Рішення № 17144786, 21.07.2011, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.07.11р.Справа № 35/5005/8496/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"ЄВРОТУРБИНА", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕТАВ

СТАЛЬСЕРВІС ", м. Дніпропетровськ

про визнання недійсним договору

Суддя Широбокова Л.П.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1., представник, дов. б/н від 14.06.2011р.

Від відповідача: Ніколенко І.М., керівник

СУТЬ СПОРУ:

По справі оголошувалася перерва з 19.07. по 21.07.2011р.

Позивач звернувся до суду та просить визнати недійсним договір виконання послуг №094-10/1 від 01.12.2010р., укладений між сторонами спору, з моменту його укладення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що укладений сторонами договір не спричинив реального настання юридичних наслідків, порушує публічний порядок, оскільки державною податковою інспекцією не підтверджено податкового зобовязання з ПДВ та валових доходів у позивача, то відсутні обєкти оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по операціях з придбання таких товарів відповідачем. Посилається на ст. 203, 215, 236 Цивільного кодексу України.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що сторонами були узгоджені всі істотні умови договору, договір відбувся, оскільки виконаний сторонами в повному обсязі, позивач здійснив шліфування металу та покриття його плівкою, а відповідач сплатив повну вартість виконаних робіт. Вважає, що договір ніяким чином не порушує будь яких його прав та інтересів чи інтересів інших осіб; Позивачем не надано до суду жодного доказу того, що спірний правочин посягає саме на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відсутні докази наявності його вини, яка враховується при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України.

Представник Відповідача просив в позові відмовити.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено тільки вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТУРБИНА" виконавець (надалі Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕТАВ СТАЛЬСЕРВИС" замовник (надалі Відповідач) було укладено договір на виконання послуг № 094-10/1 від 01.12.2010р. строком дії до 31.12.2011р.

За умовами цього договору Відповідач доручає та сплачує, а Позивач зобовязується за завданням Відповідача виконати шліфування та покриття плівкою листового металопрокату, наданого замовником.

Позивач вважає, що договір порушує публічний порядок в звязку з тим, що не направлений на реальне настання юридичних наслідків та просить визнати його недійсним в цілому.

Розглянувши позовні вимоги господарський суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Цією статтею визначено перелік способів судового захисту, одним із яких є визнання правочину недійсним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, що кореспондуються з положеннями ст. 207 Господарського кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, госпо-дарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з яки-ми закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного Кодексу України, іншим актам цивіль-ного законодавства, а також моральним засадам суспільства; право-здатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

За своєю правовою природою оспорюваний договір є договором підряду та згідно ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

В оспорюваному договорі сторони погодили предмет договору (п.1.1. Договору: шліфування та покриття плівкою листового металопрокату), ціну (п.2.1. Договору: загальна сума Договору складає 241140,16 грн з ПДВ) та строк його дії (п. 8.7. - до 31.12.2011р.). Таким чином суд доходить висновку про узгодження всіх істотних умов в розумінні ст. 179 Господарського процесуального кодексу України.

Про виконання умов договору сторонами складено, підписано та скріплено печатками акти здачі-прийняття робіт (надання послуг): №21204 від 02.12.2010р. на суму 171918,24грн (без ПДВ), загальна вартість 206301,89 грн; №151206 від 15.12.2010р. на суму 4221,43грн (без ПДВ), загальна вартість 5065,72 грн; №281203 від 28.12.2010р. на суму 24810,46грн (без ПДВ), загальна вартість 29772,55 грн). Вказані акти недійсними не визнані, інших встановлених законом доказів щодо їх підробки, невідповідності викладених в них даних фактично виконаним роботам суду не надано. Фактичне виконання цих робіт також підтверджується наданими відповідачем договорами з іншими особами щодо продажу саме полірованого металопрокату покритого захисними плівками (договір №003/20/2-335 від 28.12.2009р., договір №101 від 15.01.2010р., специфікаціями та видатковими накладними до них).

Оплата виконаних за цим договором робіт була здійснена в повному обсязі в сумі - 241140,16 грн, що підтверджується випискою з особового банківського рахунку відповідача, його довідкою від 20.07.2011р. №228-11 про сплату коштів, в якій він підтверджує, що сплачені кошти позивачем на його адресу не поверталися, виконавець передав замовнику за надані послуги податкові накладні на загальну суму податку на додану вартість - 40190,03 грн.

Наведене свідчить про реальність договору.

Пояснення представника позивача (із посиланням на акт перевірки ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова від 10.03.2011р. №216/15-409/35070857), що такий правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків внаслідок не підтвердження ДПІ податкового зобовязання з ПДВ та валових доходів у позивача, не знайшло документального підтвердження при розгляді справи, доказів невідповідності викладених в актах даних фактично виконаним роботам суду не надано, на момент складання Позивачем податкових накладних останній мав статус платника ПДВ, будь-яких інших підстав щодо недійсності податкових накладних сторонами в судовому засіданні не наведено та матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Позивачем не надано до суду жодного доказу того, що спірні правочини посягають саме на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відсутні докази і наявності вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Інших підстав щодо невідповідності укладеного сторонами договору чинному законодавству позивачем не наведено.

Зважаючи на встановлені обставини, відсутні правові підстави для визнання договору недійсним із наведених позивачем підстав та в позові слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі відносяться на позивача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 6, 203, 215, 837 Цивільного кодексу України, ст.ст.189-191, 207 Господарського кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ :

В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дати його підписання та в цей термін може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

СуддяЛ.П. Широбокова Повне рішення складено 22 липня 2011 р.