Рішення № 17145478, 20.07.2011, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2011 р. Справа № 5010/1081/2011-27/49

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Михайлишин В. В. , при секретарі судового засідання Федорук О. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Котлін", (вул. Рейтарська, 35-А, Шевченківський район, м. Київ, 01025)

до відповідача: Приватного підприємства - фірми "ІНВЕСТЦЕНТР" (вул. Чорновола, 128, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76005)

про стягнення 130 677, 38 гривень боргу за договором про поставку нафтопродуктів.

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 - адвокат, (Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_1 від 01.12.2000 року; договір про надання юридичних послуг від 17.05.2011 року).

Від відповідача: не зявилися.

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Котлін" (далі позивач) звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного підприємства - фірми "ІНВЕСТЦЕНТР" (далі відповідач) про стягнення боргу за поставлене пічне паливо, бітове МНПЗ в сумі 130 677, 38 гривень, з яких пеня в сумі 8 157, 38 гривень.

Крім того, позивач просив суд також покласти на відповідача судові витрати у справі, а саме 1 306, 77 гривень сплаченого державного мита, 236, 00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 8 000, 00 гривень витрат за договором про надання юридичних послуг від 17.05.2011 року, укладеному між позивачем та адвокатом ОСОБА_1

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем договірних зобов'язань, щодо своєчасності розрахунків за поставлене пічне паливо, бітове МНПЗ за договором про поставку нафтопродуктів № ДП 1-0310 від 01.03.2010 року.

Ухвалою суду від 26.05.2011 року порушено провадження у справі № 5010/1081/2011-27/49 та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 09.06.2011 року.

Ухвалами суду від 09.06.2011 року, 23.06.2011 року відкладено розгляд справи на 23.06.2011 року та 20.07.2011 року відповідно, у зв'язку з неявкою позивача та відповідача в судові засідання та не подання витребуваних судом письмових доказів.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову (Вх. № 4687/2011 - свх. від 02.06.2011 року) в якій позивач просив суд, в порядку ст. ст. 66, 67 ГПК України, накласти арешт на розрахункові рахунки та майно відповідача.

Суд вважає, що дана заява є безпідставною та необґрунтованою і не підлягає до задоволення. Оскільки, у відповідності до ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Водночас, відповідно до ст. 66 ГПК України забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Як зазначено в п. 1.1. інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики забезпечення позову" від 12.12.2006 року № 01-8/2776, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову; з цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Позивачем не наведені обставини, які свідчать про наявність підстав для забезпечення позову, а також не подано доказів в їх обґрунтування.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно та грошові кошти, які є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в наведенні фактів про наявність у відповідача майна, грошових сум. Так, у заяві про накладення арешту на кошти слід зазначити номери рахунків і найменування установ банків, де розміщено кошти; в заяві про накладення арешту на майно слід зазначити місцезнаходження цього майна, його ознаки.

Суд вирішуючи питання щодо поданої заяви про забезпечення позову, здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів та дійшов висновку, що наведені позивачем обставини у заяві про забезпечення позову не є обґрунтованими та не забезпечують збалансованість інтересів сторін, не наводять конкретних доказів щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, а також не вказано конкретні номери рахунків і найменування установ банків, де розміщено кошти та не вказано про місцезнаходження майна.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві.

Водночас, представником позивача 05.07.2011 року подано, в порядку ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, суду заяву про збільшення позовних вимог (Вх. № 5843/2011 - свх. від 08.07.2011 року), в якій просить суд стягнути з відповідача основну заборгованість в сумі 122 520, 00 за поставлене пічне паливо, бітове МНПЗ та пеню в сумі 10 215, 64 гривень, а також витрати за юридичну допомогу та витрати пов'язані з розглядом справи. Заява прийнята судом до розгляду, справа розглядається відповідно до збільшених позовних вимог.

Представник відповідача в судові засідання жодного разу не з'явився, вимоги ухвал суду не виконав, заперечення проти позову не подав, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справу, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень, які містяться у матеріалах справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходи до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

За таких обставин, згідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, суд вважає за можливе розглянути справу без участі повноважного представника відповідача за наявними в ній матеріалами, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Розглянувши матеріали справи, із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

Між сторонами даного спору укладено договір поставки нафтопродуктів № ДП 1-0310 від 01.03.2010 року, згідно з умовами якого позивач (постачальник) зобов'язується передати у власність відповідачу (покупцеві) нафтопродукти, а покупець зобов'язується прийняти від постачальника ці нафтопродукти та повністю оплачувати їхню ціну (вартість) на умовах і протягом строку дії цього договору (п. 2.1 договору).

У відповідності до п. 2.2. договору поставка (передача у власність) продукції в рамках і на підставі цього договору здійснюється окремими партіями, відповідно до додатків до цього договору, оформлених на підставі поданих покупцем заявок.

Згідно з додатком № 1 до договору постачальник зобов'язується передати у власність покупцю дизельне пальне, а покупець зобов'язується оплатити і прийняти нафтопродукти, згідно заявки покупця у кількості, по ціні та в асортименті згідно з рахунків.

Відповідно до п. 7 додатку № 1 до договору оплата здійснюється шляхом перерахування 100 % суми грошових коштів на поточний рахунок постачальника на протязі одного банківського дня з моменту виконання постачальником умов по відвантаженню товару, згідно умов п. 3 даного додатку.

23.12.2010 року на підставі видаткової накладної № 69 відповідач отримав товар (пічне паливо, бітове МНПЗ) на загальну суму 430 780, 25 гривень.

Відповідач за отриманий товар розрахувався із затримкою, чим порушив договірні обов'язки, а саме п. 7 додатку № 1 до договору поставки нафтопродуктів № ДП 1-0310 від 01.03.2010 року.

Стаття 612 Цивільного кодексу України вказує на те, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За вимогами п. 9.2. договору у випадку прострочення (порушення, невиконання) покупцем строків оплати поставленої продукції, визначених умовами цього договору та додатків до нього, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (тобто у період впродовж якого існувала заборгованість), від суми грошової заборгованості за кожен день прострочення (протермінування, несвоєчасного виконання).

За прострочення терміну оплати рахунків за поставлену продукцію відповідачу нарахована пеня в розмірі 1 048, 17 гривень за період з 25.12.2010 року по 11.01.2011 року.

07.02.2011 року на підставі видаткової накладної № 17 відповідач отримав товар (пічне паливо, бітове МНПЗ) на загальну суму 317 520, 00 гривень.

Відповідач за отриманий товар розрахувався із затримкою, чим порушив договірні обов'язки, а саме п. 7 додатку № 1 до договору поставки нафтопродуктів № ДП 1-0310 від 01.03.2010 року.

Тому за прострочення терміну оплати рахунків за поставлену продукцію відповідачу нарахована пеня в розмірі 9 167, 47 гривень за період з 09.02.2011 року по 04.07.2011 року.

В порушення договірних зобов'язань відповідач, не провів своєчасно та в повному обсязі розрахунок за отриманий товар (пічне паливо, бітове МНПЗ), у зв'язку з чим заборгованість відповідача складає 122 520, 00 гривень, що підтверджується видатковою накладною № 69 від 23.12.2010 року на суму 430 780, 25 гривень, видатковою накладною № 17 від 07.02.2011 року на суму 317 520, 00 гривень, довіреностями № 97 від 30.12.2010 року та № 11 від 07.02.2011 року про отримання товару представником відповідача, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Суд вважає позов таким, що підлягає до задоволення з огляду на наступне.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 цього кодексу, зокрема, із договорів.

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобовязується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобовязується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого, договором режиму її використання, а також забезпечувати безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання (ст. 714 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином та у встановлений строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений момент предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня предявлення вимоги якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Факт порушення відповідачем договірних зобов'язань підтверджується матеріалами справи, тому позовні вимоги щодо стягнення 122 520, 00 гривень основного боргу є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 546, ст. 549 ЦК України, ст.ст. 230-232 ГК України одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка у формі пені, яка сплачується боржником у разі порушення зобов'язання. Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України, п. 4 ст. 231 ГК України, якщо предметом неустойки є грошова сума і її розмір законом не визначений, розмір неустойки встановлюється договором.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобовязання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

В силу ст. 549 цього ж кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобовязання.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. А п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконаним.

Умовами договору поставки нафтопродуктів № ДП 1-0310 від 01.03.2010 року (п. 9.2. договору) передбачено обовязок покупця сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня із заборгованої суми за кожен день прострочення, визначеної Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань", тому вимога щодо стягнення пені в розмірі 1 048, 17 гривень за період прострочення з 25.12.2010 року по 11.01.2011 року та в розмірі 9 167, 47 гривень за період з 09.02.2011 року по 04.07.2011 року є обґрунтованою.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Факт порушення відповідачем договірних зобов'язань підтверджується матеріалами справи, тому позовні вимоги щодо стягнення 132 735, 64 гривень, з яких 122 520, 00 гривень - основний борг та 10 215, 64 гривень - пені суд вважає обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про задоволення позову у повному обсязі, в межах позовних вимог заявлених у відповідності до заяви про збільшення позовних вимог від 05.07.2011 року (Вх. № 5843/2011 - свх. від 08.07.2011 року), згідно якої позивач просить стягнути з відповідача основну заборгованість в сумі 122 520, 00 гривень за поставлене пічне паливо, бітове МНПЗ та пеню в сумі 10 215, 64 гривень. Оскільки у відповідності до п. 17 Інформаційного листа Вищого господарського суду від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в першому півріччі 2006 року" в разі зменшення чи збільшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.

Щодо стягнення з відповідача 8 000, 00 гривень витрат на оплату послуг адвоката, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні таких вимог.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В контексті цієї норми, судові витрати за участю адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Частиною 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Статтею 12 Закону України "Про адвокатуру" передбачено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським обєднанням чи адвокатом.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Котлін" та адвокатом ОСОБА_1 (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_1 від 01.12.2000 року) укладено договір про надання юридичних послуг від 17.05.2011 року. Пунктом 4.1. договору визначено вартість юридичних послуг в сумі 8 000, 00 гривень. Водночас, у суду не має жодних фінансових документів, які б підтверджували факт виплати їх адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися. А тому, такі витрати відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись ст. ст. 8, 124 Конституції України, ст. ст. 11, 509, 526, 530, 546, 549, 550, 612, 624, 629, 714 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 230, 231, 232, 343 Господарського кодексу України, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст. 12 Закону України "Про адвокатуру", ст. ст. 22, 33, 34, 43, 44, 48, 49, 66, 67, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Котлін" (вул. Рейтарська, 35-А, Шевченківський район, м. Київ, 01025) до Приватного підприємства - фірми "ІНВЕСТЦЕНТР" (вул. Чорновола, 128, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76005) про стягнення заборгованості в сумі 132 735, 64 гривень за договором поставки нафтопродуктів № ДП 1-0310 від 01.03.2010 року - задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства - фірми "ІНВЕСТЦЕНТР" (вул. Чорновола, 128, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76005, ідентифікаційний код: 31263441) в користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Котлін" (вул. Рейтарська, 35-А, Шевченківський район, м. Київ, 01025, ідентифікаційний код: 31749892) 132 735, 64 гривень (сто тридцять дві тисячі сімсот тридцять п'ять гривень шістдесят чотири копійки), з яких 122 520, 00 гривень - основний борг та 10 215, 64 гривень - пеня, а також 1 327, 36 гривень (одну тисячу триста двадцять сім гривень тридцять шість копійок) - державного мита та 236, 00 гривень (двісті тридцять шість гривень) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати стягувачу після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Котлін" (вул. Рейтарська, 35-А, Шевченківський район, м. Київ, 01025, ідентифікаційний код: 31749892) в дохід Державного бюджету (отримувач: УДК у м. Івано-Франківську; банк отримувача: ГУДК України в Івано-Франківській області, МФО 836014, р/р 31113095700002, код ЄДРПОУ отримувача 20568100, код платежу 22090200) 20, 59 гривень (двадцять гривень п'ятдесят дев'ять копійок) недоплаченого державного мита.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Михайлишин В. В.

Повне рішення складено 20.07.11

Виготовлено в КП "Документообіг госп. судів"

______ Михайлишин В. В. 20.07.11