний правочин.

Що стосується акта перевірки ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя від 28.02.2010 р. та викладених у ньому висновків щодо нікчемності правочину від 03.08.2009 р., оскільки він порушує публічний порядок, так як був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, що в силу приписів ст. 228 ЦК України, ст.ст. 207, 208 ГК України тягне його недійсність, суд зазначає наступне: законодавство розмежовує види недійсності правочинів: нікчемні якщо їх недійсність встановлена законом та оспорювані якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом. Відповідно до ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як зазначено у вищеназваних розясненнях ВАС України відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили.

На час укладання оспореного правочину від 03.08.2009 р. стаття 228 ЦК України, яка передбачає правові наслідки і вчинення правочину, що порушує публічних порядок, діяла в наступній редакції: «Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.».

В пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»зазначено, що нікчемними є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

Позивач заперечує укладання ним оспорюваного правочину з метою порушити публічний порядок та всупереч моральним засадам суспільства. Не надано ним таких доказів і щодо мети укладання угоди іншою стороною товариством «ТСЦ-ЮГ». При цьому суд зазначає, що статтею 207 ГК України господарське зобов'язання, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства не визначено, як нікчемне, а віднесено до оспорюваних з відповідними правовими наслідками, передбаченими ст. 208 ГК України з урахуванням вини сторін у недійсному зобовязані.

За приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оскільки товариство Фірма «Промислово-технологічна компанія»заперечує як укладання з його боку фіктивного правочину, так і наміру порушити публічний порядок укладанням правочину щодо поставки товару, одночасно не надало доказів таких обставин та намірів і щодо іншої сторони угоди товариства «ТСЦ-ЮГ», суд не знаходить доведеними та обґрунтованими вимоги про визнання недійсним правочину з зазначених у позові підстав.

В задоволенні позову відмовляється.

Судові витрати відносяться на позивача.

На підставі викладеного, ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України, ст. 207 ГК України, керуючись ст. ст. 49, 75, 82-84 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Суддя І.А. Попова

Рішення підписано 25 липня 2011 року.