Рішення № 17080690, 11.07.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.07.11 р. Справа № 37/110пд

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі Гавриленко І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Донспецпром”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 30645586

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Хюпо АльпеАдріа-Лізинг”, м. Київ, ідентифікаційний код 35378830

про: визнання договору фінансового лізингу №012-02/2008-С від 05.02.2008р. недійсним

за участю уповноважених представників:

від Позивача ОСОБА_1 (за довіреністю від 21.06.2010р.);

від Відповідача - ОСОБА_2 (за довіреністю №40 від 23.05.2011р.)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалося з 23.05.2011р. на 06.06.2011р., з 06.06.2011р. на 21.06.2011р. на 05.07.2011р., з 05.07.2011р. на 11.07.2011р.

У судовому засіданні 11.07.2011р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Донспецпром”, м. Донецьк (далі Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Хюпо АльпеАдріа-Лізинг”, м. Київ (далі Відповідач) про визнання договору фінансового лізингу №012-02/2008-С від 05.02.2008р. недійсним.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що договір фінансового лізингу №012-02/2008-С від 05.02.2008р. не відповідає вимогам діючого законодавства України оскільки в ньому міститься положення відносно звязку між лізинговими платежами та курсом іноземної валюти за відсутністю належних підстав для її використання у розрахунках між сторонами, а застосування валютного коефіцієнту суперечить встановлений ст.16 Закону України „Про фінансовий лізинг” структурі лізингових платежів і призводить до безпідставного збагачення Лізингодавця за рахунок Лізингоодержувача.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір фінансового лізингу №012-02/2008-С від 05.02.2008р. з додатками і додатковими угодами, договір купівлі-продажу №25 від 05.02.2008р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує посиланням на ст. ст. 203, 216, 236, 533, 632, 806 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 11, 16 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ст. 292 Господарського кодексу України.

Позивач надав додаткові документи як витребувані судом, так і на підтвердження своєї позиції для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 50-68, 70-71, 108-132).

Відповідач надав клопотання про залучення доказів до матеріалів справи з додатками (а.с.а.с.94-105), в яких наголосив на необхідності врахування фактичного виконання сторонами і відсутність відомостей про місцезнаходження предметів лізингу, а також надав письмові пояснення від 21.06.2011р. (а.с.а.с.90, 91) причин невиконання вимог суду і клопотання від 21.06.2011р. про надсилання на його адресу копії позовної заяви (а.с.а.с.88, 89), наголосивши у судовому засідання 11.07.2011р. про обізнаність із сутністю спору та відсутністю потреби в надані позовної заяви станом на поточний момент.

Представник Позивача у судовому засіданні 11.07.2011р. підтримав заявлені вимоги у повному обсягу, наполягаючи на їх вирішенні в цьому судовому засіданні за наявними матеріалами справи.

Представник Відповідача у судовому засіданні 11.07.2011р. проти позовних вимог заперечив, посилаючись на неможливість визнання недійсним договору з моменту укладання, за яким відбулися дії з його виконання, та повідомив про відсутність будь-яких додаткових доказів на підтвердження своєї позиції.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, адже судом було надано достатньо часу сторонам для формування і доведення до відому суду своєї позиції по суті розглядуваного спору з наданням підтверджуючих доказів (у разі наявності).

Вислухавши у судовому засіданні представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

05.02.2008р. між Позивачем (Лізінгоодержувач) та Відповідачем (Лізингодавець) був укладений договір фінансового лізингу №012-02/2008-С (а.с.а.с.8-14), згідно умов п.п. 1.1., 2.1 якого Лізингодавець зобовязується придбати у продавця у власність предмет лізингу, визначений у додатку № 1/1 до договору (а.с.а.с.15-22), і надати його Лізингоодержувачу в тимчасове володіння та користування за плату на строк і на умовах, зазначених в цьому договорі, з урахуванням того, що Продавець був обраний Лізингоодержувачем.

Специфікацією (додаток № 1/1 до договору) сторони визначили предмет лізингу самоскид Scania P380CB8x4EHZ з кузовом Wielton 21куб.м, у кількості 6шт., та його технічні характеристики.

Згідно з положеннями розділу 3 договору всі платежі Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю на умовах, вказаних в цьому договорі та Графіку платежів, якщо інше не встановлено письмовою домовленістю сторін, щомісяця на підставі рахунку Лізингодавця, направленого на вказану в договорі електронну адресу Лізингоодержувача або за допомогою факсимільного звязку за 3 дні до дати платежу. За умовами п. 3.5. договору на Лізингоодержувача покладений обовязок з моменту сплати авансового платежу і до дати передачі йому предмету лізингу щомісячно сплачувати Лізингодавцю попередні лізингові платежі, розмір яких дорівнює відсотковій ставці від фактичної суми попереднього фінансування.

В свою чергу, відносно інших лізингових платежів (тобто, окрім передбачених п.3.3. адміністративної комісії і початкового внеску, та згадуваних вище попередніх лізингових платежів) в п. 3.6. договору зазначено, що вони вказані українській гривні на день підписання договору в графіку платежів, однак сплачуються Лізингоодержувачем згідно виставленим йому рахункам в українській гривні, які можуть коригуватись відповідно до п.п.3.11, 3.14, 3.15 цього договору.

При цьому, ці лізингові платежі розраховуються за формулою: LPn=(PI+RVn-1 x Ir) x RNBU, де:

-LP- лізинговий платіж, грн.;

-PI- сума відшкодування частини вартості Предмета лізингу, грн.;

-RV- частини вартості Предмета лізингу, що залишилась до відшкодування, грн.;

-Ir відсоткова ставка, %;

-n номер Лізингового періоду;

-RNBU офіційний обмінний курс гривні до долару США, встановлений НБУ на дату підписання

Графіку платежів;

Окремо в цьому ж пункті договору встановлений порядок визначення винагороди Лізингодавця (проценти або комісії) n-го періоду, яка також за визначенням термінів, приведених в преамбулі договору, входить до графіку платежів і розраховується за формулою: LFn=LPn-PIn де:

- LF винагорода Лізингодавця (проценти або комісії), грн.;

-LP сума Лізингового платежу, грн.;

-PI сума відшкодування частини вартості Предмета лізингу у гривнях.

Окрім зазначених обовязкових валютних коригувань лізингових платежів п.п. 3.11 і 3.14. спірного договору передбачають можливість зміни (збільшення на суму ПДВ) суми винагороди в залежності від наявності факту її перевищення подвійної облікової ставки НБУ та збільшення розміру лізингових платежів в залежності від: зміни розміру збору на обовязкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу валют; переоцінки предмету лізингу, яка була здійснена внаслідок прийняття чи внесення змін в діючі нормативно-правові акти; встановлення органами державної влади нових обовязкових платежів, зборів й інших відрахувань, безпосередньо повязаних з наданням послуг фінансового лізингу за даними договором.

15.07.2008р. на виконання умов п.1.1 договору фінансового лізингу №012-02/2008-С від 05.02.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Донспецпром” (Продавець) та Відповідачем (Покупець) укладений договір купівлі-продажу №25 (а.с.а.с.37-40), згідно умов п.п. 1.1., 2.1 якого Продавець зобовязується продати та поставити майно - самоскид Scania P380CB8x4EHZ з кузовом Wielton 21куб.м, у кількості 6шт., технічні характеристики якого наведені в технічній специфікації (а.с.а.с.41-44), вартістю 6939000,00грн., і є еквівалентом 925200,00 Євро, розрахованої із суми в гривнях за офіційним курсом обміну валют НБУ на день підписання цього договору, та складається з позиційних цін компонентів Предмета Лізингу, відповідно до додатку №1 цього договору (а.с.а.с.41-44), а Покупець прийняти, оплатити, та передати його на умовах фінансового лізингу Лізингоодержувачу за договором фінансового лізингу №012-02/2008-С від 05.02.2008р.

У відповідності до п. 4.4. та п. 7.1. договору купівлі-продажу перехід права власності на предмет відчуження, яке одночасно є предметом лізингу за спірним договором, від Позивача до Відповідача має опосередковуватися складеним між ними актом приймання-передачі, який був підписаний сторонами 15.07.2008р.(а.с.53). При цьому, як вбачається із змісту складеної одночасно з актом видаткової накладної №РН-0007741 від 15.07.2008р. (а.с.52), майно було отримано Відповідачем за ціною _6939000,00грн. разом із ПДВ, і доказів зміни такої ціни, у тому числі внаслідок коливань валютного курсу гривні до Євро, із матеріалів справи не вбачається, а Позивачем заперечується.

Слід зауважити, що попри вимоги суду, до матеріалів справи також не були надані докази виконання передбачених п.п. 5.1., 5.2. договору купівлі-продажу грошових зобовязань Відповідача зі сплати вартості придбаного майна за реквізитами Продавця, яка (сплата) також мала бути здійснена в загальному розмірі 6939000,00грн. разом із ПДВ безвідносно до коливань валютного курсу гривні до Євро.

В подальшому сторонами 16.07.2008р. і 14.11.2008р. до спірного договору фінансового лізингу були укладені додаткові угоди №1 (а.с.а.с.31, 32) і 2 (а.с.а.с.33-36) відповідно, якими формула розрахунку лізингових платежів в п. 3.6. спірного договору була змінена LPn=(PIn+RVn-1 x Ir) x RNBU x kNBU, - доповнена коефіцієнтом kNBU, що розраховується як співвідношення офіційного курсу гривні до долару США, встановленого НБУ на дату виставлення рахунку до офіційного обмінного курсу гривні до долару США, встановленого НБУ на дату підписання Графіку платежів. У випадку, якщо коефіцієнт kNBU на дату виставлення Лізингодавцем рахунку є меншим за 1 (одиницю), то для цілей розрахунку Лізингового платежу вважається, що коефіцієнт kNBU дорівнює 1 (одиниці).

Крім того, цими угодами, на відміну від попереднього графіку лізингових платежів (а.с.а.с.26, 27), після передання майна Позивачеві в лізинг за актом від 15.07.2008р. (а.с.28), у подальших графіках суми до сплати визначені одночасно в доларах США і в гривнях, і відносно останніх міститься застереження про їх коригування за правилами розділу 3 спірного договору фінансового лізингу.

Як вбачається із наданого Позивачем акту звірення розрахунків (а.с.55), надісланого (а.с.54) Відповідачеві 16.05.2011р., а також платіжних доручень (а.с.а.с.56-87) Відповідач на виконання умов спірного договору отримав від Позивача платежі у загальному розмірі 1612646,1грн.

За таких обставин Позивач наполягає на визнанні спірного договору фінансового лізингу №012-02/2008-С від 05.02.2008р. недійсним.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, приведених вище.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із змісту розглядуваної позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає визнанні договору фінансового лізингу №012-02/2008-С від 05.02.2008р. недійсним.

Згідно із абз. 3 п. 1 Розяснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. №02-5/111, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків. Беручи це до уваги, предметом судової оцінки, спрямованої на зясування законності спірного договору, мають бути фактичні обставини спірних правовідносин її сторін.

При цьому, враховуючи правову позицію Верховного суду України, викладену в абз. 3 п. 2 Постанови Пленуму „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9, оцінка законності спірного договору здійснюється судом з урахуванням законодавства, що діяло на момент його вчинення. Враховуючи статус учасників розглядуваної справи та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються, насамперед, відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про фінансовий лізинг” та умовами укладеного між ними договору лізингу №012-02/2008-С від 05.02.2008р.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, наступна сукупність умов:

- наявність у Позивача певного субєктивного права (інтересу) обєкту судового захисту;

- порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідачів;

- належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування діючим законодавством та адекватного наявному порушенню).

Суд наголошує, що обовязковість доведення наявності факту порушення спірної угодою (самим фактом її укладання) прав та/або інтересів позивача випливає із позиції Вищого господарського кодексу України, викладеною в абз. 1 п. 4. Розяснення „Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111 та у повній мірі узгоджується із змістом ст. 55 Конституції України.

Приймаючи до уваги, що Позивач є безпосередньо стороною спірного договору, і за змістом її умов наслідком його укладання є набуття грошових зобовязань, розмір яких залежить від коливання курсів валют, суд вважає доведеним у розглядуваному випадку права на позов у процесуальному та матеріальному аспектах.

Виходячи із наведених Позивачем підстав позову у розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Розяснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, останній стверджує, що спірна угода є недійсною через покладання розміру лізингових платежів в залежність від офіційного курсу гривні до долару США та невідповідність застосування валютних коефіцієнтів структурі лізингових платежів, встановлених ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг”.

Відносно приведених аргументів суд наголошує, що аналіз змісту умов спірного договору, зокрема вказаних вище положень розділу 3 договору, дає підстави для однозначного висновку про те, що сторони у повній мірі встановили порядок визначення розміру та процедури здійснення всіх обумовлених у договорі видів платежів, які, зокрема, включають в себе: адміністративну комісію; початковий внесок; комісію за попереднє фінансування; лізинговий платіж, складовою якого є відшкодування частини вартості предмета лізингу; винагороду лізингодавця. Суд звертає увагу, що положення із ч. 4 ст. 632 Цивільного кодексу України вбачається, що ціна в договорі може встановлюватися, а може і визначатися його умовами, що, за висновком суду, дозволяє стверджувати про принципову можливість використання формули розрахунку для встановлення кожної конкретної суми платежу.

Водночас, висновок суду про принципову можливість включення до договору умов щодо порядку встановлення ціни (її складових) розрахунковим шляхом за певною формулою не може ототожнюватися із законністю використання будь-якої методики встановлення такої формули.

Так, загальні положення ч. 2 ст.533 Цивільного кодексу України дійсно дозволяють використання грошового еквіваленту в іноземній валюті для визначенню суми платежу, який в числу ч. 1 цієї статті має здійснюватися в гривні. Водночас, це загальне правило має застосовуватися в розглядуваному випадку з урахуванням спеціальних положень ч. 2 ст.16 Закону України „Про фінансовий лізинг”, що встановлює всі можливі складові лізингових платежів, а саме:

- суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

- платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

- компенсацію відсотків за кредитом;

- інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

З огляду на означену, законодавчо визначену структуру лізингових платежів, обмовлені спірним договором адміністративна комісія та початковий внесок, виходячи із визначення цих термінів, приведених в преамбулі договору, можуть бути кваліфіковані як інші витрати лізингодавця, повязані з виконанням договору лізингу та сама часткового відшкодування вартості предмету лізингу відповідно, а отже у їх встановленні у договорі суд не вбачає порушень.

Разом із тим попередні лізингові платежі, розмір яких повязаний з відсотковою ставкою LIBOR, за відсутністю будь-яких доказів залучення Лізингодавцем кредитних коштів для придбання предмету лізингу, фактично опосередковує додаткову винагороду Відповідача. Між тим, згадувана ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” не тільки не передбачає отримання винагороди в залежності від коливання певних ставок, але однозначно встановлює, що платіж з винагороди здійснюється саме за отримане в лізинг майно. Таким чином, запроваджені п. 3.5. попередні платежі не відповідають вказаній нормі Закону України „Про фінансовий лізинг”.

Не можуть бути визнані судом як прийнятні і положення п. 3.6. відносно решти платежів, встановлення яких ч. 2 ст. 6 Закону України „Про фінансовий лізинг” відносить до істотних умов. Так, як було встановлено судом, і сторонами, незважаючи на укладання додаткових угод до спірного договору, не тільки змінювалося, але й доповнювалася додатковим коефіцієнтом складова лізингового платежу з відшкодування частини вартості предмету лізингу, яка визначена за формулою, в якій, окрім власне елементу з відшкодування частини вартості майна, застосовуються і певні змінювані коефіцієнти, спрямовані на збільшення суми платежу.

Наразі, відсутність правових підстав для збільшення суми платежу у звязку із коефіцієнтом Ir зумовлена відсутністю будь-яких доказів залучення Лізингодавцем кредитних коштів при придбанні предмету лізингу у Позивача на умовах (залучення) саме визначеної у формулі відсоткової ставки судом.

В свою чергу, закладена в договорі методологія конвертації сум відшкодування вартості предмета лізингу, виражених в доларах США, в гривню валюту платежу зумовлює зміну обсягу таких складових в гривневому еквіваленті в перебігу правовідносин за договором лізингу у відповідності до курсових коливань.

Між тим, із змісту представленого Позивачем договору купівлі-продажу №25 від 15.07.2008р. та видаткової накладної і акту приймання-передачі до нього від 05.02.2008р. до нього вбачається, що вартість предмету лізингу остаточно була визначена сумою 6939000грн. разом із ПДВ, і зобовязання сторін щодо набуття Відповідачем майна саме за такою вартістю були припиненні в порядку ст. 599 Цивільного кодексу України належним виконанням з боку Позивача. В свою чергу, ч. 3 ст.632 цього Кодексу забороняє зміну ціни договору після його виконання, що дозволяє суду констатувати незмінюваність впродовж всього періоду лізингових правовідносин вартості предмету лізингу для Лізингодавця, тим більше, що будь-яких доказів протилежного (угод про внесення змін до договору купівлі-продажу) до справи не надано.

Аналіз положення ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” дозволяє стверджувати, що такий складовий елемент лізингових платежів як відшкодування вартості частини майна за своєї природою визначається саме розміром витрат Лізингодавця з придбання предмету лізингу, що у повній мірі узгоджується із визначенням терміну „вартість предмету лізинг”, приведеним в преамбулі спірного договору, а отже у разі незмінюваності таких витрат, розмір такого платежу не може перебувати у залежності від значення певних коефіцієнтів і постійно збільшуватися в перебігу дії договору фінансового лізингу.

Таким чином, передбачений п. 3.6. порядок визначення лізингового платежу, за яким безпідставно зростає незмінена у правовідносинах між Лізингодавцем та Продавцем предмету лізингу вартість такого предмету, через запровадження непередбаченої ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” додаткової винагороди Лізингодавця спрямований (порядок) на безпідставне збагачення останнього. Спрямованість спірного договору до безпідставного збагачення однієї сторони за рахунок іншої є несумісним із визначеними діючим законодавством наслідками лізингових правовідносин з точки зору його відплатності в контексті приписів ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України, та дозволяє стверджувати про порушення вимог ч.ч. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, що є безумовною підставою для висновку про недійсність у світлі приписів ч. 1 ст. 215 цього Кодексу.

Оскільки передбачена п. 3.6. винагорода Лізингодавця за формулою її розрахунку від суми лізингового платежу, з приводу незаконності визначення якого судом була викладена позиція вище, висновок про незаконність такого встановлення розміру цього елементу платежу, стосується і винагороди.

Варто наголосити, що в тій, чи іншій мірі означені міркування кореспондуються із позицією Вищого господарського суду України, сформульованою в постановах від 07.10.2010р. №53/604-53/605 (головуючий Козир Т.П., судді Мамонтова О.М., Малевич М.М.), від 22.09.2010р. №53/600-53/601-53/602-53/603-53/618 (головуючий Губенко Н.М., судді Барицька Т.Л., Мирошниченко С.В.), від 15.12.2010р. №40/223пд (головуючий Козир Т.М., судді Могил С.К., Малевич М.М.) за результати перегляду справ, в яких договори фінансового лізингу визнавалися недійсними в частині певних пунктів, в яких містилися умови про валютне коригування платежів.

Суд звертає увагу сторін, що на відміну від наведених прикладів з інших справ, характер допущенних при укладанні спірної угоди порушень діючого законодавства унеможливлює застосування положень ст.217 Цивільного кодексу України щодо недійсності лише окремих частин спірного договору. Дійсно, якщо лізингові правовідносини за спірним договором і можуть існувати без п. 3.5., до дефектність п. 3.6., який опосередковує істотну у розумінні ч. 2 ст. 6 Закону України „Про фінансовий лізинг” унеможливлює і укладання, і існування такого договору. Дійсно, за відсутністю цього пункту розмір лізингових платежів Позивача не може бути чітко визначений за допомогою інших пунктів (додатків договору), у тому числі і графіків платежів, оскільки: представлені остаточні графіки містять розмір платежів як в доларах США, так і в гривнях, що в контексті згадуваної ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України унеможливлює встановлення переваги останньої для розрахунку суми, тим більше, що відносно платежів в гривнях міститься застереження про їх коригування в порядку розділу 3 договору, у тому числі і з урахуванням протизаконного п. 3.6. Факт встановлення означеного застереження не тільки перешкоджає ототожненню лізингових платежів виключно з сумами, зазначеними в гривнях, але й дозволяє стверджувати, що за відсутністю умов про коригування договір з боку Лізингодавця взагалі б не укладався.

Відтак, враховуючи правову позицію, сформульовану Вищим господарським судом України в постанові від 31.07.2006р. у справі №16/300пд, встановлена у розглядуваному випадку незаконність частини спірного договору, яка містить його істотну умову, має наслідком визнання договору недійсним в цілому.

Означений висновок суду враховує також і позицію Донецького апеляційного господарського суду, викладену в постановах від 06.07.2011р. у справах №40/286пд (а.с.а.с.108-115), №40/270пд (а.с.а.с.116-123) і №37/230пд (а.с.а.с.124-132), якими підтверджено правильність рішень Господарського суду Донецької області про визнання недійсними аналогічних договорів фінансового лізингу між цими ж сторонами та з тотожних до цієї справи підстав.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 236 Цивільного кодексу України спірний договір є недійсним з моменту його вчинення, а можливість настання передбачених ним прав та обовязків на майбутнє припиняється. З урахуванням правої позиції Вищого господарського суду України, викладеною в п. 19 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008р. №01-8/211, наведені законодавчі приписи вказують на те, що рішення суду про визнання договору недійсним має зворотну силу в часі, і ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України не встановлює винятків із правил частини 1 цієї статті, а лише конкретизує ч. 1 ст. 216 цього Кодексу, згідно якої недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. При цьому, враховуючи імперативну визначеність законом моменту, з якого договір визнається судом недійсним, зазначений момент не підлягає обовязковому визначені у резолютивній частині рішення.

Заперечення Відповідача щодо неможливості визнання недійсним спірного договору у звязку із припущеними Лізингоодержувачем порушенням грошових зобовязань і вчиненими фактичними діями з виконання такого договору судом відхиляються, оскільки діюче законодавство не встановлює жодних обмежень стосовно можливості визнання недійсним договору, за яким були вчинені дії з його виконання, тим більше, що у розглядуваному випадку таке викання відбувалося з боку обох сторін, а доказів виконання Відповідачем платежів на користь Позивача за договором купівлі-продажу предмету лізингу надано не було.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати покладаються на Відповідача і підлягають відшкодуванню останнім.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити у повному обсягу позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Донспецпром”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 30645586) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Хюпо АльпеАдріа-Лізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код 35378830) про визнання договору фінансового лізингу №012-02/2008-С від 05.02.2008р. недійсним.

2. Визнати недійсним договір фінансового лізингу №012-02/2008-С від 05.02.2008р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Донспецпром”, м. Донецьк та Товариством з обмеженою відповідальністю „Хюпо АльпеАдріа-Лізинг, ” м. Київ.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Хюпо АльпеАдріа-Лізинг, ” м. Київ (ідентифікаційний код 35378830) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Донспецпром”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 30645586) відшкодування судових витрат зі сплати державного мита в сумі 85,00грн. та витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 236,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 11.07.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 15.07.2011р.

Суддя Попков Д.О.