Рішення № 17152871, 12.07.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2011 р. Справа № 5023/3667/11

вх. № 3667/11

Суддя господарського суду Суярко Т.Д.

при секретарі судовогозасідання Філіппова В.С.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1., дов. від 09.03.11р. відповідача - ОСОБА_2., дов. №5 від 11.07.11р.

розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства "ПроКредит Банк", м. Київ

до Селянського (фермерського) господарства "Віра", с. Артемівка

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ПАТ "ПроКредитБанк" звернувся до господарського суду із позовною заявою про стягнення з відповідача - СФГ "Віра" 100000,00 грн. боргу по кредиту, 25330,54 грн. боргу по процентах та 58925,33 грн. пені, мотивуючи позовні вимоги порушенням з боку відповідача зобов"язань за кредитним договором №204141159 від 22.12.09р. щодо повернення кредиту та сплати процентів за його користування.

Представник позивача підтримує позовні вимоги у повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Крім того, звернувся до суду із клопотанням про витребування доказів, в якому просив витребувати відомості про наявність зареєстрованих на праві власності об"єктів нерухомого майна за відповідачем, відомості про наявність зареєстрованих на праві власності автотранспортних засобів за відповідачем; відомостей чи є зареєстровані земельні ділянки та на підставі чого за відповідачем, відомості про наявність розрахункових рахунків за відповідачем.

Відповідно до ст.38 ГПК України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ.

Однак, надане відповідачем клопотання не відповідає приписам ст.38 ГПК України, а саме відповідачем не зазначено обставин, які можуть підтвердити документи, що він просить витребувати, а судом також не вбачається необхідності витребування відомостей щодо зареєстрованого за відповідачем майна для розгляду справи про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором.

Представник відповідача у судовому засіданні та наданому відзиві на позовну заяву позов визнавав частково, а саме в частині стягнення 100000,00 грн. боргу по кредиту та 25330,54 грн. боргу по процентах. В частині стягнення пені заперечував, посилаючись на те, що прострочення виконання зобов"язання за кредитним договором сталося не з вини відповідача.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

22.12.09р. між позивачем - Кредитор та відповідачем - Позичальник було укладено кредитний договір №204.41159, відповідно до умов якого Кредитор зобов"язався надати Позичальнику кредит у розмірі 100000,00 грн. на 12 місяців під 38% річних, з метою поповнення Позичальником обігових коштів, а Позичальник зобов"язався виконати всі умов, необхідні для одержання кредиту, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов"язань, а також належно виконувати усі інші зобов"язання за договором.

Кредит видається у дату, вказану в Графіку повернення кредиту і сплати процентів (надалі - Графік), який є Додатком №1 до цього договору за умови сплати комісії за видачу кредиту. Дата підписання Графіка та дача видачі кредиту не можуть виходити за межі 10 банківських днів після набуття чинності цим договором. При видачі кредиту у гривні чи гривневому еквіваленті Позичальник доручає Кредитору у день його видачі утримати із суми кредиту комісію за видачу кредиту, яка згідно п.1.2. Договору складає 3% від розміру кредиту.(п.2.1. Договору).

Позивач свої зобов"язання за кредитним договором №204.41159 від 22.12.09р. виконав в повному обсязі надавши відповідачеві кредит у сумі 100000,00 грн., утримавши при цьому 3000,00 грн. в якості комісії за видачу кредиту, що підтверджується наявними в матеріалах справи випискою з особового рахунку відповідача.(арк.с.26).

Згідно п.2.2. Договору, повернення кредиту та сплата процентів здійснюється періодичними платежами, сума і строк сплати яких визначені Графіком. Дата останнього платежу за Графіком може відрізнятися від дати спливу строку користування кредитом, вказаного у п.1.2. цього Договору, але не більше ніж 7 календарних днів.

Відповідно до п.1.3. Договору, проценти за користування кредитом обчислюються від суми кредиту, яка є неповернутою Кредитору (залишок кредиту) за кожен календарний день користування кредитом та нараховуються у строки, що знаначені в Графіку як дні платежу.

Погашення усіх грошових зобов"язань Позичальника за цим Договором здійснюється шляхом зарахування коштів на зазначені Кредитором рахунки у встановленій договором черговості (п.2.3 Договору).

Відповідно до п.1.2.Договору та Графіку повернення кредиту та сплати процентів, кінцевою датою повернення кредиту було 22.12.10р.

Однак, як вказує позивач, відповідач свої зобов»язання з Кредитним договором виконував не своєчасно та не в повному обсязі, внаслідок чого у нього утоврилась заборгованость по основній сумі кредиту у розмірі 100000,00 грн. та по процентам за користування кредитом у розмірі 14947,75 грн.

Станом на момент розгляду справи в матеріалах справи відсутні докази погашення вказаної заборгованості відповідачем. Відповідач у судових засіданнях та наданому відзиві на позовну заяву визнавав факт наявності у нього цієї заборгованості.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст..1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 глави 71 цього кодексу, а саме положення про позику.

Відповідно до ст.. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок процентів встановлюється договором.

Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов»язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій саме сумі, що були йому передані позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором .

Статтею 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов»язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст..1048 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на наведене вище, та приймаючи до уваги, що відповідач не своєчасно та не в повному обсязі виконував взяті на себе зобов»язання за Кредитним договором №204.41159 від 22.12.09р. щодо повернення кредиту та сплати процентів, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по основній сумі кредиту у розмірі 100000,00 грн. та по процентам за користування кредитом у розмірі 14947,75 грн.

Крім того, у зв"язку з простроченням виконання відповідачем зобов"язань за кредитним договором №204.41159 від 22.12.09р. позивач просить стягнути з нього 58325,33 грн. пені.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення.

У відповідності до п.2.4. кредитного договору №204.41159 від 22.12.09р., при порушенні встановлених цим договором строків погашення грошових зобов"язань Позичальник сплачує штрафну пеню у розмірі 0,5% від суми непогашеної заборгованості, але не менше ніж 15 гривень у еквіваленті валюти кредиту за кожен календарний день прострочення, включаючи день повного погашення заборгованості. Починаючи з 31 календарного дня прострочення, вказаний розмір пені збільшується до 1% за умови подання Кредитором відповідно повідомлення Позичальнику про таке збільшення. Розмір пені не може бути збільшено, якщо погашено не менш 80% основного боргу чи щомісячно погашається не менш ніж 30% від суми заборгованості.

Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як свідчить наданий позивачем розрахунок пені, його здійснено з розрахунку 0,5% від суми заборгованості, що не відповідає положенням ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань”.

Здійснивши перерахунок пені, у відповідності зі ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань”, суд приходить до висновку про правомірність та обгрунтованість позовних вимог позивача в частині стягнення пені у сумі 9990,42 грн., а в решті пені відмовляє як безпідставно нарахованої.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 10382,79 грн. процентів за фактичне (неправомірне) користування кредитними коштами, посилаючись при цьому на положення ст.625 ЦК України та ст.536 ЦК України.

Частиною другою ст.625 Цивільного кодексу України встановлена відповідальність за порушення виконання грошового зобов"язання: боржник який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Укладений між сторонами кредитний договір свідчить про те, що сторони не змінювали, в порядку ст.625 ЦК України, розміру процентів річних, як відповідальності за порушення виконання грошового зобов"язання, що мають бути сплачені боржником в разі прострочення виконання грошового зобов"язання.

У пункті 1.2. Договору, сторони встановили розмір процентів річних саме за користування кредитом, відобразивши це у Графіку погашення кредиту та процентів за користування кредитом, і сума несплачених відповідачем процентів за користування кредитом у сумі 14947,75 грн. вже стягнута з відповідача на користь позивача.

Суд також вважає такими, що базуються на довільному тлумаченні норм чинного законодавства посилання позивача, в якості обгрунтування позовних вимог про стягнення з відповідача 38% річних, на ст.536 ЦК України, оскільки вказана стаття регулює відносини між фізичними особами.

З огляду на наведене, здійснивши перерахунок відсотків річних у відповідності до положень ст.625 ЦК України, суд вважає правомірною та обгрунтованою суму 3% річних за прострочення відповідачем виконання грошового зобов"язання за кредитором 977,88 грн., а в решті позовних вимог щодо стягнення річних відмовляє як безпідставно нарахованих.

Крім того, позивачем надано заяву про забезпечення позову, в якій він просить заборонити керівнику відповідача - С(Ф)Г "Віра" ОСОБА_3. право виїзду за кордон України до виконання відповідачем зобов"язань перед позивачем, а також заборонити Головному управлінню МВС "України в Харківській області видавати та продовжувати термін дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_3.

Відповідно до ст.66 ГПК України, забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може утруднити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи (Розяснення Вищого арбітражного суду “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” від 23.08.94 р. N 02-5/611).

Статтею 67 ГПК України встановлені заходи, якими господарський суд забезпечує позов, а саме: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. (п.1.1., 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006 N 01-8/2776).

Господарським процесуальним кодексом України не передбачено такий захід забезпечення позову як обмеження громадянину права виїзду за кордон України, у зв"язку з невиконанням чи неналежним виконанням господарського зобов"язання юридичною особою.

Суд вважає такими, що базуються на довільному тлумаченні норм чинного законодавства твердження позивача про необхідність застосування ст.377-1 Цивільного процесуального кодексу України для вжиття заходів забезпечення позову, шляхом заборони громадянину виїзду за кордон України, при вирішенні господарського спору.

З огляду на наведене, суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову.

Відповідно до ст.44, 49 ГПК України, витрати по сплаті держмита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.. ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст..ст.526, 553, 554, 610, 611, 629, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33, 38, 43, 47-49, 66, 67, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні клопотання позивача про витребування доказів - відмовити.

В задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову - відмовити.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Селянського (Фермерського) господарства "Віра" (62821, Харківська область, Печенізькій район, с.Артемівка, вул.Кірова, 14, код 23005075) на користь Публічного акціонреного товариства "ПроКредит Банк" (03115, м.Київ, пр.Перемоги, 107 "а", ідентифікаційний №21677333) заборгованість по основній сумі кредиту у розмірі 100000,00 грн., по процентам за користування кредитом у розмірі 14947,75 грн., 9990,42 грн. пені, 977,88 грн. 3% річних, 1259,16 грн. держмита та 161,27 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Суярко Т.Д.

Повний текст рішення по справі №5023/3667/11 складено та підписано 14.07.11р.