Постанова № 17074486, 21.04.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 квітня 2011 року № 2а-1215/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Добрівської Н.А.,

за участю секретаря судових засідань Щерблюк А.І.,

та представника позивача ОСОБА_2 (довіреність від 19.01.2011р. № 195/10/9),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Савдо»,

третя особа без самостійних вимог:

Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація

провизнання недійсним запису про проведення державної реєстрації та припинення юридичної особи, - В С Т А Н О В И В:

27 січня 2011 року ДПІ у Дніпровському районі м. Києва звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до ТОВ «Компанія «Савдо», в якому просила визнати недійсним запис про проведення державної реєстрації юридичної особи з моменту реєстрації 13.05.2009 року через порушення закону при створені юридичної особи, які не можна усунути та припинити юридичну особу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно пояснень ОСОБА_3 засновника (директор) ТОВ «Компанія «Савдо»йому не відома ця фірма, він ніколи не працював директором та бухгалтером у даній фірмі, ніколи не підписував ніяких документів та не укладав ніяких договорів по ТОВ «Компанія «Савдо»кошти до статутного фонду підприємства не вносив. Таким чином, створення даного підприємства було направлене на здійснення протиправної діяльності на ухилення від сплати податків, відмивання та легалізацію коштів.

У звязку з цим, з посиланням на положення статей 80, 87 Цивільного кодексу України, ч.ч.3 і 5 ст.8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», а також статей 202, 203, 215, 236 Цивільного кодексу України, позивач вважає, фіктивним правочин (статут) у формі створення установчих документів та державної реєстрації відповідача та зазначає, що відповідно до ч.5 ст.216 ЦК України, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена будь-якою заінтересованою особою.

Виходячи з цього та з посиланням на п.2 ч.1 ст.110 Цивільного кодексу України та ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», позивач вважає, що існують правові підстави для ухвалення рішення суду про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації відповідача через порушення закону, допущені його створенні, які не можна усунути.

Ухвала про відкриття провадження в адміністративній справі та призначення її до судового розгляду, а також повістки про виклик направлялись ТОВ «Компанія «Савдо»за наявною у матеріалах справи адресою, яка внесена до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Проте кореспонденція суду повернулась з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до частини одинадцятої статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає відповідача належним чином повідомленим про дату, час і місце проведення судового засідання. 28.03.2011 року повноважним представником третьої особи направлено до суду заяву про розгляд справи у його відсутність.

Враховуючи, що від відповідача та третьої особи заперечень проти позову, пояснень, заяв чи клопотань до суду не надходило, суд відповідно до ч.6 ст.71, ч.4 ст.128 КАС України вирішує справу за відсутності відповідача та представника третьої особи на основі наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Савдо»зареєстроване Дніпровською районною у місті Києві державною адміністрацією 22.10.2008р. за адресою: м. Київ, вул. Двінська, 15-А, код юридичної особи 36239481. Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва 24.10.2008 року відповідача взято на облік, про що складено відповідну довідку за формою №4-ОПП.

Вирішуючи спір, суд виходить з положень законодавства, яке діяло на час виникнення спірних відносин та визначених позивачем обставин.

Статтями 2-3 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», встановлюється, що відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, регулюються Конституцією України, цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону. Дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб підприємців.

З викладеного вбачається, що вказаний закон є спеціальним нормативно-правовим актом, що прийнятий з метою регулювання правовідносин, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, у тому числі й порядку та підстав припинення державної реєстрації підприємницької діяльності субєкта господарювання.

Частиною 2 ст.38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»встановлено, що підставою для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не повязано з банкрутством юридичної особи, зокрема є: визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути.

Відповідно до положень ч.2 ст.110 ЦК України вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у пункті 2 ч.1 цієї статті, може бути предявлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, учасником юридичної особи, а щодо акціонерних товариств також Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, аналогічна правова позиція щодо чого міститься у постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2008 року по справі № 2-116/06.

В той же час, як встановлено судом, позивач не є засновником відповідача, а також не належить до органів, які здійснюють державну реєстрацію субєктів підприємницької діяльності.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивачем нормативно не обґрунтовано підстав для задоволення позову виходячи з існуючого субєктного складу сторін у справі та визначених позивачем підстав і предмету позову.

Крім того, представник позивача підтвердив, що підставою для припинення є визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути, а саме створення товариства з метою незаконної підприємницької діяльності, доказом чого є пояснення ОСОБА_3

Відповідно до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Проте суд вважає, що лише пояснення ОСОБА_3 щодо надання ним копії паспорта та ідентифікаційного коду особі на імя Тарас не є належним та достатнім доказом створення ТОВ «Компанія «Савдо»з порушенням закону.

Згідно з частиною першою статті 205 Кримінального Кодексу України фіктивне підприємництво це створення або придбання субєктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Оскільки позивачем не надано постанови про порушення кримінальної справи, що встановлювала факт притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за створення фіктивного підприємства, суд визнає доводи позивача недоведеними.

Згідно з пунктом 8.6 Порядку обліку платників податків, зборів (обовязкових платежів), затвердженого Наказом ДПА України від 19 лютого 1998 року № 80 (в редакції наказу ДПА України від 17 листопада 1998 року № 552), якщо платник податків не має заборгованості перед бюджетом, та у разі неподання протягом року в органи державної податкової служби податкових декларацій, документів податкової звітності, керівник органу державної податкової служби приймає рішення у вигляді розпорядження відносно платника податків про звернення до суду або господарського суду із заявою (позовною заявою) про постановлення судового рішення про припинення юридичної особи чи підприємницької фізичної особи підприємця.

В позовній заяві серед підстав для припинення юридичної особи позивачем не наведено доводів з наданням відповідних доказів, які б свідчили про неподання відповідачем протягом року податкової звітності, а також щодо відсутності заборгованості перед бюджетом. Натомість, в матеріалах справи міститься довідка ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 24.03.2011р. № 6065/10/15-111, яка свідчить про те, що остання звітність подавалась відповідачем до податкового органу 24.02.2011 року.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», державний нагляд за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців здійснює спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації, яким відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2007 р. № 667 є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Компетенція органів державної податкової служби поширюється саме на відносини в сфері оподаткування.

Таким чином, оскільки позивач не вправі виходити за межі наданих йому законом повноважень, до яких не віднесено контроль за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб, у тому числі щодо дотримання порядку реєстрації, а вимога про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації може бути предявлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію або учасником юридичної особи, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в цій частині виходять за межі повноважень органів державної податкової служби, а отже підстав для задоволення позову в цій частині не має.

Оцінюючи доводи позивача щодо нікчемності установчих документів, як правочину, та застосування у звязку з цим наслідків недійсного правочину у вигляді визнання недійсним запису про державну реєстрацію, суд вважає ці доводи безпідставними, оскільки установчі документи не є правочином (договором) в розумінні ЦК України, що вбачається зокрема з положень статей 36, 41, 42, 59 Закону України «Про господарські товариства», ст.626 ЦК України та відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів». Наведені позивачем норми ЦК України не регулюють правовідносини щодо припинення юридичної особи, а позивач не є субєктом цих правовідносин. А відтак доводи позивача з їх обґрунтуванням положеннями статей 202, 203, 215, 236, ч.5 ст.216 ЦК України є юридично безпідставними.

Суд також враховує, що відповідно до п.п.20.1.12, п.п.67.2 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011 року, також встановлено, що з питань припинення субєктів господарювання податкові органи можуть звертатися до суду лише у випадках, встановлених законом, зміст яких викладений вище.

Крім того, суд бере до уваги, що положення Податкового кодексу України та інших законодавчих актів з цих питань, що набрали чинності з 01.01.2011 року поширюються на правовідносини, що виникли після набрання чинності цими актами та не поширюються на минуле.

Відповідно до вимог ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладені обставини, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись вимогами ст.ст. 69, 71, 86, 94, 158-163, 254 КАС України, Окріжний адміністративний суд міста Києва -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволені позову Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Савдо», третя особа без самостійних вимог: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації та припинення юридичної особи відмовити.

Постанова набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.254 КАС України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, визначені ст.ст.185-187 КАС України.

СуддяН.А. Добрівська Повний текст виготовлено та підписано 22.04.2011 року.