Рішення № 17147735, 14.06.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" червня 2011 р. Справа № 8/128-09/9-097-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну 16 тел. 239 72 81 Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№8/128-09/9-097-10 14.06.2011 р.

За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Руслан””

До відповідача за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Роменський комбікормовий завод”

Про зобовязання вчинити певні дії

За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Роменський комбікормовий завод”

До відповідача за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Руслан””

Про стягнення 87894,65 грн.

Суддя Сокуренко Л.В.

Представники:

від позивача за первісним позовом: ОСОБА_1 (дов. № 120 від 28.09.2010 р.)

від відповідача за первісним позовом: ОСОБА_2 (дов. б/н від 12.07.2010 р.)

Рішення господарського суду Київської області у справі № 8/128-09/9-097-10 прийнято 14.06.2011 року після перерви, оголошеної в судовому засіданні 26.05.2011 р. на підставі вимог ст. 77 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

26.04.2010 р. через загальний відділ канцелярії господарського суду Київської області надійшла справа № 8/128-09 господарського суду Сумської області. за підсудністю.

На розгляд до Господарського суду Київської області передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Руслан” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Роменський комбікормовий завод” про зобовязання вчинити певні дії та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Роменський комбікормовий завод” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Руслан” про стягнення 87 894,65 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.10.2010 року первісний позов та зустрічний позов залишено без розгляду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2010 року відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю “Роменський комбікормовий завод” в задоволенні клопотання про відновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги та у прийнятті апеляційної скарги; апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Роменський комбікормовий завод” з доданими до неї документами на ухвалу господарського суду Київської області від 14.10.2010 року у справі № 8/128-09/9-097-10 залишено без розгляду; справу № 8/128-09/9-097-10 повернуто до господарського суду Київської області.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2011 року ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2010 року у справі № 8/128-09/9-097-10 скасовано; справу з матеріалами апеляційної скарги направлено до Київського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження; касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Роменський комбікормовий завод” задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2011 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Роменський комбікормовий завод” на ухвалу господарського суду Київської області від 14.10.2010 року у справі № 8/128-09/9-097-10 задоволено; ухвалу господарського суду Київської області від 14.10.2010 року у справі № 8/128-09/9-097-10 скасовано та справу передано на розгляд господарського суду Київської області.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.04.2011 року розгляд справи № 8/128-09/9-097-10 призначено на 26.05.2011 р.

В судовому засіданні 26.05.2011 р. оголошено перерву на 14.06.2011 р. за заявою сторін.

В судове засідання 14.06.2011 р. представники сторін зявилися; позивач за первісним позовом позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити, а в зустрічному позові відмовити; відповідач за первісним позовом проти позову заперечує з підстав несплати місячних платежів за зберігання зерна, а зустрічний позов підтримує та просить суд його задовольнити.

Розглянувши документи, додані до позовної заяви, дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи та заслухавши представників сторін господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

02.03.09 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Руслан” (позивачем за первісним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Роменський комбікормовий завод” (відповідачем за первісним позовом) укладено договір складського зберігання зерна № 6 (договір).

Відповідно до п. 1 договору позивач за первісним позовом зобовязаний передати зерно, а зерновий склад зобовязаний прийняти його на зберігання на умовах, визначених цим договором.

Зерновий склад приймає від позивача за первісним позовом зерно фактичної якості, але не вище обмежувальних кондицій, забезпечує кількісне та якісне зберігання зерна та здійснює його відпуск позивачу за первісним позовом (п. 5 договору).

Згідно з п. 7 договору зерновий склад видає поклажодавцю складські документи на зерно не пізніше ніж наступного робочого дня після прийняття зерна на зберігання або в день переоформлення зерна на імя поклажодавця.

Як вбачається з матеріалів справи (арк. 17-20 т. І), відповідач за первісним позовом, на виконання п. 7 договору, видав позивачу (за первісним позовом) реєстри накладних щодо прийнятого на зберігання зерна кукурудзи на загальну кількість 438420 кг.

Зерновий склад не має права розпоряджатися зерном позивача (за первісним позовом) (п. 17 договору).

Договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до виконання сторонами своїх зобовязань (п. 27 договору).

Згідно з п. 23 договору строк зберігання зерна до 31 квітня 2010 року.

17.09.09 р. позивач (за первісним позовом) звернувся до відповідача (за первісним позовом) з вимогою повернути залишок зерна.

Відповідач в судових засіданнях проти отримання зазначеної вимоги не заперечує.

Відмову від повернення зерна відповідач обґрунтовує несплатою позивачем коштів за отримані послуги зберігання зерна.

За ствердженням позивача (за первісним позовом) на складі відповідача знаходиться зерно кукурудзи у кількості 64 957 кг.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно реєстрів накладних на прийняте зерно № 59 від 02.03.09 р., № 60 від 03.03.09 р., № 61 від 05.03.09 р., № 62 від 06.03.09 р., № 63 від 09.03.09 р., № 64 від 10.03.09 р., № 65 від 11.03.09 р. відповідач за первісним позовом отримав на зберігання зерно кукурудзи загальною вагою 438420 кг.

В свою чергу, позивач за первісним позовом протягом часу зберігання зерна, здійснював відвантаження зерна кукурудзи в кількості 315420 кг, що підтверджується товарно-транспортними накладними від 05.03.09 р., від 06.03.09 р., від 10.03.09 р., від 13.04.09 р., від 15.05.09 р., від 19.05.09 р. (копії товарно-транспортних накладних долучені до матеріалів справи).

Крім того, в ході доробки зерна кукурудзи до відповідних кондицій для зберігання втрати склали 68043 кг, що підтверджується належним чином оформленим актом розрахунку від 24.03.09 р.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що на складі відповідача (за первісним позовом) знаходиться зерно кукурудзи в кількості 54957 кг (438420 315420 - 68043).

Згідно з статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Згідно ст. 33 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" за втрату, нестачу чи пошкодження зерна, прийнятого на зберігання, зерновий склад несе відповідальність на підставах, передбачених законодавством.

Статтею 936 ЦК України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобовязується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 943 ЦК України зберігач зобовязаний виконувати свої зобовязання за договором зберігання особисто.

Річ має бути повернута поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей (ч. 2 ст. 949 ЦК України).

Зберігач зобовязаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ст. 953 ЦК України).

Неповернення зерна кукурудзи позивачу, відповідач обґрунтовує тим, що позивач порушив умови договору та не оплатив платежі за зберігання зерна.

Посилання відповідача на несплату позивачем коштів за отримані послуги зберігання зерна в якості підстави відмови від повернення зерна не можуть бути прийняті судом в якості належних доказів, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Відповідно до п. 10 договору позивач за первісним позовом зобовязаний своєчасно розраховуватися за надані йому послуги з приймання, зберігання, відвантаження та надання додаткових послуг, повязаних із зберіганням зерна.

Позивач (за первісним позовом) сплачує вартість послуг, повязаних з зберіганням зерна, у триденний термін з моменту отримання рахунку (п. 14 договору).

За ствердженням позивача, що також не спростовується матеріалами справи, рахунків щодо оплати послуг зберігання за спірним договором (№ 6 від 02.03.2009 р.) позивач не отримував.

Долучені до матеріалів справи рахунки-фактури № Р-00000098 від 03.11.08 р., № Р-00000101 від 25.11.08 р., № Р-00000105 від 12.12.08 р., № Р-00000002 від 22.01.09 р., № Р-00000017 від 25.03.09 р., № Р-00000028 від 13.04.09 р., № Р-00000034 від 30.04.09 р., виписані відповідачем (за первісним позовом) за договорами № Р-00000096 від 01.01.08 р. та № Р-9 КП від 27.11.08 р., тобто за іншими договорами.

Крім зазначених вище рахунків-фактур, матеріали справи містять також підписані та скріплені мокрими печатками сторін Акти здачі-прийняття робіт, які містять посилання на договори № Р-00000096 від 01.01.08 р. та № Р-9 КП від 27.11.08 р.

Будь-яких зауважень або заперечень щодо підстави (договір) отримання послуг та їх оплати сторонами не зазначено.

Як вбачається з письмових пояснень, поданих позивачем (за первісним позовом) через загальний відділ господарського суду 26.05.2011 р. (вх. 8151), 30.10.08 р. між сторонами був підписаний договір складського зберігання зерна № 9, відповідно до умов якого між сторонами існують відповідні правовідносини та прийнято іншу партію зерна на зберігання, здійснюються розрахунки тощо.

Спірний договір № 6 від 02.03.09 р. є новим договором, укладеним між сторонами, що підтверджується письмовим поясненням, поданим позивачем за первісним позовом через загальний відділ господарського суду 26.05.2011 р. (вх. 8151).

Неврегульовані правовідносини, які існують між сторонами на підставі договору складського зберігання зерна № 9 від 30.10.08 р. є предметом розгляду у даній справі за зустрічним позовом.

Несплата позивачем (за первісним позовом) коштів за отримані послуги зберігання зерна, отриманих за договором № 9 не може бути підставою для відмови від повернення майна, прийнятого відповідачем (за первісним позовом) на підставі договору № 6 від 02.03.09 р., а є, в свою чергу, підставою для звернення до суду з окремим позовом про стягнення коштів.

Долучені до матеріалів справи рахунки-фактури за липень-грудень 2009 р. та січень 2010 р. (№ Р-00000071 від 31.07.09 р., № Р-00000072 від 31.08.09 р. та інші рахунки), виписані відповідачем (за первісним позовом) за договором № 6-33 від 02.03.09 р., тобто знову за іншим договором, який не є предметом спору, також містять дані, які відображають, що оплата послуг зберігання зерна кукурудзи має бути сплачена позивачем (за первісним позовом) за зберігання зерна кукурудзи у кількості 64957 т., в той час коли за договором № 6 від 02.03.09 р. у відповідача на зберіганні знаходиться зерно кукурудзи у кількості 54957 кг.

Крім того, долучені до матеріалів справи рахунки-фактури за липень-грудень 2009 р. та січень 2010 р. є дійсними від 3 до 5 днів з моменту їх виписки, а направлені були тільки 03.02.2010 р. (копія чеку про відправлення № 4200002271617), тобто фактично позивач (за первісним позовом) отримав недійсні для сплати рахунки за іншим договором, оскільки договір № 6-33 від 02.03.09 р. також не є предметом спору у даній справі.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що у позивача не настав обовязок оплати, встановлений спірним договором, оскільки він не отримував рахунків-фактур за спірним договором (№ 6 від 02.03.09 р.), а за таких обставин відповідач має право звернутися з окремим позовом про стягнення оплати послуг за зберігання зерна по договору № 6 від 02.03.09 р. та іншими договорами, зазначеними в рахунках-фактурах.

Таким чином, неякісна підготовка та направлення документів ТОВ «Роменський комбікормовий завод»щодо здійснення договірної роботи з позивачем (за первісним позовом) не може вважатися підставою для відмови повертати спірне зерно.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для визнання вищеперелічених документів належними та допустимими доказами у розумінні ст. 34 ГПК України направлення відповідачем за первісним договором рахунків по спірному договору та виникнення у позивача за первісним позовом зобовязання по їх оплаті.

Рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, відповідно до ч.1 ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення обєктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність обєктивного звязку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є обєктом судового пізнання.

Виходячи зі змісту ст.32 ГПК, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Водночас суд не повинен приймати доказів, що не стосуються встановлення обставин у справі.

Частина 2 наведеної статті містить відомий процесуальному праву принцип допустимості доказів (засобів доказування).

Правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер.

Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги про отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів.

Спеціальний характер полягає в обовязковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Разом з тим, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст.34 ГПК України).

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що первісний позов щодо зобовязання відповідача повернути зерно кукурудзи підлягає задоволенню частково - у розмірі 54957 кг.

На підставі ст.49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, повязані з розглядом справи покладаються при частковому задоволенні позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, в матеріалах справи міститься зустрічна позовна заява про стягнення 87894,65 грн., яка відповідно зі змісту протоколу господарського суду Сумської області від 08.02.10 р. (ухвала про прийняття зустрічної позови в матеріалах справи відсутня), прийнята господарським судом Сумської області до спільного розгляду з первісним позовом.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Як вбачається зі змісту поданої відповідачем зустрічної позовної заяви, Товариство з обмеженою відповідальністю “Роменський комбікормовий завод” просить суд стягнути 87894,65 грн. заборгованості за договором від 30.10.08 р. № 9.

Розглянувши зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Роменський комбікормовий завод” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Руслан” про стягнення 87 894,65 грн., суд встановив наступне:

30.10.08 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Роменський комбікормовий завод” (позивач за зустрічним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Руслан” (відповідач за зустрічним позовом) укладено договір № 9 (договір 2).

Відповідно до п. 1 договору відповідач за зустрічним позовом зобовязаний передати зерно, а зерновий склад зобовязаний прийняти його на зберігання на умовах, визначених цим договором.

Зерновий склад приймає від відповідача за зустрічним позовом зерно фактичної якості, але не вище обмежувальних кондицій, забезпечує кількісне та якісне зберігання зерна та здійснює його відпуск позивачу за первісним позовом (п. 5 договору).

Згідно з п. 7 договору зерновий склад видає поклажодавцю складські документи на зерно не пізніше ніж наступного робочого дня після прийняття зерна на зберігання або в день переоформлення зерна на імя поклажодавця.

Зерновий склад не має права розпоряджатися зерном позивача за первісним позовом (п. 17 договору).

Договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до виконання сторонами своїх зобовязань (п. 27 договору).

Згідно з п. 23 договору строк зберігання зерна до 01 квітня 2009 року.

Згідно Акту звірки між сторонами станом на 16.12.08 р. до позивача (за зустрічним позовом) надійшло на зберігання 455 660 кг зерна кукурудзи.

Відповідно до акту розрахунку при доробці зерна кукурудзи до видачі залишилось 374990 кг.

Крім того, за зазначеною звіркою з загальної залікової ваги було видано 270210 кг, у звязку з чим на зберіганні залишилось 104 780 кг зерна.

Як вбачається зі змісту письмових пояснень позивача (за зустрічним позовом), наданих через загальний відділ господарського суду Київської області 26.05.2011 р., позивач (за зустрічним позовом) вважає, що у нього на зберіганні знаходиться 64957 кг, долучивши до матеріалів справи всі рахунки-фактури та акти прийнятих робіт, які існують між сторонами, тим самим ототожнюючи договір № 9 від 30.10.08 р. з договором № 6 від 02.03.08 р.

Відповідач (за зустрічним позовом) проти зазначеного заперечує та стверджує, що за своєю природою ці договори є різними правочинами, укладеними у різний час та по яким на зберігання передано різну кількість кукурудзи.

Долучені до матеріалів справи рахунки-фактури, акти прийнятих робіт та письмові пояснення позивача (за зустрічним позовом) в якості належних доказів існування боргу містять посилання на інші договори (№ Р КП від 27.11.08 р., № Р-00000096 від 01.01.08 р. тощо).

Долучені до матеріалів справи підписані сторонами акти здачі-прийняття робіт за період дії договору № 9, а саме № Р-00000117 від 12.12.08 р. на суму 9834,06 грн., № Р-00000119 від 12.12.08 р. на суму 46986,53 грн., № Р-00000120 від 12.12.08 р. на суму 16586,83 грн. та рахунки, виписані на їх підставі не містять жодного посилання на спірний договір; акт № р-00000001 від 22.01.09 р. на суму 2636,70 грн. в якості підстави проведення сушіння зазначений договір № Р-00000096 від 01.01.08 р.

Долучені до матеріалів справи рахунки-фактури № Р-00000098 від 03.11.08 р., № Р-00000101 від 25.11.08 р., № Р-00000105 від 12.12.08 р., № Р-00000002 від 22.01.09 р., № Р-00000017 від 25.03.09 р., № Р-00000028 від 13.04.09 р., № Р-00000034 від 30.04.09 р., виписані позивачем (за зустрічним позовом) за договорами № Р-00000096 від 01.01.08 р. та № Р-9 КП від 27.11.08 р., тобто за іншими договорами.

Долучені до матеріалів справи рахунки-фактури за липень-грудень 2009 р. та січень 2010 р. (№ Р-00000071 від 31.07.09 р., № Р-00000072 від 31.08.09 р. та інші рахунки), виписані позивачем (за зустрічним позовом) за договором № 6-33 від 02.03.09 р., тобто знову за іншим договором, який не є предметом спору, а також містять дані, які відображають, що оплата послуг зберігання зерна кукурудзи має бути сплачена відповідачем (за зустрічним позовом) за зберігання зерна кукурудзи у кількості 64957 т., в той час коли за договором № 9 від 30.10.08 р. у позивача (за зустрічним позовом) на зберіганні знаходиться зерно кукурудзи у кількості 104 780 кг.

Відповідач (за зустрічним позовом) проти стягнення суми боргу за послуги зберігання за договором № 9 заперечує з посиланням на проведення між сторонами взаємозаліку.

Посилання відповідача (за зустрічним позовом) на проведення взаємозаліку між сторонами на підставі накладної № 30/12-08 р. на суму 52 390,50 грн., у звязку з передачею зерна у кількості 104 780 кг позивачу (за зустрічним позовом) на підставі усної домовленості до розгляду судом не приймається, виходячи з наступного.

Частиною 3 ст. 203 та частиною 1 ст. 220 ГК України передбачено припинення господарського зобов'язання, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав, або строк якої невизначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Однією з підстав припинення зобовязання є зарахування зустрічних однорідних вимог.

За правилами статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);

Також необхідно, щоб за обома вимогами настав строк виконання, оскільки не можна предявляти до зарахування вимоги за таким зобовязанням, яке не підлягає виконанню.

Як вбачається зі змісту матеріалів справи, відповідачем (за зустрічним позовом) не надано суду ні направленого повідомлення однієї із сторін про проведення взаємозаліку, ні доказів, які б підтверджували вартість зерна; ні документів, які б підтверджували його передачу і відображали підставу такої передачі; не долучено до матеріалів справи також жодного документу бухгалтерського обліку, в якому був би відображений зазначений взаємозалік тощо.

Враховуючи зазначене, а також заперечення позивача (за зустрічним позовом), суд дійшов висновку, що усна домовленість сторін, яка не підтверджена жодним документом у справі, не може вважатися належним та допустимим доказом проведення взаємозаліку між сторонами в розумінні ст. 34 ГПК України, а є купівлею-продажем зерна кукурудзи за усною домовленістю, тобто взагалі позадоговірними відносинами між сторонами.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Разом з тим, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст.34 ГПК України).

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Таким чином, враховуючи викладене та зміст поданих позивачем за зустрічним позовом бухгалтерських документів, суд позбавлений можливості здійснити перевірку, нарахованої ТОВ «Ровенський комбікормовий завод»заборгованості за договором № 9 від 30.10.08 р., а тому вважає за необхідне відмовити позивачу (за зустрічним позовом) у задоволенні позовної вимоги про стягнення основної заборгованості у сумі 67404,99 грн.

Від здійснення оплати за проведення судової бухгалтерської експертизи, яку пропонував суд за власною ініціативою, з метою встановлення існуючої заборгованості за спірним договором позивач (за зустрічним позовом) відмовився.

Враховуючи, що у задоволенні позовної вимоги про стягнення 67404,99 основної заборгованості за договором 9 від 30.10.08 р. судом відмовлено, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення 6843,01 грн. пені, 4243,32 грн. інфляційних втрат та 1755,19 грн. - 3 % річних, нарахованих на суму заборгованості за договором 2, задоволенню не підлягають, оскільки ці вимоги за своєю правовою природою є похідними від основної позовної вимоги.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що в силу вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу позивач (за зустрічним позовом) не довів обставин, на які він посилався в обґрунтуванні позовної заяви.

Відповідно до частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Зобовязати ТОВ «Ровенський комбікормовий завод»(08550, Київська область, Фастівський район, смт. Кожанка, вул. Садова,3-Б, код ЄДРПОУ 33197769) повернути ТОВ «Агрофірма»Руслан»(42547, Сумська область, с. Лучка, вул. Леніна,2, код ЄДРПОУ 34071954) залишки зерна кукурудзи у кількості 54 957 (пятдесят чотири тисячі девятсот пятдесят сім) кг.

3. Стягнути з ТОВ «Ровенський комбікормовий завод»(08550, Київська область, Фастівський район, смт. Кожанка, вул. Садова,3-Б, код ЄДРПОУ 33197769) на користь ТОВ «Агрофірма»Руслан»(42547, Сумська область, с. Лучка, вул. Леніна,2, код ЄДРПОУ 34071954) судові витрати: 725 (сімсот двадцять пять) грн. 43 коп. державного мита та 199 (сто девяносто девять) грн. 66 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя Л.В. Сокуренко

Суддя Сокуренко Л. В.