Рішення № 17222390, 02.06.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 38/458-4/130 02.06.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комспек»

До Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

Про стягнення 344777,01 грн.

Суддя Борисенко І.І.

Представники сторін:

від позивача:Самойленко О.В., Семиріч Д.В.

від відповідача:Середа Ю.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Комспек" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача - Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" 316 468,41 грн. на відшкодування втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції та 28 308,60 грн. 3% річних, за порушення грошових зобовязань по договору № 01/03 від 15.03.2006р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2009р. позов задоволено в повному обсязі, стягнуто з відповідача боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції в сумі 316 468,41 грн., 3% річних в сумі 28 308,60 грн., 3 447,77 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2010р., рішення господарського суду міста Києва залишено без змін, апеляційна скарга без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.02.2011р., рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2009р. та постанова Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2010р. скасовані, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Суддя Господарського суду міста Києва Борисенко І.І. прийняла справу до свого провадження та присвоїла справі № 38/458-4/130, про що було винесено ухвалу суду від 25.02.2011.

Під час нового розгляду справи, виконуючи вказівки, що містяться у Постанові касаційної інстанції від 16.02.2011р., які є обовязковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, відповідно до 111-12 ГПК України, судом досліджено підстави для платежів (рахунки-фактури), розрахунки позивача.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Комспек»надано письмові пояснення на виконання ухвали суду від 25.02.2011р. та 05.04.2011р., в яких просить стягнути з відповідача 316468,41 грн. індексу інфляції, та 28308,60 грн. 3% річних, а всього 344777,01 грн. заборгованості.

Під час нового розгляду представник відповідача надав відзив на позовну заяву від 05.04.2011р., в якому повністю заперечує проти позовних вимог.

Розгляд справи на прохання сторін неодноразово відкладався, тому за клопотанням сторін, спір вирішено у більш тривалий строк, ніж встановлено частиною першою ст.69 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, враховуючи вказівки Вищого господарського суду України викладені в постанові від 16.02.2011р. щодо необхідності при новому розгляді справи встановлення обставин зазначених у постанові, надання їм та доводам сторін належної правової оцінки, вирішення спору відповідно до вимог законодавства, всебічно зясувавши всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

15.03.2006р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Комспек” та Дочірнім підприємством “Київське обласне дорожнє управління” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” було укладено Договір поставки № 01/03.

Відповідно до п. 1.1., 1.2 Договору постачальник зобовязався поставляти замовнику щебеневу продукцію, а останній зобовязався приймати продукцію та оплачувати її на умовах Договору.

Так на виконання умов даного Договору Позивач в період з 06 серпня 2007 року по 06 листопада 2007 року поставив Відповідачу щебеневу продукцію на загальну суму 1 393 979,96 грн., що підтверджується відповідними накладними, а Відповідач в свою чергу зобов'язань перед Позивачем не виконав. Тому Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва за захистом своїх порушених прав, а саме щодо стягнення з Відповідача на свою користь суми боргу - 1 387 768,88 грн., але оскільки в ході розгляду справи Відповідач частково, відповідно до рахунків - фактур оплатив свою заборгованість перед Позивачем за поставлену по договору продукцію на загальну суму 1 301 810,20 грн., що підтверджується відповідними банківськими виписками, заборгованість Відповідача перед Позивачем по оплаті вартості поставленої за Договором продукції становила 85958,68грн., яка була стягнута з Боржника та перерахована Позивачу Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби у Соломянському районі м. Києва 30.01.2009р. на підставі наказу по справі №25/112 від 28.07.2008р..

Відповідно до п. 3.4 Договору, Постачальник повинен передати Замовнику в момент передачі продукції наступні документи: рахунок-фактура; видаткова накладна; податкова накладна; сертифікат якості.

Суду доведено, що відповідно до умов договору, Відповідач до прийняття продукції від Позивача переконався у наявність всіх передбачених для цього документів (в тому числі і рахунки - фактури), і тільки після цього прийняв зазначену продукцію підписавши та поставивши свою печатку на видатковій накладній.

Крім того, матеріали справи свідчать, що на адресу Позивача протягом усього часу дії Договору 2006-2008р.р. не надходило жодної вимоги чи претензії з уточненням термінів оплати.

Тому, зазначене вище спростовує твердження Відповідача в його поясненні про не надсиланні Позивачем рахунків-фактур Відповідачу, що в свою чергу унеможливило виконання останнім свого обовязку із оплати поставленої продукції.

Відповідно до п.п. 3.6, 3.7 Договору, розрахунки за поставлену продукцію здійснюються шляхом перерахування коштів, сума яких визначена у відповідних рахунках-фактурах, на рахунок постачальника по факту поставки продукції. У випадку, якщо поставка продукції замовнику буде відбуватися з відстрочкою оплати за продукцію, замовник зобовязаний оплатити загальну вартість поставленої продукції протягом 30 днів з моменту передачі йому продукції.

Тобто, Договором № 01/03 в п. п. 3.6. - 3.7. та п.4.3 зафіксований чіткій порядок розрахунків за товар, а саме: відповідно до п.4.3. Договору, підставою для оплати є рахунок-фактура, надана Постачальником, згідно з заявкою Замовника, відповідно до п.3.6. Договору, розрахунки за поставлену продукцію здійснюються шляхом перерахування коштів, сума яких визначена в рахунках фактурах, на р/р Постачальника по факту поставки Продукції.

В п.3.3. Договору зазначено, що датою передачі та прийняття Продукції, вважати дату підписання Сторонами видаткової накладної Постачальника.

Тобто, суд погоджується з твердженням Позивача, що можливість прийняття Відповідачем продукції взагалі була можлива лише після прийняття документів передбачених п.3.4. цього Договору (рахунка-фактури та видаткової накладної ...)

Таким чином розрахуватись за отриману продукцію Відповідач повинен був в день отримання рахунку і після підписання видаткової накладної, яка підтверджувала факт прийняття Відповідачем продукції.

Пункт 3.7. Договору зазначає, що у випадку, якщо поставка Продукції Замовнику буде відбуватися з відстрочкою оплати за Продукцію, Замовник зобов'язаний оплатити загальну вартість поставленої Продукції протягом 30 (тридцяти) днів з моменту передачі йому Продукції.

Тобто цей пункт передбачає лише можливість додаткової домовленості про відстрочку оплати продукції. Чого не відбулося, як того вимагає п. 7.2. Договору, а саме: всі зміни та доповнення, уточнення будь-що до даного Договору здійснюються у письмовій формі, є його невідємною частиною та обов'язково підписуються уповноваженими представниками сторін.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав:

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно зі ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Стаття 655 ЦК України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобовязаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Між Позивачем та Відповідачем був укладений договір поставки №01/03 від 15.03.06р., відповідно до якого Позивач здійснив поставку щебеневу продукцію, а Відповідач зобовязався прийняти продукцію і оплатити її вартість на умовах, викладених в договорі.

Як встановлено судом, в період з 06.08.2007 року по 06.11.2007 року на виконання умов вказаного договору Позивач поставив, а Відповідач прийняв щебеневу продукцію на загальну суму 1393979,96 грн., що підтверджується видатковими накладними. Проте Відповідач прострочив виконання свого зобовязання, що підтверджується банківськими виписками та рішенням Господарського суду міста Києва № 25/112 від 10.-7.2008р..

Тобто, факт наявності боргу у Відповідача за договором поставки від 15.03.2006р. за № 01/03 Позивачем був належним чином доведений, документально підтверджений і Відповідачем не спростований.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 3.3. Договору сторони визначили, що датою передачі та прийняття Продукції, вважати дату підписання Сторонами видаткової накладної Постачальника.

Таким чином розрахуватись за отриману продукцію Відповідач повинен був в день отримання рахунку і після підписання видаткової накладної, яка підтверджувала факт прийняття Відповідачем продукції.

Отже, відповідач повинен був здійснити оплату товару, поставленого позивачем виключно в порядку передбаченому п.3.6 і 3.3 договору, тобто в момент підписання сторонами видаткової накладної.

Суду доведено, що Позивач звернувся до Відповідача з вимогою №18/08-01 сплатити суму втрат від інфляції та 3% річних в строк до 27.08.09р. Проте Відповідач на вказану вимогу відповіді не надав та не задовольнив її.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на наявність прострочення грошового зобовязання, позивач правомірно нарахував відповідачу суму боргу з урахуванням 3% річних від простроченої суми та боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, відповідно до ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Згідно здійсненого позивачем розрахунку з відповідача підлягає стягненню 316468,41 грн. індекс інфляції та 28308,60 грн. 3% річних, відповідно до ст. 625 ЦК України, з яким суд погоджується та вважає обґрунтованим.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з вищенаведених норм закону, відповідачем належним чином протягом розгляду справи не було надано належних доказів по справі на спростування позовних вимог.

В судовому засіданні, допустимими доказами, які знаходяться в матеріалах справи позивач довів, що його вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по оплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд м. Києва,-

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Дочірнього підприємства “Київське обласне дорожнє управління” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”(03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 11-а; код 33096517) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Комспек”(м. Київ, бул. Дружби Народів, 19; код 30858756) борг з урахуванням встановленого індексу інфляції в сумі 316468,41 грн. (триста шістнадцять тисяч чотириста шістдесят вісім) грн. 41 коп., 3% річних в сумі 28308 (двадцять вісім тисяч триста вісім) грн. 60 коп., державне мито в сумі 3447 (три тисячі чотириста сорок сім) грн. 77 коп. та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя І.І.Борисенко

Повне рішення складено: 14.06.2011р.