Рішення № 17079816, 07.07.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 303

РІШЕННЯ

Іменем України

07.07.2011Справа №5002-17/4583-2010 За позовом Військового прокурора Феодосійського гарнізону в інтересах Держава в особі Міністерства оборони України, Центру медичної реабілітації та санаторного лікування Збройних Сил України «Феодосійський» (військова частина А 1370)

До відповідача Субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_3

про стягнення заборгованості 935611,00 грн. (з якої заборгованість по орендній платі та компенсації загально-експлуатаційних витрат 99588,37 грн., заборгованість за водопостачання та водовідведення 694953,48 грн., штрафні санкції за несвоєчасну сплату орендної плати 37780,65 грн., плата за користування літними майданчиками 103288,50 грн.); про розірвання договору № 106/1999/ГоловКЄУ оренди державного майна, що знаходиться в управлінні Міністерства оборони України, розташованого на території військового містечка № 24 в Феодосійському гарнізоні за адресою: АДРЕСА_2, укладений між Міністерством оборони України та ПП ОСОБА_3

Суддя В.І. Гайворонський

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача не зявився

Від Центру медичної реабілітації та санаторного лікування Збройних Сил України «Феодосійський» (військова частина А 1370) Підгірний О.П., представник

Від відповідача - ОСОБА_4, представник

Прокурор Шумовський М.П.

Сутність спору: Позивач згідно з позовом просить стягнути з відповідача заборгованість 935611,00 грн. (з якої заборгованість по орендній платі та компенсації загально-експлуатаційних витрат 99588,37 грн., заборгованість за водопостачання та водовідведення 694953,48 грн., штрафні санкції за несвоєчасну сплату орендної плати 37780,65 грн., плата за користування літними майданчиками 103288,50 грн.); розірвати договір № 106/1999/ГоловКЄУ оренди державного майна, що знаходиться в управлінні Міністерства оборони України, розташованого на території військового містечка № 24 в Феодосійському гарнізоні за адресою: АДРЕСА_2, укладений між Міністерством оборони України та ПП ОСОБА_3, у звязку з тим, що несплата відповідачем заборгованості заподіює збитки Центру медичної реабілітації та санаторного

лікування Збройних Сил України «Феодосійський» (військова частина А 1370), і позбавляє позивача можливості належним чином виконувати покладені на неї міністерством оборони України функції щодо організації відпочинку, лікування

військовослужбовців, підтримання, підвищення рівня їх боєздатності, та заподіює збитки державному бюджету України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на Акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності в Військовій частині А 1370 за період з 01.10.2008 року по 31.03.2010 року, складеного Контрольно-ревізійним сектором в м. Судак від 30.07.2010 року № 26-21/76.

Відповідач у відзиві проти позову заперечує, та вказує, що ним протягом 2008-2010 років сплачувалася орендна плата відповідно до існуючого договору та додаткової угоди до нього, відповідачем були вжиті усі необхідні заходи щодо укладення додаткової угоди до договору оренди. Відповідач вважає необґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення неустойки за несвоєчасну сплату орендної плати за 2009-2010 у розмірі 37780,65 грн., оскільки з наведених вище підстав перегляд встановленим порядком розміру орендної плати в сторону збільшення та її нарахування не здійснювалося не з вини відповідача. Окрім цього, вимоги щодо стягнення заборгованості з загальноексплуатаційних витрат за 1999-2007 роки вже розглядалися Господарським судом АР Крим у справі № 2-6/13395-2007. У ході проведеної по зазначеній справі судово-економічної експертизи правомірність нараховування такої заборгованості не знайшла свого підтвердження. Протягом 1999-2010 років споживання води з водоводу військової частини А 1370 не здійснювалося. Розрахунок щодо користування літніми майданчиками зроблений за 15 місяців, а користування ними здійснювалося відповідачем лише протягом літнього сезону. У розрахунку не враховані вимоги Постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2009 року № 316 щодо застосування орендної ставки у розмірі 45 % від встановленого обсягу для орендарів субєктів малого підприємництва.

Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст.129 Конституції України надання до справи матеріалів є правом сторони, а не обовязком.

По справі оголошену вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно Договору № 106\1999/ГоловКУ оренди державного майна, що знаходиться в Управлінні міністерства оборони України, розташованого на території Військового містечка № 24 в Феодосійському гарнізоні за адресою: АДРЕСА_2 Орендодавець (Міністерство оборони України) здав, а Орендар (Приватний підприємець ОСОБА_3) прийняв в строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 929,75 кв.м., розташованого в колишній їдальні Феодосійського центрального військового клінічного санаторію за адресою: АДРЕСА_2 (військове містечко № 24, буд. № НОМЕР_2, що знаходяться на балансі КЕЧ Феодосійського району). (п.1.1).

Згідно п. 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів Україні, і складає 12594 грн. за рік. (без індексів інфляції та ПДВ).

Згідно п. 3.2 договору орендна плата за перший місяць оренди (червень 1999 року) розраховується згідно з додатком № 4 до цього Договору, та складає 1121,46 грн. (без індексів інфляції та ПДВ). Орендна плата перераховується Орендарем на розрахунковий рахунок Феодосійського центрального військового клінічного санаторію № 252093020506 в Укрсоцбанк м. Феодосія, МФО 324258 не пізніше 15-го числа місяця, з урахуванням щомісячного індексу інфляції.

Суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, при цьому виходить з наступних обставин:

Позовні вимоги в частині стягнення заборгованості на суму 3981,76 грн. за водовідведення відповідачем згідно його контррозрахунку визнані.

Згідно ч.5 ст. 78 ГПК України суд зобовязаний прийняти рішення про задоволення вимог, якщо відповідач вимоги визнає.

В іншій частині суд вважає позов не доведеним.

Так, згідно ст. 32 ГПК України доказом у господарській справ є не висновок будь-якої особи чи установи, а лише висновок експерта.

Згідно Висновку судово-економічної експертизи Кримського науково-дослідного інституту судових експертиз № 3212 від 20 грудня 2010 року з урахуванням п. 1 Висновку № 881 додаткової судово-економічної експертизи Кримського науково-дослідного інституту судових експертиз від 17 травня 2011 року відповідач заборгованості не має.

Згідно п. 1 Висновку № 881 додаткової судово-економічної експертизи Кримського науково-дослідного інституту судових експертиз від 17 травня 2011 року переплата відповідача субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_3, код: НОМЕР_1, позивачу Феодосійському центральному військовому клінічному санаторію з урахуванням змін по орендній платі з 01.05.2009 року відповідно до листа відповідача від 29.04.2009 року у розмірі 10% (застосовується орендна ставка) з урахуванням п. 1, п. 2 Постанови Кабінету міністрів України «Про деякі питання оплати оренди державного майна» від 25.03.2009 року № 316 за період з 01.01.2008 року по 31.08.2010 року, станом на 01.09.2010 року складає суму 13292,05 грн.

Не приймати до уваги вказаний лист у суду підстав не існує.

Так, на наданій копії є відмітка про його отримання позивачем, та позивачем вказана обставина не оспорюється.

Згідно п. 3.3 Договору № 106\1999/ГоловКУ розмір орендної плати може бути переглянуто на вимогу однієї із сторін в разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України.

Згідно листа відповідача від 29 квітня 2009 року відповідач просить з 01 січня 2009 року при розрахунку орендної плати за договором оренди № 106\1999 від 09.06.1999 року застосовувати орендну ставку в розмірі 45 % від встановленого договором оренди обсягу, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 316 від 25 березня 2009 року «Про деякі питання оплати оренди державного майна».

Посилання позивача на додаткову угоду про зміну п. 3.1 договору у 2007 році суд відхиляє, оскільки докази укладення такої угоди, тобто, підписаної обома сторонами відсутні, незважаючи на те, що суд звертав на це увагу зацікавлених осіб у своїй ухвалі.

Оскільки відповідна підписана угода не залучена до матеріалів справи до винесення рішення по справі, немає підстав її залучати до справи після прийняття рішення по справі.

При цьому суд вважає необхідним відмітити, що зміна законодавства щодо оплати орендної плати, це лише підстава для реалізації сторонами своїх прав, а сама зміна обовязків по договору може бути способом, зазначеним у договорі (у даному випадку вимога сторони), чи укладенням додаткової угоди, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищім господарським судом України.

Суд також відхиляє посилання відповідача про взаємозалік, оскільки взаємозалік не є предметом спору.

Вимога про розірвання договору № 106/1999/ГоловКЄУ оренди державного майна, що знаходиться в управлінні Міністерства оборони України, розташованого на території військового містечка № 24 в Феодосійському гарнізоні за адресою: АДРЕСА_2, укладений між Міністерством оборони України та ПП ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, при цьому суд виходить з наступних обставин:

Згідно ч. 2 статті 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Однак, позивачем не надано доказів надіслання вищезазначених пропозицій про розірвання договору відповідачу.

Ст. 129 Конституції України закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом, а також передбачено що сторона вільна у наданні суду доказів та у доказуванні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми є нормами прямої дії.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також вказується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Таким чином, суд вправі розглянути справу по тим матеріалам, що надані зацікавленими особами.

Оскільки відповідні докази відсутні у справі до прийняття рішення, немає підстав їх залучати до справи після винесення рішення по справі.

Окрім цього, згідно ст. 33 ГПК України докази в обґрунтування позовних вимог покладаються на позивача.

Більш того, сам представник позивача пояснює, що пропозиція щодо розірвання договору позивачем відповідачу не спрямовувалась.

Також необхідне відзначити, що позовна заява не є пропозицією, передбаченою ч. 2 ст. 188 ГК України. Так, позовна заява передбачена процесуальним законодавством (ст. 54 ГПК України), заява з такою вимогою подається до суду і розглядається в порядку, визначеному процесуальним законодавством.

Більш того, згідно ч. 4 ст. 188 ЦК України пропозиція повинна бути ще до подання позову.

Більш того, на момент подачі позову, позов вже повинен бути обґрунтований.

Таким чином, позовна заява не може розглядатися як пропозиція в розумінні ч. 2 ст. 188 ГК України.

Така пропозиція відноситься до норми Господарського кодексу України, тобто, до матеріального, а не до процесуального права.

Необхідно також відмітити, що передбачена ч. 2 ст. 188 ГК України пропозиція не є претензією, оскільки претензія відноситься до процесуального законодавства, а вказана пропозиція до матеріального права.

Претензія відноситься до питання прийняття позову до розгляду, чи його повернення.

При цьому також необхідно відмітити, що відсутність вказаної пропозиції не впливає на право позивача на звернення до суду, та розгляду спору судом, оскільки позов прийнято до розгляду, та розглядається судом по суті.

Окрім цього, згідно ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина 1 статті 193 ГК України, та ч. 2 та ч. 4 ст. 188 ГК України не визнані Конституційним Судом України такими, що не підлягають застосуванню, а тому не приймати їх до уваги немає підстав. Вимоги закону повинні виконуватися.

Згідно ч. 4 статті 188 ГК України зацікавлена сторона має право передати спір на вирішення суду у разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищім Господарським Судом України.

Згідно ст. 15 ЦК України особа має право на захист свого цивільного права та інтересу у разі його порушення.

Однак, з врахуванням вказаних вимог ст. 188 ГК України неможливо вважати, що право та інтерес позивача в цій частині порушені.

Оскільки право та інтерес позивача на цей час не порушені, підстав для задоволення позову не існує, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищим Господарським Судом України. (постанова Вищого Господарського Суду України від 15 листопада 2007 року № 2-29/7035-2007).

Не порушене право та інтерес не можуть захищатись.

При цьому необхідно відмітити, що помилка власного недбальства, незнання закону чи неправильне його тлумачення однією зі сторін не є поважною причиною, про що також вказується у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». (п.19).

Також необхідно відмітити, що з врахуванням вказаних обставин, оскільки позивач не надав вказаного доказу до прийняття рішення, не існує підстав для залучення такого доказу після прийняття рішення.

Більш того, згідно ч. 4 ст. 188 ГК України, та практиці розгляду вказаних питань Вищого Господарського Суду України, вказана пропозиція повинна бути до звернення до суду.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню 3981,76 грн. заборгованості, а у вимозі про розірвання договору № 106/1999/ГоловКЄУ оренди державного майна, що знаходиться в управлінні Міністерства оборони України, розташованого на території військового містечка № 24 в Феодосійському гарнізоні за адресою: АДРЕСА_2, укладений між Міністерством оборони України та ПП ОСОБА_3, та про стягнення 931629,24 грн. у позові відмовляється.

За матеріальні вимоги судові витрати підлягають стягненню з відповідача згідно ч. 3, ч. 5 ст. 49 ГПК України в дохід Державного бюджету пропорційно задоволеним позовним вимогам матеріального характеру, та складають: державне мито в сумі 39,82 грн. (стягнута сума помножена на суму державного мита, яке повинно бути сплачене позивачем при подачі позову та поділено на заявлену суму позову, а саме: (3981,76*9356,11:935611= 39,82 грн.), та по інформаційно технічному забезпеченню судового процесу в сумі 1,00 грн.(стягнута сума помножена на 118 та поділено на заявлену суму позову, а саме: (3981,76*118:935611= 0,50 грн.).

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2009 року № 825 у господарських справах встановлений розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу за ставкою 236,00 грн.

Оскільки судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу сплачуються як за матеріальні вимоги, так і за нематеріальні вимоги, відповідно, щодо розрахунку відшкодування за матеріальні вимоги повинна застосовуватись 1/2 цієї суми, тобто, 118 грн.

Відповідно до п. «а» ч. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів ставка державного мита встановлюється в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. (17Х6=102 грн.).

Відповідно до п. 5 Підрозділу 1 Розділу ХХ Податкового кодексу України неоподатковуваний мінімум встановлений у розмірі 17 грн.

На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст. ст. 44, 49, 78, 82, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) на користь Міністерства оборони України в особі Центру медичної реабілітації та санаторного лікування Збройних Сил України «Феодосійський» (військова частина А 1370) (98102, АР Крим, АДРЕСА_2, ідентифікаційний код: 08275305) 3981,76 грн. заборгованості.

Стягнути з Субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету (р/р 31115095700002 в банку одержувача Головне Управління Госказначества в АР Крим м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, ЗКПО 34740405, код платежу 22090200) 39,82 грн. судових витрат з державного мита.

Стягнути з Субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету (р/р 31115095700002 в банку одержувача Головне Управління Госказначества в АР Крим м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, ЗКПО 34740405, код платежу 22090200) 0,50 грн. судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази.

В частині стягнення 931629,24 грн., та розірвання договору № 106/1999/ГоловКЄУ оренди державного майна, що знаходиться в управлінні Міністерства оборони України, розташованого на території військового містечка № 24 в Феодосійському гарнізоні за адресою: АДРЕСА_2, укладений між Міністерством оборони України та ПП ОСОБА_3 у позові відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримГайворонський В.І.