Постанова № 17020175, 29.06.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

29.06.2011 № 17/281-17/128

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Сухового В.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г

при секретарі: Трохліб О.Г.

розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ністас Україна» про перегляд постанови Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2010 року за нововиявленими обставинами

у справі № 17/281-17/128 (Головуючий суддя: Гарник Л.Л., судді Іваненко Ю.Г. Борисенко І.В.),

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Ністас-Україна”

до Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення

залізничного транспорту України “Укрзалізничпостач”

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю “Науково-

виробнича фірма “Дніпротехтранс”

про стягнення 22816958,03 грн.

за зустрічним

позовом Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення

залізничного транспорту України “Укрзалізничпостач”

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ністас-Україна”

про стягнення 916666,66 грн.

за участю Генеральної прокуратури України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.07.2010р. у справі № 17/281-17/128 позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Ністас-Україна” до Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України „Укрзалізничпостач” про стягнення 22816958,03 грн. задоволено частково, cтягнуто 14317429,40 грн. основного боргу, 1692215,79 грн. пені, 1045394,82 грн. 3 % річних, 5 758 548,0 грн. інфляційних витрат, 25494,90 грн. державного мита, 117,98 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині первісного позову відмовлено; у зустрічному позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2010р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 22.11.2010р., вказане рішення скасовано частково та викладено резолютивну частину рішення в такій редакції:

«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Ністас-Україна” задовольнити частково. Стягнути з Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України „Укрзалізничпостач” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Ністас-Україна” 695195,15 грн. пені, 92694,12 грн. 3 % річних, 25500,00 грн. судові витрати по сплаті державного мита, 78,12 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Припинити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 14317429,40 грн. основного боргу. У задоволенні решти позову відмовити. Зустрічний позов Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України „Укрзалізничпостач” задовольнити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Ністас-Україна” на користь Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України „Укрзалізничпостач” 916666,66 грн. штрафу, 9166,67 грн. судові витрати по сплаті державного мита, 118,00 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Ністас-Україна” на користь Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України „Укрзалізничпостач” 12750,00 грн. (дванадцять тисяч сімсот пятдесят грн. 00 коп.) витрат з оплати державного мита за розгляд апеляційної скарги».

27.05.2011 року позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2010 року у справі № 17/281-17/128 та залишити в силі рішення господарського суду м. Києва.

Заява вмотивована тим, що рішенням господарського суду м. Києва від 14.03.2011р. у справі № 37/568 заяву ДП «Укрзалізничпостач» про зарахування зустрічних однорідних позовних вимог від 06.08.2008р. № ЦХП-18/2406 визнано недійсною. Вказане рішення суду залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2011р. Позивач вказує на те, що зазначені рішення та постанова у справі №37/568 є нововиявленою обставиною у справі №17/281-17/128, оскільки, по-перше, спростовують факт правомірності здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог між відповідачем та позивачем, а цей факт має істотне значення для справи, а по-друге, у звязку з тим, що на момент винесення постанови Київським апеляційним господарським судом у даній справі діяла презумпція правомірності правочину стосовно заяви про залік зустрічних однорідних вимог, як одностороннього правочину, позивачу не було відомо про його недійсність. Враховуючи викладене, позивач, посилаючись на ст. ст.112,113 ГПК України, просить суд задовольнити заяву про перегляд постанови Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2010р. та скасувати її, залишивши в силі рішення господарського суду м. Києва.

Відповідачем подано заперечення на заяву про перегляд постанови, у якій він зазначає, що постанова від 06.09.2010р. винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства та не підлягає перегляду за нововиявленими обставинами, а тому в задоволенні вказаної заяви суд має відмовити.

УхвалоюКиївського апеляційного господарського суду від 09.06.2011р. заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 20.06.2011р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2011р. розгляд справи відкладено на 29.06.2011р. у звязку з неявкою представників третьої особи та прокуратури та клопотанням третьої особи про відкладення розгляду справи.

Від позивача надійшла заява, у якій він просить зупинити виконавче провадження по виконанню постанови КАГС від 06.09.2010р.у справі № 17/281-17/128 до закінчення перегляду заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. Колегія суддів не знаходить підстав для задоволення цієї заяви, тому відхиляє її як необґрунтовану.

20.06.2011р. представником відповідача подано клопотання про зупинення провадження у справі. Колегія суддів не знаходить підстав для задоволення зазначеного клопотання, а тому воно підлягає відхиленню.

24.06.2011р. представником третьої особи подано клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 29.06.2011р., у звязку з зверненням третьої особи до Служби безпеки України. Колегія суддів вважає, що дане клопотання слід відхилити.

Згідно з частиною першою статті 112 ГПК України, господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами.

Частиною 2 статті 114 ГПК встановлено, що перегляд за нововиявленими обставинами постанов і ухвал апеляційної і касаційної інстанції, якими змінено або скасовано судове рішення суду першої інстанції, здійснюється судом тієї інстанції, яким змінено або прийнято нове судове рішення.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши підстави подання заяви про перегляд постанови за нововиявленими обставинами та доводи представників сторін, здійснивши юридичну оцінку фактичних обставин даної заяви вважає, що вона підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Так, судами було встановлено, що 07.03.2007р. між ТОВ “Ністас-Україна” та ДП “Укрзалізничпостач” укладено договір поставки № ЦХП-07-00207-01, відповідно до умов якого ТОВ “Ністас-Україна” зобовязався поставити та передати у власність, а ДП “Укрзалізничпостач” прийняти і оплатити продукцію (Система контролю експлуатації транспортних засобів “Дельта”, виробник Науково-виробниче підприємство “Дніпротехтранс”, м. Дніпропетровськ) в асортименті та кількості відповідно до специфікації до даного договору, що є невідємною його частиною. Загальна сума Договору на момент його підписання складає 43119996,86 грн. з ПДВ (п. 4.6 Договору).

27.03.2007р. між ТОВ “Ністас-Україна” та ТОВ “Науково-виробниче підприємство “Дніпротехтранс” було укладено договір поставки продукції № Д06/07 на загальну суму 42 312 480,00 грн. Відповідно до п. 1.1 вказаного договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію в асортименті та кількості відповідно до специфікації № 1 до даного Договору, що є невід'ємною його частиною.

04.08.2008р. ДП “Укрзалізничпостач” уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю „Наукова виробнича фірма „Дніпротехтранс” договір про відступлення права вимоги № ДФ-01/08, згідно якого ДП “Укрзалізничпостач” набуло право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ністас-Україна” щодо його зобовязань на суму 14327999,00 грн. за укладеним останнім з Товариством з обмеженою відповідальністю „Наукова виробниче підприємство „Дніпротехтранс” договором поставки від 27.03.2007р. № Д06/07.

04.08.2008р. ДП “Укрзалізничпостач” направило ТОВ “Ністас-Україна” заяву від 04.08.2008р. про залік однорідних зобовязань № ЦХП-18/2406 в порядку ст. 601 ЦК України на суму 14 227 999,40 грн., яка містить посилання на заборгованість ТОВ “Ністас-Україна” за договором від 27.03.2007 № Д 06/07, що укладений між ТОВ “Науково-виробнича фірма “Дніпротехтранс” та ТОВ “Ністас-Україна” (т.2, а.с.40-41).

07.08.2008р. ДП “Укрзалізничпостач” направило (повторно) ТОВ “Ністас-Україна” заяву від 06.08.2008р. про залік однорідних зобовязань від 04.08.2008 № ЦХП-18/2448 в порядку ст. 601 ЦК України на суму 14 327 999,00 грн., яка містить посилання на заборгованість ТОВ “Ністас-Україна” за договором від 27.03.2007 № Д 06/07, що укладений між ТОВ “Науково-виробнича фірма “Дніпротехтранс” та ТОВ “Ністас-Україна” (т.2, а.с.60-61).

Відповідач, у відповідь надіслав претензію від 23.09.2008р. із запереченнями на заяву про залік, вмотивовану тим, що стороною договору від 27.03.2007р. № Д 06/07 є Товариство з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Дніпротехтранс” та всі зобовязання за цим договором позивач виконав у повному обсязі.

Скасовуючи частково рішення господарського суду м. Києва від 09.07.2010р. та припиняючи провадження у справі в частині позовних вимог ТОВ «Ністас-Україна» про стягнення 14317429,40 грн. основного боргу, Київський апеляційний господарський суд вмотивував свою постанову від 06.09.2010р. тим, що місцевий господарський суд не врахував, що припинення зобовязання зі сплати боргу позивачу зарахуванням зустрічних однорідних вимог за своєю правовою природою є односторонньою угодою, яка оформляється заявою однієї з сторін, і, якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутись за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду. Апеляційна інстанція зазначила також, що з аналізу норм ч.3 ст.203 ГК України та ч.1 ст.601 ЦК України, які регулюють припинення зобов'язання зарахуванням, вбачається, що заяву про зарахування як односторонній правочин слід вважати зробленою і такою, що потягла відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї зі сторін на адресу іншої сторони, в момент вручення однією стороною іншій відповідного письмового повідомлення, в момент отримання від підприємства зв'язку кореспонденції, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням.

Таким чином, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що оскільки заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог відповідає вимогам статті 602 ЦК України та була отримана позивачем, про що свідчить направлена їм відповідь від 23.09.2008р., вказана заява є достатньою підставою для припинення зарахуванням зобов'язань відповідача щодо сплати стягуваного боргу. Крім того, судом вказано на те, що вирішальне значення для правильності вирішення справи № 17/281-17/128 має надана вище юридична оцінка факту одержання позивачем заяви відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 06.08.2008р. № ЦХП-18/2406.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції у своїй постанові дійшов висновку, що правові підстави для стягнення заборгованості за первісним позовом відсутні, а провадження у справі в частині відповідних позовних вимог підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України у звязку з відсутністю предмету спору.

Колегія суддів вбачає, що, таким чином, заява про зарахування стала правовою підставою для відмови в стягненні з відповідача 14317429,40 грн., а провадження в цій частині припинено, а, отже, ця заява за наслідками прийняття постанови КАГС від 06.09.2010р. вплинула на результат вирішення спору та права та обовязки позивача.

Проте, слід зазначити, що на момент прийняття рішення господарським судом м. Києва від 09.07.2010р. та постанови КАГС від 06.09.2010р. заява про зарахування зустрічних однорідних вимог, як односторонній правочин не була визнана не чинною і відносно неї діяла презумпція правомірності правочину в силу вимог ст. 204 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.256 ЦК України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.03.2011р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2011р., заяву про залік зустрічних однорідних вимог від 06.08.2008р. № ЦХП-18/2448 визнано недійсною у справі № 37/568 господарського суду міста Києва.

За таких обставин, позивач та суди, приймаючи рішення, не знали і не могли знати про недійсність правочину заяви про залік зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику перегляду судами у звязку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили від 27.02.1981р. № 1 (із наступними змінами) як нововиявлені можуть розглядатись обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають істотне значення для правильного вирішення справи, які існували на час постановлення рішення, ухвали, постанови, але про них не знали і не могли знати заявник і суд.

Згідно з п.1 ч.2 ст.112 ГПК України підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскільки обставини, встановлені судом у справі №37/568 і викладені позивачем у заяві, обєктивно існували на час розгляду даної справи, мають істотне значення для правильного вирішення даної справи, ні позивач, ні суд не знали та не могли знати про недійсність вказаної заяви відповідно, заява про перегляд постанови Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2010р в цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а постанова в цій частині має бути переглянута з урахуванням нововиявлених обставин факту визнання судом заяви недійсною, що в свою чергу має значення для правильного та всебічного розгляду даної справи.

Зі змісту розділу ХІІІ ГПК України вбачається, що результат перегляду повинен випливати з оцінки доказів, зібраних у справі, і встановлення господарським судом на основі цієї оцінки наявності або відсутності нововиявлених обставин, визначення їх істотності для правильного вирішення спору. Господарський суд вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. Аналогічна правова позиція викладена в пункті 3.6. розяснень президії Вищого господарського суду України від 21.05.2002р. № 04-5/563.

Колегія суддів зазначає, що факт наявності заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 06.08.2008р. № ЦХП-18/2448 взятий до уваги лише судом апеляційної інстанції при прийнятті постанови від 06.09.2010р. та вплинув на результат вирішення спору, так як вказаною постановою рішення від 09.07.2010р. скасовано частково, а провадження в частині стягнення з відповідача 14317429,40 грн. основного боргу припинено.

Таким чином, вказане рішення суду першої інстанції має бути залишено без змін в частині задоволення первісного позову, при цьому постанова суду апеляційної інстанції від 06.09.2010р. підлягає скасуванню в частині вимог первісного позову, а в частині зустрічного позову підстави для перегляду постанови відсутні, з огляду на те, що нововиявлені обставини, встановлені рішенням суду у справі № 37/568, впливають на суть рішення апеляційної інстанції (постанови) лише в частині первісного позову. На суть постанови в частині зустрічного позову зазначені обставини не впливають.

07.03.2007р. між позивачем та відповідачем укладено договір поставки № ЦХП-07-00207-01, відповідно до умов якого позивач зобовязався поставити та передати у власність, а відповідач прийняти і оплатити продукцію (Система контролю експлуатації транспортних засобів “Дельта”, виробник Науково-виробниче підприємство “Дніпротехтранс”, м. Дніпропетровськ) в асортименті та кількості відповідно до специфікації до даного договору, що є невідємною його частиною. Загальна сума Договору на момент його підписання складає 43119996,86 грн. з ПДВ (п. 4.6 Договору). Специфікацією № 1 до договору сторони погодили поставку продукції, а саме: Система контролю експлуатації транспортних засобів “Дельта”у кількості 784 одиниці на суму 43119996,86 грн. з урахуванням ПДВ, та графік поставки: у першому кварталі 2007 року 2 одиниці, у другому кварталі 2007 року 182 одиниці, у третьому кварталі 2007 року 300 одиниць, у четвертому кварталі 2007 року 300 одиниць.

Умови та терміни постачання визначено у розділі 5 договору. Договором передбачено, що Постачальник здійснює поставку продукції залізничним транспортом загального користування або автомобільним транспортом на умовах СРТ (перевезення сплачені до) пункт призначення Фастівський склад ДП “Укрзалізничпостач”(м. Фастів, вул. Шевченко, 48), відповідно до вимог ІНКОТЕРМС (редакція 2000 року) (п. 5.1 Договору). Відповідно до розділу СРТ ІНКОТЕРМС-2000 термін “фрахт/перевезення оплачено до ...”означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки товару у вищезазначений спосіб. Пунктом 5.2 договору сторони погодили, що поставка продукції буде проводитися постачальником партіями в 10-ти денний термін тільки після отримання письмової рознарядки покупця з зазначенням вантажоодержувача, яка є підтвердженням готовності покупця до прийому продукції. Відповідальність за достовірність інформації, яка вказується у рознарядці несе покупець. При цьому, Постачальник протягом двох робочих днів з моменту відвантаження партії продукції надає Покупцю наступну інформацію: станцію (місце) призначення, номера транспортних засобів (вагону, автомобілю), кількість продукції у транспортному засобі (п. 5.3 договору).

Приписами статті 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться і в ст. 265 Господарського кодексу України.

Отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір № ЦХП-07-00207-01 від 07.03.2007 є договором поставки.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем за первісним позовом поставлено відповідачу за первісним позовом продукції на суму 43119996,86 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № РН-0000001 від 27.03.2007 на суму 109999,99 грн., № РН-0000002 від 27.04.2007 на суму 1099999,92 грн., № РН-0000003 від 31.05.2007 на суму 3409999,75 грн., № РН-0000004 від 27.06.2007 на суму 5499999,60 грн., № РН-0000005 від 31.07.2007 на суму 5499999,60 грн., № РН-0000006 від 31.08.2007 на суму 5499999,60 грн., № РН-0000007 від 10.10.2007 на суму 7149999,48 грн., № РН-0000008 від 31.10.2007 на суму 8249999,40 грн., № РН-0000009 від 29.11.2007 на суму 6599999,52 грн., а також виданими відповідачем довіреностями на одержання такої продукції.

У розділі 7 договору визначено порядок передачі і приймання продукції. Зокрема, прийом кожної партії продукції здійснюється покупцем при наявності товаросупроводжувальних документів: рахунку-фактури постачальника, технічного паспорту виробника з відміткою органу технічного контролю; видаткової та податкової накладних, пакувальних аркушів, товарно-транспортної накладної або залізничної накладної. Поставка продукції підтверджується сторонами шляхом підписання акту прийому-передачі, який покупець повинен підписати і повернути постачальнику після підтвердження вантажоодержувачем факту отримання продукції (п. 7.1 договору). Датою поставки продукції вважається дата підписання постачальником та покупцем акту прийому-передачі в пункті призначення згідно з п. 5.1 договору (п. 5.4 договору).

Відповідачем за первісним позовом не заперечується факт виконання позивачем за первісним позовом поставки продукції у повному обсязі, і у сторін з цього приводу спір відсутній.

У матеріалах справи містяться банківські виписи та акти звірки поставок та розрахунків між сторонами, з яких вбачається, що в рахунок оплати отриманої продукції відповідачем за первісним позовом було сплачено 28 801 997,46 грн. Зазначений факт не заперечується відповідачем.

При цьому, у матеріалах справи відсутні будь-які докази належного виконання зобовязань з оплати залишку вартості придбаної продукції, а відповідачем такі докази не надано суду.

Відповідач за первісним позовом стверджував, що ДП “Укрзалізничпостач” проведено зарахування зустрічних вимог сторін на підставі укладеного з ТОВ “Наукова виробнича фірма “Дніпротехтранс” договору про відступлення права вимоги від 04.08.2008 № ДФ-01/08, згідно з яким ДП “Укрзалізничпостач” набуло право вимоги у відношенні ТОВ “Ністас-Україна” на виконання зобовязань на суму 14327999,00 грн. за укладеним останнім з ТОВ “Науково виробниче підприємство “Дніпротехтранс” договором поставки від 27.03.2007 № Д06/07.

Згідно з ч. 1 ст. 220 та ч. 3 ст. 203 ГК України, ст. 601 ЦК України передбачено припинення господарського зобов'язання, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав, або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що заяву про зарахування як односторонній правочин слід вважати зробленою і такою, що потягла відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї зі сторін на адресу іншої сторони, в момент вручення однією стороною іншій відповідного письмового повідомлення, в момент отримання від підприємства зв'язку кореспонденції, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. При цьому зустрічні вимоги для їх зарахування мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.

Водночас, колегія суддів враховує, що даний час, заяву ДП “Укрзалізничпостач” про зарахування зустрічних однорідних вимог від 06.08.2008 № ЦПХ-18/2448 визнано недійсною згідно з рішенням господарського суду міста Києва від 14.03.2011р., залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2011р. у справі №37/568.

Відповідно до ч.1 ст.256 ЦК України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Визнання правочину недійсним пов'язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом.

Як зазначає Верховний Суд України у своєму листі від 24.11.2008 “Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший. При цьому, визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог від 06.08.2008 № ЦПХ-18/2448 слід вважати такою, що не має братись до уваги при вирішенні спору у даній справі, оскільки вона не створює правових наслідків для сторін щодо взаємних зобовязань за укладеними договорами.

Згідно зі ст. 14 ЦК України цивільні обовязки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як встановлено ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до п. 6.5 договору ЦХП-07-00207-01 від 07.03.2007 оплата за кожну партію поставленої продукції проводиться покупцем протягом 45 банківських днів після дати поставки партії продукції, відповідно до рахунку-фактури на дану партію. Терміни оплати можуть бути збільшені за письмовою згодою сторін (п. 6.7 договору).

Згідно з п. 6.8 договору остаточні фінансові взаєморозрахунки сторони здійснюють після підписання акта звірки, який складається і підписується постачальником та покупцем раз на місяць.

З аналізу положень п. 5.4 та п. 7.1 договору вбачається, що датою поставки продукції вважається дата підписання сторонами актів прийому-передачі, у той же час обовязок щодо підписання та передачі таких ТОВ “Ністас-Україна” покладений на відповідача за первісним позовом після підтвердження вантажоодержувачем факту отримання продукції.

Доказів направлення позивачу за первісним позовом зазначених актів до суду не надано, підстав неможливості їх складення відповідачем за первісним позовом не наведено.

Колегія суддів вважає, що твердження відповідача за первісним позовом, що сторонами не додержано вимог пункту 5.4 договору щодо необхідності складення сторонами акту прийому-передачі продукції в пункті призначення, у звязку з чим строк з якого має місце порушення грошового зобовязання починає спливати з 05.03.2008 (45 банківських днів від дати підписання сторонами акта звірки поставок та розрахунків від 01.01.2008), судом першої інстанції правомірно відхилено, так як матеріалами справи підтверджується факт одержання відповідачем за первісним позовом продукції, тоді як останнім не надано доказів направлення позивачу відповідних актів після підтвердження вантажоодержувачем факту отримання продукції, як то передбачено пунктом 7.1 договору поставки. При цьому, видаткові накладні, за якими здійснено поставку продукції позивачем за первісним позовом, підписані в пункті призначення поставки, що не суперечить умовам п. 5.4 договору.

Таким чином, відповідачем визнано належним факт поставки продукції за видатковими накладними, копії яких долучено до матеріалів справи, та у відповідні дати підписання цих накладних, а недодержання сторонами передбаченого пунктом 6.8 договору обовязку сторін раз на місяць складати акт звірки, що є підставою для проведення остаточних фінансових розрахунків сторін, не обмежує право позивача за первісним позовом ставити питання про стягнення наявної заборгованості відповідача за первісним позовом, а також нараховувати за період прострочення кошти внаслідок інфляції, річні проценти і штрафні санкції.

Факт поставки позивачем продукції загальною вартістю 43 119 996,86 грн. та проведення відповідачем часткової оплати її вартості підтверджується наявними матеріалами справи і сторонами, спору з цього приводу немає. Вартість залишку неоплаченої відповідачем продукції складає 14317429,40 грн., що також підтверджується наявними матеріалами справи і не заперечується сторонами.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованими первісні позовні вимоги про стягнення з ДП “Укрзалізничпостач” основного боргу у розмірі 14317429,40 грн.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 9.6 договору сторони погодили, що в разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення.

Оскільки штрафні санкції, сплата яких вимагається позивачем за первісним позовом, відповідно до положень п. 9.6 договору застосовуються саме у звязку із затримкою перерахування коштів у строк, обумовлений договором, тобто за несвоєчасно виконане зобовязання щодо оплати поставленої продукції, останні обраховуються у відсотковому відношенні від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, суд дійшов висновку, що встановлена Договором відповідальність передбачає обчислення неустойки у вигляді пені.

Відповідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Приписами ч. 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Позивачем, з урахуванням останніх у первісних позовних вимогах заявлено до стягнення 1695585,01 грн. пені.

Колегія суддів погоджується з розрахунком суду першої інстанції суми пені, яка становить 1692215,79 грн., визначеної відповідно до вимог Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” та положень ч. 6 ст. 232 ГК України виходячи з облікової ставки, встановленої НБУ у відповідний період, з урахуванням виникнення зобовязання щодо оплати по сумах, які складають суму боргу, та за період прострочення, а також, беручи до уваги той факт, що у 2008 році кількість днів складала 366.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується також з перерахунком суду першої інстанції 3% річних від суми заборгованості у відповідні періоди прострочення, які заявлені позивачем за первісним позовом, що складає 1064975,03 грн. і, відповідно стягненню підлягають кошти у меншому розмірі 1045394,82 грн., так як такі вимоги заявлені позивачем.

Вірною, на думку колегії суддів є сума інфляційних втрат позивача, яка після перерахунку суду першої інстанції відповідно до періоду прострочення, який був заявлений позивачем за первісним позовом, та по сумах, які складають суму боргу, з урахуванням рекомендацій, викладених у Листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 “Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”, складає 5928033,72 грн. Однак, стягненню з відповідача за первісним позовом у звязку з відсутністю у суду повноважень виходити за межі позовних вимог без відповідної заяви позивача, підлягає заявлена сума інфляційних втрат у розмірі 5758548,80 грн.

Також, колегія суддів вважає обґрунтованою та правомірною відмову суду першої інстанції у задоволенні заявлених позивачем вимог про відшкодування витрат на адвокатські послуги у сумі 400000 грн. з огляду на таке.

Позивачем за первісним позовом укладено Генеральну угоду про надання адвокатських послуг від 10.04.2008 № 2-04/08 з паном ОСОБА_1., який є адвокатом відповідно до виданого Київською міською кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури свідоцтва від 21.03.2003 № 1788 та має відповідне право на зайняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до умов цієї угоди адвокат зобов'язався надавати наступні послуги: правовий аналіз документів для підготовки від імені ТОВ “Ністас-Україна” в порядку господарського судочинства позову про стягнення боргу та суми штрафних санкцій з ДП “Укрзалізничпостач” за Договором поставки № ЦХП-07-00207-01 від 07.03.2007; аналіз чинного законодавства України; підготовка від імені Замовника позовної заяви про стягнення з ДП “Укрзалізничпостач” суми боргу за Договором поставки № ЦХП-07-00207-01 від 07.03.2007; підготовка апеляційної та касаційної скарг; надання Замовнику консультаційних послуг та відповідних рекомендацій щодо правильності оформлення платіжного доручення для сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при зверненні із позовом до господарського суду міста Києва, Київського апеляційного господарського суду, Вищого господарського суду України та Верховного Суду України; подання від імені Замовника відповідного позову, скарг та відзивів; представництво інтересів Замовника та його правовий захист під час розгляду справи; підготовка необхідних мотивованих та обґрунтованих клопотань, заяв, заперечень під час розгляду справи.

Згідно з пунктом 2.1.3 Генеральної угоди про надання адвокатських послуг від 10.04.2008р. № 2-04/08 передбачено, що по факту закінчення надання адвокатських послуг (або будь-якого етапу надання адвокатських послуг) Виконавець (адвокат) зобовязаний надати Замовнику (ТОВ “Ністас-Україна”) Акт прийому наданих адвокатських послуг.

Розмір винагороди (гонорару) Виконавця за надання адвокатських послуг згідно з даною угодою визначається у протоколі погодження договірної ціни виходячи з розцінок та кількості витраченого часу. Розмір винагороди (гонорару) виконавця за надання адвокатських послуг згідно з пунктом 3.1 Додатку № 1 до Генеральної угоди становить 400 000 грн.

Згідно з п. 2.2 Додатку № 1 до вимог генеральної угоди про надання адвокатських послуг № 2-04/08 від 10.04.2008 “Протокол погодження договірної ціни надання адвокатських послуг”, при умові надання адвокатських послуг відповідно до вимог Генеральної угоди про надання адвокатських послуг № 2-04/08 від 10.04.2008 та на умовах розділу 2 даного протоколу, після виконання адвокатських послуг передбачених п.п. 1.1 1.7 даного протоколу, Сторони підписують Акт прийому наданих адвокатських послуг. В Акті прийому наданих адвокатських зазначається перелік адвокатських послуг наданих Виконавцем та їх відповідна узгоджена Сторонами вартість (п. 2.3 Додатку № 1 до вимог генеральної угоди про надання адвокатських послуг № 2-04/08 від 10.04.2008 “Протокол погодження договірної ціни надання адвокатських послуг”).

05.05.2010р. між позивачем та адвокатом ОСОБА_1. підписано Акт прийому наданих послуг до Генеральної угоди про надання адвокатських послуг № 2-04/08 від 10.04.2008. Позивачем за первісним позовом надано виписку з банківського реєстру про перерахування 17.07.2008р. грошових коштів у розмірі 400000 грн. на користь адвоката ОСОБА_1.

Зі змісту долученого до матеріалів справи Акту прийому наданих послуг до Генеральної угоди про надання адвокатських послуг № 2-04/08 від 10.04.2008 неможливо встановити, яким чином сторонами Генеральної угоди визначається кількість витраченого адвокатом часу на надання юридичних послуг, а також які розцінки встановлювались на їх надання. Крім того, в Акті прийому наданих послуг до Генеральної угоди про надання адвокатських послуг № 2-04/08 від 10.04.2008р. не зазначена вартість наданих адвокатом послуг, як то передбачено п. 2.3 Додатку № 1 до вимог Генеральної угоди про надання адвокатських послуг № 2-04/08 від 10.04.2008р. “Протокол погодження договірної ціни надання адвокатських послуг”, у звязку з чим неможливо встановити чи відповідає обсяг наданих послуг Виконавцем обєму, який обумовлений Генеральною угодою, та встановленій ціні за такий.

В абзаці третьому пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 № 01-8/973 “Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права” зазначено, що при визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат. Зазначених доказів та обґрунтувань Позивачем за первісним позовом до суду не надано.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи здатність кожної юридичної особи бути позивачем та відповідачем у суді, відповідно до частини другої статті 80 ЦК України, отримання Позивачем за первісним позовом юридичних послуг, повязаних з представленням інтересів ТОВ “Ністас-Україна” в суді, не є обовязковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, тому 400 000 грн. додаткових витрат по оплаті адвокатських послуг не підлягають стягненню з Відповідача за первісним позовом.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що заява про перегляд постанови Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2010р. у справі 17/281-17/128 є частково обґрунтованою і підлягає частковому задоволенню в частині первісного позову, тому постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2010р. в цій частині слід скасувати, а рішення господарського суду м. Києва в цій частині має бути залишено без змін.

В частині вимог заяви позивача стосовно зустрічного позову слід відмовити, оскільки нововиявлені обставини не впливають на суть постанови в цій частині.

На підставі ст. 49 ГПК України, судові витрати по сплаті державного мита слід покласти на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 105, 112-114 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Ністас-Україна” про перегляд постанови Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2010р. у справі № 17/281-17/128 за нововиявленими обставинами задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2010р. у справі №17/281-17/128 скасувати частково в частині первісного позову. В цій частині рішення господарського суду міста Києва від 09.07.2010р. залишити без змін.

3. Відмовити у перегляді постанови Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2010р. у справі №17/281-17/128 за нововиявленими обставинами в частині зустрічного позову.

4. Стягнути з Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України „Укрзалізничпостач” (код 19014832) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Ністас-Україна” (код 34349568) судові витрати: 12240,57 грн. державного мита за подання заяви про перегляд постанови за нововиявленими обставинами.

5. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 17/281-17/128 повернути до господарського суду міста Києва.

Повний текст складено:05.07.2011р.

Головуючий суддяСуховий В.Г.

СуддіАгрикова О.В.

Чорногуз М.Г

07.07.11 (відправлено)