Рішення № 17267098, 03.06.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 55/7603.06.11 Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І.,

при секретарі судового засідання Храмовій О.Ю. розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Новомосковський посуд», м.Новомосковськ, Дніпропетровської обл.

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВФК Фіко», м.Київ

про: стягнення заборгованості у розмірі 348 131,84 грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача ОСОБА_1 (за довіреністю № 01-465б від 27.12.2010р.)

від Відповідача ОСОБА_2 (за довіреністю №38/11 від 11.04.2011р.)

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Новомосковський посуд», м.Новомосковськ, Дніпропетровської обл. (далі Позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВФК Фіко», м.Київ (далі Відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 348 131,84 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобовязань внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість.

В судовому засіданні 14.04.2011р. від Позивача надійшли додаткові документи по справі, а саме: Витяг з ЄДРПОУ станом на 12.04.2011р. щодо статусу та місцезнаходження Відповідача, Акт звіряння взаємних розрахунків підписаний з боку обох сторін, станом на 06.04.2011р. із супровідним листом та доказами направлення Відповідачу.

В судовому засіданні 14.04.2011р. від Відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого визнав позовні вимоги в повному обсязі, та повідомив, що заборгованість виникла у звязку з тяжким фінансовим становищем. Крім того, Відповідач надав для залучення до матеріалів справи Акт звіряння взаємних розрахунків станом на 06.042011р. підписаний з боку обох сторін з доказами направлення відзиву та акту звіряння взаємних розрахунків Позивачу.

В судовому засіданні 14.04.2011р. було оголошено перерву до 12.05.2011р. на підставі ст..77 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 12.05.2011р. сторонами було подано клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2011р. продовжено строк розгляду справи на 15 днів на підставі ст..69 Господарського процесуального кодексу України та відкладено розгляд справи на 03.06.2011р.

В судовому засіданні 03.06.2011р. від Позивача надійшла картка рахунку від 02.06.2011р., відповідно до якої сальдо на користь Позивача становить 249001,67 грн.

В судовому засіданні 03.06.2011р. Відповідач надав розрахунок пені за прострочення виконання зобовязань за договором.

Позивач підтримав позовні вимоги з урахуванням часткового погашення заборгованості Відповідачем.

Представник Відповідач визнав заборгованість в повному обсязі, включаючи штрафні санкції за прострочення виконання зобовязання.

Сторони клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляли, у звязку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 ГПК України.

Зважаючи на достатність представлених сторонами документів, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, долучивши до матеріалів справи надані сторонами докази та заслухавши в засіданні пояснення представника Позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Позивачем (Постачальник) та Відповідачем (Покупець) була укладена Дистрібюторська угода №7-18-75 від 30.11.2007р. (надалі-Угода).

Відповідно п.1.2. Угоди Дистрибютор в строки та на інших умовах, встановлених даною угодою зобовязується придбавати у Постачальника та реалізовувати продукцію третім особам, місцезнаходженням яких є територія реалізації продукції Дистрибютора, в подальшому регіональним замовникам, а також нести інші зобовязання, встановлені даною угодою.

Відповідно до п.6.3.Угоди, вартість продукції, що поставляється за даною угодою за цінами на момент її укладення складає 960000,00 грн., ПДВ 20% - 240000,00 грн. Загальна сума 1200000,00 грн.

Згідно п.6.4.Угоди оплата за продукцію здійснюється Дистрибютором безготівковим розрахунком, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. Оплата за продукцію вважається здійсненою з моменту надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. Дистрибютор здійснює оплату за продукцію з відстрочкою платежу до 30 календарних днів від дати, вказаної в накладній на поставлену партію продукції.

Як вбачається з п.11.6 Угоди за порушення строків оплати, встановлених у п.6.4. Угоди, Дистрибютор сплачує Постачальнику штраф у розмірі 7 % від вартості неоплаченої продукції за кожен день прострочки, а також пеню у розмірі 0,1% вартості несплаченої продукції за кожний день прострочки.

Угода вступає в силу з моменту її підписання. Угода діє до 31.12.2008р. (п.п.14.1, 14.2 Угоди).

Додатковою Угодою від 01.08.2009р. сторони погодили прийняти п. 11.5 Угоди у наступній редакції: «За порушення строків оплати, вказаних у п.6.4. даної Угоди, Дистрибютор сплачує Постачальнику штраф у розмірі 7 % від вартості неоплаченої продукції, а також пеню у розмірі 0,1% вартості несплаченої продукції за кожний день прострочки».

На виконання умов Угоди Позивач поставив Відповідачу товар на загальну суму 426001,67 грн., що підтверджується накладними № 1261 від 28.09.2010р. на суму 259333,50 грн., № 1331 від 13.10.2010р. на суму 166668,17 грн.

Факт отримання продукції Відповідачем підтверджується довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, а саме: №294 від 28.09.2010р. та № 293 від 12.10.2010р.

Відповідач частково оплатив поставлену продукцію у розмірі 127000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками, які містяться в матеріалах справи.

01.12.2010р. Відповідачу надіслано лист вих. № 432а від 01.12.2010 року, у якому Позивач просив сплатити заборгованість.

28.12.2010 року Відповідач надіслав Позивачу відповідь вих. № 277 від 24.12.2010 року, відповідно до якої, Відповідач повідовим, що сплатити заборгованість не виявляється можливим.

Позивачем було направлено претензію вих. № 04-01-68 від 04.02.2011 року з проханням сплатити суму заборгованості. Відповідач отримав зазначений лист 11.02.2011 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Проте, відповіді Позивач не отримав, грошові кошти Відповідачем не були перераховані.

Відповідно до Акту звіряння взаємних розрахунків підписаним з боку обох сторін станом на 06.04.2011р. заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 299001,67 грн.

Таким чином, судом встановлено, що Відповідач не сплатив поставку продукції, на загальну суму 299 001,67 грн.

За таких обставин та у звязку із неналежним виконанням грошових зобовязань Відповідачем Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом про стягнення заборгованості.

Відповідачем здійснено часткову оплату суми основного боргу у розмірі 50000,00 грн., що підтверджено карткою рахунку по контрагенту у період з 01.04.2011р. по 02.06.2011р.

Дослідивши матеріали справи суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають припиненню в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 50000,00 грн. та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення основного боргу у розмірі 249001,67 грн. 3% річних у розмірі 3185,94 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 8553,44 грн., пені у розмірі 16460,67 грн., та штрафу у розмірі 20930,12 грн. враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобовязань за договором поставки та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення пені, 3% річних, інфляційних нарахувань та штрафу.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обовязки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобовязаний сплатити постачальнику певну грошову суму.

В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обовязок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір №7-18-75 від 30.11.2007р. із Додатковою угодою до нього є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобовязань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обовязковості договору для виконання сторонами.

На виконання умов Угоди Позивач поставив Відповідачу товар на загальну суму 426001,67 грн., що підтверджується накладними № 1261 від 28.09.2010р. на суму 259333,50 грн., № 1331 від 13.10.2010р. на суму 166668,17 грн.

Факт отримання продукції Відповідачем підтверджується довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, а саме: №294 від 28.09.2010р. та № 293 від 12.10.2010р.

Відповідач частково оплатив поставлену продукцію у розмірі 127000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками, які містяться в матеріалах справи.

01.12.2010р. Відповідачу надіслано лист вих. № 432а від 01.12.2010 року, у якому Позивач просив сплатити заборгованість.

28.12.2010 року Відповідач надіслав Позивачу відповідь вих. № 277 від 24.12.2010 року, відповідно до якої, Відповідач повідомив, що сплатити заборгованість не виявляється можливим.

Позивачем було направлено претензію вих. № 04-01-68 від 04.02.2011 року з проханням сплатити суму заборгованості. Відповідач отримав зазначений лист 11.02.2011 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Проте, відповіді Позивач не отримав, грошові кошти Відповідачем не були перераховані.

Відповідно до Акту звіряння взаємних розрахунків підписаним з боку обох сторін станом на 06.04.2011р. заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 299001,67 грн.

У подальшому Відповідачем здійснено часткову оплату суми основного боргу у розмірі 50000,00 грн., що підтверджено карткою рахунку по контрагенту у період з 01.04.2011р. по 02.06.2011р.

Оскільки погашення заборгованості відбулося після звернення із розглядуваним позовом до суду (дата подання позову - 22.03.2011р.) таке усунення існування предмету спору в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 50 000,00 грн. у звязку із його врегулюванням сторонами зумовлює припинення провадження у справі відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суд України в п.3.2. Розяснення „Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України” від 23.08.94 р. N 02-5/612.

Судом встановлено, що заборгованість Відповідача перед Позивачем за поставлену продукцію становить 249001,67 грн.

Таке невиконання грошових зобовязань кваліфікується судом як їх порушення зобовязання у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу, що узгоджується із правами постачальника, передбаченими ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.598 Цивільного кодексу України зобовязання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Приймаючи до уваги, що наявність заборгованості перед Позивачем за поставлений товар та її розмір, підтверджується матеріалами справи, Відповідачем в порядку ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не тільки не спростована (наявність)/недоведене припинення зобовязання будь-яким передбаченим законом способом а й визнається Відповідачем, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсягу у сумі 249 001,67 грн.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобовязань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення оплати сформульована безпосередньо у п 11.5. Угоди (в редакції Додаткової угоди від 01.08.2009р.), вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобовязання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

З огляду на встановлений судом факт порушення грошових зобовязань Відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість висування Позивачем вимог про застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення пені.

Приймаючи до уваги, що наявність заборгованості Відповідача перед Позивачем у досліджуваний період підтверджується матеріалами справи, розмір заявленої до стягнення пені не перевищує встановленого ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” граничного розміру, а період стягнення визначений із урахуванням меж, передбачених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України суд, перевіривши арифметичних розрахунок в цій частині позовних вимог дійшов висновку про задоволення стягнення пені у розмірі 16 460,67 грн. за період з 28.10.2010р. по 15.03.2010р.

Відповідно до ч.2,3 ст.217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються зокрема, такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції;, оперативно-господарські санкції; адміністративно-господарські санкції.

Згідно ч.4 ст.231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязань або у повній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Враховуючи п.11.5 Угоди у редакції додаткової Угоди від 01.08.2009р., за порушення строків оплати, вказаних у п.6.4. даної Угоди, Дистрибютор сплачує Постачальнику штраф у розмірі 7 % від вартості неоплаченої продукції…»

Оскільки, судом встановлено порушення Відповідачем терміну оплати поставленого товапру, наданий Позивачем розрахунок сплати штрафу є арифметично вірним, суд задовольняє вимоги про стягнення штрафу у розмірі 20 930,12 грн.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора має сплатити, крім суми боргу, 3% річних та інфляційні нарахування.

Суд, перевіривши арифметичних розрахунок в цій частині позовних вимог за допомогою відповідної системи інформаціно-правового забезпечення „Ліга:ЗАКОН” програми „Калькулятори”, встановив:

- що розмір 3% річних, який може бути нарахований протягом періоду з моменту прострочення (з 28.10.2010р. по 15.03.2010р.), не перевищує відповідного розміру, що може бути нарахований, а отже підлягає стягненню у сумі 3 185,94 грн.

- що визначена Позивачем інфляційна індексація у сумі 8 553,44 грн., не перевищує розміру індексації, яка може бути нарахована за період з моменту прострочення, а отже підлягає стягненню з Відповідача у розмірі 8 553,44 грн.;

При цьому, відносно врахування позиції Відповідача щодо визнання позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково.

У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб (ст.78 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на викладені положення законодавства та обставини справи, суд вважає, що визнання Відповідачем позову суперечить законодавству щодо стягнення пені, а отже, суд приймає визнання Відповідачем позову у якості самостійної підстави, поряд із власними висновками суду, для прийняття рішення, лише в межах позовних вимог заявлених Позивачем.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судової витрати покладаються на відповідача у разі повного задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33,34,43, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВФК Фіко», м.Київ, суми основного боргу у розмірі 50 000,00 грн. на підставі п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВФК Фіко», м.Київ ідентифікаційний код 19260637 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новомосковський посуд», м.Київ, ідентифікаційний код 33905850 основну суму боргу у розмірі 249001,67 грн. пеню у розмірі 16 460,67 грн., 3% річних у розмірі 3185,94, 09грн., інфляційні нарахування у розмірі 8553,44грн. та штраф у розмірі 20930,12 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВФК Фіко», м.Київ ідентифікаційний код 19260637 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новомосковський посуд», м.Київ, ідентифікаційний код 33905850 державне мито в розмірі 3481,32 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 03.06.2011р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення підписаний 08.06.2011р.

Суддя Н.І. Ягічева