Постанова № 17073654, 08.12.2010, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2010 року 2а-8697/10/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Спиридонової В.О.,

за участю секретаря судового засідання Касянчук І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві адміністративну справу за позовом Білоцерківської обєднаної державної податкової інспекції в Київській області до товариства з обмеженою відповідальністю спільного Ірано-Українського підприємства «Бегленд»та товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Лантакс»про стягнення коштів, отриманих за нікчемними правочинами,

ВСТАНОВИВ:

25.10.2010 року Білоцерківська обєднана державної податкова інспекція в Київській області (далі - позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю спільного Ірано-Українського підприємства «Бегленд»(далі - відповідач 1) та товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Лантакс»(далі - відповідач 2) про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Лантакс»на користь товариства з обмеженою відповідальністю спільного Ірано-Українського підприємства «Бегленд»коштів у розмірі 150000,00 грн., як вартість майна, отриманого за нікчемними правочинами та стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю спільного Ірано-Українського підприємства «Бегленд»коштів у розмірі 150000,00 грн., як вартість майна, отриманого за нікчемними правочинами.

В обґрунтування позовних вимог Білоцерківська обєднана державна податкова інспекція посилається на положення статей 207, 208 Господарського кодексу України (далі -ГК України).

Так, зазначає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. В ч. 1 ст. 208 ГК України зазначено, що у разі визнання недійсним господарського зобов'язання як такого, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, позивач просить застосувати до товариства з обмеженою відповідальністю спільного Ірано-Українського підприємства «Бегленд»та товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Лантакс» адміністративно-господарську санкцію, передбачену ст. 208 ГК України.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових поясненнях, та зазначив, що позивачем порушено строк застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлений ст. 250 ГК України та просив відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, суд дійшов наступних висновків.

Товариство з обмеженою відповідальністю спільне Ірано-Українське підприємство «Бегленд» зареєстроване 17.07.2002 року виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради (ідентифікаційний код 32123827) як юридичну особу, відповідно до чого зроблено запис про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР за № 13531200000000258 та видане свідоцтво про державну реєстрацію.

12.12.2008 року Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Лантакс»зареєстроване як юридичну особу (ідентифікаційний код 36303394), відповідно до цього зроблено запис про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР за № 10701020000035429 та видане свідоцтво про державну реєстрацію.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, працівниками Білоцерківської ОДПІ з 24.03.2010 року по 19.04.2010 року, на підставі направлень № 95 від 24.03.2010 року та відповідно до плану-графіку проведення планових виїзних перевірок проведено планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю спільного Ірано-Українського підприємства «Бегленд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ТОВ СІУП «Бегленд»від 26.04.2010 року № 1274/23-2-32123827/87.

В ході проведення вищезазначеної перевірки встановлено та відображено у акті, що ТОВ СІУП «Бегленд»мало господарські взаємовідносини з ТОВ «Торговий дім «Лантакс», а саме провело ряд операцій по оптовій торгівлі поліпропіленом та скобами.

Позивач зазначає, що придбання матеріалів у відповідача 2 здійснювалось TOB СІУП «Бегленд»за період з 28.05.2009 року по 05.06.2009 р. на загальну суму 150000,00 грн., в тому числі ПДВ 25000,00 грн. В ході проведення перевірки було досліджено питання товарності проведених фінансово-господарських операцій TOB СІУП «Бегленд»з постачальниками та покупцями, а саме: спосіб транспортування придбаних та реалізованих товарів, передача останніх між матеріально-відповідальними особами, відповідність обсягів перевезення товару технічним характеристикам транспортних засобів, наявність ліцензій на здійснення транспортних перевезень, ціноутворення тощо.

При дослідженні даного питання встановлено проведення TOB СІУП «Бегленд»безтоварної операції, а саме: придбання відповідачем 1 у відповідача 2: скоби в кількості 2500 шт. по ціні 10,00 грн. за 1 шт., всього на суму 30000,00 грн., в тому числі ПДВ 5000,00 грн. (прибуткова накладна № 648 від 28.05.2009 року); поліпропілен в кількості 10000 тис. т по ціні 10,00 грн. за 1 т, всього на суму 120000,00 грн., в тому числі ПДВ 20000,00 грн. (прибуткова накладна № 183 від 05.06.2009 року).

Розрахунки TOB СІУП «Бегленд»з TOB «ТД «Лантакс»проведені через розрахунковий рахунок відповідно до кореспонденції рахунків Дт 631 і Кт 311 в журналах-ордерах по рахунках 631 «Розрахунки з постачальниками», 311 «Розрахунковий рахунок»(платіжні доручення від 28.05.2009 року № 5413 та від 05.06.2009 року № 5425).

В прибуткових накладних від TOB «ТД «Лантакс»вказано, що місцезнаходження TOB «ТД «Лантакс»: м. Київ, вул. Бастіонна, 15. Вказана адреса є юридичною адресою відповідача 2. Станом на дату складання акту TOB «ТД «Лантакс»знаходиться в 8-му стані - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням.

Як вказує позивач, згідно з листом УПМ ДПА в Київській області від 16.04.2010 року № 3389/7/26-31/2406, проведеними заходами в рамках розслідування кримінальної справи встановлено, що TOB «ТД «Лантакс»зареєстроване за адресою: м. Київ, вул. Бастіонна, 15, за якою фактично не знаходиться, а з показів власників приміщення за цією адресою ніколи там не знаходилось. Посадова особа та засновник, згідно з реєстраційними документами, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, показав, що він жодних фінансово-господарських документів від імені TOB «ТД «Лантакс»не підписував, діяльності не здійснював, за підписання реєстраційних документів від невідомих осіб отримав грошову винагороду, мети здійснення підприємницької діяльності в нього не було.

За результатами експертного дослідження підписів ОСОБА_1 складено висновок, згідно з яким первинні документи, податкові накладні, оформлені від імені TOB «ТД «Лантакс», підписані не ОСОБА_1, а іншою особою.

Відповідно до вимог пп. 1.2 п. 1, пп. 2.1, пп. 2.4 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Тому позивач вважає, що вищевказані прибуткові накладні не є первинним документом бухгалтерського обліку, що підтверджує поставку товарно-матеріальних цінностей відповідно до вимог, встановлених ст. 2, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996/XIV (із змінами та доповненнями) та пп. 1.2 п.1, пп. 2.1, пп. 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (із змінами та доповненнями), так як підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа, та місце складання прибуткових накладних не відповідають дійсності.

Позивач зазначив, що ч. 1 ст. 202 та ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що волевиявлення учасника правочину, який є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Абзацом 2 ч. 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами , довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюються печаткою.

Згідно із ст. 215 ЦК України недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, ч. 5-6 ст. 203 ЦК України, є підставою недійсності такого правочину. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

При перевірці TOB СІУП «Бегленд»на основі наданих бухгалтерських та податкових документів (журналів-ордерів, відомостей по рахунку № 631 «Розрахунки з постачальниками»за травень та червень 2009 року, кореспонденції бухгалтерських рахунків Дт 201, Кт 631, прибуткових накладних від TOB «ТД «Лантакс») встановлено, що на підставі отриманих прибуткових накладних від TOB «ТД «Лантакс», підприємство віднесло до складу валових витрат в II квартал 2009 року вартість придбаного товару в сумі 125000,00 грн. Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Виходячи з цього, в результаті виконання сторонами нікчемної угоди у них не можуть виникати валові витрати. Таким чином, позивач зазначив, що в ході перевірки встановлено завищення TOB СІУП «Бегленд»валових витрат на загальну суму 125000,00 грн., в тому числі за II квартал 2009 року на 125000, 00 грн., в порушення абз.4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з вимогами п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ. Тому позивач вважає, що податкові накладні (№ 648 від 28.05.2009 року на суму ПДВ 5000,00 грн. та № 183 від 05.06.2009 року на суму ПДВ 20000,00 грн.) в порушення вимог абзацу «д» пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»оформлені неналежним чином, так як місце розташування юридичної особи, яка видала дані податкові накладні не відповідає дійсності та не дають права покупцю - TOB СІУП «Бегленд»на включення ПДВ, що зазначений в них, до складу податкового кредиту з ПДВ у відповідному податковому звітному періоді.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними та іншими подібними документами.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду, зокрема, складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг). Виходячи з вищевикладеного, позивач вважає, що встановлено завищення TOB СІУП «Бегленд»податкового кредиту на загальну суму 25000,00 грн., в тому числі за травень 2009 року - на 5000,00 грн., за червень 2009 року на 20000,00 грн.

Позивачем зауважено, що господарські операції між відповідачами не мали товарного характеру, оскільки товар фактично не перевозився. Відповідно до наявних на час проведення перевірки документів немає можливості встановити вид транспорту і спосіб транспортування, розмір витрат на перевезення товарно-матеріальних цінностей, особу, яка понесла дані витрати. Зазначені операції не містять у суті своїй розумних економічних причин, такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької діяльності. Реальним наслідком діяльності TOB СІУП «Бегленд», на думку позивача, є переважно формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Виходячи з вищевикладеного, позивач вважає, що договір, укладений між TOB СІУП «Бегленд»та TOB «ТД «Лантакс»не спричиняє реального настання наслідків (досягнення економічного ефекту підприємницької діяльності), виходячи із наступного: статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно із ст. 655 ЦК України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі - продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України).

Згідно із ст. 662 ЦКУ продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі - продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Моментом виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно із ст. 664 ЦК України є вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Як наслідок, на думку позивача, відповідачем 1 на рахунок відповідача 2 перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Стаття 203 ЦК України визначає перелік вимог, за якими правочин є чинним. Так, серед вказаних вимог зазначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В свою чергу, ч. 2 ст. 207 ЦК України вказує, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це установчими документами даної юридичної особи, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.

При цьому, згідно з ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Тобто, правочин, вчинений не уповноваженою на те особою та без її належного волевиявлення, не скріплений належною печаткою такої юридичної особи - є нікчемним.

Відповідно до п. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Нікчемним, зокрема, є правочин, який порушує публічний порядок.

Згідно з ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідачем 1 та відповідачем 2, як зазначив позивач, порушено ст. 228 ЦК України, а саме - укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний прядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Відповідно до ч. 1 ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 ст. 208 ГК України визначено, що у разі визнання недійсним господарського зобов'язання як такого, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Білоцерківська ОДПІ вважає, що договір , укладений між TOB СІУП «Бегленд»та TOB «ТД «Лантакс», є фіктивною операцією, яка відображена в бухгалтерському обліку вказаних контрагентів з конкретною метою, що суперечить інтересам держави, а саме: здійснювати підприємницьку діяльність в порушення вимог чинного законодавства.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділенні господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Згідно ч. 1 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Частиною 1 ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Санкція, передбачена ч. 1 ст. 208 ГК України, відповідає цьому визначенню і є публічно-правовою конфіскаційною адміністративно-господарською санкцією за порушення імперативної вимоги закону (яка полягає у забороні вчинення правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства).

Органом державної влади, уповноваженим застосовувати таку санкцію, згідно з ч. 6 ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 208 ГК України є суд.

Днем порушення відповідачем 1 установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності згідно з актом перевірки від 26.04.2010 року є дата укладення угоди - період з 28.05.2009 року по 05.06.2009 року (прибуткові накладні № 648 від 28.05.2009 року та № 183 від 05.06.2009 року).

Адміністративний позов, як зазначалося вище, поданий 25.10.2010 року.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про порушення позивачем строку стягнення адміністративно-господарських санкцій, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Керуючись статтями 11, 14, 70-72, 86, 159-163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Білоцерківської обєднаної державної податкової інспекції в Київській області до товариства з обмеженою відповідальністю спільного Ірано-Українського підприємства «Бегленд»та товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Лантакс»про стягнення коштів, отриманих за нікчемними правочинами, відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, шляхом подання апеляційної скарги через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Спиридонова В.О.

Постанова у повному обсязі виготовлена 09 грудня 2010 року.