Ухвала суду № 1723870, 01.04.2008, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа  №  22-а-1587/08

Категорія: 41                                                                        Головуючий 1 інстанції - Коршенко Ю.О.

                                                                                   Суддя  доповідач  -  Мельнікова Л.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2008 року колегія суддів  Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:  головуючого судді -  Мельнікової Л.В.

суддів:  Подобайло З.Г., Григорова А.М.

при секретареві – Касян В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові апеляційну скаргу Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області  на постанову господарського суду Полтавської області від 20 липня 2007 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Механічно-ремонтний завод» міста Кременчук до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 04 квітня 2007 року № 0001622301/0/792, № 00016323010/0/793, №0001642301/0/56 , -

В с т а н о в и л а:

У квітні 2007 року позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Механічно-ремонтний завод» міста Кременчук звернулося до господарського суду Полтавської області з адміністративним позовом до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області  про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень відповідача від 04 квітня 2007 року: № 0001622301, яким підприємству визначено податкове зобов’язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» в сумі 563.762 грн., в тому числі: основний платіж – 375.841 грн., штрафна (фінансова) санкція) – 187.921 грн.,  № 00016323010/0, яким підприємству визначено податкове зобов’язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (роботах, послугах) в сумі 714.059 грн., в тому числі: основний платіж – 476.039 грн., штрафна (фінансова) санкція) – 238.020 грн., № 0001642301/0/56 ,  яким підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування за платежем «податок на додану вартість» в сумі 14.510 грн., посилаючись на те, що висновки відповідача, викладені в акті № 180/23-120/13951984 від 26.03.2007 року, складеному за результатами проведення планової виїзної комплексної документальної перевірки позивача за період з 01.07.2004 року по 30.09.2006 року, суперечать нормам Конституції та законів України.

            Постановою господарського суду Полтавської області від 2.07.2007 року позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Механічно-ремонтний завод» міста Кременчук задоволені частково.

            Визнані нечинними податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об’єднаної податкової інспекції в Полтавській області від 04.07.2007 року №№ 0001622301/0/792, 00016323010/0/793 повністю, № 0001642301/0/56 - частково, в частині визначення податкового зобов’язання з податку на  додану вартість в сумі 713.389 грн., в тому числі основний платіж – 475.592 грн., штрафна (фінансова) санкція – 237.797 грн.

            В задоволені позовних вимог в інший частині відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з постановою суду від 20.07.2007 року в апеляційній скарзі   Кременчуцька об’єднана державна податкова інспекція в Полтавській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржувану постанову суду, та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Механічно-ремонтний завод» міста Кременчук.

В засіданні колегії суддів представники позивача підтримали вимоги та обґрунтування апеляційної скарги.

В засіданні колегії суддів  представник відповідача вважав апеляційну скаргу необґрунтованою, просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності,  доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову господарського суду Полтавської області від 20.07.2007 року слід відповідно правил ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України – залишити без змін, виходячи з наступного.

      Судом встановлено, що Кременчуцькою об’єднаною державної податковою інспекцією в Полтавській області проведена виїзна планова перевірка ТОВ «Механічно-ремонтний завод» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2004 року по 30.09.2006 року, за результатами якою складено акт  № 180/23-120/13951984 від 26.03.2007 року.

      На підставі акту перевірки 04.04.2007 року прийняті оскаржувані податкові повідомлення рішення: № 0001622301, яким підприємству визначено податкове зобов’язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» в сумі 563.762 грн., в тому числі: основний платіж – 375.841 грн., штрафна (фінансова) санкція) – 187.921 грн.,  № 00016323010/0, яким підприємству визначено податкове зобов’язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (роботах, послугах) в сумі 714.059 грн., в тому числі: основний платіж – 476.039 грн., штрафна (фінансова) санкція) – 238.020 грн., № 0001642301/0/56, яким підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування за платежем «податок на додану вартість» в сумі 14.510 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Механічно-ремонтний завод» оскаржило податкові повідомлення-рішення в судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, актом перевірки встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю «Механічно-ремонтний завод» порушено вимоги п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» при здійсненні операцій з придбання робіт у приватного підприємства «Дніпросервіс», в зв’язку з чим донараховано податок на прибуток в розмірі 375841 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 187921 грн.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і  зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Із змісту вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вбачається, що підставою для не включення витрат до складу валових витрат є випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, які непідтверджені  документально.

Факт існування господарських відносин підтверджується дослідженими в суді першої інстанції  копіями документів, що стосуються господарських операцій позивача з приватним підприємством «Дніпросервіс»: договори про виконання робіт, акти виконаних робіт, податкові  накладні, платіжні доручення тощо, які досліджувались і при документальній перевірці позивача.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, протягом перевіряємого періоду позивач відповідно до договорів про виконання робіт отримував від приватного підприємства «Дніпросервіс» роботи з термообробки металевих конструкцій.

Виконання сторонами умов договорів підтверджується актами виконаних робіт, податковими накладними та платіжними дорученнями на оплату позивачем придбаних робіт. Зазначені обставини не спростовуються відповідачем та відображені в акті перевірки.

Наявні у справі документи, договори та первинні документи, складені за результатами проведених операцій за вказаними договорами, - є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Зазначені документи є чинними, містять усі передбачені законодавством реквізити та не визнані недійсними у встановленому законом порядку. Відповідач зазначених обставин не спростував, доказів, які б доводили протилежне, суду не представив.

Таким чином, висновок відповідача про те, що товариство з обмеженою відповідальністю «Механічно - ремонтний завод» включило до складу валових витрат витрати, понесені у зв'язку з оплатою вартості робіт з порушенням  вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", є необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки вказані витрати підтверджені документально, тобто з дотриманням вимог зазначеної норми Закону.

Висновки відповідача про недійсність первинних документів, виписаних ПП «Дніпросервіс», та відповідно не підтвердження ними валових витрат позивача, у зв'язку з тим, що вони підписані за допомогою факсиміле - не можуть прийматися судом з огляду на наступне.

Стаття 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Правила ведення податкового обліку) не встановлює вимог до форми, виду чи змісту документів, які були   б   належні   для  цілей   податкового   обліку,   тобто   були   би   обов'язковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу валових витрат.

У частині другій ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звіт в Україні», зокрема, зазначено, що податкова та інші види звітності, що використовують  грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Стаття 1 зазначеного Закону визначає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 Закону: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за  здійснення господарської  операції  і   правильність   її  оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За своєю формою наявні в матеріалах справи документи відповідають вимогам сі 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, відповідно до п. 2.5 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24.05.95 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 року за N168/704 документ може бути підписаний особисто, із застосуванням факсиміле, штампу, символу іншим механічним чи електронним способом посвідчення. Тобто, законодавством, що регулює ведення бухгалтерського обліку, дозволяється складання документів із застосуванням факсиміле або іншого способу посвідчення первинних документів.

Згідно п. 5.10 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових,  крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Таким чином, лише у тому разі, коли у пунктах зазначеного вище Закону містяться певні обмеження чи є пряма заборона щодо включення витрат до складу валових витрат, таке включення можна вважати неправомірним. В Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» не зазначено про неможливість підтвердження валових витрат документами, які підписані із застосуванням факсиміле або іншим способом посвідчення.

Також висновок Кременчуцької ОДПІ про відсутність доказів фактичного надання позивачу робіт контрагентом є необґрунтованим, оскільки надання робіт підтверджується усіма необхідними первинними документами. Крім того, встановлення фактів надання робіт та відображення їх в податковому обліку приватного підприємства «Дніпросервіс» підтверджується довідкою Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська від 20.03.2007р. «Про результати невиїзної документальні перевірки приватного підприємства «Дніпросервіс» (код 30189535) з питань правових відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Механічно - ремонтний завод» за період січень - березень, травень - липень 2006 року», на яку посилається Кременчуцька об’єднана державна податкова інспекція в акті перевірки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновок відповідача про завищення товариством з обмеженою відповідальністю «Механічно-ремонтний завод» валових витрат по операціях придбання робіт у приватного підприємства «Дніпросервіс» та порушення пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, фактичних обставинах справи та є помилковим. У зв'язку з відсутністю порушення податкового законодавства відсутні і підстави для застосування штрафних санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи, актом перевірки встановлено, що позивачем порушено вимоги пп. 7.2.1, 7.2.6, п.7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» при здійсненні операцій придбання товарів (робіт, послуг) у приватного підприємства «Дніпросервіс» (м. Дніпропетровськ), приватного підприємства "Плотина» (м. Дніпропетровськ) та товариства з обмеженою відповідальністю "Укргазгеологія» (м. Київ), в зв'язку з чим донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 476 039 грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 238 020 грн., а також зменшено суму бюджетного відшкодування в розмірі 14 510 грн.

Підпунктом 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлені обов'язкові вимоги щодо змісту податкової накладної.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 даного Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань.

У відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вищезазначеного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону право на складання податкових накладних надано виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість в порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону

Згідно з положеннями підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», єдиною підставою, яка унеможливлює включення до податкового кредиту підприємства будь-яких витрат по сплаті податку - є включення витрат, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Як встановлено в суді першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, протягом спірного періоду позивач відповідно до укладених договорів отримував від приватного підприємства «Дніпросервіс» роботи з термообробки металевих конструкцій.

На дотримання пп. 7.2.1 та пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» приватне підприємство «Дніпросервіс», яке є зареєстрованим платником податку на додану вартість, надало позивачу належними чином оформленні податкові накладні, які містять усі передбачені Законом реквізити.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» суми податку на додану вартість, сплачені позивачем у зв'язку із придбанням робіт у вищезазначеного контрагента, були включені ним до податкового кредиту. Роботи, які отримувало товариство з обмеженою відповідальністю «Механічно - ремонтний завод» від приватного підприємства "Дніпросервіс", були пов'язані з господарською діяльністю підприємства.

Таким чином позивач виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту та має всі документальні підтвердження його розміру. Тому висновки відповідача про не підтвердження податкового кредиту та порушення пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» є необґрунтованими.

Крім цього, в акті перевірки також зазначено, що в порушення п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» до складу податкового кредиту позивачем віднесено податок на додану вартість по податкових накладних , які складені з порушенням, а саме: податкові накладні виписані приватним підприємством «Плотина» оформлені факсимільним підписом.

Протягом спірного періоду позивач відповідно до укладеного договору отримував від приватного підприємства «Плотина» металопродукцію. Отримання позивачем продукції та проведення оплати за неї підтверджується відповідними первинними документами (договором, накладними, платіжними дорученнями тощо). На весь обсяг поставленої продукції, відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість», приватне підприємство "Плотина" видало позивачу податкові накладні.

Відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість»  датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як зазначено в акті перевірки, на момент перевірки позивача всі включені ним до податкового кредиту суми підтверджені податковими накладними, однак вищезазначені накладні були підписані з боку продавця факсимільним підписом.

Відповідно до п. 5 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 N 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за N 233/2037, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, в якому зазначено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Інших підстав для визнання податкової накладної фіктивною або недійсною діючі нормативні акти, які регулюють порядок нарахування, сплати податку на додану вартість та складання податкової накладної, не передбачають.

Крім того, відповідно до п. 2.5 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24.05.95 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 року за N 168/704, документ може бути підписаний особисто, із застосуванням факсиміле, штампа, символу або іншим механічним чи електронним способом посвідчення.

Приватне підприємство «Плотина» на момент проведення з ним господарських операцій було зареєстровано платником податку на додану вартість у встановленому законом порядку. Сума податку на додану вартість, яку товариство з обмеженою відповідальністю «Механічно - ремонтний завод» поставило до податкового кредиту згідно з отриманими податковими накладними, була сплачена контрагенту в повному обсязі. Податкові накладні надані контрагентом позивача складені у відповідності з вимогами пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо їх оформлення.

Таким чином у відповідача відсутні правові підстави для виключення з податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених позивачем при придбанні товарів, та включених до податкового кредиту на підставі вказаних вище податкових накладних, складених приватним підприємством «Плотина».

Крім того, на думку Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції, позивач не мав права відносити до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені у зв'язку з придбанням природного газу у товариства з обмеженою відповідальністю «Укргазгеологія», оскільки постачальник надав неналежним чином оформленні податкові накладні.

Вказаний висновок Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції на діючому законодавстві не ґрунтується і спростовується положеннями підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який встановлює єдину підставу, яка унеможливлює включення до податкового кредиту підприємства будь-яких витрат по сплаті податку - включення витрат, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, в період з листопаду 2005 року по червень 2006 року позивач придбавав у товариства з обмеженою відповідальністю «Укргазгеологія» природний газ. Постачальник, якій є зареєстрованим платником податку на додану вартість у встановленому законом порядку, надав товариству з обмеженою відповідальністю «Механічно - ремонтний завод» податкові накладні, які містять всі передбачені законом обов'язкові реквізити. В податкових накладних постачальником було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за ставкою 20 відсотків. Позивач оплатив поставлений газ в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями, окремим рядком в них зазначені суми податку на додану вартість, які сплачені в ціні придбаного газу. Тобто позивачем було виконано всі вимоги чинного законодавства щодо формування податкового кредиту.

Відповідно до п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» платники податку несуть відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення податку до бюджету відповідно до законодавства України. Діюче в Україні законодавство не передбачає відповідальності юридичних осіб (суб'єктів підприємницької діяльності) за невиконання податкових зобов'язань їхніми контрагентами. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки тільки саме щодо цієї особи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність фактів порушення позивачем законодавчо встановленого порядку формування валових витрат та податкового кредиту у податковому обліку по операціях придбання товарів (робіт, послуг) від контрагентів.

Поряд з цим, в обґрунтування збільшення податкових зобов'язань позивача, Кременчуцька об’єднана державна податкова інспекція в акті перевірки зазначила про завищення позивачем податкового кредиту на суму 447 грн., зазначивши про порушення позивачем вимог пп. 7.4.5, п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» при віднесенні до податкового кредиту податку на додану вартість по податковій накладній, що була вже включена до податкового кредиту в попередніх періодах.

Судом першої інстанції було встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивачем було включено до складу податкового кредиту в липні 2004 року податкову накладну № Кр-0000889 від 23.07.2003р. складену ВДСО при УМВС України в Полтавській області на суму податку на додану вартість 447 грн., яка вже була включена позивачем до складу податкового кредиту у липні 2003 року. Позивач зазначених обставин не спростував, доказів, які б доводили протилежне, суду не представив.

Таким чином, виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що є правомірним  зменшення відповідачем податкового кредиту з податку на додану вартість за липень 2004 р. та донарахування податкового зобов'язання на суму 447 грн. і застосування штрафної санкції у відповідності з вимогами п. 17.3 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до вимог 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визначає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 185, 195, 196, 198 ч. 1, п. 1, 200, 204, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А  Л И Л А:

Апеляційну скаргу  Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області  – залишити без задоволення, а постанову господарського суду Полтавської області від 20 липня 2007 року – без змін.

Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної чинності з моменту її проголошення та  може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця.

Головуючий суддя:                                  (підпис)                                    Мельнікова Л.В.

Судді                                                          (підпис)                                                Подобайло З.Г.

                                                                    (підпис)                                                Григоров А.М.

Повний текст ухвали виготовлений 07 квітня  2008 року.

Згідно з оригіналом

Суддя                                                                                                  Мельнікова Л.В.