Рішення № 17081198, 06.07.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

06 липня 2011 року справа № 5020-775/2011 За позовомФонду комунального майна Севастопольської міської Ради,

ідентифікаційний код 25750044

(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

доФізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

ідентифікаційний номер НОМЕР_1

(АДРЕСА_1)

про стягнення 5944,13 грн,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечив;

відповідач (Фізична особа-підприємець ОСОБА_1) не зявився, явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечив.

Обставини справи:

19.05.2011 Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (далі позивач) звернувся до господарського суду м. Севастополя із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі відповідач) про стягнення 5944,13 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач у період з 01.11.2009 по 14.02.2011 користувався комунальним майном, розташованим за адресою: м.Севастополь, вул. Симонок (біля будинку № 5), а отже, має сплатити за це відповідні кошти.

Ухвалою від 19.05.2011 порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 08.06.2011.

Ухвалою від 08.06.2011 через неявку відповідача розгляд справи був відкладений на 06.07.2011.

У засідання суду 06.07.2011 сторони явку уповноважених представників не забезпечили, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень /арк. с. 29, 30/.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що явка учасників процесу обовязковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини сторін, підстави для відкладення розгляду справи відсутні, а тому суд вирішив розглянути справу у відсутність представників сторін за наявними у справі матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

10.02.2005 між Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації, правонаступником якого є Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (Орендодавець), та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна №56-05 (далі Договір), відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно одноповерхову будівлю сараїв, загальною площею 144,90 м2, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, що знаходиться на балансі КП “Житлосервіс №13”, для використання під складські приміщення для зберігання будівельних матеріалів /арк. с. 8-9/.

Протоколами узгодження змін від 28.12.2007 та 06.08.2008 сторонами були внесені певні зміни до Договору оренди №56-05 від 10.02.2005 /арк. с. 12-13, 14/.

За умовами пунктів 3.2-3.3 Договору (з урахуванням внесених змін), розмір орендної плати складає 240,18 грн за перший місяць оренди (із застосуванням індексів інфляції станом на квітень 2007 року) та перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця.

Згідно з рішенням Севастопольської міської Ради №1617 від 13.03.2007 розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому.

Відповідно до пункту 7.1 Договору цей договір діє з моменту підписання акта приймання-передачі майна, нотаріального посвідчення і державної реєстрації договору до 24.03.2008.

Факт передачі Обєкта в оренду підтверджується актом приймання-передачі орендованого майна від 10.02.2005 /арк. с. 10/.

Пунктом 4.4 Договору передбачено, що Орендар зобовязаний своєчасно вносити орендну плату, а також здійснювати інші платежі повязані з користуванням обєктом оренди.

Як зазначає позивач, відповідач покладений на нього пунктом 4.2 Договору обовязок щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації Договору не здійснив, тому цей Договір є неукладеним, що встановлено у рішенні господарського суду міста Севастополя від 09.02.2010 у справі №5020-4/267.

У звязку з цим позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача плати за фактичне користування майном за період з 01.11.2009 по 14.02.2011.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 №2269-XII (з наступними змінами і доповненнями) унормовано, що даний Закон регулює організаційні відносини, повязані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Враховуючи, що обєктом оренди є комунальне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також норми спеціального законодавства в сфері оренди комунального майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна”.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено поняття договору. Так, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно з положеннями частини першої статті 283 Господарського кодексу України та частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором оренди (найму) одна сторона (орендодавець/наймодавець) передає другій стороні (орендарю/наймачеві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

З наведеними нормами узгоджується частина перша статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, відповідно до якої орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Частиною третьою статті 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” встановлений обовязок орендаря вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

При цьому, за змістом статті 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” орендар за користування обєктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Поняття „неукладений договір” є тотожним „договору, що не відбувся”. Такі підходи закріплені в частині восьмій статті 181 Господарського кодексу України, де зазначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся), але якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Закріплення поняття „неукладений договір” у статті 181 Господарського кодексу України, яка має назву „Загальний порядок укладання господарських договорів”, свідчить про те, що вказані положення можливо застосувати до спірних правовідносин лише на стадії укладання господарського договору у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання цього договору сторонами.

Як зазначено вище, в якості спеціального закону у спірних правовідносинах виступає Закон України „Про оренду державного та комунального майна”.

Статтею 12 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" чітко визначено, що договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

З матеріалів справи убачається, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов Договору оренди і підписали його текст, а підписи засвідчили печатками.

Також судом встановлено, що відповідно до умов Договору позивач передав відповідачу в оренду нерухоме майно одноповерхову будівлю сараїв, загальною площею 144,90 м2, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, тобто виконав свої зобовязання за Договором у повному обсязі.

Крім того, під час дії Договору відповідач частково сплачував оренду.

Таким чином, виконуючи договір, сторони вважали його таким, що відбувся.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як установлено судом, відповідач (Орендар) зобовязався перераховувати Орендодавцю орендну плату не пізніше 20 числа поточного місяця.

Отже, орендну плату за листопад 2009 року відповідач мав оплатити в строк до 20.11.2009, за грудень 2009 року до 21.12.2009 і так далі.

15.02.2011 відповідач повернув позивачеві обєкт оренди, що підтверджується відповідним Актом приймання-передачі орендованого майна /арк. с. 18/. Таким чином, за лютий 2011 року відповідач мав розрахуватись в строк до 21.02.2011.

Згідно з частиною другою статті 695 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

За викладених обставин суд дійшов висновку про те, що Договір оренди нерухомого майна №56-05 від 10.02.2005 припинив свою дію з 15.02.2011.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В порушення наведених норм відповідач не надав суду доказів оплати оренди за період з 01.11.2009 по 14.02.2011.

Натомість, заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 5944,13 грн є обґрунтованою, документально встановлена та підтверджується матеріалами справи, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати позивача по сплаті державного мита в розмірі 102,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн за правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову покладаються на відповідача і піддягають стягненню з нього на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1; відомості про рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м.Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) 5944,13 грн (пять тисяч девятсот сорок чотири грн 13 коп.) шляхом їх перерахування на п/р33213870700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, отримувач місцевий бюджет м. Севастополя, ОКПО 23895637, код платежу 22080400.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1; відомості про рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м.Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044; п/р37188003000416 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509) державне мито в сумі 102,00 грн (сто дві грн 00 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн (двісті тридцять шість грн 00 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя підпис В.О. Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

11.07.2011.