Рішення № 17152840, 14.07.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2011 р. Справа № 5023/2649/11

вх. № 2649/11

Суддя господарського суду Лаврова Л.С.

при секретарі судовогозасідання Васильєва Л.О.

за участю представників сторін:

позивача - Чеглов С.М. відповідача - Глушков О.

розглянувши справу за позовом ТОВ "Паритет - агро" м. Харків

до ПСП "Вільшанське" с. Вільшани

про виконання договірних зобов'язань в сумі 19176,61 грн.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Паритет-агро" (позивач) просить суд стягнути з Приватного сільсько-господарського підприємства "Вільшанське" (відповідача) суму боргу 648 грн. штраф 18194,40 грн., 3 % річних- 111,94 грн, судові витрати покласти на відповідача.

19.04.11 року позивачем надане клопотання про забезпечення позову у порядку ст. 66,67 ГПК України, а саме позивач просить суд забезпечити позов до моменту ухвалення рішення судом шляхом накладання арешту на грошові кошти,що знаходяться на розрахункому рахунку відповідача № 26006805069240 в ХОФ АКБ"Укрсоцбанк", МФО 351016 та на все рухоме та нерухоме майно що належить відповідачеві на праві власності ( а.с.21-22).

20.04.11 року позивачем надане доповнення до клопотання у відповідності до якого заявник посить суд забезпечити позов до моменту ухвалення рішення судом шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на вищевкзаних розрахункових рахунках відповідача та все рухоме та нерухоме майно, що належить відповідачеві на праві власності в межах суми боргу ( а.с.24).

28.04.2011 року відповідач надав відзив на позовну заяву, у якій зазначає, що правочин на поставку дизельного пального у кількості 9120 літрів на суму 60648,00 грн. був укладений в усній формі без будь-яких домовленостей щодо сплати штрафних санкцій, проти задоволення позовних вимог заперечує.

10.05.2011 року відповідач звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі у зв'язку з неможливістю розгляду даної справи, оскільки відповідачем подано до суду позов про визнання недійсним договору № 01/09 ДТ від 01.09.2010 року.

11.05.2011 року ТОВ "Паритет-агро" надав заяву про уточнення позовних вимог, у якій просить суд стягнути з ПСП "Вільшани" (відповідача) штраф у розмірі 18194,40 грн, 3 % річних 111,94 грн, інфляційні 222,42 грн. (а.с.58).

Відповідності до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Суд продовжує розгляд справи з урахуванням уточнених позовних вимог.

12.05.2011 року позивач звернувся до суду з клопотанням про об'єднання однорідних справ № 5023/2649/11 про стягнення заборгованості з ПСП "Вільшанське" та № 5023/3234/11 за позовом ПСП "Вільшанське" до ТОВ "Паритет-Агро" про визнання договору недійсним, в одну справу.

12.07.2011 року позивач надав пояснення по справі, де заперечує щодо підписання договору від 01.09.2010 року в письмовій формі 30.11.2010 року.

12.05.2011 року суд ухвалою прийняв до розгляду уточнення позовних вимог від 11.05.11 року. Прийняв до розгляду заяву про об*єднання справ в одне провадження. Провадження у справі 5023/2649/11 зупинено до розгляду по суті справи за № 5023/3234/11.

07.06.2011 року та 29.06.2011 року позивач звернувся з заявою про поновлення провадження у справі.

29.06.2011 року ухвалою суду провадження у справі поновлено.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, судом встановлено, що 01.09.2010 року між позивачем та відповідачем було укладено договір за № 01/09 ДТ (а.с.9). У відповідності до умов договору позивач зобов*язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити на умовах даного договору товар- дизельне паливо та бензин А-76 в кількості відповідно відвантажувальним документам (рахунків-фактур, товарних накладних, актів прийому-передачі товару) (п.1.1 договору). Ціна на день підписання договору не визначена та буде погоджена сторонами конкретно для поставки кожної партії товару та буде заначена у відвантажувальних документах ( п.2.1 договору). Сторони домовились, що відповідач оплачує поставлений товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача на протязі одного дня з дати виставлення рахунка-фактури на партію товару ( п.3.2 договору). В разі не оплати або часткової неоплати повного об*єма товару, в строк передбачений п. 5.1 договору відповідач зобов*язався сплатити позивачу штраф в розмірі 30 % від вартості всього поставленого товару ( п.5.1 договору).

В обгрунтування позовних вимог позивачем надана довіреність за № 370А від 16.10.10 року на ім*я ОСОБА_1, підставою для отримання дизельного палива є рахунок -фактура СФ-0567 від 16.10.10 року . Відповідачем отримані товаро-матеріальні цінності по видатковій накладній № РН-919 від 16.10.10 року всього на суму 60648 грн.( в тому числі ПДВ) ( а.с.10). та товаро-транспортній накладній за № 16/10 яка містить докази передачі товару відповідачеві в графі "вантаж одержав" "за дорученням" ( а.с.11).

Відповідач проводив розрахунки в наступному порядку :

08.11.10 року сплачено 20 000 грн. ( а.с.12)

12.11.10 року сплачено 5 000 грн. ( а.с. 13)

17.11.10 року сплачено 20 000 грн. ( а.с. 14)

26.10.10 року сплачено 15 000 грн. ( а.с.15).

14.12.2010 року сплачено 648,00 грн. (арк.с.41).

Таким чином, заборгованість відповідачем повністю оплачена в сумі 60648 грн. до подання позову до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним у позовній заяві обставинам, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Крім того, згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем повністю погашено суму боргу до подання позову до суду. Тому, в частині стягнення суми 648,00 грн. слід припинити провадження у справі на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Щодо стягнення штрафу в сумі 18194,40 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідач надав клопотання про зменшення розміру штрафу, оскільки вважає, що він є занадто великим порівняно зі збитками позивача. Крім того, у клопотанні відповідач зазначає, що позивачем невірно розрахований розмір інфляційних втрат та річних.

Відповідно до статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, 1) визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству; 2) виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони; 3) зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання тощо.

Згідно роз'яснення Вищого господарського суду України N 02-5/289 від 18.09.97 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Згідно статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Сума штрафу, яку просить стягнути позивач є занадто великою, штраф неспіврозмірний ані з сумою боргу, ані з інфляційними втратами, окільки фактично борг існував дуже короткий час, підприємство здійснювало оплату частинами: 26.10.2010-15000 грн., 08.11.2010 року - 20000 грн., 12.11.2010 року - 5000 грн., 17.11.2010 року - 20000 грн., 14.12.2010 року - 648 грн. Тобто, фактично впродовж місяця (з 19.10.2010 року по 17.11.2010 року) було перераховано 60000 грн. при загальній сумі боргу - 60648 грн. Період прострочення є незначним, розрахунки відповідпачем здійснено задовго до подання позову до суду (розрахунки повністю здійснено 14 грудня 2010 року, а позов подано до суду - 12.04.2011 року. Також суду не надано докази настання негативних наслідків для позивача у зв'язку із затримкою платежів, а з розрахунку річних та інфляційних втрат вбачається, що за прострочення платежів розмір цих нарахувань є дуже незначним. Суд вважає, що заслуговують на увагу доводи відповідача щодо зменшення розміру штрафу. За таких обставин, суд приходить до висновку про зменшення розмір штрафу на 90 % та вирішує стягнути з відповідача 1819,44 грн. , в іншій частині в сумі 16374,96 грн. - відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В судовому засіданні господарського суду при перевірці розрахунків інфляційних та 3% річних було виявлено, що позивачем розрахунки зроблені невірно. Позивачем не враховано, що Пунктом 3.2. договору передбачено, що Покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця протягом одного банківського дня з моменту виставлення рахунку-фактури на партію товару. Також матеріали справи свідчать про те, що позивачем не доведено факту виставлення рахунку-фактури саме 16.10.2010 року. Разом з тим, судом досліджено платіжні доручення на оплату відповідачем суми боргу та встановлено, що в них відповідач посилається на рахунок фактуру № 0567 від 16.10.2010 року. Тому суд приймає до уваги доводи позивача, що відповідач отримав рахунок-фактуру 16.10.2010 року. В розрахунку позивач не врахував, що 17.10.2010 року це неділя, тобто не банківський день, а тому оплата повинна здійснена у банківський день - 18.10.2010 року і розрахунок річних та інфляційних повинен бути зроблено з 19.10.2010 року, а не з 18.10.2010 року, як це має місце у розрахунку позивача. Крім того, за повідомленням Державного комітету статистики України, індекс споживчих цін (індекс інфляції) у листопаді 2010 року становив 100,3 відсотка. Тому, позивач невірно здійснив розрахунок, виходячи з індексу інфляції за листопад 2010 року у розмірі 100,5%. Таким чином, 3% річних складають суму 106,96 грн., інфляційні втрати 174,96 грн. Отже, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідача 106,96 грн. 3% річних та 174,96 грн. інфляційних втрат. В частині позовних вимог 3% річних в сумі 4,98 грн. та інфляційних втрат в сумі 47,46 грн. - в позові відмовити.

Щодо об'єднання справ, то суд відмовляє в задоволенні клопотання, оскільки рішенням господарського суду від 30.05.2011 року по справі № 5023/3234/11, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.07.2011 року, в задоволенні позову про визнання недійсним договору № 01/09 ДТ від 01.09.2010 року, відмовлено.

Щодо клопотання позивача про забезпечення позову до моменту ухвалення рішення судом шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на розрахунковому рахунку та на все рухоме й нерухоме майно, що належить відповідачеві на праві власності, суд вважає, що клопотання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 66, 67 ГПК України господарський суд за заявою сторони або за своєю ініціативою має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Позов забезпечується забороною відповідачеві вчиняти певні дії та ін.

При цьому умовою застосування заходів до забезпечення позову повинно бути достатньо обґрунтоване припущення, що на момент виконання рішення господарського суду невжиття заходів може утруднити або зробити неможливим виконання рушення суду.

У пункті 4 постанови Пленума Верховного Суду України 22.12.2006 N 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом з урахуванням співвідношення позовних вимог з вартістю майна на яке вчиняється накладення арешту та майнових наслідків заборони щодо вчинення певних дій.

Позивач вважає, що накладення арешту на грошові кошти та на все рухоме й нерухоме майно відповіддача є єдиним заходом для запобігання спричиненню значних збитків позивачу. Разом з тим, суд зазначає, що відповідач повністю розрахувався з позивачем за дизельне паливо, розрахунки здійснено на протязі 1,5 місяців. Позивачем не надано доказів того, що такі дії відповідача щодо оплати товару призвели до значних збитків підприємству позивача. Крім того, позивач звернувся з позовом про стягнення штрафу в сумі 18194,40 грн., що само по собі вкладається у поняття прибутку (доходу) як такого, і невиконання чи утруднення виконання рішення щодо стягнення штрафу не можу призвести до збитків, а 3% річних та витрати на інфляційні процеси складають 427,76 грн. (за розрахунком позивача) та не відповідають виду забезпечення позову, який просить застосувати позивач.

Таким чином, враховуючи що позивач не надав суду доказів на підтвердження того, що вказані заходи забезпечення позову відповідають вимогам, на забезпечення яких вони вживаються та не довів, що невжиття таких заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, суд відмовляє в задоволенні клопотання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог, з урахуванням Інформаційного листа ВГСУ від 16.10.21995 року № 01-8/732 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів". Згідно цього листа (п.4) якщо суд вважає за можливе на підставі пункту 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України зменшити розмір санкцій, що підлягають стягненню з відповідача, державне мито повинно бути покладене на відповідача у сумі, сплаченій позивачем, а не пропорційно задоволеним вимогам, оскільки в даному випадку визначальним для вирішення спору є обгрунтованість вимог позивача та обов'язок другої сторони задовольнити обгрунтовані вимоги заявника.

На підставі вищезазначеного та керуючись ст. 32, 33, 34, 43, 44- 49,80 п 1-1, 82-85, суд

ВИРІШИВ:

Припинити провадження відносно стягнення суми основного боргу 648 грн.

Відмовити позивачу в задоволенні клопотання про об'єднання однорідних справ № 5023/2649/11 про стягнення заборгованості з ПСП "Вільшанське" та № 5023/3234/11 за позовом ПСП "Вільшанське" до ТОВ "Паритет-Агро" про визнання договору недійсним, в одну справу.

Відмовити позивачу в задоволенні клопотання про вжиття заходів забезпечення позову.

Відмовити в задоволенні позову частково.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Вільшанське" (62732, Харківська область, Двуречанський р-н, с. Вільшани, вул. Мира, 89 р/р 26006805069240 в ХОФ АКБ "Укрсоцбанк", МФО 351016, код ЄДРПОУ 30749671) на користь ТОВ "Паритет-агро" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 41/43, р/р 26005805708290 в ХОД АКБ "Укрсоцбанк", МФО 351748, код 31642413) штраф в сумі 1819,44 грн., 3% річних в сумі 106,96 грн., інфляційні втрати в сумі 174,96 грн., державне вмито в сумі 102 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 236 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Лаврова Л.С.

рішення підписане 14.07.11 року.