Постанова № 17073656, 09.12.2010, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2010 року 2а-6606/10/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Спиридонової В.О.,

за участю секретаря судового засідання Касянчук І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні рішення»до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області про визнання протиправними податкових повідомлень рішень та податкової вимоги,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2010 року до Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельні рішення»до Державної податкової інспекції у Обухівському районі Київської області про (з урахуванням уточнення позовних вимог) визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Обухівському районі Київської області від 18.06.2010 № 0003531503, № 0003551503/0/2074, № 0003541503/0/2075 та другої податкової вимоги від 22.07.2010 № 2/475.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення та податкова вимога, на думку позивача, прийняті з порушенням норм законодавства та не відповідає його вимогам з огляду на те, що рішення, на підставі якого Державною податковою інспекцією в Обухівському районі Київської області прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення та друга податкова вимога, скасовано в судовому порядку.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав та з підстав, викладених у письмових запереченнях, проти позову заперечив, зазначивши, що посадові особи Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено законодавством України, оскаржуване рішення прийнято Державною податковою інспекцією в Обухівському районі Київської області правомірно, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ТОВ «Будівельні рішення»зареєстроване, як юридичну особу 10.03.1999 року Радянською районною державною адміністрацією в м. Києві. На податковий облік ТОВ «Будівельні рішення»взяте ДПІ у Обухівському районі Київської області 06.02.2003 року за №2008. Основним напрямком діяльності підприємства є оптова торгівля будівельними матеріалами. Позивач не є виробником будівельних матеріалів, а лише здійснює їх перепродаж.

Судом встановлено, що 8 червня 2010 року головним державним податковим інспектором відділу адміністрування ПДВ Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Садовнік Т.В. було проведено невиїзну документальну перевірку з питань своєчасності сплати податку на додану вартість за грудень 2008 року.

Під час перевірки податковим органом виявлено порушення ТОВ «Будівельні рішення»норм податкового законодавства, а саме: п.п. 7.7.1. п. 7.7. ст. Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР, та п.п. 5.3.1. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами»від 21.12.200 № 2181-III (далі - Закон України № 2181-III) щодо несвоєчасної сплати податкового зобов`язання по податку на додану вартість.

За результатами вказаної перевірки складений акт від 08.06.2010 № 1072/1503/30219145/288 про результати перевірки своєчасності сплати ТОВ«Будівельні рішення»сум податкового зобов`язання по податку на додану вартість.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 18.06.2010 № 0003531503/0, яким відповідно до приписів підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України № 2181-III до позивача застосовані штрафні санкції за затримку сплати податкового зобовязання за платежем податок на додану вартість на суму 32184 грн. 77 коп.;

податкове повідомлення-рішення від 18.06.2010 № 0003551503/2074, яким відповідно до приписів підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України № 2181-III до позивача застосовані штрафні санкції за затримку сплати податкового зобовязання за платежем податок на додану вартість на суму 323 грн. 20 коп.;

податкове повідомлення-рішення від 18.06.2010 № 0003541503/2075, яким відповідно до приписів підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України № 2181-III до позивача застосовані штрафні санкції за затримку сплати податкового зобовязання за платежем податок на додану вартість на суму 1427 грн. 10 коп.

Надалі Державною податковою інспекцією в Обухівському районі Київської області було винесено другу податкову вимогу від 22.07.2010 № 2/475, на суму 33054 грн. 83 коп., з якої 2184 грн. 41 коп. борг з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів за основним платежем, та 30870 грн. 42 коп. штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991 №1251-ХІІ, під податком і збором (обовязковим платежем) до бюджетів та державних цільових фондів слід розуміти обовязковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платником у порядок і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Згідно зі ст. 4 зазначеного Закону, платниками податків і зборів (обовязкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обовязок сплачувати податки і збори (обовязкові платежі).

Порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків передбачено п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Відповідно до п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Спеціальним Законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), є Закон України № 2181-III.

Згідно з п.п 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону України № 2181-III, узгоджена сума податкового зобовязання не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Підпунктом 17.1.7. п. 17.1 ст. 17 зазначеного Закону встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобовязання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобовязаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання,- у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання, - у розмірі пятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Судом встановлено, що підставою для нарахування штрафних санкцій, згідно з даними акту перевірки від 08.06.2010 № 1072/1503/30219145/288, слугувало порушення позивачем строків сплати податкового зобов`язання з податку на додану вартість, передбаченого податковим повідомленням-рішенням від 22.12.2008 № 0001102301/0/4975.

Зазначеним податковим повідомленням-рішенням податковим органом визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 670375 грн. та штрафні (фінансові) санкції у сумі 335188 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13.05.2010 у адміністративній справі № 2а-546/10/1070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні рішення»до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 22.12.2008 № 0001092301/0/4974 та № 0001102301/0/4975, визнання нечинними першої податкової вимоги від 05.02.2009 № 1/113 та другої податкової вимоги від 23.03.2009 № 2/334, податкове повідомлення-рішення від 22.12.2008 №0001102301/4975, визнано протиправним та скасовано, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія постанови.

Дане рішення було оскаржене Державною податковою інспекцією в Обухівському районі Київської області до Київського апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2010 у справі № 2а-546/10/1070 апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області залишено без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 13.05.2010 - без змін, копія ухвали також наявна у матеріалах справи.

Судом також встановлено, що позивачем у строки, встановлені п.п. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 Закону України № 2181-III, були подані декларації з податку на додану вартість за січень - грудень 2009 року та за січень - травень 2010 року.

Сума податку на додану вартість, визначена позивачем у деклараціях за 2009 рік становить 86902 грн. 00 коп. та за період січень травень 2010 року становить 43847 грн. 00 коп.

Відповідно до задекларованих сум, визначених у деклараціях, позивачем було здійснено оплату за призначенням платежу податок на додану вартість, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень за відповідні періоди.

Судом встановлено, що в зазначених вище платіжних дорученнях, а саме, в реквізитах щодо призначення платежу, позивачем було надано повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснювалось перерахування коштів.

За поясненнями представників відповідача, наданими у судовому засіданні, кошти, сплачені позивачем, були перераховані Державною податковою інспекцією в Обухівському районі Київської області, на підставі пункту 7.7 статті 7 Закону України № 2181-III, в рахунок погашення податкового боргу у порядку календарної черговості його виникнення без повідомлення та згоди позивача.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону України № 2181-III визначений принцип рівності бюджетних інтересів та встановлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Як встановлено підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України № 2181-III, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України «Про Національний банк України»від 20.05.99 № 679-ХІУ Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Із наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України № 2181-III, слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Законом України № 2181-III, який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів відсутня зміна призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Згідно з підпунктом 2.2.1 пункту 2 статті 2 Закону України № 2181-III контролюючі органи мають право здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати лише стосовно тих податків і зборів (обовязкових платежів), які віднесені до їх компетенції цим пунктом.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 зазначеного Закону передбачено, що активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.

Вказані вище вимоги Закону не містять будь-яких даних стосовно заборони платнику податків сплачувати податкові зобов`язання за наявності податкового боргу, а також не дає повноважень контролюючому органу - державній податковій службі здійснювати будь-які дії щодо визначення черговості сплати податків чи погашення податкового боргу, змінювати призначення платежу та без згоди платника податків розпоряджатися його власними коштами.

Таким чином, позивач, самостійно визначивши та перерахувавши суми податку на додану вартість, виконав своє зобов`язання зі сплати цього податку за визначеними ним періодами, що виключає застосування до нього штрафних санкцій, передбачених підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України № 2181-III.

Відтак, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України № 2181-III, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Отже, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані у призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів, є неправомірним.

Враховуючи викладене, суд не вбачає порушення позивачем приписів п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР та п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України № 2181-III щодо несвоєчасної сплати податкового зобов`язання по податку на додану вартість, а тому спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.

Згідно з підпунктом 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено два способи узгодження податкових зобов'язань: самостійне узгодження податкового зобов'язання та апеляційне узгодження податкового зобов'язання.

Самостійне узгодження податкових зобов'язань полягає в самостійному визначенні платником податків, тобто позивачем, суми податкових зобов'язань у податковій декларації. Апеляційне узгодження податкового зобов'язання полягає в нарахуванні суми податкових зобов'язань контролюючим органом. Податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків апеляційного оскарження такого рішення.

Друга податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов'язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків, обов'язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк.

Таким чином, обов'язковою умовою для направлення податкової вимоги є наявність узгодженої суми податкового зобов'язання позивача, яка не була сплачена у встановлені строки.

Як встановлено судом, матеріали справи свідчать про відсутність узгоджених податкових зобов'язань (податкового боргу) позивача. Відповідна сума податкового боргу не була узгоджена позивачем як самостійно, так і в апеляційному порядку.

З огляду на викладене суд вважає, що друга податкова вимога прийнята з порушенням вимог чинного законодавства і підлягає скасуванню.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи приписи наведених правових норм, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись статтями 11, 14, 70-72, 86, 159 - 163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області від 18 червня 2010 року № 0003531503/0, № 0003551503/0/2074, № 0003541503/0/2075.

Визнати протиправною та скасувати другу податкову вимогу від 22 липня 2010 року № 2/475.

Стягнути з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні рішення»судовий збір у розмірі 3 (три) гривні 40 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київській окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Спиридонова В.О.

Постанова у повному обсязі виготовлена 13 грудня 2010 року.