Рішення № 17152391, 11.07.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" липня 2011 р.Справа № 20/17-1934-2011 За позовом: Заступника прокурора Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самосійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства „АТП-15106”

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про визнання недійсним та скасування рішення, державного акту на право постійного користування земельною ділянкою та припинення права постійного користування земельною ділянкою

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

від прокурора: Доброжан Н.І.- за посвідченням № 69 від 19.06.2009 року;

від третьої особи - Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради: не зявились;

від позивача: ОСОБА_2- за довіреністю № 392/исх-гс від 16.12.2010 року;

від відповідача: ОСОБА_3 за довіреністю №120 від 8.07.2011р.

від третьої особи - ФОП ОСОБА_1: не зявились.

СУТЬ СПОРУ: Заступник прокурора Малиновського району м. Одеси звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Відкритого акціонерного товариства „АТП-15106” за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради, в якій просить визнати недійсним та скасувати Рішення Одеської міської ради від 28.12.99 року № 953 «Про видачу ВАТ «АТП-15106»Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, площею 2,9980 га, за адресою: АДРЕСА_1 для експлуатації і обслуговування таксомоторного парку»; визнати недійсним та скасувати Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, площею 2,9980 га, за адресою: АДРЕСА_1 для експлуатації і обслуговування таксомоторного парку від 18.10.2000 року №002035, виданий ВАТ «АТП-15106»; припинити право постійного користування земельною ділянкою ВАТ «АТП-15106»за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 2,9980 га; припинити нецільове використання ВАТ «АТП-15106»частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,1275 га (згідно проведеної зйомки земельних ділянок фактично зайнятих ВАТ «АТП-15106» та міні ринку «ІНФОРМАЦІЯ_1»), шляхом повернення частини земельної ділянки за належністю Одеській міській раді (МФО 828011, код ЄДРПОУ 23862106), а також покласти на відповідача судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на те, що перевіркою дотримання вимог земельного законодавства, проведеною Управлінням земельних ресурсів Одеської міської ради, встановлено, що зазначена земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, що є порушенням ст. 211 Земельного кодексу України. Так, частина земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, яка використовується ВАТ «АТП-15106» на підставі Державного акту на право постійного користування від 18.10.2000 року, зареєстрованого в книзі записів Державних актів № 109, площею 1500 кв.м (при загальній площі 2,998 га), надана в оренду ФОП ОСОБА_1 для організації торгівельної діяльності (авто Ярмарка «ІНФОРМАЦІЯ_1»).

Даний факт, за твердженням прокурора є, відповідно до п.5 ст.141 ЗК України, підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

Крім того, прокурор вказує, що до теперішнього часу ВАТ «АТП-15106» здійснює користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Державного акту на право постійного користування землею, виданого рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.12.99 року № 953.

При цьому, згідно з п. 6 розділу X «Перехідних положень» ЗК України, ВАТ, за відсутності права мати земельну ділянку у постійному користуванні за цим Кодексом, повинно було до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Таким чином, прокурор стверджує, що окрім використання частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 не за цільовим призначенням, відповідач по справі до теперішнього часу не переоформив у встановленому законом порядку право на землекористування, отже втратив право постійного користування земельною ділянкою і, в порушення чинного земельного законодавства, займає земельну ділянку на підставі Державного акту, який втратив свою чинність, у зв'язку зі змінами в земельному законодавстві.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.05.2011 р. було порушено провадження у справі №20/17-1934-2011. Крім того, враховуючи, що з позовної заяви вбачається, що частина спірної земельної ділянки в розмірі 1500 кв.м, в порушення її цільового призначення, була передана відповідачем в оренду ФОП ОСОБА_1 для організації торгівельної діяльності, що й стало підставою подання вказаного позову, суд залучив останнього до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

У судовому засіданні 11.07.2011р. прокурор заявлені вимоги підтримав у повному обсязі.

Позивач у судове засідання з'явився, позовні вимоги усно підтримав, письмових пояснень не надав.

Представники третіх осіб у судові засідання не зявилися, письмових пояснень не надали.

Відповідач у судовому засіданні 11.07.2011р., повністю підтримуючи письмові заперечення (а.с.70-73), просив у позові відмовити у зв'язку з його необґрунтованістю.

В обґрунтування заперечень відповідач вказував, що оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 N 5-рп вказаний пункт шостий розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України визнано неконституційним та таким, що втратив чинність з дня ухвалення цього Рішення, посилання прокуратури на вказаний пункт є безпідставним.

Щодо нецільового використання земельної ділянки відповідач зазначив, що ВАТ використовує земельну ділянку на підставі Державного акту на право постійного користування землею, виданого згідно з рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.12.1999р. № 953, для експлуатації і обслуговування таксомоторного парку. В свою чергу, право задавати в оренду приміщення таксомоторного парку міститься у відповідній довідці ЄДРПОУ АА №083913, виданій 21.05.2008 року (КВЕД 70.32.0). Дане право є частиною підприємницької діяльності таксомоторного парку, яке наряду з іншим спрямоване на організацію та належне забезпечення обслуговування та експлуатації таксомоторного парку. Таким чином, відповідач доходить висновку про те, що здавання в оренду приміщень, розташованих на земельній ділянці, що була надана у постійне користування, при умові зазначення такого виду діяльності у статутних документах (зокрема в довідці ЄДРПОУ) не вважається нецільовим використанням земельної ділянки.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, проаналізувавши надані докази у сукупності, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст.2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому, згідно до ст. 29 ГПК України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами прав і законних інтересів держави.

Встановивши наявність у позивача субєктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд зясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Надаючи правову оцінку вимогам про визнання недійсним рішення Одеської міської ради від 28.12.99 року № 953 «Про видачу ВАТ «АТП-15106» Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, площею 2,9980 га за адресою: АДРЕСА_1 для експлуатації і обслуговування таксомоторного парку», суд вказує наступне.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Всупереч положенням вказаної статті, прокурор не навів жодних обґрунтувань невідповідності оскаржуваного рішення вимогам законодавства та компетенції Одеської міської ради. Крім того, зазначивши в якості позивача саме Одеську міську раду, прокурор не довів наявність порушення прав та законних інтересів позивача.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування, посадові особи органів місцевого самоврядування зобовязані діяти тільки на підставі та в межах компетенції.

До повноважень Одеської міської ради, згідно з п. 34 Закону України "Про місце самоврядування", віднесено вирішення, відповідно до закону, питань регулюванняземельних відносин, зокрема, щодо постійного користування землею.

Інститут постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

Таким чином, виділення у 1999 році земельної ділянки у постійне користування жодним чином не суперечило та не могло суперечити положенням чинного Земельного кодексу України з урахуванням його прийняття 25.10.2001р.

Дійсно, стаття 92 Земельного кодексу України передбачає, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації. Однак, ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте особами в установлених законодавством випадках за станом на 01.01.2002 року до його переоформлення.

Приймаючи до уваги, що рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), положення пункту 6 розділу Х “Перехідні положення” Земельного кодексу України визнано неконституційними і дія цього пункту втратила чинність з 22.09.2005р., посилання прокуратури на вказану норму є безпідставним.

Оцінюючи вимоги про визнання недійсним та скасування Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, площею 2,9980 га, за адресою: АДРЕСА_1 для експлуатації і обслуговування таксомоторного парку від 18.10.2000 року №002035, виданого ВАТ «АТП-15106», суд зазначає наступне.

Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

Враховуючи положення Постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.2011р. №6 Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин, яка визначає, що у спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування, суд вважає, що вказана вимога (про визнання недійсним та скасування Державного акту) є похідною від вимоги про визнання недійсним рішення міської ради.

Таким чином, в контексті наданої рішенню від 28.12.1999р. правової оцінки, а також приймаючи до уваги, що відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" від 02.04.2002 року № 449 раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб, суд доходить до висновку про відмову у задоволенні вимог прокурора про визнання недійсним та скасування Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, площею 2,9980 га, за адресою: АДРЕСА_1 для експлуатації і обслуговування таксомоторного парку від 18.10.2000 року №002035, виданого ВАТ «АТП-15106».

З урахуванням вищевикладеного, розглядаючи вимоги про припинення права постійного користування земельної ділянки ВАТ «АТП-15106» за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 2,9980 га, суд зазначає наступне.

Право постійного землекористування є безстроковим, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством. Вичерпний перелік підстав для припинення та примусового припинення права користування земельною ділянкою, що не підлягає розширеному тлумаченню, визначений статтями 141, 143 Земельного кодексу України, однією з яких є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. При цьому, категорії земель за основним цільовим призначенням визначені частиною 1 статті 19 вказаного Кодексу.

Пункти "а" та "б" статті 96 Земельного Кодексу передбачають, що землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням, додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля.

Порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, спосіб у який фіксуються такі порушення, а також особа, до функціональних обов'язків якої входять питання виявлення таких порушень, визначений статтею 144 Земельного кодексу України. Тобто, порушення земельного законодавства фіксується державним інспектором по використанню та охороні земель у протоколі про порушення та вказівці про їх усунення. Частиною 2 цієї статті також передбачено, що у разі неусунення порушення земельного законодавства в 30-тиденний строк, державний інспектор по використанню та охороні земель звертається до відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою. Згідно з частиною 3 цієї статті рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

В аспекті п. "а" ч. 1 ст. 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель належить виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням.

Перевірки щодо дотримання вимог земельного законодавства проводяться державними інспекторами у відповідності до Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель /наказ Державного комітету України по земельних ресурсах № 312 від 12.12.2003 р. із подальшими змінами і доповненнями/.

Таким чином, суд вважає, що прокуратурою за допомогою належних та допустимих доказів не доведено підстав для задоволення позову як в частині припинення права постійного користування, так і в частині припинення нецільового використання шляхом повернення земельної ділянки.

З урахуванням викладеного, у позові слід відмовити у повному обсязі, у зв'язку з чим підстави покладення на відповідача судових витрат згідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України відсутні.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Суддя Щавинська Ю.М.

Повне рішення складено 18.07.2011р.