Постанова № 17070361, 29.06.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.06.11 Справа № 5008/632/2011

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого - судді Кордюк Г.Т.

суддів: Давид Л.Л.

Мурська Х.В.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз»за № 07/1972 від 08.06.2011 року

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 31.05.2011 року

у справі № 5008/632/2011

за позовом: Дочірня компанія «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ в особі філії управління магістральних газопроводів «Прикарпаттрансгаз», м. Івано-Франківськ

до відповідача: ПАТ «Закарпатгаз», м. Ужгород

про стягнення 8591,07 грн.

За участю представників сторін:

від позивача –Григоришин В.Ю. - представник

від відповідача –Йовенко Д.В. - представник

Права та обов’язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз’яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст.81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2011 року у справі № 5008/632/2011 змінено склад колегії, замість суддів Гриців В.М. та Хабіб М.І. введено суддів Давид Л.Л. та Мурська Х.В..

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 31.05.2011 року у справі № 5008/632/2011 (суддя Швед Б.С.) позовні вимоги ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України» в особі філії УМГ «Прикарпаттрансгаз»задоволено частково: стягнуто з ПАТ «Закарпатгаз» на користь ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»в особі філії УМГ «Прикарпаттрансгаз» суму 8 265,00 грн., в т.ч. 6 971,00 грн. –інфляційні нарахування за період: грудень 2008 року –квітень 2011 року, 1 294,00 грн. –3% річних за період з 01.06.2009 року по 01.05.2011 року, а також 102,00 грн. –державного мита та 236,00 грн. –витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову провадження у справі припинено.

При винесенні рішення, суд першої інстанції виходив із того, що зважаючи на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України, вимога позивача про стягнення з відповідача 6 971,00 грн. –інфляційні нарахувань 1 294,00 грн. –3% річних підтверджена належними та допустимими доказами, а тому підлягає до задоволення; провадження у справі щодо стягнення інфляційних за період з травня по листопад 2008 року підлягає припиненню на підставі пункту 2 частини першої статті 80 ГПК України, оскільки інфляційні за цей період вже стягнуті на користь позивача у судовій справі № 10/2.

ПАТ «Закарпатгаз»подано апеляційну скаргу за № 07/1972 від 08.06.2011 року, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти ухвалу, якою провадження у справі припинити, оскільки судом першої інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права та висновки господарського суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Зокрема, скаржник зазначає, що грошове зобов’язання не може виникати з рішення суду, а тому звернення позивача з вимогою про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є безпідставним та необґрунтованим; ПАТ «Закарпатгаз»є учасником розрахунків підприємств паливно-енергетичного комплексу та включено до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу»від 23.06.2005 року № 27/11-IV, а тому не виконало судове рішення у справі № 10/2 не зі своєї вини.

Окрім цього, скаржник вважає, що враховуючи норми Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природній газ та електричну енергію» № 3319 від 12.05.2011 року, підлягають списанню заборгованість (у тому числі встановлена судовими рішеннями) з пені, штрафних та фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011 року, і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом, а отже відносно зазначених вимог відсутній предмет спору.

Щодо порушення норм процесуального права, скаржник зазначає, що місцевим господарським судом вирішено даний спір в першому судовому засіданні без участі представника відповідача.

ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»в особі філії УМГ «Прикарпаттрансгаз»в судовому засіданні та у поданому відзив на апеляційну скаргу № 06-20/юр від 25.06.2011 року, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції у даній справі без змін з підстав необґрунтованості доводів апеляційної скарги.

Судом апеляційної інстанції встановлено наступне:

На підставі укладеного Договору № 1-Пос-3 від 19.09.2005 року (а.с. 10-11) між сторонами у справі здійснювались господарські операції по транспортуванню природного газу.

Спірні питання щодо розрахунків за поставлений газ були предметом судового розгляду у справі господарського суду Закарпатської області № 10/2.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 05.03.2009 року у справі № 10/2 (а.с. 12-13), яке набрало законної сили, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача суму 27 124,56 грн. заборгованості за поставлений природний газ, в т.ч. 22 522,04 грн. –основний борг, 2 258,38 грн. –пені за прострочення платежів, 1 857,29 грн. –інфляційні нарахування за період: квітень –листопад 2008 року та 486,85 грн. –3% річних.

Нарахування річних за період з 01.06.2009 року по 01.05.2011 року та інфляційних втрат за травень 2008 року –квітень 2011 року (а.с. 6-7), стягнення яких є предметом даного судового розгляду, проведено позивачем у зв’язку невиконанням відповідачем своїх зобов’язань з оплати поставленого товару на підставі Договору в обсягах відповідно до рішення господарського суду Закарпатської області у справі №10/2.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду слід залишити без змін, виходячи з наступного:

В силу ст. 35 ГПК України, встановлені обставини не потребують доказування.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України, ст.202 Господарського кодексу України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Отже, зважаючи на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про стягнення на користь позивача суми 8265,00 грн., в тому числі 6 971,00 –інфляційні нарахування за період грудень 2008 року –квітень 2011 року та 1 294,00 грн. –3% річних за період з 01.06.2009 року по 01.05.2011 року, оскільки чинне законодавство прямо передбачає право кредитора, в разі прострочення виконання грошового зобов'язання, на заявлення до стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, так як право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Згідно зі статтями 598 - 609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Водночас, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

Вказану правову позицію наведено також в інформаційному листі ВГСУ від 20.11.2008 року N 01-8/685, постанові Верховного Суду України від 30.09.2008р. у справі №1/384-07.

Щодо стягнення інфляційних за період з травня по листопад 2008 року в сумі 326,14 грн.. судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок, що провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягає припиненню на підставі пункту 2 частини першої статті 80 ГПК України, оскільки інфляційні за цей період вже стягнуті на користь позивача по судовій справі № 10/2, що наводилось вище.

Посилання апелянта на включення його до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості та на Закон України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу»є безпідставними, так як зазначені норми передбачають лише порядок проведення розрахунків між підприємствами, що підпадають під дію даного Закону. Зокрема, п. 10.5 ст.10 цього Закону передбачено, що не підлягає індексації реструктиризована заборгованість.

Договір на реструктирізацію спірної заборгованості між сторонами не укладався. Отже, дана норма на правовідносини сторін по даній справі не розповсюджується. Норми даного Закону не забороняють проведення добровільної сплати боргу та не передбачають зупинення нарахування інфляційних та річних на заборгованість, яка не була реструктиризована.

Щодо посилання скаржника на Закон України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природній газ та електричну енергію»№ 3319 від 12.05.2011 року відповідно до норм якого, підлягають списанню заборгованість (у тому числі встановлена судовими рішеннями) з пені, штрафних та фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011 року, і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом, а отже на думку відповідача, відносно зазначених вимог відсутній предмет спору, колегія суддів з даним висновком не погоджується виходячи з наступного:

Як зазначалось вище, заборгованість яка є предметом розгляду даної справи, виникла внаслідок невиконання відповідачем зобов’язань по оплаті коштів за договором № 1-Пос-3 від 19.05.2005 року за послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами для потреб підприємств та населення. Оскільки, предметом даної справи є заборгованість за послуги з транспортування, а не за природній газ, то застосування Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природній газ та електричну енергію»є неправомірним та не обґрунтованим.

Щодо посилань скаржника на порушення норм процесуального права, а саме на те, що місцевим господарським судом вирішено даний спір в першому судовому засіданні без участі представника відповідача, колегія суддів вважає даний висновок необґрунтований, оскільки стаття 77 ГПК України встановлює, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Зокрема, такою обставиною є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу. З даної статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачу було відомо про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 2), проте, останній в судове засідання не з’явився та про причини неявки місцевий господарський суд не повідомив, клопотань чи інших заяв не подав, а отже, господарський суд першої інстанції правомірно виходячи з процесуальних норм ст. 75 ГПК України прийняв судове рішення у справі за наявними в ній матеріалами.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, судова колегія приходить до висновку, що рішення господарського суду Закарпатської області від 31.05.2011 року прийняте із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Закарпатської області від 31.05.2011 року у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу ПАТ «Закарпатгаз»за № 07/1972 від 08.06.2011 року –без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст.ст. 109, 110 ГПК України.

3. Справу направити в місцевий господарський суд.

Головуючий - суддя Кордюк Г.Т..

суддя Давид Л.Л.

суддя Мурська Х.В.