Рішення № 17269550, 16.06.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 55/18016.06.11 Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., за участю секретаря судового засідання Іванова О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Мануфактура” від імені якої діє Харківська філія Товариства з обмеженою відповідальністю «Мануфактура»

до Відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю “Нью текстиль лайн”, м.Київ

та Відповідача 2 Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с.Циркуни, Харківської області

про: стягнення 42 334,24 грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача ОСОБА_1 (за довіреністю № 10/12/10-01Ю від 10.12.2010р.)

від Відповідача 1не зявились;

від Відповідача 2- не з`явились.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мануфактура»в імені якої діє Харківська філія Товариства з обмеженою відповідальністю «Мануфактура», м. Київ (далі Позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Нью текстиль лайн”, м.Київ (далі Відповідач 1) та до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с.Циркуни, Харківської області (далі Відповідач 2) про стягнення 42 334,24 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем 2 зобовязань за Договором поставки №ХА-0000099 від 30.08.2010р. та неналежне виконання Відповідачем 1 зобовязань за Договором поруки №02/02/11-01Ю від 02.02.2011р.

В судовому засіданні 20.05.2011р. Позивач надав для залучення до матеріалів справи додаткові документи, а саме: письмове підтвердження від 20.05.2011р. № 20/05/11-01Ю, Акт звіряння взаємних розрахунків станом на 14.04.2011р. з доказами направлення Відповідачу 2, копію Претензії № 14\04/11-01Ю від 14.04.2011р. з доказами направлення Відповідачу 2, копію листа банку № 4227/100-08-2 від 22.10.2009р., копію Витягу з ЄДРПОУ станом на 04.10.2010р. щодо статусу та місцезнаходження Відповідача 1, Витяг з ЄДРПОУ станом на 19.05.2011р. щодо статусу та місцезнаходження Відповідача 2.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2011р. розгляд справи було відкладено на 16.06.2011р.

06.08.2011р. від Відповідача 1 надійшла заява про визнання позовних вимог у повному обсязі у сумі 500,00 грн. та розгляд справи без участі представника Відповідача 1.

В судовому засіданні 16.06.2011р. Позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідачі у судові засідання не зявлялися, відзиву та доказів сплати заборгованості не надали, хоча належним чином повідомлялися про судові засідання шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою, визначеною за матеріалами справи, а саме з позовної заяви та з Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно статусу та місцезнаходження Відповідачів.

Як вбачається з матеріалів справи Відповідач 1 належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, що підтверджується відмітками про вручення судової кореспонденції, які містяться на повідомленнях про вручення поштових відправлень, які містяться в матеріалах справи.

Крім того, доказом належного повідомлення Відповідача 1 про час та розгляд справи є відмітка про вручення судової кореспонденції, на поштовому повідомленні про вручення, яке міститься в матеріалах справи.

З матеріалів справи вбачається, що судова кореспонденція не отримана Відповідачем 2, у звязку з відсутністю Відповідача 2 за його юридичною адресою АДРЕСА_1.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. N 02-5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались відповідачу за адресою, зазначеною в позовній заяві, та в Витязі від 19.05.2011р. з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно статусу та місцезнаходження Відповідача доданої Позивачем до матеріалів справи на вимогу ухвали суду.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Таким чином, судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення Відповідача 2 про місце, дату та час проведення судового засідання, шляхом надсилання поштової кореспонденції на його юридичну адресу.

Клопотання щодо фіксації судового процесу Позивачем не заявлялось, у звязку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 ГПК України.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позов та витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Зважаючи на строки вирішення спору передбачені ст.69 Господарського процесуального кодексу України та на достатність представлених позивачем документів, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, долучивши до матеріалів справи надані позивачем докази, суд

ВСТАНОВИВ:

30.08.2010р. між Позивачем (Постачальник) та Відповідачем 2 (Покупець) було укладено Договір № ХА-0000099 (надалі-Договір).

Відповідно п.1.1 Договору Постачальник зобовязується поставити та передати у власність Покупця текстильну продукцію надалі Товар, а Покупець зобовязується прийняти товари і оплатити його вартість на умовах визначених у цьому Договорі. Право власності на товар у Покупця виникає з моменту сплати його повної вартості Постачальнику.

Відповідно до п.3.2. Договору, розрахунки за даним Договором здійснюються на умовах відстрочення платежу, який складає 30 календарних днів з дати підписання відповідної накладної або виставлення рахунку-фактури, шляхом відвантаження товару автотранспорту або само вивозом зі складу Постачальника відповідно до умов поставки, узгоджених сторонами в даному договорі.

Як вбачається з п.8.3.Договору, у випадку порушення п.3.2. та 11.1 Договору, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 50 (пятдесят) відсотків від загальної суми заборгованості та пеню в розмірі 10% від вартості поставленого Товару, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України від несвоєчасно сплаченої суми, за кожен день такого прострочення.

Відповідно до п.8.3.1 Договору, на стягнення пені встановлюється строк позовної давності в три календарні роки.

Згідно п. 8.4 Договору, у відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України Покупець сплачує Постачальнику за весь час необґрунтованого користування його коштами 50 (пятдесят) відсотків річних від суми заборгованості.

Як вбачається з п.8.5.Договору, у відповідності з ст.536 Цивільного кодексу України Покупець сплачує Постачальнику за весь час користування його грошовими коштами суму в розмірі 50 (пятдесят) відсотків від суми заборгованості.

Строк договору, відповідно до п.7.1. Договору встановлюється з моменту підписання сторонами і до 31 грудня 2010р.

Відповідно до умов Договору Позивач здійснив поставку товару за видатковою накладною №ХА-2412-002 від 24.12.2010р., що міститься в матеріалах справи, всього на суму 26 193,60 грн.

Відповідач поставлений товар не оплатив в повному обсязі.

14.04.2011р. на адресу Відповідача 2 Позивач надіслав претензію №14/04/11-01Ю про сплату заборгованості, що підтверджено копією опису поштового вкладення та копією фіскального чека.

Судом встановлено, що заборгованість Відповідача 2 перед позивачем згідно Договору № ХА-0000099 від 30.08.2010р. складає 26 193,60 грн.

02.02.2011р. між Позивачем (Кредитор) та Відповідачем 1 (Поручитель) був укладений Договір поруки №02/02/11-01Ю (надалі-договір поруки).

Відповідно п.1.1. вказаного Договору поруки Поручитель зобовязується відповідати перед Кредитором за своєчасне виконання всіх зобовязань Відповідача 2 за Договором №ХА-0000099 від 30.08.2010р., укладеного між Позивачем та Відповідачем 2 в розмірі передбаченому п.3.2. Договору.

Відповідно до п.3.1. Договору у випадку повернення Боржником заборгованості Кредитору за Основним Договором, останній зобовязується сплатити Поручителю винагороду в розмірі 10% від загальної суми заборгованості протягом трьох днів.

Згідно п.3.2 Договору поручитель відповідає перед Кредитором за невиконання Боржником зобовязань за Основним договором згідно ч.2 ст.554 ЦК України в визначеній сторонами сумі 500,00грн.

Відповідно до п.5.1. Договору у разі невиконання Боржником своїх зобовязань Кредитор має право в будь-який час звернутися до Поручителя з вимогою про відшкодування заподіяних збитків, але тільки в розмірі передбаченому п.3.1. даного Договору.

Пунктом 8.1. сторони встановили, що строк дії договору поруки до 02.06.2011р.

Позивач направив Відповідачу 1 претензію про сплату заборгованості у відповідності до п.5.1.Договору, яка отримана Відповідачем, про свідчить відмітка та претензії, яка міститься в матеріалах справи.

Проте, Відповідач заборгованість не оплатив, відповіді на претензію не отримав.

Посилаючись на неналежне виконання Відповідачами грошових зобовязань з оплати поставленого товару згідно умов Договору № ХА-0000099 від 30.08.2010р., та невиконання умов Договору поруки №02/02/11-01Ю від 02.03.2011р. Позивач звернувся до суду з позовом.

Відповідачі процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, хоча про судові засідання повідомлялися належним чином шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресами, визначеними у якості місцезнаходження згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Виходячи з принципу повного, всебічного та обєктивного розгляду справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача 1 та Відповідача 2 такими, що підлягають повному задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність позовних вимог до Відповідачів, полягає у примусовому спонуканні Відповідача 2 до виконання грошових зобовязань за договором поставки, а Відповідача 1 у примусовому спонуканні до виконання зобовязань за договором поруки.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обовязки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобовязаний сплатити постачальнику певну грошову суму.

В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обовязок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем 2 договір №ХА-0000099 від 30.08.2010р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобовязань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обовязковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до умов Договору Позивач здійснив поставку товару за видатковою накладною №ХА-2412-002 від 24.12.2010р., що міститься в матеріалах справи, всього на суму 26 193,60 грн.

Відповідач поставлений товар не оплатив в повному обсязі.

14.04.2011р. на адресу Відповідача 2 Позивач надіслав претензію №14/04/11-01Ю про сплату заборгованості, що підтверджено копією опису поштового вкладення та копією фіскального чека.

Судом встановлено, що заборгованість Відповідача 2 перед позивачем згідно Договору № ХА-0000099 від 30.08.2010р. складає 26 193,60 грн.

Таке невиконання грошових зобовязань кваліфікується судом як їх порушення зобовязання у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу, що узгоджується із правами постачальника, передбаченими ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.598 Цивільного кодексу України зобовязання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Приймаючи до уваги, що наявність заборгованості перед Позивачем за поставлений товар, підтверджується матеріалами справи, Відповідачем 2 в порядку ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не спростована (наявність)/недоведене припинення зобовязання будь-яким передбаченим законом способом, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсягу у сумі 26 193,60 грн.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора має сплатити, крім суми боргу, інфляційну індексацію.

Суд, перевіривши арифметичних розрахунок в частині позовних вимог про сплату індексу інфляції, за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Ліга:ЗАКОН Еліт 8.2.2.” та згідно з Рекомендаціями Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” Лист ВСУ від 03.04.97р. №62-97р, за період з 25.01.2011р. по 18.04.2011р. встановив: що визначений Позивачем індекс інфляції у сумі 602,45 грн. не перевищує розмір індексації, яка може бути нарахована за період з 25.01.2011р. по 18.04.2011р., а отже підлягає стягненню з Відповідача повністю у розмірі 602,45 грн.

Відповідно до ч.2,3 ст.217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються зокрема, такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції;, оперативно-господарські санкції; адміністративно-господарські санкції.

Згідно ч.4 ст.231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязань або у повній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Сторонами в Договорі встановлено штрафні санкції за неналежне виконання умов Договору, а саме:

- з п.8.3.Договору, у випадку порушення п.3.2. та 11.1 Договору, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 50 (пятдесят) відсотків від загальної суми заборгованості.

Оскільки, судом встановлено порушення Відповідачем терміну оплати товару, наданий Позивачем розрахунок сплати штрафу є арифметично вірним, суд задовольняє вимоги про стягнення штрафу у розмірі 13096,80 грн. у відповідності до п.8.2 Договору

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки п. 8.4. Договору встановлено, що у відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України Покупець сплачує Постачальнику за весь час необґрунтованого користування його коштами 50 (двадцять пять) відсотків річних.

Як вбачається з розрахунку Позивача, який наданий до матеріалів справи, Позивач зменшив суму стягнення за користування його грошовими коштами з 50% до 25% відсотків.

Враховуючи викладене вказана вимога є обґрунтованою, розмір арифметично вірним, а тому задовольняється судом у повному обсязі у сумі 1507,03 грн.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобовязань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення оплати сформульована безпосередньо у п 8.3. Договору, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобовязання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

З огляду на встановлений судом факт порушення грошових зобовязань Відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість висування Позивачем вимог про застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення пені.

Приймаючи до уваги, що наявність заборгованості Відповідача перед Позивачем у досліджуваний період підтверджується матеріалами справи, розмір заявленої до стягнення пені не перевищує встановленого ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»граничного розміру, а період стягнення визначений із урахуванням меж, передбачених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України суд, перевіривши арифметичних розрахунок в цій частині позовних вимог дійшов висновку про задоволення стягнення пені у розмірі 934,36 грн.

Відповідно до ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечувати;я неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручаєтеся перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно п.1.1. вказаного Договору поруки Поручитель зобовязується відповідати перед Кредитором за своєчасне виконання всіх зобовязань Відповідача 2 за Договором №ХА-0000099 від 30.02.2009р., укладеного між Позивачем та Відповідачем 2 в розмірі передбаченому п.3.2. Договору.

Згідно п.3.2 Договору поручитель відповідає перед Кредитором за невиконання Боржником зобовязань за Основним договором згідно ч.2 ст.554 ЦК України в визначеній сторонами сумі 500,00грн.

Відповідно до п.5.1. Договору у разі невиконання Боржником своїх зобовязань Кредитор має право в будь-який час звернутися до Поручителя з вимогою про відшкодування заподіяних збитків, але тільки в розмірі передбаченому п.3.1. даного Договору.

Відповідно до ст. 555 ЦК України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.

Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг бій висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів Позивач звернувся з вимогою № 15/03/11-01 від 15.03.2011р. до Відповідача 1 про стягнення з останнього 500,00грн. у звязку з невиконанням умов договору Відповідачем 2, яка отримана Відповідачем 1, що підтверджується вхідним номером на вимозі від 15.03.2011р.

Враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позовні вимоги Позивача до Відповідача 1 щодо стягнення з Відповідача 1 передбаченим п.3.1. Договору -500,00грн. у звязку з порушенням умов договору поруки.

Суд відмовляє у задоволенні клопотання Позивача про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладання арешту на грошові кошти та майно в межах заявлених позовних вимог, а саме 42 334,24грн., які будуть виявлені державною виконавчою службою, з урахуванням наступного:

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою учасника судового процесу, має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Отже, існування ймовірності утруднення або унеможливлення виконання рішення суду є обовязковою умовою застосування відповідних заходів судом, на чому, серед іншого, наголошувалося в Інформаційному листі „Про деякі питання практики забезпечення позову” від 12.12.2006р. № 01-8/2776.

При цьому, у світлі приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обовязок доведення відповідними доказами наявності зазначеної обовязкової умови покладається саме на заявника клопотання, в розглядуваному випадку Позивача.

Між тим, Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження як існування обставин, вказаних у клопотанні про вжиття забезпечувальних заходів, так і характеру впливу таких обставин на виконання рішення у цій справі.

Щодо визнання Відповідачем 1 позовних вимог у розмірі 500,00 грн., суд зазначає наступне:

Відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково.

У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб (ст.78 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на викладені положення законодавства та обставини справи, суд вважає, що визнання Відповідачем позову не суперечить законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб і, таким чином, суд приймає визнання Відповідачем позову у якості самостійної підстави, поряд із власними висновками суду, для прийняття рішення про задоволення позову в частині стягнення суми боргу у розмірі 500,00 грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського кодексу України судові витрати покладаються на Відповідача.

Керуючись ст.ст. 42, 43, 33, 36, 43, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мануфактура»від імені якого діє Харківська філія Товариства з обмеженою відповідальністю «Мануфактура»задовольнити в повному обсягу.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Мануфактура” від імені якого діє Харківська філія Товариства з обмеженою відповідальністю «Мануфактура», м. Київ суму основного боргу у розмірі 26 193,60грн., інфляційні нарахування у розмірі 602,45 грн., пеню у розмірі 934,36 грн., 25 % річних у розмірі 1507,03 грн., штраф у розмірі 13096,80 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью текстиль лайн», м.Київ, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Мануфактура” від імені якого діє Харківска філія Товариства з обмеженою відповідальністю «Мануфактура»500,00 грн.

4.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Мануфактура” від імені якого діє Харківська філія Товариства з обмеженою відповідальністю «Мануфактура», м. Київ витрати по сплаті державного мита в розмірі 423,34 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 233,25 грн.

5.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью текстиль лайн»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Мануфактура” від імені якого діє Харківська філія Товариства з обмеженою відповідальністю «Мануфактура», м. Київ витрати по сплаті державного мита в розмірі 5,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 2,75 грн.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

6. Зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю «Мануфактура»від імені якого діє Харківська філія товариства з обмеженою відповідальністю «Мануфактура»(ідентифікаційний код 31513808) сплатити в дохід Державного бюджету України 5,00 грн. доплати державного мита, докази чого надати суду.

В судовому засіданні 16.06.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписаний 21.06.2011р.

Суддя Н.І. Ягічева