Постанова № 17070421, 12.07.2011, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2011 р.Справа № 5024/331/2011 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Михайлова М.В.

суддів Ярош А.І., Журавльова О.О.

При секретарі Герасименко Ю.А.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1, за довіреністю;

від відповідача: не зявився, повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Уніфер”

на рішення господарського суду Херсонської області від 05 травня 2011 року

у справі № 5024/331/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Уніфер”, Херсонська обл., м. Каховка, вул. Мелітопольська, 17 Б

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Терра Юкрейн”, Херсонська обл., м. Каховка, вул. Мелітопольська, 11 А

про стягнення 60929 грн. 05 коп.,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Уніфер” звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Терра Юкрейн” про стягнення 33 180,06 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 27 748,99 грн. штрафу та судові витрати.

29.03.2011 року позивачем було надано доповнення до позовної заяви та пояснення, 05.04.2011 року заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути 129635, 24 грн., з яких 101886, 25 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 27 748,99 грн. штрафу та судові витрати, а також доповнення до позовної заяви від 28.04.2011 року, в яких позивач наполягав на задоволенні позовних вимог.

Відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов від 24.03.2011 року та доповненнях до відзиву від 19.04.2011 року та від 05.05.2011 року.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 05 травня 2011 року по справі № 5024/331/2011 (суддя Людоговська В.В.) позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Терра Юкрейн” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Уніфер” 13 874,49 грн. штрафу, в рахунок відшкодування витрат по сплаті державного мита в сумі 277,48 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 107,47 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю „Уніфер” звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 05 травня 2011 року по справі № 5024/331/2011 та прийняти нове рішення, яким стягнути на користь позивача 129635, 24 грн., з яких 101886, 25 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 27 748,99 грн. штрафу та судові витрати.

Свої вимоги скаржник мотивує тим, що суд не повністю зясував обставини, що мають значення для справи, та порушив норми матеріального та процесуального права.

Відповідач не скористався своїм правом надання відзиву на апеляційну скаргу позивача.

Сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать поштові повідомлення та розписки, а матеріали справи дають можливість розглянути справу у відсутності представника відповідача, тим паче, що в ухвалі суду апеляційної інстанції від 01.06.2011 р. про прийняття апеляційної скарги до провадження було зазначено, що незабезпечення учасниками процесу в судове засідання своїх представників не буде перешкоджати розгляду апеляційної скарги.

Від відповідача, представник якого не зявився у судове засідання апеляційної інстанції, ніяких клопотань не надходило.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та обставини, на які посилається скаржник, а також перевіривши додержання та правомірність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши представника позивача, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та перевірено в ході апеляційного перегляду, між Товариством з обмеженою відповідальністю “Уніфер” (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Терра Юкрейн” (покупець) укладено договір поставки №06/10-КО від 17.02.2010 р. (далі Договір), за умовами якого позивач зобов”язується передати, а відповідач прийняти та оплатити товари згідно з Специфікацією та на умовах, що визначаються у Додатках, які є невід”ємною частиною цього Договору.

Суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що зазначений договір за своєю правовою природою є договором поставки, а правовідносини, які витікають з нього, регулюються ст. 264-271 ГК України.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що сторони підписують окремий Додаток на кожну партію товару, що продається за цим договором. Згідно з п.2.1. договору ціна товару, а також умови оплати зазначаються в додатках на кожну партію товару.

На виконання вищевказаного пункту договору 17 лютого 2010 року сторони підписали Додаток №1 до договору та 8 квітня 2010 року Додаток №2 до договору.

Згідно додатку №1 сторони узгодили поставку товару на суму 270 000,00 грн. та його оплату до 31.03.2010 року. В додатку №2 сторони узгодили поставку товару на 19 890,00 грн. та його оплату до 30.04.2010 року.

Позивач свої договірні зобов'язання щодо поставки виконав в повному обсязі, що підтверджено наступними накладними згідно додатку 1: №00000291 від 10.04.2010 року на суму 80997,60 грн.; №00000292 від 10.04.2010 року на суму 607,68 грн.; №00000331 від 14.04.2010 року на суму 20154,72 грн.; №00000332 від 14.04.2010 року на суму 165103,28 грн.; згідно додатку 2: №00000276 від 08.04.2010 року на суму 19890,00 грн.

Матеріали справи свідчать, що відповідач в порушення умов договору та додатків розрахувався з позивачем в повному обсязі тільки 03.09.2010 року.

Предметом спору стало стягнення з відповідача штрафу та відсотків за користування чужими грошовими коштами за порушення умов договору.

Пунктом 5.3. Договору сторони узгодили, що відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України у випадку прострочення оплати вартості товару покупець сплачує 0,5% від суми простроченої заборгованості постачальнику за кожний день прострочення. В разі порушення термінів оплати товару більше, ніж на 10 днів, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 15 % від суми заборгованості по договору.

Позивач з посиланням на ст.625 Цивільного кодексу України нарахував та просив стягнути з відповідача 33180,06 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Крім того, як вже зазначалося вище, 05.04.2011 року позивач надав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути 129635, 24 грн., з яких 101886, 25 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 27748,99 грн. штрафу. Однак суд першої інстанції в своєму рішення про це не зазначив.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

В письмових поясненнях від 29.03.2011 року (а.с.78) позивач наполягає на тому, що пунктом 5.3. договору передбачено саме стягнення 0,5 % за кожен день прострочення як плата за користування чужими грошовими коштами, і що саме про такий вид відсотків йде мова у ст.625 Цивільного кодексу України. В доповненні до позовної заяви 28.04.2011 р. позивач пояснив правову природу відсотків, що передбачені п.5.3. договору, і зясував, що це відсотки річних в розрахунку за кожен день прострочення.

Судова колегія, проаналізувавши висновки суду першої інстанції в цій частині, дійшла до переконання про те, що незважаючи на невідображення факту збільшення позовних вимог, господарський суд дійшов до вірного висновку, що в пункті 5.3. договору сторони не узгодили виду відповідальності за порушення зобовязання, та правильно відмовив в задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Також судова колегія вважає за необхідне зазначити, що додані позивачем до апеляційної скарги копії постанов, які були залучені до матеріалів справи, жодним чином не можуть впливати на вирішення даного спору по суті, оскільки стосуються зовсім інших обставин та не спростовують вищенаведені висновки, а тому до уваги не приймаються.

Щодо стягнення штрафу судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до п.5.3. договору позивач нарахував та просив стягнути з відповідача 27748,99 грн. штрафу.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що відповідачем дійсно порушено умови договору в частині строків оплати. Підписуючи договір, відповідач у відповідності з п.3 ст.181 Господарського кодексу України погодився з його умовами, у тому числі й застосуванням штрафу. Судом досліджено, що відповідач не скористався своїм правом, закріпленим п.4 ст.181 Господарського кодексу України щодо надання протоколу розбіжностей до договору, а також п.5 ст.231 Господарського кодексу України, яким передбачено, що у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобовязання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Однак щодо висновку суду першої інстанції про зменшення штрафу на 50% та задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафу в сумі 13874,49 грн., судова колегія вважає його необґрунтованим та передчасним в звязку із наступним.

Відповідно до вимог частини 1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Аналізуючи висновки, зроблені місцевим господарським судом при ухваленні рішення в цій частині, колегія суддів дійшла до переконання про те, що висновки суду першої інстанції не повністю відповідають обставинам справи та в деяких випадках засновані на припущеннях.

Приймаючи рішення щодо зменшення розміру штрафу суд першої інстанції врахував лише інтереси відповідача, в свою чергу жодним чином не дослідивши та не врахувавши майновий стан позивача, порушивши положення ст.ст. 42, 43 ГПК України.

Також суд першої інстанції не з'ясував не тільки майновий стан сторін, а і причини неналежного виконання зобов'язання, час прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Однак тільки на підставі усіх цих даних, дійшовши висновку про винятковість такого випадку, як це передбачено ст. 83 ГПК України, суд має право зменшити розмір санкцій, даний принцип також викладено і в п. 2.4. Роз'яснень Вищого арбітражного суду «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань», № 02-5/293 від 29.04.94.

Таким чином, не з'ясувавши усі істотні умови, що необхідні для зменшення штрафних санкцій, суддею було ухвалено рішення, що порушує принцип свободи договору (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 99-101 ГПК України судова колегія приймає до уваги доводи позивача щодо причин ненадання доказів майнового стану та приймає їх до уваги та зазначає наступне.

У зв'язку із тим, що клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій було подано у день ухвалення рішення, позивач не зміг надати докази, які б обґрунтовували б розмір завданих позивачу збитків та надати необхідні докази, хоча у судовому засіданні представник позивача повідомив, що ним сплачені штрафні санкції третій стороні, у зв'язку із тим, що відповідач несвоєчасно розрахувався по спірному договору, а відповідно до ч.1 ст. 225 ГПК України такого роду виплати відносяться до збитків позивача, як додаткові витрати.

Суд залишив поза увагою, також той факт, що строк прострочення доволі значний, близько 5-ти місяців.

Що стосується матеріального становища позивача, то воно також є досить скрутним. Так, на рахунку позивача в Ф-я АТ «УКРЕКСІМБАНК», Херсон станом на 19.05.2011 року знаходяться кошти у розмірі 424,52 грн., а на рахунку в КБ «ПриватБанк»- 692,59 грн.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 625 ГПК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судова колегія доходить до висновку про те, що сума штрафу є обґрунтованою та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі, а саме - 27748, 99 грн.

За таких обставин, з підстав неповного зясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення у справі, оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню в частині стягнення неповної суми штрафу, а в решті частини рішення слід залишити без змін з урахуванням викладеного у мотивувальній частині даної постанови.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Уніфер”, Херсонська обл., м. Каховка, на рішення господарського суду Херсонської області від 05 травня 2011 року по справі № 5024/331/2011 задовольнити частково, рішення господарського суду скасувати частково.

Викласти п.2 резолютивної частини рішення наступним чином:

„Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Терра Юкрейн” (74800, Херсонська область, м. Каховка, вул. Мелітопольська, 11А, р/р 26001052301050 в ХФ КБ “ПриватБанк”, м. Херсон, МФО 352479, код ЄДРПОУ 32809894) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Уніфер” (77800, Херсонська область, м. Каховка, вул. Мелітопольська, 17 б, р/р 2600201693379 в ФВАТ “Державний експортно-імпортний банк України” м. Херсон, МФО 352639, код ЄДРПОУ 31431146) 27748, 99 грн. штрафу, 277, 42 грн. витрат на державне мито, 50, 29 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.”

В решті частині рішення господарського суду залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Терра Юкрейн” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Уніфер” 138, 71 грн. витрат на державне мито за розгляд апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Херсонської області видати відповідні накази з зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 18 липня 2011 року.

Головуючий суддя: М.В. Михайлов

Суддя: А.І. Ярош

Суддя: О.О. Журавльов