Ухвала суду № 17071727, 07.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" червня 2011 р. м. КиївК/9991/455/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Степашка О.І.

Шипуліної Т.М.

при секретарі судового засідання:Шкляр А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року

у справі № 2а-3207/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «В.В.»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «В.В.»(далі позивач) до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001442310/0 від 18 лютого 2010 року. Судові витрати в сумі 3,40 грн. присуджено на користь ТОВ «В.В.»за рахунок Державного бюджету України.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі ДПІ у Печерському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2010 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення без змін.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «В.В»з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при взаємовідносинах з Приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Еквілунс»за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2009 року, за результатами якої складено акт № 48/23-10/31029590 від 05 лютого 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001442310/0 від 18 лютого 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 2143 555,83 грн. (1 429 037,19 грн. основний платіж, 714 518,64 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 168/97-ВР) у звязку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість в розмірі 1379 370,89 грн. згідно податкових накладних, виписаних на адресу позивача ПП «ВКФ Еквілунс».

Зазначений висновок податковим органом зроблено у звязку з тим, що засновником, директором, бухгалтером ПП «ВКФ Еквілунс»за період, охоплений перевіркою, була ОСОБА_5, яка пояснила, що довіреностей на право здійснювати фінансово-господарську діяльність від свого імені не виписувала та всі договори укладала самостійно.

В свою чергу, згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи № 592 від 16 листопада 2009 року підписи на первинних бухгалтерських документах ТОВ «В.В.»виконані не ОСОБА_5, а іншою особою.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та ПП «ВКФ Еквілунс»укладено контракт № 02/04-07 від 02 квітня 2007 року на поставку труб для нафтогазової промисловості, а також договір № 1/04-09 від 04 березня 2009 року та доповнення № 1 від 29 березня 2009 року, відповідно до умов яких ПП «ВКФ Еквілунс»продає, а позивач купує рулонну офсетну друкарську машину.

Поставка труб для нафтогазової промисловості здійснювалась ПП «ВКФ Еквілунс»на склади позивача, орендовані за адресами: м. Українка, вул. Промислова, 47 та м. Івано-Франківськ, вул. Городянського, 3/17.

В свою чергу, поставка друкарської машини здійснювалась позивачем самовивозом, у звязку з чим ТОВ «В.В.» укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Горизонт-СМ»договір № 2/09 від 01 квітня 2009 року.

Позивачем оплачено товар згідно банківських виписок, а ПП «ВКФ Еквілунс»виписано на його адресу видаткові накладні, а також податкові накладні, на підставі яких ТОВ «В.В»сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за відповідний період.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції, допитана в судовому засідання в якості свідка засновник та директор ПП «ВКФ Еквілунс»ОСОБА_5 підтвердила обставину укладання з позивачем угод № 02/04-07 від 02 квітня 2007 року, № 1/04-09 від 04 березня 2009 року та доповнення № 1 від 29 березня 2009 року, а також виписки на його адресу податкових накладних. Крім того, ОСОБА_5 підтвердила належність саме їй підписів на договорах, накладних та податкових накладних.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З системного аналізу положень Закону № 168/97-ВР вбачається, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем, якщо він має всі документальні підтвердження розміру зазначеного податкового кредиту.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені ПП «ВКФ Еквілунс», адже контрагент позивача на момент виписки податкових накладних на адресу ТОВ «В.В.»був платником податку на додану вартість. Крім того, директором ПП «ВКФ Еквілунс»підтверджено обставину виписки податкових накладних, укладення угод, та підписання первинних документів, які підтверджують їх виконання.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіГолубєва Г.К.

Карась О.В.

Степашко О.І.

Шипуліна Т.М.